Трапезундська імперія (грец. Αυτοκρατορία της Τραπεζούντας) — пізньосередньовічна монархічна держава, одна з трьох основних грецьких держав-наступників Візантійської Імперії після тимчасового припинення її існування в результаті захоплення у 1204 році Константинополя хрестоносцями Четвертого хрестового походу. Існувала між 1204 та 1461 роками, і територіально складалася з регіону Понт (колишні візантійські феми Халдія та Пафлагонія) та заморських володінь у Криму та на Таманському півострові, що мали назву Ператея. Столицею було місто Трапезунд (сучасний Трабзон). Держава утворилась у 1204 році, коли онуки візантійського імператора Андроніка I Олексій і Давид Комніни (сини севастократора Мануїла) за допомогою грузинської цариці Тамари, яка доводилась їм тіткою за матір'ю, очолили інтервенцію в феми Халдія та ПафлагоніяA. A. Vasiliev, «The Foundation of the Empire of Trebizond (1204—1222)» , Speculum, 11 (1936), pp. 18f, і в квітні 1204 року зайняли Трапезунд, а пізніше інші прибережні райони з містами Сіноп, Амастрида, Гераклія. Пізніші візантійські імператори, так само, як і візантійські автори (наприклад, Георгій Пахимер та Никифор Григора), та навіть деякі трапезундські (Іоанн Лазаропулос та Віссаріон Нікейський), називали правителів держави «князями Лазів», так само, як і їхні володіння теж називались ЛазикаKarl von Hahn, Известия древних греческих и римских писателей о Кавказе, II, pp. 205—210, тобто, іншими словами, Трапезундська імперія називалась вищезгаданими політичними суб'єктами як Князівство Лазів. З цього випливає, що, з точки зору авторів, пов'язаних з нікейською династією Ласкарісів, а пізніше з візантійською династією Палеологів, правителі Трапезунду імператорами не булиFinlay, George (1851). The History of Greece From Its Conquest by the Crusaders to Its Conquest by the Turks and of the Empire of Trebizond, 1204—1461. 1st ed. Edinburgh: W. Blackwood and Sons.Vasilev, A. A. (1936). The Foundation of the Empire Of Trebizond 1204—1222. 1st ed. Cambridge, Massachusetts: Medieval Academy of America..
Після того, як хрестоносці Четвертого походу скинули візантійського імператора Олексія V Дуку, та утворили на захоплених землях Латинську імперію, Трапезундська імперія стала однією з трьох держав-наступниць, що претендували на імперський престол, разом з Нікейською імперією під правлінням династії Ласкарісів, та Епірським деспотатом під головуванням роду Комнінів ДукAlexander A. Vasiliev, History of the Byzantine Empire, Vol 2. 324—1453, second edition (Madison: University of Wisconsin Press, 1958), p. 506: «… on the territory of the disintegrated eastern empire, three independent Greek centers were formed; The empire of Nicaea and the empire of Trebizond in Asia Minor and the Despotat of Epirus in Northern Greece.». В подальших війнах на короткий час утворилась Фессалонікійська імперія, яка мала уряд з Епіру, проте швидко розпалась після конфліктів з Нікеєю та Болгарією, та в 1261 році сталось захоплення Константинополя Нікейською імперією та відновлення Візантії. Не дивлячись на це, Трапезундські правителі продовжували називати себе «імператорами римлян» ще два десятиліття, та не полишали своїх претензій на візантійський престол. Лише через 21 рік після відновлення нікейцями імперії імператор Іоанн II Великий Комнін змінив свій титул з «Басилевс та Автократор Римлян» на «Басилевс та Автократор усього Сходу, Іберії та Ператеї».
