Сальвадо́р Далі́ (повне ім'я: Сальвадор Феліп Жасінт Далі і Доме́нек, маркіз де Пуболь, , ; 11 травня 1904, Фігерас — 23 січня 1989, Фігерас) — іспанський (каталонський) художник, скульптор, гравер, письменник, один з головних представників сюрреалізму XX століття.

Життєпис

Дитинство Сальвадор Далі народився 11 травня 1904 року в родині нотаріуса Сальвадора Далі-і-Кусі (1872—1952) і Феліпи Доменеч (1874—1921) у містечку Фігерасі в Каталонії, на північному сході Королівства Іспанія. Він народився через дев'ять місяців після смерті свого брата, якого теж звали Сальвадор (1901—1903). Коли йому було п'ять років, батьки взяли його з собою на могилу брата і сказали, що він був його реінкарнацією. Новина, що він є копією свого брата, викликала у нього страх перед могилою брата і бажання довести свою унікальність у світі. З раннього дитинства Сальвадор демонстрував яскраву індивідуальність, зокрема через енергійність і ексцентричність, що проявлялися в частих примхах і істериках. Така поведінка викликала роздратування у його батька, який негативно реагував на витівки сина, тоді як мати, навпаки, завжди підтримувала та прощала його. В результаті в уявленні Сальвадора батько став символом суворості та зла, а мати — уособленням добра.

Талант Сальвадора до малювання з'явився у досить юному віці. Уже в чотирирічному віці він, з дивною для такої маленької дитини старанністю, намагався малювати. Першу свою картину Сальвадор Далі намалював, коли йому було шість років. Це був невеликий імпресіоністський пейзаж, намальований олійними фарбами на дерев'яній дошці. Далі цілими днями просиджував у маленькій, спеціально призначеній для цього кімнаті, малюючи картини. У містечку Фігерасі Далі брав уроки малювання у професора Жоана Нуньєса. Серед улюблених картин молодого Далі була композиція французького художника Мілле «Анжелюс» (перше слово молитви «Angelus Domini», що означає «Ангел Господній»), де зображена сцена вечірньої молитви збирачів картоплі.

Юність

Під досвідченим керівництвом професора талант юного Сальвадора набув своїх реальних форм. Вже в 14 років годі було й сумніватися в здатності Далі до малювання. Коли Далі виповнилося 15 років, його вигнали з чернечої школи за погану поведінку. Але він зміг успішно скласти всі іспити і вступити до інституту (так в Іспанії називали школу, яка надає закінчену середню освіту). Інститут йому вдалося закінчити з чудовими оцінками у 1921 році. Потім Далі вступив у Мадридську художню академію. У шістнадцять років він почав викладати свої думки на папері. З цього часу живопис і література стали рівноцінними частинами його творчого життя. У 1919 році в саморобному виданні «Студіум» він публікує нариси про Веласкеса, Гойю, Ель Греко, Мікеланджело і Леонардо да Вінчі. Бере участь у студентських виступах, за що на добу потрапляє у в'язницю.

На початку 20-х років Сальвадор Далі виявляв інтерес до творчості футуристів, проте його головною метою залишалося формування унікального художнього стилю. У цей час у нього з'явилися нові друзі й знайомі. Серед них були такі видатні та талановиті люди як поет Федеріко Гарсіа Лорка і режисер Луїс Бюнюель. Екстравагантний вигляд Далі викликав подив і шок серед пересічних мадридців, що приносило самому художнику значне задоволення. У 1921 році від раку грудей помирає мати Далі.

