Архітектура Бельгії (, ) — розвиток архітектури на території сучасної західно-європейської держави Бельгія як складова бельгійської культури, що сформувався і активно тривав у 2-му тисячолітті н. е., до середини XVII століття у рамках нідерландської архітектури (див. Архітектура Нідерландів), маючи певні стадії, як загальноєвропейські, так і з місцевими особливостями.
Загальна характеристика
Землі Південних Нідерландів (нині Бельгія) виробилися в значний культурний і мистецький осередок ще в добу середньовіччя. Практично до кінця 16 століття культура і мистецтво Фландрії було тісно пов'язане з мистецтвом Північних провінцій, що увійшли до складу Голландії. Розмежуванню і національному відокремленню сприяли події Нідерландської революції. У 1579 р. сім бунтівних провінцій Нідерландів в місті Утрехт створили так звану Республіку Семи Об'єднаних Провінцій. Під час війни з Іспанією їм і вдалося відстояти свою незалежність. Іспанські загарбники помстилися убивством 10.000 громадян міста Антверпен, що привело до масової еміграції в « Об'єднані Провінції» з територій Фландрії, контрольованих Іспанією. Вестфальська мирна угода 1648 р. визнала незалежність «Об'єднаних Провінцій», які стали відомі як Голландія. Після цих подій художня культура Бельгії і Голландії остаточно розділилася і пішла кожна власним шляхом. В 17 столітті Бельгія була утримана в лоні католицизму, а на її мистецтво мали впливи католицькі Італія та Іспанія.
1714 року землі Бельгії відійшли до Австрійської імперії. Почався етап компромісного поєднання впливів територіально близької Франції і Австрії з могутніми національними традиціями 17 століття. Назва «фламандське мистецтво» — неточна і неповна, бо є розбіжності в мові і культурі фламандців і валлонців, найбільших національних спільнот країни. Країна оголосила незалежність за результатами так званої Брабантської революції 1789–1790 рр. Але країну наново підкорили вояки Наполеона Бонапарта, який авантюрно кроїв мапу Європи в намаганні створити нову Французьку імперію. Лише революція 1830 року надала уряду можливість відновити державність і створити незалежну Бельгію. Бельгійська архітектура пройшла таким чином значний історичний шлях і пишається визначними досягненнями, архітекторами і пам'ятками, зокрема готики, ренесансу, бароко, еклектики, сецесії і постмодерну.
Архітектура фламандського бароко
Архітектура Бельгії бере початок у нідерландському середньорічному мистецтві. Найранішими пам'ятниками архітектури Бельгії є готичні собори в Брюсселі (12—15 ст.), Антверпені (1352—1518), Брюгге (1239—97), Мехелені. Архітектура Відродження представлена багатьма житловими й адміністративними спорудами, зокрема ратушею в Антверпені (1561—65, арх. К. Флоріса). В кінці 16 століття створюється так звана фламандська школа, що існувала до кінця 18 ст. Своєрідна архітектура Бельгії того періоду поєднала в собі пластику бароко і давно вироблені форми національної готики (будинок гільдій в Брюсселі, архітектор Г. де-Брьойна, будинок Рубенса в Антверпені, сакральні споруди архітекторів В. Кобергера, Ж. Франкара, П. Хейєнса, В. Хесіуса і Л. Фрайхербе).