Трапезундська монархія проіснувала найдовше з усіх уламків Візантії. Епірський деспотат полишив імперські амбіції ще до відвоювання Константинополя, та був на деякий час захоплений нею близько 1340 року, після чого потрапив у залежність до Сербської імперії, та був успадкований італійськими династіями, фактично втративши своє грецьке коріння. Остаточно деспотат був знищений Османською імперією у 1479 році. Нікейська імперія відновила Візантію, і, відповідно, перестала існувати як окреме утворення, тоді як сама відновлена імперія проіснувала до падіння Константинополя у 1453 році від османів. Трапезундська імперія лишалась існувати до 1461 року, коли султан Мехмед II після місячної облоги захопив столицю держави та поневолив її правителя Давида I,William Miller, Trebizond: The last Greek Empire of the Byzantine Era: 1204—1461, 1926 (Chicago: Argonaut, 1969), pp. 100—106 що поклало кінець імперській традиції римлян, яка почалась з Октавіана Августа та мала неперервне продовження 1488 років. Кримське князівство Феодоро, останнє відгалуження Трапезунду та візантійського світу загалом, було знищене османами в 1475 році.
Витоки державності Трапезунд мав давню історію автономного керування ще перед тим, як став центром малої імперії у Пізньому середньовіччі. Ще в античні часи, завдяки своїм природним гаваням, оборонному ландшафту та доступу до мідних та срібних копалень, Трапезунд став процвітаючою грецькою колонією у східному Чорному морі одразу після заснування. Його віддаленість від центрів Римської імперії дозволяла місцевим володарям просувати свої інтереси. За століття до заснування імперії місто було під керуванням місцевого роду Гаврасів, котрі, незважаючи на те, що їхні володіння були частиною Візантії, карбували власні монети.
Правителі Трапезундської імперії називали себе Великими Комнінами, і, як і їхні «побратими» з Нікейської імперії та Епірського деспотату, спочатку називали себе «Василевс та Автократор Римлян». Проте, коли нікейський володар Михаїл VIII захопив Константинополь в 1261 році, використання Великими Комнінами титулу «імператор» стало больовою точкою. Це продовжувалось до 1282 року, коли Іоанн II Великий Комнін склав із себе імперський титул перед тим, як одружитись на дочці імператора Михаїла, і прийняв титул деспотаDonald M. Nicol, The Last Centuries of Byzantium, 1261—1453, second edition (Cambridge: University Press, 1993), p. 74. Але його наступники продовжили використовувати імператорський титул, проте в дещо іншому вигляді, а саме «Василевс та Автократор усього Сходу, Іберії та Ператеї» до кінця існування держави у 1461 році.See the discussion in N. Oikonomides, «The Chancery of the Grand Komnenoi: Imperial Tradition and Political Reality», Archeion Pontou 35 (1979), pp. 299—332
Географія Географічно Трапезундська імперія складалась з вузької прибережної смуги південного узбережжя Чорного моря, разом із західною частиною Понтійських гір. Заморська територія Ператея займала Південне узбережжя Криму та Таманський півострів (контроль над територіями був втрачений орієнтовно в 1220-х роках, на цих теренах утворились греко-готське князівство Феодоро та генуезька колонія Ґазарія).
При більш детальному розгляді, історичними землями держави було південне узбережжя Чорного моря від гирла річки Єшиль-Ирмак на заході (регіон, що називався трапезундцями Лімнія), і на сході, ймовірно, сягала річки Акампсіс (сучасна назва Чорох), у регіоні Лазія. Британський історик Ентоні Браєр стверджував, що шість з семи бандонів (районів) колишньої феми Халдія продовжували керуватися правителями Трапезунду до кінця існування держави, в чому їм допомагала географія цієї місцевості. Географічне розташування також визначило південний кордон імперії: Понтійські гори служили природним бар'єром спочатку від сельджуків султанату Рум, а згодом і від туркменських племен, чия агресія була обмежена до рівня, з яким могли впоратись імператориBryer, «Greeks and Türkmens: The Pontic Exception» , Dumbarton Oaks Papers, 29 (1975), pp. 117ff. Ця територія сьогодні повністю належить до турецьких провінцій Сіноп, Самсун, Орду, Гіресун, Трабзон, Байбурт, Різе