У 1923 році за порушення дисципліни він був на рік відсторонений від занять в академії. У цей період інтерес Далі був прикутий до творів великого генія кубізму Пабло Пікассо. У картинах Далі того часу можна помітити вплив кубізму («Молода дівчина», 1923). У 1925 році з 14 по 27 листопада проходить перша персональна виставка його робіт у галереї Далмау. На цій виставці були 27 картин і 5 малюнків генія-початківця. Школа живопису, у якій він навчався, поступово розчаровувала його, і в 1926 році Далі покинув академію. У цьому ж році Сальвадор Далі виїхав до Парижа, намагаючись знайти там для себе щось до душі. Вступивши до групи, яка об'єдналася навколо Андре Бретона, він почав створювати свої перші сюрреалістичні роботи («Кров солодша від меду» 1928; «Світлі радощі» 1929). На початку 1929 року відбулася прем'єра фільму «Андалузький пес» за сценарієм Сальвадора Далі і Луїса Бунюеля. Сценарій створили лише за шість днів. Після скандальної прем'єри цього фільму автори запланували ще один фільм «Золота доба». У 1929 році сюрреалізм став суперечливим питанням, для багатьох — неприйнятною течією у живописі.

Молоді роки Особисте життя Сальвадора Далі до 1929 року не мало яскравих моментів (якщо тільки не брати до уваги його численні захоплення нереальними дівчатками, дівчатами та жінками). Але саме у 1929 році Далі закохався в жінку — Олену Дьякову або Галу. У той час вона була дружиною письменника Поля Елюара, але стосунки її з чоловіком на той час вже були прохолодними. Саме ця жінка на все життя, що залишилося, стала музою, натхненням генія Далі.

У 1930 році картини Сальвадора Далі почали приносити йому популярність («Час, що розплився», «Постійність пам'яті»). Незмінними темами його творінь були руйнування, тлінність, смерть та світ сексуальних переживань людини (вплив книг Зиґмунда Фрейда). У січні 1931 року в Лондоні відбулася прем'єра другого фільму Далі — «Золота доба».

Далі і Гала

Гала Елюар (ім'я при народженні — Олена Делувіна-Дьяконова) здавалася Далі витонченою і самовпевненою жінкою. Вона довгий час перебувала у вищих мистецьких колах Парижа, тоді як він був лише простим хлопцем з маленького провінційного містечка на півночі Іспанії. Спочатку Далі був вражений красою Гали й істерично реготав, коли вони розмовляли. Він не знав, як поводитися з нею, але потай визнавав, що вона йому подобалася. У свою чергу, Галу зацікавив цей напружений юнак і його стурбованість мастурбацією і кастрацією. Коли Поль Елюар повернувся в Париж, Далі і Гала знайшли вихід із ситуації.

«Перший поцілунок, — писав Далі пізніше, — коли зіткнулися наші зуби й переплелися наші язики, був лише початком того голоду, який змусив нас гризти один одного до самої суті нашого буття»Далі С./Щоденник одного генія/О. Л. Щукіна. — М.: Фенікс, 1999.. Такі образи часто з'являлися в наступних роботах Далі: відбивні котлети на тілі людини, смажені яйця, канібалізм — усі ці образи нагадують про шалене кохання Далі та Гали. Коли ця пара вперше втекла разом, вони замкнулися у своїй кімнаті в замку Карі-ле-Руе неподалік від Марселя і відрізали себе від решти світу. Це втеча тривала все їхнє подружнє життя, навіть тоді, коли Далі став скандально відомим. Гала стала для Сальвадора Далі не просто жінкою, яка задовольняла його пристрасть. Коли вона врешті-решт залишила свого чоловіка і переїхала до Далі в 1930 році, то виявила себе як чудовий організатор, менеджер і патронеса. А коли 1934 року вони нарешті одружилися, колишній чоловік Гали Поль Елюар був одним зі свідків на весільній церемонії.

Щоб висловити свої почуття до цієї дивовижної жінки, Далі зобразив її у вигляді Градиви, героїні популярного роману Вільяма Дженсена, де Градива постає, як статуя з Помпеї, в яку закохався юнак, що, в врешті-решт, змінило його життя. На картині «Градива знову відкриває для себе антропоморфні руїни» на тлі скель, написати які художника надихнув скелястий краєвид Коста Брава, на передньому плані зображена Градива, моделлю для якої послужила Гала, оповита скелею, на якій стоїть чорнильниця, можливо, як натяк на її колишнього чоловіка-поета.

Особливістю цих стосунків було вміння відчувати і розуміти одне одного. Гала буквально жила життям Далі, а він захоплювався нею все життя.

