Правосла́вна це́рква в Аме́риці (, неофіційно Аме́риканська правосла́вна це́рква) — самоврядна автонома помісна православна церква в Північній Америці. Автокефальний статус наданий Московським патріархатом у 1970 році для Православної церкви Америки визнаний лише кількома православними церквами, а саме православними церквами Грузії, Болгарії, Польщі, Чеських земель і Словаччини. Решта церков не визнають ПЦА автокефальною, хоча вони визнають самоврядний характер церкви як самокерованої частини Московського патріархату. Хоча ця політична та церковна проблема є предметом суперечок, ця полеміка не погіршує спілкування між ПЦА та Східною православною церквою. Церква складається з понад 700 парафій, місій, громад, монастирів та установ у США, Канаді та Мексиці. У 2011 році в США вона нараховувала 84 900 членів.
Церква бере свій початок від місії, створеної вісьмома російськими православними ченцями на Алясці, яка тоді була частиною Російської Америки, у 1794 році. Це переросло в повноцінну єпархію Російської православної церкви після того, як США придбали Аляску у Росії в 1867 році. Наприкінці XIX століття Російська православна церква виросла в інших районах США завдяки прибуттю іммігрантів з районів Східної та Центральної Європи, багато з яких раніше були східно-католицькими церквами, а саме греко-католицькими, та Середній Схід. Ці іммігранти, незалежно від національности та етнічного походження, були об'єднані єдиною північноамериканською єпархиєю Російської православної церкви.
Після більшовицької революції патріарх Московський Тихон дозволив усім російським православним церквам за межами Росії керувати собою автономно.Ukaz No. 362 В 1924 році Православні церкви в Америці стали самоврядною Росі́йською правосла́вною гре́ко-като́лицькою це́рквою в Аме́риці, яку в народі називали Митропо́лія. Очолив її митрополит Платон (Рождественський). Російська православна греко-католицька церква в Америці отримала автокефалію від Російської православної церкви в 1970 році і перейменувалась у Православну церкву в Америці (ПЦА). Її ієрархи входять до Асамблеї канонічних православних єпископів Сполучених Штатів Америки.
На відміну від більшости ортодоксальних юрисдикцій Сполучених Штатів, ПЦА не має споріднености з якоюсь конкретною іноземною національністю, але більшість членів ПЦА є етнічно євроамериканцями, а більшість священнослужителів ПЦА — це ті, хто народився і виріс у Сполучених Штатах. Однак в ПЦА існують інші етнічні єпархії меншин для румунських, болгарських та албанських іммігрантів. Крім того, як наслідок історії, певні етнічні групи (зокрема, русини-американці та корінні жителі Аляски) непропорційно представлені в ПЦА порівняно із загальним населенням. Літургійні та церковні традиції, такі як форми співу, облачення, іконопис, використання церковнослов'янської мови та архітектури, широко відображають традиції московського православ'я.
Назва Відповідно до Томосу про автокефалію в квітні 1970 року, наданого Московським патріархатом, офіційна назва церкви — The Autocephalous Orthodox Church in America. Однак у повнішому Томосі про автокефалію від березня 1970 р. в статті VIII зазначається, що юридична назва церкви — Orthodox Church in America (російська мова на відміну від болгарської чи македонської мов не використовує артиклів).
У 2005 році Тихон (Фіцджеральд), тодішній єпископ Західної єпархії ПЦА, заявив, що офіційна назва юрисдикції — The Orthodox Church in America (TOCA), але стаття була скасована через помилку друку. Перші використані назви (Orthodox Church in America і OCA) залишаються найпоширенішими як у межах юрисдикції, так і поза нею.
