«Міщанин-шляхтич» Інший переклад назви — «Міщанин у дворянстві» () — комедія-балет на 5 дій французького письменника Мольєра з музикою Жана Люллі, вперше поставлена у 1670.

Комедія-балет — популярний у Франції 17 ст. театральний жанр, в якому балетні сцени чергуються з розмовними. Більша частина п'єси «Міщанин-шляхтич» написана прозою, віршований тільки вступ.

Дійові особи Пан Журден Пані Журден Люсіль, їхня дочка Клеонт, закоханий в Люсіль Маркіза Дорімена Граф Дорант, закоханий в Дорімену Ніколь, служниця Журдена Ков'єль, слуга Клеонта Учитель музики Учень вчителя музики Учитель танців Учитель фехтування Учитель філософії Кравець Учень кравця Двоє слуг

Синопсис Пан Журден, буржуа середнього віку, батько якого розбагатів, торгуючи тканинами, має марнославне бажання стати аристократом. Він замовляє собі новий барвистий аристократичний одяг, демонструючи відсутність смаку, починає брати уроки зі шляхетних мистецтв: фехтування, танцю, музики й філософії, роблячи дурня з себе, зі своїх учителів, і з шляхетних мистецтв. Його заохочує розорений аристократ Дорант. Він зневажає Журдена, проте потурає його ілюзіям, намагаючись видурити в нього гроші для сплати своїх боргів.

Журден мріє одружити свою доньку Люсіль з аристократом, але сама Люсіль закохана в міщанина Клеонта. Слуга Журдена Ков'єль з допомогою пані Журден, розсудливою жінкою, організовує інсценізацію — видає переодягненого Клеонта за турецького принца. Журден хапається за можливість поріднитися із закордонним монархом, його переконують, що як батько нареченої, він теж буде висвячений у дворянство. П'єса завершується церемонією цього гротескного посвячення, балетною сценою, відомою як «турецька церемонія».

Історія

У листопаді 1669 Париж відвідала делегація послів султана Османської імперії (Оттоманської Порти) Мехмеда IV. Бажаючи справити враження на послів, Людовик XIV прийняв їх у всій своїй величі. Але блиск алмазів, золота і срібла, розкіш дорогих тканин залишили турецьку делегацію байдужою. Досада короля була тим сильнішою, бо, як виявилося, глава делегації Солиман-ага виявився дурисвітом, а не послом турецького султана. Людовик замовляє Мольєру і Люллі «смішний турецький балет», в якому була б висміяна турецька делегація, для чого призначає йому консультанта, шевальє д'Арв'є, що недавно повернувся з Туреччини і знайомого з їхньою мовою, звичаями та традиціями. Навколо «Турецької церемонії» протягом 10 днів репетицій створили імпровізоване подання «Міщанина-шляхтича», показане королю і королівському двору 14 жовтня 1670 року в замку Шамбор в декораціях Карло Вігарані від спектаклю «Пан де Пурсоньяк» та з танцями П'єра Боша. Через місяць спектакль був перенесений на постійну сцену Мольєра, в театр Пале-Рояль, перший спектакль в Парижі відбувся 28 листопада 1670.

Комедія писалася в рамках класицизму, в ній збережена обов'язкова для класичної п'єси триєдність: єдність місця (будинок пана Журдена), часу (дія укладається о 24 годині) і дії (вся п'єса побудована довкола однієї головної ідеї). У кожному з основних персонажів підкреслена одна провідна межа в сатиричному перебільшенні.

Історія створення комедії Міщанин-шляхтич. Тематика і проблематика п’‎єси, її загальнолюдське значення

Аналіз твору Тема твору — схибленість Журдена на шляхетності; критика аристократії і викриття рабського плазування буржуазії перед панівним класом.

Жанр твору — комедія-балет, класицистична комедія з елементами народного фарсу, античної комедії та комедій доби Відродження.

Головна проблема відображає певний історичний етап розвитку буржуазії у Франції. Новоспечені буржуа, які накопичили чимало грошей, через особливості суспільного устрою відчували свою меншовартість порівняно із дворянами. Тому вони намагалися слідувати дворянським манерам, стилю поведінки, одягу, способу життя.

