Едвард де Вер, 17й граф Оксфорд (; 12 квітня 1550, замок Хедінгем — 24 червня 1604, Гекні) — придворний єлизаветинського двору, драматург, поет, спортсмен та покровитель мистецтв і нині найпопулярніший кандидат на авторство Шекспірових робіт.
Дитинство та освіта Едвард де Вер народився в сім'ї Джона де Вера, 16-го графа Оксфорда та його другої дружини зі стародавнього саксонського роду Марджері Ґолдінґ. Едвард був першою дитиною — окрім нього була ще донька МеріДеякі оксфордіанці схильні вважати, що Едвард та Мері були близнюками, роблячи на основі цього припущення паралелі з Шекспіровим неабияким захопленням близнюками та двійнятами.. З'явившись на британській землі з Вільгельмом Завойовником, рід Едварда ніколи не втрачав тісний зв'язок з англійським королівським домом. З кінця XIV століття рід Оксфордів грав провідні ролі в політичному житті країни. Під час Війни Троянд його представники були одними з найвірніших прихильників Ланкастерів і багато в чому сприяли перемозі Генріха VII та встановленню династії Тюдорів в АнгліїДжон де Вер, 13ий граф Оксфорд (8 вересня 1442 — 10 березня 1513) був одним з головних ланкастрівських командирів протягом англійської Війни Троянд.. Стародавній, знатний рід Едварда де Вера робив його найбільш наближеним до королівського трону і Оксфорд пишався своїм походженням. Він був фаворитом при дворі, де, здається, здебільшого і жив в молодості.
Едвард де Вер зростав в інтелектуальній атмосфері та отримав першокласну освіту. Його щоденний навчальний план включав французьку, латину, грецьку, письмо, малювання, танці, космографію, мистецтво верхової їзди, стрільбу, соколине полювання, фізичні вправи і богослов'я. Граф отримав ступінь бакалавра в Кембріджському університеті (1564), закінчив магістратуру в Оксфордському університеті (1566) та отримав юридичну підготовку в Ґрєєвській шко볥рєєвська школа або Ґрєєвський інн (Gray's Inn) — англійська школа підготовки баристерів, один з чотирьох «Судових іннів». Три інші юридичні корпорації в Англії, по підготовці адвокатів — Внутрішній темпл, Середній темпл і Лінкольновський інн (1567). Його особистою освітою займалися найкращі наставники Англії: учений і дипломат — сер Томас Сміт, любитель старовини, картограф, один із засновників англосакського мовознавства і літературознавства — Лоренс Новел.
Крім того, Оксфорд був знайомий з видатним математиком, астрономом, астрологом, географом і окультистом Джоном ДіДжон Ді — радник і шпигун королеви Єлизавети І. Його бібліотека, налічувала 4 000 книг і манускриптів, та вважалася найкращою в Європі. Перераховуючи своїх покровителів, Ді згадує графа Оксфорда як одного з них. Крім того, Ді був ініціатором компанії Мартіна Фробішера, яку спонсорував Оксфорд, в пошуку північно-західного проходу до Китаю і східної Індії. Шекспір зобразив Ді в своїх творах в образах Просперо і короля Ліра., і, згідно з твердженнями Бернарда Варда, можливо під керівництвом останнього вивчав астрономіюWard Bernard M. The Seventeenth Earl of Oxford, 1550—1604, from Contemporary Records. — London: Murray, 1928. , p.49-50. Латини Едварда навчав його рідний дядько — Артур Ґолдінґ — відомий англійський перекладач єлизаветинського періоду.
