Колю́чий дріт — сталевий дріт, на якому через рівні інтервали розташовано гострі шипи. Використовується для будівництва дешевих огорож проти тварин і людей. Будь-хто, намагаючись пролізти через огорожу з колючого дроту, наражається на небезпеку травмуватися об шипи. Колючий дріт буває різних конструкцій, зазвичай різниця полягає у формі та розташуванні шипів.
Застосування Стримування. Колючий дріт перешкоджає перетину обгородженої території людьми чи тваринами. Намагаючись подолати дріт, вони ризикують поранитися шипами. Також колючий дріт має психологічний ефект, своїм зовнішнім виглядом він може відштовхнути потенційних зловмисників. Розрізати його без спеціальних інструментів практично неможливо. Деякі огорожі з колючого дроту додатково можуть перебувати під електричною напругою, тож струм уражає тих, хто торкається дроту.
Охорона. Завдяки колючому дроту певну територію можна захистити від небажаних дій. Наприклад, захистити грядки від поїдання тамтешніх рослин дикими тваринами.
Розмежування. Паркани з колючого дроту зручно розділяють земельні ділянки. Існують приклади огорож з колючого дроту, які розділяють окремі міста та навіть країни. Щоб оскаржити розміщення колючого дроту може знадобитися звернення до місцевої влади.
Запобіжні засоби. Огорожа з колючого дроту може слугувати стримувальним фактором, наприклад, щоб не допускати людей на небезпечні території, як-от залізничні колії.
Імітація перешкод. Колючий дріт широко використовується на полігонах як дуже популярний спосіб імітації низки умов бою. Паркани з колючого дроту також є популярним способом перевірки міцності та жорсткості одягу та спорядження.
Історія винаходу
У 1845 році британець за походженням Річард (Рікардо) Блейк Ньюман, який оселився в Аргентині, привіз зі Сполученого Королівства сталевий гладкий дріт, металеві стовпи та стрижні і використав їх для огородження свого ранчо «Santa María» в окрузі Часкомус. Це стало першим задокументованим випадком застосування дроту для огорожі худоби та сільськогосподарських культур, що стимулював розвиток сільськогосподарського виробництва в АргентиніDÍA DEL ALAMBRADOR: UNO DE LOS HECHOS HISTÓRICOS MÁS RELEVANTES DE LA HISTORIA DE LOS ESTANCIEROS SE REALIZÓ POR PRIMERA VEZ EN EL PARTIDO DE CHASCOMÚS // El Digital — 15 de Marzo de 2021 ,Día del alambrador: detalles de cómo fueron los inicios del alambrado en la Argentina // El Ágora — 15 de Marzo de 2023 . У 1954 році на честь вшанування Річарда Ньютона в Часкомусі на площі його імені встановлено пам'ятник 15 de marzo, Día del Alambrador: la historia del primer alambrado del país // 0223.com — 15 de Marzo de 2021 ,Se conmemora hoy el «Día del Alambrador» con un acto y una charla // EL FUERTE DIARIO — 15 de Marzo de 2022 , з 2019 року в день його народження (15 березня 1801 року) відзначають День дротяраEste año se conmemora por primera vez el Día del Alambrador // Chascomús Ciudad — 14 de Marzo de 2019 ,Hoy 15 de marzo, Dia del Alambrador // El Regional Digital — 15 de Marzo de 2024 . Також в Часкомусі працює музей дротяних огорож, який зберігає історичні артефакти, що ілюструють важливість огорож для розвитку сільського господарства в АргентиніEn Chascomús, el Museo del Alambrado rinde tributo a un ícono de la producción de campo // El Eco — 4 de junio de 2024 ,Oscar Carrigal y su Museo del Alambrado: parte de la historia del campo argentino desde Chascomús //Diafanís — 6 de junio de 2024 .
Запатентована ідея застосування колючого дроту для огородження виникла приблизно в один і той же час у Франції та Сполучених Штатах Америки у 1860-х роках. В обох країнах соціально-економічний контекст був сприятливим і дозволяв розвиток такого роду інновацій. Перш за все, Сполучені Штати та Франція були двома країнами з сильним сільськогосподарським підґрунтям, а промислова революція спростила процес його виробництва.
