Військове право цей термін може мати такі значення: в Україні — це галузь національного права, норми якої регулюють суспільні відносини у сфері будівництва, розвитку, життєдіяльності збройних сил та інших утворених відповідно до чинного законодавства військових формувань. в більшості інших країн — наука і навчальна дисципліна. Військове право належить до публічного права будь-якої держави. Складна система військового права містить інститути (право військової служби, право воєнної безпеки, право внутрішньої служби, військово-дисциплінарне право тощо) та взаємодіє з іншими галузями публічного права.

ВП як галузь права Військове право України є комплексною галуззю національного права, здійснює регулювання військово-публічних відносин, суб'єктами яких є не лише військовослужбовці, але спеціально-визначені законом органи державної влади та управління, військові частини та установи, органи військового управління. Військове право забезпечує вирішення питань устрою Збройних Сил України та інших військових формувань, порядку їх комплектування і проходження військової служби, прав, обов'язків і відповідальності військовослужбовців, а також питання військового управління, охорони військового правопорядку, економічної та господарської діяльності військових частин та організацій тощо.

Військове право України засновується на положеннях Конституції України, де передбачено обов'язки громадян України щодо захисту держави, функції Збройних Сил та інших військових формувань України, компетенцію органів державної влади в галузі військового будівництва та керівництва сектором безпеки і оборони. Найважливішою у згаданому контексті є стаття 17 Конституції, відповідно до якої « захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом».

Водночас згідно зі статтею 65 Конституції України «захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України».

Джерела ВП України Конституція України, Закони Укази і Розпорядження Президента України, Постанови, розпорядження Уряду Накази, розпорядження, директиви Міністра оборони, Начальника Генерального штабу Збройних Сил, командувачів оперативних командувань, правові звичаї, нормативні договори, рішення суду у конкретних справах та інш.

Військова доктрина — декларація про політику держави (країни) в галузі військової безпеки. Система офіційних поглядів і положень держави (країни), яка встановлює напрямки підготовки і дій держави, військового будівництва у військовий та мирний час. Конституція України. Законодавство, норми якого регулюють військово-правові відносини (Закони України): Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про національну безпеку України Про Раду національної безпеки і оборони України, Про Державний Кордон України, Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, Про правовий режим воєнного стану, Про військовий обов'язок і військову службу, Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України, Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Про участь України в міжнародних миротворчих операціях, Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, Про господарську діяльність у Збройних Силах України, Про правовий режим майна у Збройних Силах України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

Законами також затверджені Військові статути Збройних Сил України. Слід зазначити, що з прийняттям Конституції України норми раніше прийнятих законів з питань військової діяльності приведено у відповідність до конституційних положень.

Світова практика

Сполучені Штати Америки Основою військового права а США є Єдиний кодекс військової юстиції (UCMJ), федеральний закон, що міститься в розділі 10 Кодексу США. Усі військовослужбовці на службі підлягають суду військового трибуналу за злочини, які вони вчиняють, незалежно від часу та місця. Крім того, всі відставні члени регулярного компоненту підпадають під цю юрисдикцію довічно. Принцип подвійного притягнення до відповідальності (double jeopardy) не застосовується (окрім переслідування у федеральному окружному суді), тому особу можуть судити як у цивільному суді, так і у військовому трибуналі за ті самі дії. Вироки військових судів у США можуть бути оскаржені через військові апеляційні суди, найвищим є Апеляційний суд Збройних сил США (CAAF) — федеральний апеляційний суд, що складається з п’яти цивільних суддів, призначених президентом США. Рішення CAAF можуть бути безпосередньо переглянуті Верховним судом США. Злочини, які охоплює UCMJ, включають дисциплінарні порушення, такі як самовільна відсутність (AWOL), непокора наказу або неповага до командування. Інші злочини, зокрема сексуальне насильство, крадіжка, шпигунство, грабіж і вбивство, також караються військовим трибуналом. Військовий трибунал проводиться дуже подібно до процесу у федеральному окружному суді. Обвинувачення має довести вину, обвинувачений має право на безкоштовно призначеного військового адвоката та право найняти цивільного адвоката за власний кошт. Судовий процес веде військовий суддя, який проводить засідання так само, як це робить суддя федерального окружного суду.

