Акт відновлення Української Держави — проголошення 30 червня 1941 року Українськими Національними Зборами, з ініціативи Організації українських націоналістів революційної під проводом Степана Бандери, декларації про відновлення Української держави,— подія великого значення в історії українського народу й в історії українського націоналістичного руху новітнього часуМірчук П. Акт відновлення Української Державности 30 червня 1941 року (його генеза та політичне й історичне значення). Друге видання. — Мюнхен, 1953. — С. 3..
Повний текст проголошеного Акта
Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 р.Виготовлено в трьох оригінальних примірниках*. ЦДАВО України. — Ф. 3833. — Оп. 1. — Спр. 5. — Арк. 3. Правлений оригінал. Машинопис. — В кн.: ОУН в 1941 році. Документи. В 2-х ч. Ч. 1./ Упорядники О. Веселова, О. Лисенко, І. Патриляк, В. Сергійчук. Відп. ред. С. Кульчицький. — Київ: Ін-т історії України НАН України, 2006. — С. 250—251.
Перебіг подій
Передісторія Україна та українські політичні сили напередодні Німецько-радянської війни опинилися у надзвичайно складному становищі. Воно обумовлювалося поділом українських етнічних земель між різними державами, неоднорідністю та незгуртованістю українських організацій у Європі, антиукраїнською політикою головних геополітичних гравців того часу,— Великої Британії, Франції24 листопада 1938 року в Парижі відбулася нарада між французьким та англійським урядами, на якій англійський прем'єр Чемберлен заявив, що треба сподіватися, що німецький уряд розглядає можливість «розподілу Росії шляхом підтримки руху за незалежність України». 4 січня 1939 року Дірксен інформував німецьке міністерство закордонних справ, що англійський уряд не буде протиставлятися німецькому походові на Україну, якщо війна йтиме під гаслом «самовизначення для українців».— Мирослав Прокоп. Українська справа на тлі підготови війни 1941—45. — Сучасність, 1961, № 7. — С. 93. — Посилання на «Documents on British Foreign Policy 1919—1939», Third Series, vol. Ill, London, 1950, p. 306, та «Akten zur deutschen auswartigen Politik 1918—1945», Serie D, Band IV, Baden-Baden, 1951, S. 315—317., СРСР, Німеччини, Італії, що не передбачала можливості підтримки українців у намаганні відтворення Української Соборної Самостійної Держави,— та ворожою репресивною діяльністю щодо українців Угорщини, Польщі, російського керівництва Радянського Союзу, а також, пізніше, Німеччини.
На тлі підготовки до війни варто розглядати Україну в різних аспектах. В аспекті підготовки СРСР Й. Сталін проводив розгром України в 30-ті рокиДив. Голодомор в Україні (1932—1933), Репресії в РСЧА (1937—1938), Сталінські репресії. В аспекті підготовки Німеччини — її керівництво підтримували український націоналістичний рух. Сподіваючися, що нацистсько-радянське зіткнення відкриє перед українським народом можливості боротьби за державне усамостійнення України ОУН співпрацювала з німцями. Англія і Франція поступалися Гітлерові на Заході сподіваючись, що він, врешті-решт, піде походом на Росію, щоб захопити окуповану нею Україну Мирослав Прокоп. Українська справа на тлі підготови війни 1941—45. — Сучасність, 1961, № 7. — С. 91..
Загальна ситуація За створеною у підсумку Першої світової війни версальською системою Україна була,— за підтримки Великої Британії, Франції та США,— розчетвертована. За наслідками революції в Російській імперії та Жовтневого перевороту українські землі, захоплені армією російських більшовиків, теж були розірвані на дві частини між УСРР та РСФРР. Українські етнічні землі на початок 1939 року були поділені між Радянською Росією (767 тис. км², 42,2 млн мешканців з яких до Української РСР належало 451,8 тис. км² із близько 26 млн. українців, що складали 80 % мешканців), Польщею (132,2 тис. км², 10,2 млн мешканців із яких близько 6,5 млн., або 64 % були українцями), Румунією (17,7 тис. км², 1,4 млн мешканців із яких 875 тис. або 63 % були українцями) та Чехо-Словаччиною (14,9 тис. км², 760 тис. мешканців із яких 560 тис. або 73 % були українцями)Косик, Володимир. Україна і Німеччина у другій світовій війні / Пер. із франц. Р. Осадчука. — Париж—Нью-Йорк—Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, 1993. — С. 36. Посилання на: Україна: карта України: мірило 1:2000000 / В. Кубійович, А. Жуковський.– Мюнхен–Париж, 1978.– С 3..
Внаслідок подій 1939—1941 років ці землі були військовою силою перерозподілені між Німеччиною, СРСР, Угорщиною та Румунією.
Український самостійницький рух становив загрозу для цих держав. Усі вони, на певних етапах розвитку подій, що передували Другій світовій війні, розігрували у своїх інтересах «українську карту», не зважаючи на інтереси українців «…саме зараз зростаюча небезпека організації самостійної Української держави грізно диктує Росії її нинішні стосунки з Польщею.»— Із агентурного матеріалу «Взаємовідносини між СРСР та Німеччиною», вересень 1933 р.— Див.: Дьяков Ю. Л., Бушуева Т. С. Фашистский меч ковался в СССР: Красная Армия и рейхсвер. Тайное сотрудничество. 1922—1933. Неизвестные документы.— М.; Сов. Россия, 1992.— С. 336..
