Оли́ка — місто в Україні, адміністративний центр Олицької міської територіальної громади Луцького району Волинської області. Уперше згадується в Іпатіївському літописі під 1149 роком. Внесено до Списку історичних населених місць України. Статус міста з 2025 року.
Етимологія (походження) назви За однією з версій назва міста походить від давньоруського «оуличка» — «вуличка», яке з часом трансформувалося в «Олика». Перша версія ґрунтується на випадковому співзвуччі і до реальної етимології не належить жодним чином. так само, як і виведення назви від вільхи або тюркського слова «алока». Річка ж, на берегах якої розташувалася Олика, на всіх картах XVIII—XX ст. має одну й ту ж назву — Осенище. Жодних підстав вважати, що в давнину вона називалася інакше, немає.
Слово вулик (діал. ву́лій, у́лій, ву́лень, у́лик) за походженням споріднене з «вулиця»: воно виводиться від , і далі від , звідки й , , («вулик»). Первісним значенням, очевидно, було «порожнина», оскільки на це вказують споріднені («халява»), прусськ. aulis («великогомілкова кістка»), («дудка», «авлос»).
Вперше назва містечка зустрічається в старовинному Іпатіївському літописі у 1149 році:
ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. Роки 1149—1151. (Початок княжіння в Києві князя великого Юрія,сина Володимира Мономаха, внука Всеволодового, правнука Ярославового, праправнука великого Володимира, що охрестив усю землю Руськую)
Цілком можливо, що назва «Олика» походить від імені «Олівер» та його скороченої форми, що звучить як «Оліка»: https://en.wiktionary.org/wiki/Appendix:Hungarian_given_names|Hungarian_given_names
Українські чемериси: «олик марі» і «Олика», «Чемерин» і «чемериси»
Чемериси-марійці дійсно втекли від московсько-ординського гніту до Речі Посполитої — через Литву (Білорусь) на Волинь і Поділля (Україна), але було це набагато пізніше (1527 року), ніж оповідає літопис, і втікали здебільше «гірські чемериси». Деякі інші етноніми (точно або можливо) пов'язані з «чемерисами» також: Чемериси-Барські, Чемерпіль, Чемеринці, тощо, але більшість з них з'явились саме після 1527 року. Можливо, це хибна версія, і «Цемерін» (як наприкд польський «Цемерув») походить від «цемра» (бел.) — «темрява», «пітьма», «темнота», або іншого слов'янського слова.
Пізніше марійці брали активну участь у Хмельниччині — більшість із них стала на бік повстанців, навіть утворивши у козацькому війську окремі кавалерійські підрозділи. Відомо також про входження марійців до війська Петра Дорошенка. На думку Ярослава Дашкевича, від чемерисів походить назва українського верхнього чоловічого одягу для верхової їзди — чемерка або чумарка, чимерка, а чемериська вишивка впливала на українську подільську. Про тісний зв'язок марійського й українського народів свідчить і те, що саме українець, архієпископ Веніамін Пуцек-Григорович, був творцем першої марійської граматики (1775 рік). Також, наприклад, ім'я Чемерис (роль виконав актор Анджей Печинський) мав персонаж фільму Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», карлик, партнер відьми-чаклунки Горпини (Руслана Писанка), що знову ж таки відсилає до марійців втікачів у Речі Посполитій.
Угорське коріння у прізвищах Олики Одне з досить поширених у містечку Олика прізвищ «Жовтянський» (пол. «Żółtański» — «Жувтянскі»), швидше за все, походить не від слова-назви кольору «жовтий», а від імені Золтан, що не є популярним у сучасній Україні чи Польщі, де живуть основні носії прізвища, але Золтан — дуже популярне ім'я в Угорщині, хоча саме Аттіла — найпопулярніше ім'я.Attila
Zoltán
Золтан
Dzieje Akademii Zamojskiej: 1594—1784. Żołtański (professor, Akademia Zamościa — wysłany do Ołyki…) 1730—1740. Ks. Wadowski
Віктор ЖОВТЯНСЬКИЙ (Київ) НЕВІДОМА ОЛИКА XIX СТОЛІТТЯ
«Шведська» версія Сьома версія — у шведській мові є слово «olika» (olik, ola…), що означає «різні», «неподібні», «неоднакові»:
https://en.wiktionary.org/wiki/olik#Swedish olik-Svenska
Шведська мова не є близькою до фіно-угорських мов, але є другою мовою (сусідньою разом із фінською мовою) у Фінляндії. Саме слово при цьому, як видно, є у більшості германських мов, бо має давньоскандинавське походження.
