Павлогра́д — місто в Україні, адміністративний центр Павлоградського району та міської громади Дніпропетровській області, осередок вугільного басейну Західний Донбас. 1 жовтня 2025 року, Указом Президента України № 720/2025 на знак вшанування подвигу, масового героїзму та стійкості мешканців, які проявили незламність у боротьбі з російською агресією, Павлоград отримав почесну відзнаку — Місто-герой України.
Географія
Павлоград розташований між Запоріжжям, Дніпром, Донецьком і Харковом на відстані від 78 до 200 км. Місто розташоване в межиріччі р. Самара та Вовча, на заплавних терасах р. Самара та її приток, відноситься до північно-східного схилу Українського кристалічного масиву та простягається вздовж південно-західного борту Дніпровсько-Донецької западини. З півдня на північ територію міста перетинає р. Вовча (упродовж 2,85 км), а р. Самара є її природним кордоном з північного сходу. Територією міста протікають також р. Гніздка, яка вже давно пересохла (3,9 км) і р. Кочерга (2,9 км).
Вулиці
У місті Павлоград Дніпропетровської області станом на 2020 р. налічується 1 проспект, 1 бульвар, 227 вулиць, 78 провулків та 6 проїздів.
Ґрунти Ґрунти міста і його околиць — чорноземи звичайні, лучно-чорноземні, чорноземи солонцюваті, лучно-солонцюваті і лучно-болотні.
Чорноземи звичайні — головна генетична група ґрунтів у приміській зоні. Вони забезпечені живильними речовинами, містять 4,5-4,9 % гумусу і поширені на вододілах.
Лучно-чорноземні ґрунти характеризуються високими показниками запасів гумусу (5,9 %) і поширені на заплавних терасах рік.
Лучно-солонцюваті ґрунти поширені на заплаві рік. Кількість солей в них 0,3-0,5 %, глибина залягання — 10-60 см. Агрономічна цінність лучно-солонцюватих ґрунтів дуже низька.
Ґрунти приміської зони за умови штучного поливу придатні для вирощування усіх видів зелених насаджень, характерних для степової зони України.
Клімат Помірно-континентальний, не досить вологий, характеризується жарким літом та малосніжною зимою з відлигами. Середня температура повітря за рік: 8,4°С. Кількість посушливих днів: 80 (квітень-жовтень). Пріоритетним напрямком вітру є: теплий період — західний — 18 % днів, холодний період — східний — 23 % днів.
Середня температура повітря за рік: +8,4 °C. Абсолютний мінімум: −34 °C. Абсолютний максимум: +39 °C.
Екологія У місті зберігається запас у 30 % перших ступенів ядерних і балістичних ракет, від яких Україна відмовилась у 1994 році. Фінансувати проєкт з утилізації домовилися Україна разом із США. До 1999 року було утилізовано близько 70 % твердого палива, але американська сторона відмовилась продовжувати фінансувати утилізацію, посилаючись на корупційну діяльність української сторони.
Верховна рада в умовах фінансово-економічної кризи звернулася до конгресу США із проханням відновити фінансування проєкту утилізації ракетного палива на Павлоградському хімічному заводі. В обігу депутати нагадали, що у 1993 році між Україною й США була укладена угода про надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї, проте у 2003 році американська сторона в однобічному порядку заявила про припинення фінансового забезпечення подальшого процесу створення ОЛП.
«За цей час ситуація зі зберіганням неутилізованого ракетного палива, що є другим за рівнем небезпеки компонентом після ядерної вибухівки, поступово придбала вкрай незадовільний стан і перетворилася в погрозу з непередбаченими наслідками як екологічного, так і техногенного характеру», — говориться в обігу. Верховна Рада просить конгрес США вирішити питання фінансування в обсягах, які дозволять забезпечити якнайшвидше завершення утилізації ракетного палива й виконання всього комплексу заходів, спрямованих на ліквідацію ядерної зброї в Україні.