У Франції першим, хто запропонував використовувати колючий дріт як бар'єр, був винахідник Леонс Ежен Грассен-Баледанс (Léonce Eugène Grassin-Baledans) у 1860 році. Його огорожа була з крученого заліза, просунутого у наїжачені наконечники, отримала патент на виготовлення 7 липня 1860 року. У квітні 1865 року Луї Франсуа Жанен запропонував подвійний дріт з ромбоподібними металевими зубцями, йому було надано патент, але він так і не створив реального комерційного продукту.Who invented the barbed wire? // Quora ,Шевчук Василь. Види колючого дроту та особливості його монтажу // Techtronic, 19.08.2023. З патентом Жильбера Гавіллара від 27 серпня 1867 року колючий дріт починає набувати форми, яку ми знаємо, його винаходи отримали назву «штучні терни» ()Luoghi e Architetture della Grande Guerra in Europa: I sistemi difensivi dalle teorizzazioni di Karl von Clausewitz alla realtà della Prima Guerra Mondiale / A cura di Maria Antonietta Breda // BAR Publishing, 2012 — P. 30-34. ISBN 9781407310374, paperback ISBN 9781407340166 .
В Сполучених Штатах у 1863 році коваль з Нью-Йорку Майкл Келлі (Michael Kelly)A Brief History of Barbed Wire // The Antique Barbed Wire Society запропонував ідею використання колючої дротяної огорожі для утримання тварин, але лише у 1868 році запатентував свій винахід. Дротяна перепона складалась з двох скручених дротів, з нанизаною на один із дротів двосторонньою плоскою колючкою. А перший патент у Сполучених Штатах на колючий дріт був виданий у 1867 році торговцю Люсьєну Б. СмітуLucien B Smith // Find a Grave® з Кента, штат Огайо, якого вважають винахідником. Це був дріт, просунутий у циліндри з чотирибічними загостреними стрижнями. До 1870 року у Сполучених Штатах було не менше чотирьох патентів на винаходи колючого дроту. Але вони не потрапляли на масовий ринок через відсутність широкої реклами.
Разом з тим потреба в подібних огорожах стояла гостро. Після Громадянської війни в Америці рівнини були широко заселені поселенцями, що зміцнило панування Америки над цими землями. Скотарі переселилися на рівнини та потребували огородження від вторгнень. Зростання прокладених залізничних колій змушувало тримати худобу подалі від них, а фермери мали не допустити, щоб худоба витоптувала їхні посіви. Традиційні матеріали для огорож, що використовувалися на сході США, такі як деревина та камінь, були дорогими у використанні на великих відкритих просторах рівнин, а живоплоти були ненадійними на кам'янистих, глинистих та запилених ґрунтах з низьким рівнем дощу. Потрібна була економічно ефективна альтернатива, щоб зробити скотарство прибутковимHow Barbed Wire Revolutionized Agriculture // Al Miqat Hardware .
Патентне відомство США між 1867 і 1874 роками опрацювало понад 200 патентів на різні типи «колючої огорожі»: від дротів, що чергувалися з шипами та дерев'яними дошками, до листів деревини, усіяних шипами.
Наприкінці 1872 року фермер з Де-Калба, Іллінойс, Генрі Роуз розробив дротяну огорожу з прикріпленими до дроту дерев'яними смугами, що містили виступаючі дротяні вістря для відлякування худоби. Він запатентував свій паркан у травні 1873 року і того ж літа виставив його на ярмарку округу Де-Калб. 27 жовтня 1873 року фермер, також з Де Калба, Джозеф Глідден подав заявку до Патентного відомства США на власний дизайн подвійного дроту для огорожі з гострими шипами. Конструкція Джозефа Гліддена, патент на яку був виданий 24 листопада 1874 року, передбачала новий метод фіксації шипів, що зробило колючий дріт ефективнішимBellis, Mary. The History of Barbed Wire: How Barbed Wire Shaped the West // ThoughtCo. — Upd. Apr. 29, 2025 . Глідден також винайшов механізм для масового виробництва дроту. Ідея з'явилася в нього під враженням від колючого дроту Генрі Роуза, який він побачив на ярмарку округу Де Калб. Легенда стверджує, що Гліддена надихнула його дружина Люсінда, котра хотіла обгородити сад. Глідден експериментував, згинаючи короткий дріт навколо довгого за допомогою пристрою, зробленого з кавомолки. Айзек Елвуд, торговець фурнітурою, уклав з Глідденом партнерство, щоб заснувати підприємство з виробництва колючого дроту «The Barb Fence Company». Згодом Глідден продав свою частку компанії «Washburn & Moen Manufacturing Company» з Вустера, штат Массачусетс, яка до 1865 року була найбільшим виробником дроту у світі. Натомість Джозеф Глідден заснував власну компанію «Glidden Barbed wire»Charles Francis Washburn (1827 - 1893). Biography // WikiTree ,Washburn and Moen Manufacturing Company // The Illinois State Historical Society . Інший винахідник подібного колючого дроту, Джейкоб Гейш, подав патент на своє творіння — «S-Barb» у липні 1874 року. Гейш претендував на звання «винахідника колючого дроту», розпочавши юридичну тяганину з Глідденом, але програв її. Патент успішно пережив також судові оскарження з боку інших винахідників.