Повтори назви Оли(і)ка —це невелике поселення в міському муніципалітеті Копер у прибережному регіоні Словенії поблизу кордону з Хорватією.https://sl.wikipedia.org/wiki/Olika,_Koper Olika_Koper
Географія
Розташування і фізична географія
Селище Олика розташоване на південному сході Ківерцівського району, який розміщений в південно-східній частині Волинської області на північному заході УкраїниКарти Google. Олика розташована на перетині доріг з Рівного, Дубна та Луцька. У селі річка Осинище впадає у Путилівку.
За геоморфологічним поділом Волинської області Олика знаходиться на Волинській ерозійній височині в межах Луцького приполіського лесового пагорбкуватого району. Його абсолютні висоти в середньому перевищують 250 м над рівнем моря, і є помітним вплив древнього зледеніння на форми його рельєфу.
Північна межа цього району дуже виразна і проходить по лінії дороги Володимир-Волинський — Луцьк — Олика. Західна та східна границі також є чіткими і проходять відповідно по ріках Осинище і Путилівці. На південний схід від селища розташоване заповідне урочище «Божетарня і Культура».
Через Олику проходить умовна лінія розмежування Поліської низовини і Волинської височиниБогдан Колосок «Природна підоснова як чинник містобудівного розвитку Олики» // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Олика і Радзивіли в історії Волині та України: Матеріали XVIII Всеукраїнської науково-практичної історико-краєзнавчої конференції: Наук. зб.: — Луцьк, 2006..
Координати селища 50°43′14″ пн. ш. 25°49′00″ сх. д. Площа Олики 4,91 км².
Клімат Клімат Олики помірно-континентальний, з м'якою зимою і теплим літом. Середньорічна температура повітря становить 7,4 °С, найнижча вона у січні (мінус 4,9 °С), найвища — в липні (18,0 °С).
У середньому за рік в Олиці випадає 560 мм атмосферних опадів, найменше — у березні, найбільше — в липні. Щороку утворюється сніговий покрив. Відносна вологість повітря в середньому за рік становить 78 %, найменша вона у травні (64 %), найбільша — у грудні (89 %).
Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — в грудні. Найбільшу повторюваність у місті мають вітри із заходу, найменшу — з північного сходу. Найбільша швидкість вітру — у листопаді, найменша — влітку. У січні вона в середньому становить 4,1 м/с, у липні — 2,8 м/сКліматичні дані Олики на сайті«www.meteoprog.ua».
Спостереження за погодою веде метеостанція в ЛуцькуПрирода Волинської області.
Історія
Вперше назва містечка зустрічається в старовинному Іпатіївському літописі у 1149 році:
За часів Галицько-Волинського князівства (Королівства Русі) неподалік сучасної Олики стояв укріплений град Чемерин. Чемерин мав свій торговий посад у місці злиття рік Путилівки та Осенища. З часом вир міського життя поступово перемістився саме сюди. Новоутворене місто взяло собі назву від річки Оличі, що текла неподалік. А задокументованим першим власником Олики був «староста і жидачівський воєвода князя Федора Любартовича».Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві — 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 5 (488) (вер.—жовт.). — 240 с. — С. 42. — ISSN 0130-5247. Ленько Зарубич (1433).
Великий маршалок литовський Петро Монтигердович у 1460 році надав кошти на побудову Петропавлівського костелу (найдавніший на теренах сучасної Волинської області). По його смерті Олику дідичили його син Іван, опісля онук Петро Іванович Монтигердович на прізвисько Білий та праонука СофіяЖылко Вадзім . У складзе Вялікага княства Літоўскага Монтигердовичова, яка стала дружиною Станіслава Кішки.