Про небезпеку, що виходить від утилізації ракетного палива, попереджав Володимир Литвин, він заявив, що для утилізації ракетного палива потрібно було 40 млн. Одним зі шляхів вирішення проблеми Литвин вважав звертання до міжнародного співтовариства.
Станом на 2022 рік фінансування утилізації ракетного палива було низьким або не відбувалося. Зберігання обходиться підприємству у чималі кошти.
Історія
Козацька доба Близько 1660 р. Кіш Запорозької Січі на території сучасного Павлограда організував перевіз через річку Вовчу. Саме тут проходив таємний козацький шлях на Кальміус і Кагальник. Після татарських набігів 1768 та 1769 роках ця місцевість тимчасово спорожніла.
На початку 1770 року запорожець, військовий старшина Матвій Хижняк побудував тут зимівник, від якого пішли Матвіївські хутори, призначив вулиці, виділив місце для побудови будинків, в які запросив сімейний та осілий народ селитися та влаштовуватись садибами, виділив місце для православної церкви з дзвіницею, української школи та шпиталю. Першими поселенцями у цій місцевості були запорожці Самарської та Кальміуської паланок, а також демобілізовані військові, які займалися скотарством і рільництвом.
У 1775 році після ліквідації Запорозької Січі Матвіївські хутори стали слободою Матвіївка, Маріупольського повіту Азовської губернії. З грудня 1779 року слобода Матвіївка стає державною військовою — штаб-квартирою Луганського пікінерного полку, та перейменовується на слободу Луганську. Військова колегія за підписом князя Григорія Потьомкіна ухвалила призначити командиром Луганського пікінерного полку Михайла Іларіоновича Голенищева-Кутузова з присвоєнням йому чину полковника. У 1782—1783 роках Луганський пікінерний полк під командуванням М. Голенищева-Кутузова брав участь у придушенні повстання кримських татар.
Центр Катеринославського намісництва Павлоград вперше згадується 1779 року. У 1784 році іменним указом Катерини II «Розпорядження по налагодженню Катеринославського намісництва» слобода Луганська отримала статус міста, та була перейменована у повітове місто Павлоград, яке увійшло до складу Катеринославського намісництва і стало його центром.
Наприкінці XVIII століття в Павлограді налічувалось 426 домогосподарств та 2419 мешканців. Жили городяни у глиняних мазанках, а перший кам'яною спорудою був білий з зеленими куполами величний Свято-Вознесенський собор який було зведено у самому центрі Павлограда на Соборній площі в 1845 році на пожертвування мешканців. Дзвін собору розносився аж на 30 км.
1831 року розпочинається містопланування та забудова міста за планом шотландського архітектора та інженера Вільяма Гесте.
У 1871 році першим міським головою обирався купець І. К. Шалін, на честь якого була названа центральна вулиця (вул. Шалинська, згодом — вул. Леніна, нині — вул. Соборна). У 1892 році міським головою був обраний купець другої Гільдії А. В. Параманін, людина енергійна, ініціативна і шанована. Під його керівництвом місто починає розвиватися: будується церква Спасо-Нерукотворного образу (за кошти Я. Ф. Голубицького), Свято-Успенський храм (за кошти братів Рибникових), новий будинок чоловічої гімназії, жіноча гімназія, казарми для солдатів 135-го піхотного Керч-Єнікальського полку. Місто було побудовано як військовий паркан для захисту інтересів Російської імперії. У 1896 р. був збудований «Графський театр» на кошти сім'ї Голенищевих-Кутузових. У 1870-ті роки XIX століття була збудована залізниця між Курськом та Севастополем, що пройшла через Павлоград.
У 1897 році в місті жили 15 775 осіб, у тому числі росіяни — 5421, українці — 5273, євреї — 4353, поляки — 312, татари — 185
У 1912 році за проєктом техніка С. А. Фетісова було збудовано будівлю міської управи (нині — будівлю «Укрпошти»), а за проєктом Басьмана — будівлю Павлоградського залізничного вокзалу.