Під час викладання у графа Оксфорда, Ґолдінґ займався перекладом «Метаморфоз» Овідія, котрий був опублікований у 1567 році та є широковідомим своїм великим впливом на творчість Вільяма ШекспіраТекстуальний аналіз Шекспірових творів (зокрема «Сну літньої ночі»), виявляє неабияку ознайомленість драматурга як з перекладом так і з оригіналом, що дає підстави оксфордіанцю Чарльтону Оґбьорну-молодшому вважати, що Едвард допомагав своєму дядьку і наставнику з перекладом твору, і хоча гіпотеза не доведена, немає сумніву, що Едвард де Вер був добре знайомий з даним твором.. Крім того, сім'я Едварда особливо захоплювалася літературою і драматургією. Двоє його вуйків — барон Шеффілд і граф Сарі — були поетами (останній створив форму сонета, пізніше відому як «шекспірівська»). Його тітка, Франсіс Вер, графиня Сарі, теж писала вірші, а батько, Джон де Вер, утримував акторські трупи. Близьким другом сім'ї був блискучий поет при дворі королеви Марії, Томас Во, 2-й лорд Гарроуден, один з віршів якого наспівував могильник шекспірівському «Гамлеті»Це вірш лорда Во «Знехтувана любов немолодого коханця», з якого в «Гамлеті» з помилками цитується 2 чотиривірша..
Як і його батько, Едвард був чудовим спортсменом і не раз перемагав в кінних лицарських турнірах. Завдяки цим перемогам і гербу віконта БулбекаВід народження Едвард де Вер носив титул віконта Булбека, герб якого зображує лева, що стоїть на задніх лапах і трясе зламаним списом. отримав прізвисько «spear shaker». Оскільки батько помер, коли Едвард був неповнолітнім, новий граф Оксфорд став королівським вихованцем. Він знаходився під опікою сера Вільяма Сесіла, згодом барона Бурґлея, — блискучого політика, міністра і радника Єлизавети І. Про стосунки Едварда з матір'ю мало відомо, крім того, що впродовж чотирнадцяти місяців після смерті чоловіка вона уклала нерівний шлюб з сером Чарльзом Тіреллом. Живучи багато років в будинку Сесіла, Оксфорд мав доступ до його великої бібліотеки, яка на час смерті самого Сесіла налічувала близько 1 700 книг і 249 манускриптів. Окрім того, садівником Сесіла був відомий ботанік Джон Джерард, — автор книги «Трави або загальна історія рослин», — який познайомив Англію з мускусною трояндою, згаданою в шекспірівській п'єсі «Сон літньої ночі». Хоча даних про власну бібліотеку Оксфорда немає, з його рахунків відомо, що він придбав твори Чосера, женевську Біблію, роботи Плутарха французькою мовою та інші книги.
У дорослому віці У 1570 році Едвард взяв участь в воєнній компанії в Шотландії під проводом графа Сассекса. Наступного року він був заявлений провідною персоною при дворі та був деякий час фаворитом королеви. Згідно з матеріалами, що зберігаються в Бодліанській бібліотеці, в травні 1571 року Едвард де Вер прославився на турнірі, зламавши тридцять два списи об своїх противників та одержавши три перемоги, поціливши в голову або груди. Шлюб 19 грудня 1571 року Сесіл одружив Едварда де Вера зі своєю донькою ЕннКоли Енн Сесіл було 13 років, велися переговори про її шлюб з Філіпом Сідні; на її руку також претендував граф Ратленд. Але, незабаром, Сесіл розірвав домовленості з Сідні і оголосив про заручини дочки з Едвардом де Вером. Втеча Оксфорда напередодні весілля свідчить про його небажання одружуватися. Він був повернений людьми королеви, і в її присутності було зіграно весілля з 15-річною Енн.. Це був династичний шлюб, де всі переваги отримав Сесіл, якому, для скорочення соціального розриву між ним і зятем, був подарований титул барона Бурґлея. Чому Оксфорд погодився на цей шлюб невідомо. Сімейне життя Едварда з Енн було, вочевидь, нещасливим — Оксфорд безперервно подавав прохання королеві відпустити його