Станіслав Кішка у 1512 році отримав дозвіл короля Сигізмунда І на проведення торгів у м. Олика з неділі до вівторка.Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1907. — Cz. 1. — t. 10. — S. 102 . Його син Петро після «інтервенції» короля у 1522 році переказав своїй сестрі Ганні маєтність ОликуSpieralski Z. Kiszka Piotr h. Dąmbrowa (zm. 1534) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1966—1967. — Tom XII/4, zeszyt …. — S. 514 .
Ганна з Кішків, онучка Софії Монтигердовичової,Kiszkowie , у першому шлюбі стала дружиною Івана Миколая Радзивілла «Бородатого»Radziwiłłowie (01) . Місто на 400 років стало вотчиною магнатів Радзивіллів — головних поборників та захисників самостійности Литовської держави.
У середині XVI століття Оликою володів Микола Христофор Радзивілл «Чорний», 1547 р. отримав від імператора Карла V спадковий титул «Князя на Олиці та Несвіжу», затверджений у 1549 році королем Сиґізмундом II Авґустом.
31 травня 1564 року місто отримало магдебурзьке право стараннями власника — М. Х. Радзивілла «Чорного»Lulewicz H. Radziwiłł Mikołaj zwany Czarnym h. Trąby (1515—1565) // Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — Tom XXX/2, zeszyt 125. — 193—384 s. — S. 345 . Вибори урядовців урочисто проходили у ратуші, зведеній через кілька років після Троїцького костелу. Тут же в підземеллях відбували покарання ув'язнені. Місто вибирало лавників на чолі з війтом та райців на чолі з бургомістром. Обрані чиновники слідкували за станом міських укріплень, дотриманням норм торгівлі, за якістю виробів ремісників. Були допоміжні урядовці: возний, нічна сторожа, прокуратор, слуги, посланці, майстер справедливості (кат). Зазначимо, що мати власного ката могло дозволити собі лише багате місто, майстрів заплічних справ вчили лише у Львові.
11 жовтня 1593 року Луцький земський суд видає копію фундушевого запису князя на Олиці та Несвіжу Станіслава Радзивілла на заснування костьола святої Трійці і парафіяльної школи в Олиці.
21 червня 1612 року Князі на Олиці та Несвіжу Микола-Христофор та Альберт-Станіслав Радзивілли, на прохання війта, райців, лавників і громади Олики, підтверджують і повторюють грамоту їх діда віленського воєводи, найвищого маршалка Великого князівства Литовського Миколи Радзивілла та їх батька жамойтійського старости Станіслава Радзивілла, видану 31 травня 1564 р. і затверджену Сигізмундом Августом, про надання Олиці магдебурзького права.
Коли помер, не залишивши спадкоємців, великий канцлер литовський, фундатор костелу Трійці та замку Альбрехт Станіслав Радзивілл (1595–1656), Олика відійшла до несвізького князя Михайла Казимира Паца — польного гетьмана литовського, до XIX століття творила єдину цілість з Несвізьким майоратом.
З 1638 року в Олиці активно діяла колегіата святої Трійці — філія Академії у Замості, де 5 професорів викладали логіку, риторику, граматику, теологію та основи наук.
У 1702 році місто спалили шведи.
24 травня 1702 року Канцлер Великого князівства Литовського кн. Карл-Станіслав Радзивілл забороняв євреям м. Олики наймати служниць християнок, у разі порушення цього магістрат повинен карати винних шеститижневим ув'язненням, а при повторенні — виганяти з міста.
Останнім прямим нащадком князя Миколи Радзмвілла (Чорного) був Домінік Єронім Радзивілл (1786—1813) — полковник армій Князівства Варшавського та наполеонівської. За участь у анти-російській військовій кампанії всі його маєтки було секвестровано (тобто держава заборонила князю користуватися приватним майном). Інший магнат — Адам Чарторийський — добився у царя Олександра І наступного 1814 р. ліквідації секвестру. Олику отримав Антон Радзивілл (1775—1832) — представник Клецького майорату.