1939 року була проголошена незалежна українська держава на теренах Закарпаття — Карпатська Україна. Після проголошення автономії у складі Чехо-Словаччини (22 листопада 1938 року), Польщею та Угорщиною, за підтримки Німеччини та російської агентури, були вжиті заходи до її ліквідації, разом з ліквідацією Чехо-Словаччини у березні 1939 року. Райхсканцлер Німеччини А. Гітлер дозволив Угорщині анексувати Карпатську Україну і тим показав московському керівництву, що Німеччина не збирається розв’язувати українське питання. Вже 10 березня Й. Сталін у доповіді на XVIII з’їзді ВКП(б) відреагував на ці діїXVIII съезд Всесоюзной коммунистической партии (б). Стенографический отчет. — М.: Гос. изд-во политич. лит-ры, 1939. — С. 13—14.. 23 серпня Третій Райх і Радянський Союз підписали таємну угоду про поділ Східної Європи на «області державних інтересів» Німеччини та СРСРТак було зазначено на топографічних картах Генерального штабу Червоної армії «Першого видання 1941 р.», якою, серед іншого, передбачався і поділ українських земель.
Українські організації у ЄвропіГрупа УНР, центри якої містилися у Варшаві й Парижі; ОУН, яка видавала газети у Парижі, Нью-Йорку і мала розгалужену мережу крайових екзекутив; група гетьмана Павла Скоропадського.,— під час європейської кризи в роки, що передували Другій світовій війні,— мали надію на сприятливий розвиток подій для відновлення самостійної української держави й провадили певну політичну діяльність, йдучи на взаємодію з урядовими колами та спецслужбами деяких європейських країн — Великої Британії, Польщі, Німеччини. Маючи перед собою одну стратегічну мету — створення незалежної соборної української держави — вони обирали різні шляхи її досягнення.
Українські політичні сили поділялися на два фронти: інтервенційний та революційно-визвольний.Інтервенціоністи чекали, що збройна сутичка окупантів України з третьою силою автоматично створить ситуацію, за якої питання відновлення самостійної української держави стане на порядку денному і буде кимось вирішене. Отже, українцям варто очікувати на той сприятливий момент, яким можна буде скористатися.
Прибічники революційно-визвольної концепції вважали, що українцям в часи очікуваної сутички Німеччини й СРСР не варто займати очікувальну позицію, «чіпляючись до чийогось воза, чи плентаючись у хвості подій» з таких причин: по-перше, досвід визвольних змагань 1917—23 років переконливо показав, до чого доводить відсутність у провідної групи власної ясної ідеї і власної ініціативи та узалежнення української справи від того, до чого «змусять обставини»; по-друге, не було ні теоретичних, ні тим більше реальних підстав припускати, що внаслідок Другої світової війни повториться вигідна для відновлення української держави ситуація, яка була 1917 року; по-третє, не було найменших ознак того, що майбутній противник СРСР — гітлерівська Німеччина,— сама зініціює становлення української справи згідно з інтересами українського народу. До того ж, з принципових і престижних мотивів політичний провід мусив мати власні плани дій і сам створювати ситуацію, в якій Україна буде дієвою силою, а не слухняним знаряддям в чужих руках. І хоча революційно-визвольний шлях незрівняно важчий і вимагає багато жертв, але вся історія України вчила, що український народ може здобути незалежність тільки власною боротьбою.
Поділ українських сил на прихильників інтервенціонізму, тобто узалежнення української справи від планів інших держав, та на прибічників орієнтації на власні сили, не тільки поставив по один бік — Організацію Українських Націоналістів, а по другий — всі інші українські політичні угрупування, але, напередодні нацистсько-більшовицької війни, виявився основною органічною причиною роздвоєння ОУН в 1940 роціМірчук П. Акт відновлення Української Державности 30 червня 1941 року (його генеза та політичне й історичне значення). Друге видання. — Мюнхен, 1953. — С. 4—5..
У той же час українські кола, як у Німеччині, так і в інших країнах, усвідомлювали справжню мету націонал-соціалістичного керівництва Німеччини. Газета «Українське слово» у статті «Ганебний злочин проти України»24 вересня 1939 року зазначала:
Ще до початку війни Провід Українських Націоналістів розіслав всім членам і референтам ПУН та Крайовим Провідникам тексти із «Майн Кампф», що стосувалися України, перекладені українською, з розлогим коментарем генерала Капустянського, «щоб відповідальна українська політична думка не піддавалася ілюзіям у ставці на Німеччину»Книш З. Перед походом на Схід. Спогади й матеріали до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках. І частина. — Торонто: Срібна Сурма, б.р. — С. 96..
А. Гітлер був непослідовним у питаннях майбутнього України і не завжди розкривав свою позицію. Не було послідовним і його партійне оточення. Їх позицію після чехословацької кризи виклав посол Франції у Німеччині Робер КулондрЩодо України, то ось вже близько десяти днів увесь націонал-соціалістичний апарат говорить про неї. Дослідницький центр Розенберга, відомство д-ра Геббельса, організація «Ост-Європа», що її очолює колишній міністр Курціус, друге бюро ретельно вивчають це питання. Шляхи і засоби, здається, ще не опрацьовані, але сама мета, здається, уявляється вже визначеною — створити Велику Україну, котра стала би житницею Німеччини. Але для цього потрібно зламати Румунію, переконати Польщу, відібрати частину території в СРСР; німецький динамізм не зупиняється ні перед якою із цих труднощів, і у військових колах вже говорять про похід до Кавказу й Баку.