Історія
Місіонерська робота Першими корінними американцями, які стали православними, були алеути, які жили в контакті з сибірськими торговцями хутром в середині XVIII століття. Їх хрестили здебільшого їхні православні торгові партнери або під час випадкових відвідувань священників, які служили на борту досліджуючих суден російського флоту. Російська колонія на Алясці була створена в 1784 році купцем Григорієм Шеліховим. Спроба Шеліхова колонізувати острів Кадьяк зустріла опір місцевого населення. Він повернувся до Росії і призначив Олександра Баранова директором колонії. Для того, щоб переконати російський імператорський суд у серйозності своїх колоніальних амбіцій, Шеліхов завербував добровольців із Валааму — середовища, яке виглядає вражаюче схожим на пейзаж архіпелагу Кадьяк, та монастирів Коневиця для подорожей до нової колонії.Stokoe, Mark and Leonid Kishkovsky. Orthodox Christians in North America 1794—1994. Orthodox Church in America, 1995.
Добровольці, очолювані архимандритом Йоасафом Болотовим, відправились з Санкт-Петербурга 21 грудня 1793 року і прибули на острів Кадьяк 24 вересня 1794 року. Коли вони прибули, вони були шоковані жорстоким поводженням з тубільцями з боку російських поселенців і Баранов. Вони надіслали Шеліхову звіти з докладними зловживаннями з боку місцевого населення, але їх проігнорували. У відповідь, однак, Священний Синод створив допоміжний єпископський престол на Алясці в 1796 р. І обрав о. Йоасафа єпископом. О. Йоасаф і невеличка партія повернулися в Росію в 1798 році для його освячення та пропонували з перших рук розповіді про побачене. Під час зворотного подорожі до колонії в травні 1799 р. Їх корабель затонув, і всі на борту загинули. У 1800 р. Баранов помістив решти ченців під домашній арешт і заборонив їм будь-які подальші контакти з місцевим населенням.
Незважаючи на відсутність керівництва, православна місія на Алясці продовжувала зростати. Однак у 1811 р. Священний Синод офіційно закрив єпископський престол. Лише в 1823 році Священний Синод надіслав вказівки новому священнику поїхати на Аляску. Джон Веніамінов з Іркутська зголосився поїхати і виїхав з Росії в травні 1823 р. Він разом з родиною прибув на острів Уналаска 29 липня 1824 р.. У 1840 році, після смерті дружини, Веніамінов прийняв чернечий постриг і, прийнявши ім'я Інокентій, висвятився в єпископи Камчатки, Курильських та Алеутських островів, зробивши його першим правлячим єпископом місії Аляски з часу єпископа Йоасафа. Єпископ Інокентій був піднесений до архиєпископа в 1850 році. За його місіонерську та наукову діяльність, зосереджену на змішуванні корінних мов та культур Аляски з православними традиціями, Інокентій став святим Православної Церкви в Америці в 1977 році, і його називають Просвітителем алеутів і апостолів Америки.
Зростання У 1868 році в Сан-Франциско, штат Каліфорнія, була створена перша православна церква в сусідніх Сполучених Штатах. Протягом решти XIX століття по всій країні були створені численні парафії. Хоча ці парафії, як правило, були багатоетнічними, більшість отримували підтримку від місіонерської єпархії. У 1872 році єпархіальний престол був переселений з Аляски в місто Сан-Франциско, штат Каліфорнія, США. Сама місія була заснована як окрема єпархія Аляски та Алеутських островів 10 червня 1870 р. Після продажу Аляски Сполученим Штатам у 1867 р. У листопаді 1870 р. була освячена перша православна церква в Нью-Йорку.
Кілька єпископів латинського обряду в США сприймали католицизм східних обрядів; деякі, такі як архиєпископ Сент-Пол, штат Міннесота Джон Ірландія, насправді були ворожими, особливо стосовно питання одруженого духовенства. У 1891 році Алексіс Тот ввів у православ'я групу з 361 східних католиків. Відтоді і до своєї смерті в 1909 р. Тот привів до православ'я приблизно 20 000 східних католиків із 65 незалежних громад. До 1917 року було перетворено 163 католицькі парафії східного обряду, що складалися з понад 100 000 вірних. За його зусилля, Тот був прославлений як святий в 1994 році.