Дизайн Гліддена виявився вдалішим, ніж у Роуза, оскільки використовував два дроти, скручені разом, щоб міцно утримувати шипи на місці. Незабаром дріт Гліддена надійшов у масове виробництво, і до 1880 року його було продано понад 80 млн фунтів протяжністю 423 тисячі кілометрів. Фермери прерій і рівнин швидко виявили, що дріт Гліддена був найдешевшим, найміцнішим і найдовговічнішним способом надійно обгородити їхнє майно. У 1874 році, в перший рік промислового виробництва, було вироблено колючого дроту вагою 5 тонн; до 1878 року ця цифра вже перевищила 10 000 тонн, а до 1883 року було вироблено 100 000 тонн колючого дроту». Витрати на його виробництво постійно знижувалися Widmann, Arno. Erfindung von Stacheldraht: Waffe im Krieg zwischen Fleisch und Eisenhttps // Frankfurter Rundschau — 22.11.2024 .
Оскільки рівнини в основному були безлісними, заможні фермери досі мусили купувати дорогі та громіздкі дерев'яні рейки, доставлені поїздом і вагонами з лісистих місцин. Колючий дріт вирішив цю проблему і швидко завершив епоху відкритого скотарства. Йому сприяв закон, що будь-який чесний громадянин — включаючи жінок і звільнених рабів — може претендувати на до 160 акрів (0,6 кв. км) землі на західних територіях Америки. Все, що їм потрібно було зробити, це побудувати там будинок і обробляти землю протягом 5-и років. Отож, широке будівництво парканів з колючого дроту спричинило питання щодо їхньої законності. У Канзасі законодавці постановили, що обгороджена територія вважалася власністю фермера, і якщо худоба перетинала огорожу, при цьому спричиняючи якусь шкоду, то відповідальним вважався власник тварини. Залізниці повинні були будувати законодавчо визначену огорожу вздовж місць, де колії перетинали приватну землю. Фермери почали красти колючий дріт із залізничних огорож для власних потреб. Для боротьби з цією проблемою були створені особливі різновиди колючого дроту для використання суто на залізниці.
Використання колючого дроту заважало пересуванню індіанців, які назвали дріт «диявольською мотузкою». Багато ковбоїв виступали проти закритих пасовищ, адже худоба, звична до вільних міграцій, поранилась об колючий дріт, іноді застрягла в огорожах і гинула тисячами. Оскільки худоба не розходилася за межі пасовищ, сама потреба в ковбоях як пастухах і охоронцях відпадала. Чимало парканів були незаконними, бо робилися, щоб заволодіти спільною землею для приватних цілей. Виникли окремі банди, такі як «Блакитні дияволи» та «Джавеліни», які перерізали колючі дроти й залишили погрози, попереджаючи власників парканів не відбудовувати їх. Водночас можливість володіти чітко окресленою приватною землею давала її власникам стимул інвестувати в неї та проявляти більше уваги.
До 1900 року в США вже не залишалося ферм, на яких загони для тварин не були захищені колючими огорожами — «колючка» надійно охороняла велику рогату худобу. Крім того, огорожа була дешевою, що також стало величезним поштовхом у розвиток американського тваринництва.
Колючий дріт швидко почали використовувати і в поліційних цілях. Ним в 1899 році огородили табір арештованих страйкарів в Айдахо. Дріт потроху перебирався закордон і вже на початку ХХ століття колючкою оточили перші в світі концтабори Несміян Андрій. Колючка на війні: від 1914 до 2024 // DeepState UA, 12.05.2024.
Військове застосування колючого дроту