Мстислав Мстиславич Удатний (; хрещене ім'я — Федір, бл.1172 — 1228, м. Торчеськ) — князь трипільський (1193—1194), торопецький (1208—1212?), новгородський (1208—1214, 1216—1217), галицький (1215—1219, 1221—1227) і торчеський (1207—1208, 1227—1228), син Мстислава Ростиславича Хороброго (молодшого з Смоленських Ростиславичів) та доньки Ярослава Осмомисла (ім'я наразі невідомо). Прозваний сучасниками Удатним за воєнні звитяги й вдалу князівську кар'єру.
Життєпис Мстислав був сином одного з членів династії смоленських Ростиславичів — Мстислава Хороброго, що княжив спочатку у Білгороді в Київській землі, а потім у Новгороді Великому. Матір'ю його, найімовірніше, була одна з дочок Ярослава Володимировича галицького. Народився Мстислав Удатний десь на початку 1170-х рр. Щоб забезпечити мир з половцями, батько одружив його з дочкою сильного хана Котяна.
Становлення полководця Уперше на сторінках літописів Мстислав Мстиславич з'являється під 1193 р., коли він, об 'єднавши зусилля з братом у перших Ростиславом Рюриковичем, на заклик союзних Русі чорних клобуків іде на половців. Перша проба меча виявилась вдалою, й Київський літопис урочисто відзначив: «І ополоннлись (захопили полонених) Ростислав і чорні клобуки худобою й кіньми, і рабами, і колодників (руських людей, що страждали у половецькому полоні) багато захопили, княжичів їхніх (половецьких) і добрих мужів (знать) взяли».
1196 р. дядько Мстислава Рюрик Ростиславич посварився з Романом Мстиславичем, своїм зятем. Вірний родинному обов'язку Мстислав підтримав Рюрика. Навряд чи це сприяло його князівській кар'єрі, бо Роман не забував, звичайно, таких речей. І, дійсно, аж до смерті Романа (1205) Мстислав не зміг здобути жодного міста чи волості. Лише 1207 р. він одержав від Рюрика, в той час київського князя, місто Торопець із волостю в Смоленській землі — в нагороду за те, що успішно захистив від чернігівських Ольговичів південне місто Торчеськ у Пороссі.
Боротьбу з половецькими ханами Мстислав продовжив 1204 року. Суздальський літопис розповідає, що тоді він узяв участь у великому поході об'єднаного руського війська проти кочовиків: «Ходили руські князі на половців: Рюрик київський, Ярослав переяславський, великого князя Всеволода (суздальського) син, Роман галицький і Мстиславич (Мстислав). Була тоді зима люта, і в половців була скрута велика…! взяли руські князі багато полонених, і стада їхні зайняли, і повернулися додому з полоном великим».
Князь новгородський 1209 р. Мстислав перебирається із глухого Торопця до Новгорода Великого. На той час новгородське могутнє боярство вже давно само вибирало собі князів. Досвідчені боярські політики побачили в скромному торопецькому князькові мужнього воїна і талановитого полководця. Вони, крім того, розгледіли в ньому простувату, прямодушну, не здатну до мудрих політичних комбінацій людину. Саме такий князь відповідав вимогам, які вже близько ста років ставили боярські олігархи перед кожним претендентом на почесний новгородський стіл. Обираючи Мстислава Мстиславича у князі, новгородські бояри виходили, мабуть, найперше з його успішних дій проти половців. У 1209 р. на Русі навряд чи знайшовся б полководець, що зміг би зрівнятися з маленьким удільним князем Торопця заслугами в боях із страшними кочовиками південноруських степів. А Новгороду тоді загрожували угро-фінські племена чуді. Тільки-но сівши на новгородський престол, Мстислав узявся за організацію походів проти них.
Новгородський літопис відзначив кілька походів Мстислава до Чудської землі (нині Естонії). Під 1212 р. читаємо: «Ходив Мстислав на чудь… з новгородцями, і багато людей захопив і худоби незліченну кількість привів. Потім же, на зиму, пішов князь Мстислав з новгородцями на чудське місто, що зветься Ведмежа Голова, села к пограбував, і прийшов до міста, і поклонилася чудь князеві, і данину на них узяв (Мстислав), і повернулись всі здоровими».