Визнавши розширення церкви за межами Аляски, єпископ Тихон (Белавін) звернувся до Священного Синоду з проханням змінити назву єпархії на Єпархію Алетів і Північної Америки. Це було затверджено в лютому 1900 року. У 1903 р. він освятив допоміжного єпископа для Аляски, а в 1904 р. посвятив Рафаеля Гававені для управління арабськими парафіями. У 1905 р. єпископ Тихон переніс єпархіальне управління з Сан-Франциско в Нью-Йорк.
У звіті до Священного Синоду того року єпископ Тихон запропонував кардинальні зміни в роботі єпархії. Визнаючи потреби зростаючої багатоетнічної православної громади, він рекомендував реформувати місіонерську єпархію в госпрозрахункову американську єпархію, що складається з численних допоміжних єпархій. Його план передбачав створення російської (Нью-Йорк), арабської (Бруклін), сербської (Чикаго) та грецької єпархій. Крім того, він закликав створити керівну раду, до складу якої входили б духовенство та миряни, яка б збиралася для обговорення адміністративних та канонічних питань. 5 березня 1907 року в Мейфілді, штат Пенсільванія, відбувся перший всеамериканський собор. Однак після перенаправлення архиєпископа Тихона в Росію того року було проведено мало його реформ.
У цей період єпархія займала освіту та благодійність. У 1905 році архиєпископ Тихон керував створенням православної семінарії в Міннеаполісі, штат Міннесота. У 1912 році семінарія Св. Платона переїхала з Міннеаполіса в Тенафлі, штат Нью-Джерсі, і в ній навчалося 78 студентів з того часу до 1923 року. У 1916 році в Брукліні було створено неакредитований Російський жіночий коледж. Також було створено іммігрантське товариство та дитячий будинок, а також перші православні монастирі в США (чоловічий монастир Святого Тихона в 1905 році та Покров Пресвятої Богородиці для жінок у 1915 році).
До 1917 року американська єпархія була найбільшою в Російській православній церкві. Вона зросла з десяти парафій у 1890 році до понад 350. Більшу частину фінансування єпархії забезпечувала Російська церква через Імператорське місіонерське товариство. Зв'язки між Американською єпархиєю та Російською Церквою будуть серйозно порушені подіями того року.
Революція та сум'яття
Російська революція 1917 року та подальше встановлення комуністичної радянської влади почали період репресій Московського патріархату. Церковне майно було конфісковано, і коли патріарх Тихон чинив опір, він перебував у в'язниці з квітня 1922 до червня 1923 року. 20 листопада 1920 р. патріарх Тихон офіційно уповноважив російських православних єпископів створювати тимчасово незалежні організації до тих пір, поки не зможуть відновитись нормальні зв'язки з патріархатом та управління ними.
Етнічні групи в межах американської єпархії почали перебудовуватись з іншими національними церквами. У 1918 р. Група українців Канади створила Українську греко-православну церкву в Канаді, а в 1922 р. — Грецьку православну архиєпархію Америки. У 1926 році серби приєдналися до Сербської православної церкви. У результаті перестановок Афтіміос Офіш та Платон зафрахтували Американську православну католицьку церкву в 1927 році.
У Радянській Росії осколкова група, відома як Жива Церква, отримала офіційне державне визнання замість Московського патріархату в 1922 році. У США група духовенства Живої Церкви на чолі з Джоном Кедровським намагалася скинути правлячого американського ієрарха єпископа Олександра (Немоловський). Єпископ Олександр, крім політичної та етнічної боротьби своєї єпархії, також мав справу з нарощуванням церковного боргу внаслідок втрати коштів Російської Церкви. Він був змушений закласти церковне майно для виплати кредиторам, і його замінив у 1922 році архиєпископ Платон (Рождественський), який раніше служив архиєпископом єпархії з 1907 по 1914 рік.