Едуар Даладьє ( , 18 червня 1884, Карпантра, Воклюз, Французька республіка — 10 жовтня 1970, Париж, Франція) — французький політичний і державний діяч.
Життєпис Освіту здобув у Ліонському університеті. За професією викладач історії та географії. У 1911 обраний до місцевих законодавчих зборів. Учасник Першої світової війни, офіцер.
У 1919 році за підтримки Едуара Ерріо обраний депутатом Національних зборів від Радикально-соціалістичної партії (РСД), отримав прізвисько «воклюзький бик». Один із лідерів РСД, одночасно був секретарем Ерріо.
У 1922 році супроводжував Ерріо в поїздці до СРСР.
З червня 1924 по червень 1940 року з перервами займав різні посади в кабінеті міністрів (у тому числі міністра колоній і військового міністра).
З 31 січня до 24 жовтня 1933 року — прем'єр-міністр і військовий міністр, 30 січня — 7 лютого 1934 року — прем'єр-міністр і міністр закордонних справ. 10 квітня 1938 року знову зайняв пост прем'єр-міністра, одночасно у квітні — травні 1938-го і травні — вересні 1939 року обіймав посаду міністра національної оборони і військового міністра. Причому уряд Даладьє, створений після розпаду Народного фронту, отримав підтримку більшості політичних партій Франції. У червні 1938 року закрив франко-іспанський кордон, і на початку 1939-го уряд Франції визнав режим генерала Франсіско Франко. У 1938 році від імені Франції підписав Мюнхенські угоди і . Разом із Невіллом Чемберленом був прихильником «політики умиротворення» Німеччини.
Після Мюнхенської угоди Даладьє втратив підтримку соціалістів і був змушений спертися на праві партії. Після нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року в радіозверненні оголосив про намір Франції, яка залишається вірною міжнародним договорам, вступити у війну з Німеччиною (офіційно війна була оголошена 3 вересня 1939 року). Однак політика уряду була спрямована виключно на стримування німецької армії, тому що його члени (зокрема Даладьє) сподівалися, що Німеччина після захоплення Польщі почне розвивати свою експансію на Схід.
26 вересня 1939 року у Франції було оголошено про заборону Компартії. Після нападу СРСР на Фінляндію виступив з ініціативою відправки на допомогу фінській армії французького допоміжного корпусу. 21 березня 1940 року кабінет Даладьє подав у відставку, але сам Даладьє зберіг посаду міністра національної оборони в новому кабінеті. Підтримував французьких генералів-прихильників оборонної стратегії. Після капітуляції Франції в 1940 році арештований урядом Віші, а потім інтернований німецькою владою. До кінця Другої світової війни перебував в ув'язненні в замку Іттер (Австрія).
У 1946—1958 роках депутат Національних зборів. У 1957—1958 роках президент Партії радикальних соціалістів. У 1958 році виступив проти приходу до влади Шарля де Голля і перегляду Конституції, після чого був фактично відсторонений від політичної діяльності.
Уряди
Період: 31 січня — 26 жовтня 1933 року Едуар Даладьє — голова Ради Міністрів і військовий міністр; Ежен Пенансье — віцеголова Ради Міністрів і міністр юстиції; Жозеф Поль-Бонкур — міністр закордонних справ; Каміль Шота — міністр внутрішніх справ; Жорж Бонні — міністр фінансів; Люсьєн Лямур — міністр бюджету; Франсуа Альбер — міністр праці і соціального забезпечення; Жорж Лейг — міністр флоту; Ежен Фрот — міністр торгового флоту; П'єр Кот — міністр авіації; Анатоль де Монзі — міністр національної освіти; Едмон Мьелле — міністр пенсій; Анрі Кей — міністр сільського господарства; Альбер Сарра — міністр колоній; Жозеф Паганон — міністр громадських робіт; Шарль Данилу — міністр охорони здоров'я; Лоран Ейнак — міністр пошти, телеграфів і телефонів: Луї Серр — міністр торгівлі та промисловості;
Зміни 6 вересня 1933 року — Альбер Сарра успадковує Лейгу (2 вересня) як міністр флоту. Альбер Далімье успадковує Сарра як міністр колоній.
Період: 30 січня — 9 лютого 1934 року Едуар Даладьє — голова Ради Міністрів і міністр закордонних справ ; Ежен Пенансье — віцеголова Ради Міністрів і міністр юстиції; Жан Фабрі — міністр національної оборони і військовий міністр; Ежен Фрот — міністр внутрішніх справ; Франсуа П'єтро — міністр фінансів; Жан Валадье — міністр праці і соціального забезпечення; Луї де Шаппеделен — міністр військового флоту; Гі Ла Шамбре — міністр торгового флоту; П'єр Кот — міністр авіації; Еме Берто — міністр національної освіти; Іполит Дюко — міністр пенсій; Анрі Кей — міністр сільського господарства; Анрі де Жувенель — міністр заморських територій; Жозеф Паганон — міністр громадських робіт; Еміль Лісбонне — міністр охорони здоров'я; Поль Берньє — міністр пошт, телеграфів і телефонів; Жан Міслер — міністр торгівлі та промисловості;
Зміни 4 лютого 1934 — Жозеф Поль-Бонкур успадковує Фабрі як міністр національної оборони та військовий міністр. Поль Маршандо успадковує П'єтро як міністр фінансів.
Період: 10 квітня 1938 — 21 березня 1940 року Едуар Даладьє — голова Ради Міністрів і міністр національної оборони і військовий міністр; Каміль Шота — віцеголова Ради Міністрів; Жорж Бонні — міністр закордонних справ ; Альбер Сарра — міністр внутрішніх справ; Поль Маршандо — міністр фінансів; Раймон Патенотр — мністр національної економіки; Поль Рамаді — міністр праці; Поль Рейно — міністр юстиції; Сезар Кампінші — міністр військового флоту; Луї де Шаппеделен — міністр торгового флоту; Гі Ла Шамбре — міністр авіації; Жан Зей — міністр національної освіти; Огюст Шампетье де Ріб — міністр ветеранів і пенсіонерів; Анрі Кей — міністр сільського господарства; Жорж Мандель — міністр колоній; Луї-Оскар Фроссар — міністр громадських робіт; Марк Рукар — міністр охорони здоров'я; Альфред Жюль-Жюльєн — міністр пошт, телеграфів і телефонів; Фернан Генті — міністр торгівлі;
Зміни 23 серпня 1938 року — Карл Помари успадковує Рамаді як міністр праці. Анатоль де Монзі успадковує Фроссару як міністр громадських робіт.
1 листопада 1938 року Поль Рейно успадковує Полю Маршандо як міністр фінансів. Маршандо успадковує Рейно як міністр юстиції.
13 вересня 1939 року — Жорж Бонні успадковують Маршандо як міністр юстиції.
Даладьє успадковує Бонні як міністр закордонних справ, залишаючись також міністром національної оборони і військовим міністром. Раймон Патенотр залишає Кабінет міністрів, і пост міністра національної економіки скасований. Альфонс Ріо успадковує Шаппеделену як міністр торгового флоту. Івон Дельбос успадковує Зею як міністр національної освіти. Рене Бесс успадковує Шампетье де рибу як міністр ветеранів і пенсіонерів. Рауль Дотрі входить до Кабінету міністрів як міністр озброєнь. Жорж Перно входять до Кабінету міністрів як міністр блокади.
Література Р. А. Кривонос. Даладьє Едуард // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760 с. ISBN 966-316-039-X
Посилання
In Defence of France книга Едуарда Далальє