Фламандське бароко в архітектурі мало значні впливи єзуїтів, які часто ініціювали створення барокових сакральних споруд чи самі виступали архітекторами. Поширення отримали тринавні базиліки з тричастинним фасадом. Будували монастирі і шпиталі, бегінажи (приміщення для жіночих релігійних товариств), ломбарди, іноді — заміські палаци. Особливо розкішно розробляли фасади, використовуючи увесь репертуар архітектурного декору — пілястри і колони, розкреповані карнизи, трикутні і лучкові фронтони, рельєфи, волюти, вази, канделябри. Пишний декор парадного фасаду переносили і на інтер'єри, які вражали синтезом мистецтв: архітектурного декору, скульптури і живопису, останній переживав новий розквіт після 16 століття. Готичний каркас сакральних споруд був вдало інтерпретований архітекторами бароко, перетворившись на урочисті, повнокровні композиції, схильні до патетики і перебільшень. Це були справжні апофеози синтезу мистецтв. Навіть використання (нібито стриманого) класичного ордеру не заважало вкривати стіни і вівтарі кольоровим мармуром, золоченням, висіченими чи різьбленими орнаментами в супроводі динамічних композицій картин. Розкішно вбрана церква чи собор з'явилися майже в кожному великому місті, серед яких -
церква єзуїтів, Антверпен церква Сен-Жан-Батіст-о-Бегінаж (Івана Хрестителя, Брюссель, 1657—1676) церква Сінт-Каролюс-Борромеускерк (Антревпен, 1577—1637) церква Сінт-Міхілскерк (Льовен, 1601—1690) церква Онзе-ліве-Фрау-ван-Хвансвейк (Мехелен) базиліка Богородиці в Монтегю тощо.
В бароковому стилі виконували і каплиці аристократичних родин (каплиця родини Рубенсів в ц-ві Св. Якова, Антверпен, портал каплиці графа Тур е Тассіс в ц-ві Нотр-Дам-дю-Саблон, Брюссель.)
Якщо декор фасаду був дещо стриманий, сакральні споруди зберігали підвищену пластичність використанням хвилястих об'ємів, веж, куполів, іноді — ротонд. Як і серед представників інших мистецьких шкіл або художніх течій, антверпенська школа має власних універсально обдарованих митців. Серед них — Пітер Кук ван Альст, що працював автором картонів до вітражів і аррасів-килимів, перекладач з французької книг про архітектуру, скульптор і художник релігійних картин. До складу антверпенської школи логічно зараховують художника і архітектора Корнеліса Флориса де Вріндта (1513/14 — 1575), що робив проекти ювелірних виробів і оздоби — орнаменти до надгробків, займався меморіальною скульптурою, працював архітектором на будівництві ратуші Антверпена та Ганзейського будинку в його портовій ділянці, знакових споруд свого часу. До антверпенської школи належить і художник, представник нідерландського маньєризму — Венцеслав Кобергер (1557—1634), який більше уславився як архітектор і в Італії, і у Фландрії, представник фламандського бароко в архітектурі.
Унікальною по значенню для фламандського мистецтва 17 століття була діяльність П. П. Рубенса. Напади хвороби і дипломатична діяльність часто дошкуляли митцю, спонукали залучати до виконання творів чисельних учнів і помічників. Це сприяло як поширенню настанов бароко в національному мистецтві, так і створенню колосальної кількості творів мистецтва, серед яких — * титульні листи до антверпенських видань друкаря Плантена вівтарні композиції портрети картони до аррасів вироби зі скла та шкіри парадна зброя меблі ювелірні вироби зі срібла скульптура з мармуру, бронзи, дерева, слонової кістки гравюри з картин Рубенса, які робили брати Больверт, Понтіус, Ворстерман.
Тимчасові тріумфальні споруди
Специфічною ділянкою архітектури 17 ст. залишались тимчасові споруди з нагоди зустрічей іспанських віце-королів, іспанських перемог чи свят. Їх робили у вигляді тріумфальних воріт, брам, невеликих храмів, прикрашених рельєфами, картинами, написами, прапорами, гірляндами. Тимчасові тріумфальні споруди ставали виявами політичної підтримки іспанських володарів заради виживання в скрутних умовах іспанського гноблення, але сприймалися як державне завдання. До їх створення залучали найкращих архітекторів, скульпторів-декораторів і художників. В роки перебування в Антверпені Рубенса, останній очолював бригади митців по побудові тріумфальних споруд, власноруч розробляв численні ескізи і проекти до них. По закінченню свят їх безжально розбирали і знищували. Свідоцтвами їх існування і вигляду ставали лише ескізи і гравюри.
Барокова архітектура з національним забарвленням також ще один «персонаж» багатьох картин художника алегоричного спрямування, що не пов'язана з конкретними тріумфальними спорудами.