Що висміює Мольєр

Висміювання безпідставних претензій буржуа Журдена на аристократизм, інтелігентність і освіченість

Сюжет твору 

Здавалося б, чого ще потрібно поважному Журдену? Гроші, сім'я, здоров'я — усе, що тільки можна побажати в нього є. Але Журдену захотілося стати аристократом, уподібнитися знатним панам. Манія його заподіювала багато незручностей і хвилювань рідним, зате була на руку найнятим кравцям, перукарям і вчителям, що обіцяли за допомогою свого мистецтва зробити з Журдена блискучого, знатного кавалера. От і тепер двоє вчителів — танців і музики — разом зі своїми учнями чекали появи господаря будинку. Журден запросив їх для того, щоб вони веселим і вишуканим поданням прикрасили обід, що він улаштовував на честь однієї титулованої особи

Ставши перед музикантом і танцюристом, Журден спочатку запропонував їм оцінити свій екзотичний халат — такий, за словами його кравця, по ранках носить уся знать — і нові лівреї своїх лакеїв. Від оцінки смаку Журдена, вочевидь, безпосередньо залежав розмір майбутнього гонорару знавців, тому вони були захопленими.

Халат, утім, став причиною деякої затримки, оскільки Журден довго не міг вирішити, як йому краще слухати музику — в ньому або без нього. Вислухавши ж серенаду, він порахував її пріснуватою й своєю чергою виконав жваву вуличну пісеньку, за яку знову вдостоївся похвал і запрошення крім інших наук зайнятися також музикою з танцями. Прийняти це запрошення Журдена переконали запевнення вчителів у тім, що кожний знатний пан неодмінно навчається й музиці, й танцям

До наступного прийому вчитель музики підготував пасторальний діалог. Журдену він загалом сподобався: оскільки не можна обійтися без цих вічних пастушків і пастушок — добре, нехай собі співають. Представлений учителем танців і його учнями балет припав Журдену зовсім до смаку.

Окрилені успіхом у наймача, вчителі вирішили кувати залізо, поки гаряче: музикант порадив Журдену обов'язково влаштовувати щотижневі домашні концерти, як це робиться, за його словами, у всіх аристократичних будинках; учитель танців одразу взявся навчати його найвишуканішому з танців — менуету.

Вправи у витончених рухах перервав учитель фехтування, викладач науки наук — уміння завдавати ударів, а самому таких не одержувати. Учитель танців і його колега-музикант дружно не погодилися із заявою фехтувальника про безумовний пріоритет уміння битися над їхніми освяченими століттями мистецтвами. Слово за слово, й через кілька хвилин між трьома вчителями почалась бійка.

Коли прийшов учитель філософії, Журден зрадів — кому як не філософові надоумити тих, що б'ються. Той охоче узявся за діло примирення: згадав Сенеку, застеріг супротивників від гніву, що принижує людську гідність, порадив зайнятися філософією, цією найпершою з наук… Отут він переборщив. Його стали бити разом усі три вчителі.

Побитий, але все-таки без каліцтв, учитель філософії зрештою зміг розпочати урок. Оскільки Журден відмовився займатися як логікою — слова там вже надто хитромудрі, — так і етикою — до чого йому наука зменшувати пристрасті, якщо однаково, коли вже розійдеться, ніщо його не зупинить, — учений чоловік став відкривати йому таємниці правопису.

Практикуючись у вимові голосних звуків, Журден радів, як дитина, але коли перші захоплення минули, він розкрив учителеві філософії великий секрет: він, Журден, закоханий у якусь великосвітську даму, і йому потрібно написати цій дамі записочку. Для філософа це була дрібниця, однак Журден попросив його обійтися прози й віршів. Чи знав поважний буржуа, що тут його очікувало одне з найбільш приголомшливих у житті відкриттів — виявляється, коли він кричав служниці: «Ніколь, подай туфлі й нічний ковпак», з вуст його, подумати тільки, виходила найчистіша проза!