Велика Британія У Великій Британії військове право діє на основі Закону про збройні сили 2006 року, який уніфікував правила для армії, флоту та авіації. Закон регулює військові правопорушення, та у деяких випадках цивільні правопорушення та злочини, вчинені цивільними особами, пов’язаними зі збройними силами. Ключовою особливістю є спрощений розгляд справ командиром. Це відповідає вимогам Європейської Конвенція з прав людини, оскільки обвинувачений завжди має право вимагати розгляду справи військовим судом. Більшість справ вирішуються саме у спрощеному порядку. Зазвичай командиром є підполковник або особа відповідного рангу, однак він може делегувати частину повноважень підлеглим. Вищий начальник командира може змінювати обсяг його повноважень щодо такого розгляду. Це означає, що кожна особа, яка підпадає під військове право, повинна мати командира, а кожен командир — вищий орган управління. Систему військової юстиції очолює Генеральний суддя-адвокат (Judge Advocate General), який є цивільною особою та входить до структури Міністерства юстиції.Система передбачає розгляд менш серйозних порушень командирами, тоді як важкі злочини розглядає постійний Військовий суд.

Німеччина У Німеччині військове правосуддя максимально інтегроване в загальну систему. У мирний час не існує окремих військових судів, усі кримінальні справи проти військовослужбовців розглядаються звичайними цивільними судами. Члени будь-якого підрозділу Бундесверу підпадають під звичайну цивільну юрисдикцію і на військовослужбовців поширюються всі норми цивільного права. Конституція Німеччини дозволяє федеральному уряду в статті 96 II створювати військові суди за особливих обставин: під час війни, за межами Німеччини або на німецькому судні, під керівництвом законного судді та виключно для членів збройних сил. Водночас існує низка законів, що стосуються лише військовослужбовців і визначають їхній особливий статус, права та обов’язки. Військовий кримінальний кодекс (Wehrstrafgesetz) застосовується до військових через розширення положень загального кримінального кодексу на злочини, які можуть бути вчинені лише під час військової служби. Це включає як загальні правопорушення (наприклад, дезертирство, незаконне використання зброї тощо), так і злочини проти військової ієрархії (наприклад, заколот або зловживання владою). Правоохоронні функції в межах будь-якого підрозділу виконує військова поліція. Під час розслідувань вона діє так само, як і цивільна поліція Німеччини у цивільних справах. Якщо справа стосується обох груп на території Німеччини, військова та цивільна поліція співпрацюють. У Німеччині немає федеральних або військових в’язниць. Якщо військовослужбовця засуджують до позбавлення волі на строк до шести місяців, покарання виконується адміністрацією військової частини. Він залишається під арештом на відповідний строк, але продовжує службу у своїй частині в робочий час, якщо суд не встановив додаткових обмежень. В інших випадках військовослужбовці утримуються в цивільних державних в’язницях. Якщо військовослужбовця засуджують до позбавлення волі на один рік або більше (або на шість місяців і більше у випадку хабарництва), його звільняють зі збройних сил.

Примітки

Джерела

Богуцький П. П. Військове право України: джерела, структура та розвиток: моногр. /  П. П. Богуцький. — Одеса: Фенікс, 2008. — 188  с. Богуцький П. П. Основи військового права України: курс лекцій / П. П. Богуцький, С. М. Скуріхін. — 2-ге вид., перероб. та доп. — Одеса: Фенікс, 2011. — 343 с. Богуцький П. П. Концепція військового права у сучасній юриспруденції  / П. П. Богуцький  // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць.– Вип. 40 — О. : Фенікс, 2008,  С. 327—331