Вдови́чине — село в Україні, у Черкаському районі Черкаської області, підпорядковане Чигиринській міській громаді. Населення — 13 осіб (2022).
До 2020 року підпорядковувалося Іванівській сільській раді Чигиринського району Черкаської області.
Географія Межує з селами: Матвіївка — на заході, Чмирівка і Суботів — на півночі, Яничі — на південному сході, Любомирка (Кіровоградська область) — на південному заході.
Селом тече річка Лисянка, ліва притока річки Ірклій.
Історія Походження назви За легендою, у 20-х роках XVIII століття в Мотронинському лісі почало організовуватись Чигиринське лісництво. Для охорони лісу воно найняло козаків: Семеняку, Рискаля, Кубрака, Дяченка, Безсінного, Базика, Павленка, Пустового, Буряченка, Вдовиченка. Козаки з сім’ями розселялися на лівому та правому берегах річки Янки, на «стражах» з'являлися хутори. Вдовиченки володіли чималою частиною землі на правому березі річки, а по лівому звивався шлях, що з'єднував стражі і села Янич та Матвіївка. Ставок і його береги отримав від батька у спадок Вдовиченко Іван Григорович, а нижче греблі — його другий син Михайло Григорович. Одного разу Іван, купаючись у ставку, втопився. Залишилася його дружина Варвара Петрівна молодою вдовою з сином-одинаком Захарієм. З часом сини Захарія селилися вздовж берега ставка, а сини Михайла — за греблею. Так утворився хутірець під назвою Вдовин. Перші водяні млини теж належали Вдовиченкам. Односельці часто зверталися до вдовичан, і з часом за цими землями закріпилася назва хутір ВдовичинНарис-опис «Трагічна доля хутора Вдовичино». — Сайт КНЗ «Черкаський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської обласної ради». - Сторінки 11-12; 20-21..
ХХ століття Станом на 1 січня 1900 року хутір Вдовичин входив до складу Суботівської волості Чигиринського повіту Київської губернії, налічував 105 дворів. Основне заняття мешканців — хліборобство, також селяни відправлялися на заробітки до Херсонської, Катеринославської, Таврійської губерній і Кубанської області. На хуторі була 1 школа грамоти, 2 вітряки й 3 водяні млини.
На початку ХХ століття разом із селищами Бурякове та Гненне село належало до яничанського приходу (Свято-Покровська церква с. Янич) 1‑го благочинницького округу Чигиринського благочинняПерепелиця Алла. Петро Автономович Єримович – священнослужитель Чигиринського благочиння (друга пол. XIX – поч. XX ст.ст.) // Персоналістичний вимір історії Черкащини: матеріали Другої регіональної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 85-річчю з дня народження доктора історичних наук, професора, заслуженого працівника освіти України Бушина Миколи Івановича (15 березня 2023 р., м. Черкаси: ЧДТУ) [Електронний ресурс] / упоряд.: В.М.Лазуренко, І.Ю.Стадник, О.О.Яшан, О.В.Литвин; відповід. ред. проф. В.М.Лазуренко; М-во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т. – Черкаси: ЧДТУ, 2023. — С. 364-372..
У серпні 1941 року хутір окуповано. Мешканці брали активну участь у партизанському русі (загони ім. Суворова, ім. Дзержинського, ім. Сталіна, «За Перемогу», ім. Москви).
У ніч з 18 на 19 жовтня 1943 року окупанти підтягли з Фундукліївки, Олександрівки та Знам'янки свіжі війська гестапівців, СС, кілька військових частин, знятих з фронту (озброєних гарматами, танками, самохідною артилерією, вогнеметами), та четверта рота 258-го охоронного батальйону. Місцеві поліцаї показали їм, як непомітно підійти до сіл Вдовичин хутір та Ленінське. Опівночі увесь Чорний ліс, Мотронівську дачу, Матвіївський та Яничанський ліси, урочища, які прилягають до хуторів, було оточено карателями. Гітлерівці напали раптово, майже ніхто з місцевих жителів не встиг сховатися. Спочатку хутори були розстріляні з танків і гармат, а потім піхота провела зачистку. Усе населення хуторів Вдовичин, Ленінський та Д'яки (Дяківка) зігнали до яру на краю Вдовичиного і розстріляли, після чого підпалили всі три хутори.
До трагедії, імовірно, призвели дії партизанів загону «За победу» на чолі з командиром Гугніним та комісаром Вдовиченком, які напередодні влаштували на хуторі «п'янку з баяном і піснями».
За різними оцінками, внаслідок каральної операції спалено від 140 до 276 житлових будинків, вбито від 405 до 1070 мешканців.
Нацистських окупантів з хутора вигнано 12 грудня 1943 року, проте лінія фронту за межами лісу, простягаючись через Верещаки, полями під Любомиркою, далі понад Матвіївкою, затрималася до 8 січня 1944 року.
Хутір Вдовичине був безлюдним до весни 1944 року, коли сюди почали повертатися вцілілі мешканці. У повоєнний час розпочав свою роботу колгосп «Нове життя». На хуторі було встановлено пам'ятник жертвам каральної акції.
У кінці 1970-х хутір почав занепадати.
Населення У 1900 році на хуторі мешкало 327 осіб (176 чоловіків і 151 жінка).
На початку 1941 року на хуторі Вдовичине було 238 сімей (998 жителів). На січень 1950 року хутір налічував 161 двір з 445 жителями.
Згідно з переписом населення УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 150 осіб (55 чоловіків і 95 жінок).
На 1 січня 1990 року налічувалося 78 хат, 132 жителі-пенсіонери.
За переписом населення України 2001 року у селі мешкало 87 осіб.
Населення станом на 2022 рік — 13 осібЗвіт старости Іванівського старостинського округу Чигиринської міської ради Черкаської області за 2022 рік.
Примітки
Джерела
Батура Л. Вічне стрічання: З історії с. Вдовичине // Чигиринські вісті. — 2002. — 23 жовтня. Веретільник В. Ніхто не забутий, ніщо не забуте // Черкаський край. — 2018. — 3 жовтня. Пушкар С. Попіл Вдовичиного: Село, спалене фашистами у 1943 р. // Черкаський край. — 1993. — 7 жовтня — С. 6. . — S. 682.
Посилання Комплекс мисливства та відпочинку Чигиринському музею подарували унікальну античну монету На хуторі Вдовичине вшанували загиблих земляків Мозоль Н. І. Черкащина в роки Другої світової війни Чигиринські лісівники облаштували криницю, з якої пив Хмельницький