Утім, і в області словесності Журден був усе-таки таки не ликом шитий — хоч як силувався вчитель філософії, йому не вдалося поліпшити складений Журденом текст: «Прекрасна маркізо! Ваші прекрасні очі обіцяють мені смерть од любові».

Філософові довелося вийти, коли Журдену доповіли про кравця. Той приніс новий костюм, скроєний, природно, за останньою придворною модою. Підмайстри кравця, танцюючи, внесли обнову й, не перериваючи танцю, оділи в неї Журдена. При цьому досить постраждав його гаманець: підмайстри не скупилися на улесливі «ваша милосте», «ваша ясносте» і навіть «світлосте», а надзвичайно розчулений Журден — на чайові.

У новому костюмі Журден намірився прогулятися вулицями Парижа, але дружина рішуче стала проти цього його наміру — і без того над Журденом сміється пів міста. Взагалі, на її думку, йому пора вже одуматися й залишити свої придуркуваті примхи: до чого, питається, Журдену фехтування, якщо він не має наміру нікого вбивати? навіщо вчитися танцям, коли ноги й без того от-от відмовлять?

Заперечуючи безглуздим доводам жінки, Журден спробував вразити її зі служницею плодами своєї вченості, але без особливого успіху: Ніколь преспокійно вимовляла звук «в», навіть не підозрюючи, що при цьому вона витягає губи й зближує верхню щелепу з нижньою, а рапірою вона запросто завдала Журдену кілька уколів, які він не відбив, оскільки неосвічена служниця колола не за правилами.

У всіх дурницях, яким віддавався її чоловік, пані Журден винила знатних панів, що почали віднедавна водити з ним дружбу. Для придворних франтів Журден був звичайною дійною коровою, він же, у свою чергу, перебував у впевненості, що дружба з ними дає йому значні — як їх там — ро-га-тиви.

Одним з таких великосвітських друзів Журдена був граф Дорант. Ледь увійшовши у вітальню, цей аристократ приділив кілька вишуканих компліментів новому костюму, а потім швидко згадав про те, що нині ранком він говорив про Журдена в королівській опочивальні. Підготувавши таким маніром ґрунт, граф нагадав, що він винен своєму другові п'ятнадцять тисяч вісімсот ліврів, так що тому прямий резон позичити йому ще дві тисячі двісті — для рівного рахунку. На подяку за цю й наступні позики Дорант взяв на себе роль посередника в серцевих справах між Журденом і предметом його поклоніння — маркізою Доріменою, заради якої й готувався обід.

Пані Журден, щоб не заважала, у цей день була відправлена на обід до своєї сестри. Про задум чоловіка вона нічого не знала, сама ж була стурбована влаштуванням долі своєї дочки: Люсіль начебто б відповідала взаємністю на ніжні почуття юнака на ймення Клеонт, що як зять досить підходив пані Журден. На її прохання Ніколь, зацікавлена в одруженні молодої пані, тому що сама вона збиралася заміж за слугу Клеонта, Ков'єля, привела юнака. Пані Журден відразу відправила його до чоловіка просити руки доньки.

Однак першій, і загалом єдиній, вимозі Журдена до здобувача руки Люсіль Клеонт не відповідав — він не був дворянином, тоді як батько бажав зробити дочку в найгіршому разі маркізою, а то й герцогинею. Одержавши рішучу відмову, Клеонт зажурився, але Ков'єль думав, що ще не все втрачено. Вірний слуга задумав зіграти з Журденом один жарт, благо в нього були друзі-актори, і відповідні костюми були під рукою.

Тим часом доповіли про прибуття графа Доранта й маркізи Дорімени. Граф привів даму на обід аж ніяк не з бажання зробити приємне хазяїнові будинку: він сам давно доглядав за вдовою маркізою, але не мав можливості бачитися з нею ні в неї, ні в себе — це могло б скомпрометувати Дорімену. До того ж всі божевільні витрати Журдена на подарунки й різноманітні розваги для неї він спритно приписував собі, чим у коні кінців скорив-таки жіноче серце

Неабияк побавивши шляхетних гостей вигадливим незграбним уклоном і таким же привітальним мовленням, Журден запросив їх за розкішний стіл