подорожувати закордон і, нарешті, отримавши його, відбув на КонтинентПеред від'їздом Едвард віддав відповідні розпорядження, зробивши своїх кузенів спадкоємцями, що навряд чи входило в амбітні плани Сесіла.. На початку лютого 1575 року Оксфорд попрямував до Парижа, потім, через Страсбург — до Венеції. Він був ще в Парижі, коли в березні його повідомили, що його дружина чекає дитину. Не зважаючи на виражену в листах до Бурґлея радість із цього приводу, Оксфорд обмежився подарунками для Енн, не змінивши своїх планів. Закордонні подорожі В Італії він провів більшу частину п'ятнадцятимісячної подорожі, з травня 1575 року по березень 1576 року, відвідавши Венецію, Геную, Мілан, Падую, Сієну, Флоренцію і, цілком імовірно, Мантую, Верону, Болонью, Неаполь, Палермо, Сицилію і Рим. Своєю основною резиденцією Оксфорд вибрав Венецію, де побудував собі будинок. У своєму листі барону Бурглею, Едвард висловив намір відвідати Туреччину, — провести 2-3 місяці в Константинополі, — а також Грецію. Але, дуже довго затримавшись в Італії, вирішив натомість відвідати Німеччину або Іспанію. Його плани були зруйновані лихоманкою, викликаною сильною літньою спекою. Залишившись в Італії, він розширив своє знайомство з місцевими традиціями під час періодичних короткочасних подорожей країною.
Тим часом в Англії, дружина Едварда народила дівчинку, котру в честь королеви було названо Єлизаветою. На думку Бернарда Варда лист Едварда до Бурглея хоча і не висловлює відкрито, проте несе відбиток розчарування, що Анна не народила сина: він не питає ані про її здоров'я, ані про самопочуття. Повернувшись до Англії в квітні 1576 року, Оксфорд вільно володів італійською мовою, добре знав північні італійські міста і настільки проникав італійською культурою, що був сатирично висміяний Габріелом Гарві як «італійський граф».
Тим часом при англійському Дворі був поширений поголос, що Оксфорд не є батьком новонародженої дитини. Невідомо хто передав ці чутки Едварду де Веру. За словами Марка Александра, Роланд Йорк — слуга графа Оксфорда — є найімовірнішим намовникомAnderson Mark. Shakespeare By Another Name: A Biography of Edward De Vere, Earl of Oxford, the Man Who Was Shakespeare. — New York: Gotham Books, 2005. — 598 pp. , p.120. По прибуттю в Англію, за словами Варда, Едвард де Вер попрямував прямо до королеви і заявив про відмову бути присутнім при дворі в час, коли там знаходитися його дружина. Проте, згідно з документами Сесіла, прибувши в Дувр 19 квітня 1576 року, Едвард відмовився розмовляти з сером Томасом Сесілом, та рушив не «напряму до королеви», а в дім Р. Йорка, де таємно від усіх перебував декілька днів. За даними того ж Сесіла, там Едварда навідувала його сестра Мері. Едвард відмовився жити з Енн, переїхавши до «Савой» та повністю занурившись у літературну та музичну діяльність, тим самим абсолютно розсварившись з Сесілом. Розділення тривало майже шість років (з квітня 1576 по грудень 1581).
Починаючи з моменту розриву з Енн, в поезії Едварда з'являється гіркий присмак розчарування в жінках і важке клеймо ганьби. Вірш «Обмовлений перед лицем всіх безповоротно загублених надій» вперше опубліковане в збірці «Рай витончених вигадок» 1576 року, говорить про життя автора в ганьбі і безславності, які занурили в безодню печалі його душу, серце, розум і сили. Професор Оксфордського університету У.Дж. Кортхоуп в «Історії англійської поезії» пише: «Едвард де Вер сімнадцятий граф Оксфорд […] великий метр літератури […] Його власні вірші відрізняються лаконічністю […] і небагатослівною точністю […] Його витончена вишуканість стилю чудова […] Він не просто був дотепний сам, він пробуджував дотепність в інших».