Курочка водяна (Gallinula chloropus) — невеликий, розміром з голуба, водоплавний птах з родини пастушкових, широко розповсюджений на всіх материках, за винятком Австралії і Антарктиди. Типовий мешканець різноманітних водойм зі стоячою або проточною водою і заболоченими, зарослими берегами. Зазвичай веде прихований спосіб життя — незважаючи на велику поширеність, цю птицю буває важко побачити в дикій природі. Проте, в густонаселених районах Європи птахи часто звикають до присутності людини. Наукову назву птаха можна перекласти з латинської як «зеленонога курочка», що вказує на деяку зовнішню схожість з домашніми курми Francesca Greenoak «British Birds: Their Folklore, Names and Literature» A&C Black; New Ed edition 1997 ISBN 0-7136-4814-7.

Опис

Зовнішній вигляд

Невеликий птах довжиною 27−31 см Killian Mullarney, Lars Svensson, Dan Zetterström, & Peter J. Grant. «Birds of Europe» 1999 ISBN 978-0-691-05054-6 pp.116, розмахом крил 50−55 см та вагою 192−493 г. Taylor, B. 1998. Rails: A Guide to the Rails, Crakes, Gallinules and Coots of the World. United Kingdom: Yale University Press.. Оперення буро-чорне або грифельно-сіре з синім відтінком на шиї, вузькими білими смужками з боків і білим з чорною смугою підхвістям. У зимовий час голова і спина набувають ледь помітного оливково-бурого відтінку, а черево виглядає світлішим. Першорядні махові пера крил темно-сірі. Після того, як птахи перелиняють, кінчики пір'я на грудях і передній частині черевця стають білими, через що оперення цієї частини тіла виглядає дещо рябим. Дорослі птахи линяють двічі на рік: зимова зміна пір'я починається під час зимівлі в січні–лютому і закінчується в квітні–травні; післягніздова припадає на липень–жовтень.

Дзьоб відносно короткий, трикутної форми, яскраво-червоний в підставі і жовтий або зеленукватий на кінці. На шкірі лоба є червона пляма, яка виглядає ніби продовженням дзьоба. Райдужна оболонка в шлюбний період темно-червона, в інший час червоно-бура. Ноги добре адаптовані для пересування грузькими берегами — довгі і сильні, з подовженими пальцями і ледь вигнутими пазурами; зеленувато-жовтого кольору з червоним кільцем на гомілці. Характерні для інших водоплавних птахів перетинки між пальцями цілком відсутні. Самці і самки зовні одне від одного відрізняються незначно — самці виглядають дещо більшими, а у самок черевна частина світліша.

Молоді птахи виглядають трохи інакше — їх оперення світло-буре з сіруватим підборіддям, горлом і грудьми. Вони мають таке, як і дорослі, біле підхвістья і білі смужки з боків, проте немає червоної плями на шкіроі лоба, а дзьоб сірий з жовтим закінченням. Davis, B. 1997. A Field Guide to Birds of the Desert Southwest. Houston, Texas: Gulf Publishing Company.. У молодих птахів повне формування гніздового вбрання закінчується до середини серпня—початку вересня в перший рік життя.

Голос

Водяна курочка — зазвичай мовчазний птах, проте здатен видавати ряд гучних і різких звуків. Серед них можна виділити низькочастотний скрекіт, що трохи нагадує скрекотання сороки — щось на кшталт «кік-ік-ік» або «крррук». Інший звук односкладовий, але також гучний і різкий — «Кіік» або «кіррк». Потривожений птах видає тихіший «Курр». Під час польоту або навесні в нічний час водяні курочки кудкудакають у швидкому темпі: «крек-крек-крек» Р. Л. Бёме, Н. П. Грачев, Ю. А. Исаков «Птицы СССР. Курообразные, Журавлеобразные» Изд. «Наука» Ленинград 1987 онлайн «Common Moorhen » Oiseaux étrangers qui ont rapport à la Sittelle. Прочитано 2007-10-26.