Будинки гільдій і пересічна забудова
Стилістика бароко мало використана в пересічній забудові, хоча і вплинула на декор фасадів, особливо будинків гільдій. Міський будинок з вузьким, але високим фасадом мав три — п'ять вікон, декілька поверхів, але отримав зручніше внутрішнє розпланування. Перший поверх — великий вестибюль зі сходами наверх. Але волю дали в розмаїтті фігурних фронтонів, орнаментів і ліплених деталей, більш дешевих за мармурову скульптуру. Розпланування майже всіх міст довго зберігало ще середньовічний характер, в деяких містах не розбавлений навіть в 19-20 століттях (Брюгге, Гент, Мехелен). Сільська забудова контрастувала надзвичайною примітивністю, спрощеністю, практично повною відмовою від декору, дивовижною при потягу декоративно-ужиткового мистецтва доби до пишноти, рослинних візерунків, складних архітектурних орнаментів в катедрах, сповідальнях, церковних лавах, численних барокових надгробках, в уславлених аррасах Фландрії навіть з провінційних Ауденарде, Гента, Льежа чи столичних Антверпена і Брюсселя.
Лише на зламі 17-18 століть церковне будівництво припиняється, національна традиція слабшає під могутнім тиском модних зразків Франції і, частково, Італії.
Французькі й австрійські впливи 18 ст
В другій половині 17 ст. армія Людовика XIV зробила спробу випередити інші держави Європи в могутності. Французькі вояки захопили Ено та Західну Фландрію. Не пощастило і Брюсселю. 1695 року брюссельський Гранд-плас три дні трощили гарматами, перетворивши на суцільні руїни. За Рейсвейкською мирною угодою від 1697 року французів зобов'язали покинути бельгійські провінції. В роки Війни за іспанський спадок (1701–1714) влада в Південних Нідерландах перейшла до австрійських Габсбургів. Гранд-плас і колишню площу Сен-Мішель відбудовують, але з урахуванням зразків архітектури Франції. Це — симетрія, руст першого поверху, пілястри, черга вікон, центр споруд підкреслено або пишним порталом, або простим портиком. Бароковий декор заміняють аскетичним, запозиченим з класицизму (Арх. Я. Баурсхейдт, Королівський палац в Антверпені, 1743—1745 рр., арх. К. Фіско, забудова площі Сен-Мішель в Брюсселі, 1772—1775 рр., нині Пляс-де-мартір.).
Архітектура ХІХ ст
Пізній класицизм
Панівним стилем кінця 18 ст. — першої третини 19-го залишався пізній класицизм. Його настанов дотримувався архітектор Л. Руландт (1786—1864), якому доручили будівництво Палацу юстиції в місті Гент. Використана знайома стилістика — руст, широкі сходи, римський портик. Досить вільна інтерпретація форм класицизму використана в палаці для принца Оранського в Брюсселі (арх. Ш. ван дер Стратен, 1823—1826 рр., пізніше переданий Академії). Симетричний, видовжений фасад палацу не має підкресленого центру — замість нього довга галерея, облямована бічними павільйонами. Ніяких колон, портиків, трикутних фронтонів. Замість них — горизонталі карнизів, аттик без скульптур, доволі плаский дах, що функціонально незручно в країні з туманами і підвищеною вологою.
Бельгійська еклектика
В другій половині 19 століття в бельгійській архітектурі запанувала еклектика. Фасади споруд — перевантажені декором, запозиченим то з французьких споруд 18 століття, то з французької доби маньєризму чи відродження — Національний банк (арх. Беярт), Брюссельська біржа (арх. Л. Сьойс), Палац юстиції (арх. Пуларт), Королівський музей (арх. А. Бала́). Відновлене і сакральне будівництво — церкви будують в візантійському, неоготичному, необароковому стилях.
Пересічна забудова дивує обмеженістю і стриманістю навіть в помешканнях забезпечених верств населення — темно-червона чи жовта цегла, обмаль вікон, два-три поверхи. Це обумовлено значним подорожчанням навіть малих земельних ділянок і податком на кількість вікон-дверей на фасаді. Перший поверх тут — кухня, верхні — кімнати і спальні. Мансарди з щипцовими дахами — спальні або склади. Традиційні будівельні матеріали і типове розпланування зберігали поширення до кінця 20 ст.