Чудь відповідала несподіваними й тому небезпечними наскоками на західні новгородські землі. Ледве минуло два роки, як, за свідченнями того ж Новгородського літопису, «пішов князь Мстислав з новгородцями на чудь, крізь землю чудську, до моря, села їх пограбував і укріплення їх узяв, і став під містом Горобином». Чудь змушена була знову сплатити велику данину, дві третини якої Мстислав віддав новгородцям, а третину взяв собі з дружиною. Ці перемоги над давнім і найбільш серйозним тоді ворогом Новгородської республіки принесли князеві славу й високий авторитет. Саме тому Мстиславові пощастило просидіти на хиткому новгородському столі десять років і піти звідти з власної волі, а не бути вигнаним, як абсолютна більшість його попередників і наступників. Переконаний, що саме ці прославлені на Русі походи Мстислава до Прибалтики мав на увазі співець «Слова», звеличуючи перемоги його й Романа над Литвою.
Річ у тому, що в ті часи руські літописці нерідко називали збірним найменням литви взагалі населення Прибалтики і серед них чудь і естів. Наприклад, під 1213 р. в кількох літописних ізводах можна прочитати: «У Петрове говіння наїхала безбожна литва на Псков і спалила його». Зіставлення цього уривка з датованим тим самим роком повідомленням середньовічного хроніста Генріха Латвійського про напад естів під проводом Лембіта на Псков довело, що в даному випадку літописці назвали естів «Литвою». Виходячи з літописного контексту й географії воєнних дій, можна твердити, що про естів говориться і в статті 1210 р. Новгородського літопису: «Новгородці наздогнали литву в Ходиницях, побили її з князем Володимиром і посадником Твердиславом». Отже, слід вважати, що в уяві сучасників Мстислав Удатний підкоряв «литву», здійснював вдалі походи на чудь і проти лівонських лицарів (1212, 1214), а це відповідає зверненню «Слова» до нього.
Похід на Київ Поступово Мстислав зажив великої популярності на Русі. До його слова прислухались інші володарі. В 1212 р. тодішній київський князь Всеволод Чермний (Рудий) з чернігівських Ольговичів образив його рідню Ростиславичів і почав виганяти їх з Руської землі. Тоді Мстислав на чолі кінної дружини здійснив стрімкий марш на Київ, вигнав звідти Всеволода Чермного й посадив на престол (після проміжного і недовгого князювання в Києві Інгвара Ярославича) свого брата в перших Мстислава Романовича. Собі ж князь узяв у володіння місто Торчеськ у південній Русі, яке за п'ять років перед тим він успішно захистив від Ольговичів. Прославлений воєнними успіхами в походах 1212 року та своїми військовими здібностями, Мстислав Мстиславич був прозваний Удатним.
Починаючи з 1215 року, Мстислав докладає зусиль до заволодіння Галичем. Невдоволений своєю позицією в Новгороді, де йому докучала суздальська партія, князь давно виношував плани на західні окраїни Русі. Але недосвідчений у міжкнязівських політичних комбінаціях, грубуватий рубака й лицар, він не підготував належного ґрунту для утвердження на одному з головних престолів Давньоруської держави.
На початку 1215 р. він за власною волею залишив новгородське княжіння й подався на південний захід, сподіваючись дістати в угорського короля (під владою якого була тоді Галицька земля) Галич. Про це дізнаємося з пізнього Воскресенського літопису, якому в даному разі є підстави довіряти: «Вийшов із Новгорода Мстислав Мстиславич… пішов до короля в Галич просити собі в нього Галич». Та на шляху туди він довідався, що король Андрій II встиг посадити в Галичі свого сина.
Між Новгородом та Галичем Мстислав опинився в скрутному й непевному становищі, пішовши з Новгорода і не здобувши Галича. Він близько року провів у Південній Русі, не знати й де. Однак узагалі-то дуже мінливі новгородці не забули свого доблесного князя, що водив їхню рать у переможні походи, й покликали його назад, коли «закоторились» (посварились) із новим князем Ярославом Всеволодичем суздальським. «Печаль й вопль» новгородців зворушили суворе серце Мстислава — а може, безземельному тоді князеві хотілось десь притулити голову? Мстислав діяв швидко й рішуче. У лютому 1216 р. несподіваним нападом захопив Новгород і посадника князя Ярослава — Хота Григоровича з адміністрацією. А потім Мстислав увійшов у союз із ростовським князем Костянтином Всеволодичем, пообіцявши посадити того у Владимирі-на-Клязьмі.