Рухи Птах злітає без розбігу; летить швидко і по прямій лінії, роблячи часті глибокі помахи крильми. У польоті шию простягає вперед і дещо вгору, в той час як ноги далеко назад. Приземляється майже вертикально, часто прямо на гілки заростей чагарників. Моторно пересувається серед густих гілок, нерідко пробираючись у саму гущавину. На відміну від близьких їм лисок, водяні курочки не так прив'язані до води і більшу частину часу проводять на суші, серед прибережних заростей. По землі пересуваються швидко й моторно, дещо нахилившись вперед і на напівзігнутих ногах. Птицю також іноді можна побачити завмерлою біля самого краю води. Незважаючи на відсутність характерних водоплавних перетинок, плаває водяна курочка дуже добре: неквапливо ковзає серед ряски або інших водних рослин, часто змінює напрямок руху та іноді круто розвертається на місці. Бутурлин С. А. и другие «Птицы. Животный мир СССР» 1940 онлайн На воді постійно сіпає головою і порівняно довгим піднесеним хвостом, що також є характерною рисою й інших видів роду курочок, а також лисок. Пірнає неохоче, здебільшого в разі виникнення небезпеки; під водою утримується, чіпляючись лапами за донні рослини. У пошуках корму часто занурює голову в воду.

Поширення Курочки водяні широко розповсюджені як у Старому, так і в Новому Світі.

Ареал В Європі вони гніздяться майже повсюдно, за винятком високогірних районів Альп, Скандинавського півострова на північ від 66° північної широти і півночі Росії. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий вид. Гніздиться на всій території країни, крім Карпат; мігрує скрізь; регулярно зимує на Закарпатській рівнині та на півдні, інколи трапляється взимку на водоймах у глибині суходолу. У Російській Федерації північна межа ареалу проходить приблизно уздовж 60° північної широти — через Карельський перешийок, Новгородську, Вологодську області на північ від Рибінського водосховища, Татарстан, Башкортостан, Омську область і Алтайський край. Птах також зустрічається на Далекому Сході в Приморському краї Боголюбов А. С., Жданова О. В., Кравченко «Атлас-определитель птиц, птичьих гнезд и голосов птиц средней полосы России.» Москва, «Экосистема», 2006 онлайн , а також на Сахаліні і південних Курильських островах. Інформаційно-дослідницький центр «Фауна». «Камышница Gallinula chloropus (Linnaeus, 1758) » Прочитано 2007-10-26 В Азії птах також поширений в Індії і на південному сході аж до Філіппін, однак відсутній у степових і посушливих регіонах Середньої і Центральної Азії, а також Західного Сибіру. В Африці птицю можна зустріти лише на півдні континенту, Мадагаскарі і на заході в районі Конго і Алжиру. У Північній Америці птах гніздиться на півдні і сході США (Каліфорнія, Аризона, Нью-Мексико і штати на схід Техаса, Канзасу, Небраски і Міннесоти), а також в Мексиці. Водяні курочки також широко розповсюджені в Центральній Америці, на островах Карибського моря і в Південній Америці від Бразилії до Аргентини і Перу.

Місця існування Місця існування пов'язані з природними або штучними прісноводними (рідко солонуватими) водоймами з берегами, зарослими очеретом, рогозом, осокою або іншими водними та навколоводними рослинами. Водойма може бути як великою розміром, так і невеликою, а вода в ній як протічною, так і стоячою. Перевагу віддає заболоченим берегам з ряскою на воді і чагарниковими заростями (наприклад, верби) на суші. Як правило, поводиться непомітно — вдень тримається прибережних чагарників, і лише присмерком випливає на відкриту воду. У Європі, зазвичай, віддає перевагу низинному ландшафту — наприклад, у Німеччині не зустрічається на висоті вище 600 м, а в Швейцарії вище 800 м над рівнем моря Einhard Bezzel: BLV Handbuch Vögel. BLV Verlagsgesellschaft, München 1996, ISBN 3-405-14736-0. Однак верхня межа поширення сильно варіює залежно від регіону — наприклад, у Закавказзі птах зустрічається на висоті до 1800 м, а в Непалі до 4575 м над рівнем моря.