Місто розвивалося і наприкінці XIX століття, Павлоград стає відомим центром торгівлі зерном та борошном. Павлоградський хліб експортувався в міста Російської імперії, в Лондон та Стамбул. Щорічно в місті проводились по три-чотири ярмарки, на які приїздили купці із Санкт-Петербургу, Москви, Тули, Орла, Курська, Варшави. Торгували, в основному, великою рогатою худобою, кіньми, вівцями. Розвиток торгівлі обумовив заснування міського банку, створення акціонерного товариства борошномельної та круп'яної промисловості.
До діючих салотопних та шкірзаводів, тютюнової фабрики, олійниць у місті додалися парові млини, ситценабивна фабрика, олійний та ливарний заводи, розширялися борошномельне, пивоварне виробництва, росла і мережа освіти, з 1897 року в місті діяло 12 навчальних закладів.
Павлоград у часи Української революції (1917—1921) В газеті «Народная жизнь» за 19 серпня 1917 року присутня стаття під назвою «З життя „Просвіти“ у Катеринославі», в якій йдеться: Павлоградська «Просвіта» спочатку була філією, а потім одійшла і сама стала одкривати філії в своєму повіті. Тобто, павлоградська «Просвіта» мала такі самі повноваження, як і катеринославська. Вона мала свої філії в Лозовій, Петропавлівці, Межовій, Васильківці, а також майже в усіх великих селах Павлоградського повіту. При павлоградській «Просвіті» існував просвітянський хор під керівництвом Пантелієва, театральна трупа під керівництвом М. Хмари. «Просвіта» влаштовувала для павлоградців так звані вечори «балачок-бесід». Такі вечори проводилися в помешканні жіночої гімназії (сучасний Будинок творчості), де збиралося до 300 чоловік. На таких вечорах проводилися лекції, концерти, художні читання. «Просвіта» розповсюджувала українські книжечки серед населення, влаштовувала українознавчі курси для учнів шкіл і бажаючих. До переліку активних просвітян належали: В. Самійленко, Твердохліб, В. Благонадьожин, М. Крайнюков, Бачинський, Л. Кизима, Онищенко, Т. Деніщенко, Б. Луцюк, М. Сопряжинський, Є. Кирейко, М. Хмара, Пантелієв, Селіванський, П. Воронін.
20 листопада 1917 року Павлоград увійшов до складу Української Народної Республіки. 18 грудня 1917 року, російські комуністи-більшовики та об'єднанний загін, що складається з харківських, путіловських червоногвардійців, петроградських червоногвардійців Московської застави, загону солдатів з 30-го піхотного полку, 3-ї Брянської артилерійської батареї та одного бронепотягу, з боєм захопили владу в місті. Загоном командував кадровий офіцер, капітан П. В. Єгоров.
17 квітня 1918 року Кримська група Армії Української Народної Республіки під командуванням підполковника Петра Болбочана звільнила містоПозбавлення України від большовиків (Пам'яти загинувших під Крутами). — Видання Військово-Наукового Віснику. — Київ, 1918.
26 грудня 1918 року у місті стався погром, під час якого було вбито багато євреїв. В результаті за радянських часів багато євреїв залишили місто.
У липні 1919 року Павлоград знову був захоплений білогвардійцями. На початку січня 1920 року 14-та радянська армія в ході Павлоград-Катеринославської операції відсікла лівофлангову групу Добровольчої армії, остаточно посівши місто.
У складі СРСР У 1925 році місто стало окружним, а 1926 року — районним центром. У 1939 році Павлоград був окремою міською адміністративною одиницею, містом обласного підпорядкування.
1930 року поблизу Павлограда спалахнуло антикомуністичне Павлоградське повстання, одне з найбільших у 1930-х роках, яке було криваво придушене радянською владою.
У 1931 році в Павлограді почав діяти артполігон, який перед німецько-радянською війною став головним артполігоном СРСР — 2 заводи міста працювали на оборону.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1244 жителі міста.
У 1935 році з Вознесенського собору Павлограда зняли дзвони, розграбували церковне майно. 20 березня 1936 року Свято-Вознесенський собор Павлограда було підірвано радянською комуністичною владою.
У Другій світовій війні