Князі почали спільну боротьбу з володимиро-суздальським князем Всеволодом III Велике Гніздо. 21 квітня 1216 р. Мстислав разом з Костянтином дали генеральну битву Ярославу та Юрію Всеволодичам, розгромивши війська синів князя на річці Липиці (див. Повість про битву на Липиці). Ця битва вважається істориками однією з наймасштабніших і найзнаменитіших в історії Східної Європи часів середньовіччя. Вигравши її, Мстислав Удатний посадив Костянтина Всеволодича на суздальський престол.
Тим часом політична ситуація на Галичині складається на користь Мстислава. Король Угорщини Андрій вибрався в хрестовий похід до Палестини, і під час його відсутності (1217—1218 рр.) в Угорщині внаслідок послаблення королівської влади відбулися певні зміни. Угорський уряд Галичини не міг розраховувати на допомогу з Угорщини. Тому, коли в Галичину надійшла звістка про похід Мстислава Удатного, бояри-прихильники угрів на чолі з Судиславом вирядили послів до молодого волинського князя Данила, щоб той прибув князювати до Галича. Але той не встиг зайняти галицький престол.
Князь галицький Дізнавшись про наближення Мстислава, у серпні 1217 (за іншими джерелами — 1219) р. воєвода Бенедикт (Бор) Лисий — фактичний правитель Галицького князівства при королевичі КоломаніМихайло Грушевський Історія України-Руси. — Т. III. — С. 31. — разом з угорською залогою та боярином Судиславом втекли до Угорщини, дозволивши Мстиславу Удатному без бою опанувати ГаличемТам само. — С. 36..
Утвердившись у Галичі, князь Мстислав невдовзі заволодів і Перемишлем. Тут він посадив свого ставленика, колишнього новгородського боярина Добриню Ядрейковича, а тисяцьким був його старий новгородський дружинник Ярун. Проте Перемишль продовжував залишатися оплотом боярства.
Невідомо з яких причин, але волинський князь Данило Романович примирився з тим, що Галич, який би мав належати йому, дістався тепер Мстиславові Удатному. Цілком можливо, молодий князь Данило розумів, що він ще є недосвідченим політиком, тому йому важко буде в тій обстановці, яка склалася, втримати галицький стіл. Тож Данило Романович вирішив укласти союз із Мстиславом, щоб спільними зусиллями протистояти експансії іноземних держав. Цей союз зокрема був скріплений династичним шлюбом Данила з донькою Мстислава Анною. Шлюб не приніс волинському князю реальної політичної чи воєнної вигоди, але тим самим князь Данило показав, що не відмовляється від прав своєї сім'ї на Галичину, а також добровільно бере на себе обов'язок захищати край від втручання зовнішніх ворогів.
Угорсько-польська навала Коли у 1218 році Данило вирішив повернути собі захоплені польськими магнатами західноволинські міста, він звернувся по допомогу для боротьби з поляками до свого тестя Мстислава. Але той зайняв вичікувальну позицію та зіслався на договір з Лешком Білим: «Сину! Через давню приязнь не можу я на нього стати. Знайди-но ти собі других». Данило з дружиною вибив польські гарнізони з забузьких міст. Втративши волинські землі, малопольський князь Лешко йде на угоду з угорським королем. Основним напрямом удару угро-польської коаліції стала Галичина, яку роздирали боярські незгоди.
У той час Мстислава Удатного в Галичі не було. Літопис не повідомляє, де саме він був: «Мстислав же був (поза Галичем) з усіма князями руськими (київськими) і чернігівськими. І послав він (тисяцького) Дмитра, (воєводу) Мирослава і (боярина) Михалка Глібовича проти них до Городка, бо Городок був відокремився, — в ньому були люди Судислава (Бернатовича)». Проте не зміг тисяцький Дмитро протистояти угро-польській армії.