та прибережних районів Артвіна. Уже згадана вище Ператея серед головних міст мала Херсонес та Керч на Південному узбережжі Криму. Давид Великий Комнін, брат першого імператора Олексія, на початку існування держави швидко захопив землі на заході, спершу Сіноп, а згодом прибережну зону феми Пафлагонія (сьогодні провінції Кастамону, Бартин та Зонгулдак) та Гераклею Понтійську (сьогодні Караденіз Ереглі) до кордону з також новоствореною Нікейською імперією. Це розширення було недовгим: уже в 1214 році землі західніше Сінопа були втрачені на користь Феодора I Ласкаріса, імператора нікейців, а сам Сіноп був загарбаний сельджуками цього ж року, проте Трапезунд боровся за контроль над цим містом протягом усього XIII ст.As documented by Charitopoulos Evangelos, «Diocese of Cerasous. Encyclopaedia of the Hellenic World, Asia Minor»
Історія
Передумови виникнення Місто Трапезунд було столицею феми Халдія, і, згідно з арабським географом Абу-ль-Фідою, вважалося в значній мірі лазійським портом. Халдія вже демонструвала свої сепаратистські тенденції в X та XI століттях, коли вона керувалась місцевим лідером Феодором Гаврасом, який, згідно з Анною Комніною, називав Трапезунд та околиці «призом, що випав на його долю», і поводив себе як незалежний володар. Імператор Олексій I затвердив його керівником Халдії, проте тримав у Константинополі його сина в якості заручника, щоб гарантувати його правильну поведінку. Тим не менш, Гаврас проявив себе хорошим захисником при відбитті грузинської атаки на Трапезунд.Miller, Trebizond, p. 12 Один з його наступників, Григорій Тароніт, також повстав за підтримки султана Каппадокії, проте був переможений та ув'язнений, тільки щоб пізніше знову стати намісником феми.Some authorities identify Taronites with the known son of Theodore Gabras, Gregory Gabras. See Anthony Bryer, «A Byzantine Family: The Gabrades, c. 979 — c. 1653», University of Birmingham Historical Journal, 12 (1970), p. 176 Інший наступник, Костянтин Гаврас, описувався як тиран, чиї дії змусили імператора Іоанна II очолити похід проти нього у 1139 році. Не дивлячись на те, що його дії не призвели ні до чого, це був останній бунтівний намісник, про якого є згадки в джерелах до подій 1204 року.Miller, Trebizond, p. 13
Заснування
Держава веде своє заснування з квітня 1204 року, коли Олексій Комнін та його брат Давид, скориставшись заклопотаністю центрального візантійського уряду табором хрестоносців за стінами столиці (червень 1203 — середина квітня 1204), захопили Трапезунд і Халдію за допомогою військ, які їм надала їх родичка — грузинська цариця Тамара. З того часу стосунки між Грузією та Трапезундом лишались близькими, проте їх природа та тривалість лишаються дискусійними.Eastmond, Antony. «Narratives of the Fall: Structure and Meaning in the Genesis Frieze at Hagia Sophia, Trebizond». Dumbarton Oaks Papers 53 (1999), 219–36. В будь-якому разі, деякі вчені вважають, що нова держава була залежною від Грузії як мінімум у перші роки свого існуванняOstrogorsky, G., Ιστορία του Βυζαντινού κράτους 3 (Athens 1997), pp. 102, 305..
Олексій та Давид були онуками останнього візантійського імператора з династії Комнінів, Андроніка, дітьми його сина Мануїла та Русудан, дочки грузинського царя Георгія III. Андронік був скинутий Ісааком II Ангелом, тоді як Мануїл був осліплений (традиційне візантійське покарання за зраду) та помер невдовзі. Олексій та Давид потрапили до двору цариці Тамари, яка надала їм військову підтримку для повернення на візантійську територію. Васильєв пояснює, що вона була зацікавлена зробити це після того, як Олексій III Ангел вкрав дари, які Тамара передала подрожуючим монахам, що проходили через Константинополь. Майкл Курсканскіс в цілому підтримує версію Васильєва, проте не погоджується у мотиваціях Тамари: Васильєв стверджує, що цариця хотіла утворити буферну державу для захисту Грузії, тоді як Курсканскіс вважає, що вона підтримувала братів у їх спробі відвоювати візантійський престол в Константинополі.Michel Kuršanskis, «L'Empire de Trébizonde et la Géorgie» , Revue des études byzantines, 35 (1977). pp. 243—247