Розрив із сюрреалістами

На початку 30-х років Сальвадор Далі вступив у конфлікт із сюрреалістами на політичному підґрунті. Його захоплення Адольфом Гітлером і монархічні прихильності розходилися з ідеями Бретона.

Після приходу до влади каудильйо Фрáнко у 1936 році Далі свариться із сюрреалістами, які займають ліві позиції, і його виключають з групи. Далі порвав із сюрреалістами після того, як ті звинуватили його в контрреволюційній діяльності. У відповідь Далі не без підстав заявляє: «Сюрреалізм — це я». Насправді Сальвадор був аполітичним, і навіть його монархістські погляди слід було розуміти сюрреалістично, так само, як і постійно рекламовану ним сексуальну пристрасть до Гітлера. Він жив ​​сюрреалістично, його висловлювання і роботи мали ширший і глибший зміст, ніж інтереси конкретних політичних партій. Так, 1933 року він намалював картину «Загадка Вільгельма Телля», де зобразив Вільгельма Телля в образі Леніна з величезним задом.

Між 1936 і 1937 роками Сальвадор Далі пише одну з найвідоміших картин «Метаморфоза Нарциса». Одночасно виходить його літературна праця «Метаморфози Нарциса. Параноїдна тема». Раніше, 1935 року, в праці «Викорінення ірраціонального» Далі сформулював теорію параноїдально-критичного методу.

Далі в Італії

У 1937 році Далі відвідує Італію з метою ознайомлення з живописом епохи Відродження. Далі був у захопленні від творів Відродження. У його власних роботах починає домінувати правильність людських пропорцій та інші риси академізму. Незважаючи на відхід від сюрреалізму, його картини, як і раніше наповнені сюрреалістичними фантазіями. Пізніше Далі (в найкращих традиціях своєї зарозумілості і епатажності) приписує собі порятунок мистецтва від модерністської деградації, з чим пов'язує своє власне ім'я («Salvador» в перекладі з іспанської означає «Спаситель»).

Далі в США

Після окупації Франції німцями в 1940 році Далі їде у США (Каліфорнію), де відкриває нову майстерню. Він живе разом з Галою з 1940 по 1948 роки.

В американський період Далі приступив до циклу картин на релігійну тематику. «Спокуса Святого Антонія» (1946), «Мадонна порту Льїгат» (1949), «Відкриття Америки Христофором Колумбом» (1959) та інші полотна створили йому славу «католицького живописця». Сам він говорив, що в католицькій релігії його полонило «рідкісна досконалість задуму». У 1949 році Далі навіть удостоївся аудієнції у Папи Римського Пія XII (пізніше його запрошував до Ватикану і Папа Іоанн XXIII). Але при цьому художник уважно стежив і за досягненнями науки. Він написав «Атомну Леду» (1949) та «Ядерний хрест» (1952).

У 1942 році Сальвадор Далі випускає белетризовану автобіографію «Таємне життя Сальвадора Далі, написане ним самим». Коли ця книга у 1942 році була видана, вона відразу викликала критику з боку преси і прихильників пуританських кіл суспільства. Його літературні спроби, як і художні твори, як правило, виявляються комерційно успішними.

Він співпрацює з Волтом Діснеєм. Той пропонує Далі випробувати свій талант у кіно — мистецтво, яке в той час було овіяне ореолом чаклунства, чудес і широких можливостей. Але запропонований Сальвадором проект сюрреалістичного мультфільму Destino був визнаний комерційно недоцільним, і робота над ним була припинена. Далі працює з режисером Альфредом Хічкоком і малює декорації для сцени сну з фільму «Заворожений». Однак сцена увійшла в фільм дуже урізаною — знову ж таки з комерційних міркувань.

Далі, як правило, подобалася активна діяльність, і разом з Галою, яка постійно поруч з ним, він став відомий всім Сполученим Штатам Америки як король сучасного мистецтва. Далі також знайшов час, щоб написати роман «Приховані обличчя» про групу аристократів на порозі Другої світової війни.

Повернення до Іспанії