Міграція

На більшій частині ареалу водяні курочки ведуть осілий спосіб життя та тільки на півночі є частково чи повністю перелітними. У низці випадків характер сезонних переміщень цих птахів вивчений недостатньо. Відомо, що в Європі схильність до міграції зростає з південного заходу на північний схід: в державах колишнього СРСР і в Фінляндії практично всі птахи мігрують, в Скандинавії, Польщі і на півночі Німеччини на зиму залишається невеликий відсоток, а в Західній Європі птиці переважно живуть осіло. Перелітні птахи Північної Європи взимку переміщаються на захід або південний захід, досягаючи Британських островів, Піренейського півострова, Італії, Балкан і Північної Африки. У популяцій Центральної і Східної Європи міграція відбувається у напрямку з півночі на південь або з північного заходу на південний схід Global Register of Migratory Species. Species fact sheet «Gallinula chloropus » Прочитано 2007-10-26. Птахи Західного Сибіру найімовірніше пересуваються до узбережжя Каспійського моря, на південь Середньої Азії, в Ірак, Іран, Афганістан і країни Близького Сходу. В Східному Сибіру і на Далекому Сході птахи в зимовий час, можливо, мігрують до Китаю і в Південно-Східну Азію. Окремі осередки зимівель водяної курочки виявлені в Африці на південь від Сахари, в Сенегалі, Гамбії, Малі, на півночі Нігерії і Судану, на півдні Чаду; проте місця гніздування цих птахів не вивчені.

На території Америки курочка водяна мігрує на північ від узбережжя Мексиканської затоки і Флориди.

У разі міграції до місць гніздування прилітають тоді, коли поверхня води цілком звільняється від льоду — в квітні або на початку травня. Осінній відліт починається на початку серпня. Під час весняного перельоту птахи головним чином тримаються парами (дуже рідко летять поодиноко), летять на великій висоті і в нічний час. Осіння міграція відбувається на низькіших висотах, попервах парами або поодиноко, а в кінці невеликими зграйками до 10 птахів.

Розмноження

Водяні курочки моногамні, тобто на одного самця припадає одна самка; пари зберігаються протягом декількох років поспіль. Сезон розмноження різниться у осілих і перелітних популяцій — при постійному перебуванні на одній території він може відбуватися цілий рік, тоді як при міграції — лише в теплу пору року Conservation Management Institute «(DRAFT) — Taxonomy Species MOORHEN, COMMON, HAWAIIAN » Прочитано 2007-10-27. У разі міграції до місць гніздування птахи прилітають досить пізно, коли лід вже цілком розтанув, а також уже сформованими парами, які, вочевидь, утворюються ще в місцях зимівлі. Процес утворення пари помітно відрізняється від інших птахів — під час шлюбного періоду не самці домагаються прихильності самки, а навпаки — самки змагаються між собою за право володіння самцем. Для гніздування птахи вибирають зарослу водойму, інколи дуже невеликого розміру — лісове озеро, болото або тиху річку. При цьому пара уникає сусідства з іншими птахами свого або інших видів — у разі непроханого гостя курочки агресивно захищають свою гніздову територію, демонструючи загрозливу позу або зрідка навіть вступаючи в бійку. На невеликій водоймі, зазвичай, гніздиться тільки одна пара, а на великій їх може бути кілька. Відстань між сусідніми гніздами може значно відрізнятися в залежності від району проживання, проте не буває меншою від 25 м, а власне гніздова територія становить щонайменше 8 м в діаметрі.