Веніамін Йосипович Єрмощенко (17 листопада 1889, село Городецкоє Малоархангельського повіту Орловської губернії — розстріляний 26 вересня 1937, Москва) — український державний і політичний діяч, відповідальний секретар ВУЦВК. Кандидат у члени Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в 1921—1923 роках. Член Центральної Контрольної Комісії КП(б)У в 1923—1924 роках. Кандидат у члени ЦК КП(б)У в 1924—1927 роках.

Життєпис Народився в 1889 році в Орловській губернії в багатодітній родині вчителя. Закінчив початкову сільську школу. У 1905 році, під час навчання в двокласному початковому училищі, брав участь у революційних подіях, був заарештований російською жандармерією та виключений із училища.

З 1906 року працював робітником фабрики в Ростові-на-Дону, брав участь в організації та проведення страйків. Побоюючись арешту перейшов на нелегальний стан, виїхав на Кавказ. Потім вів революційну роботу в Ростові-на-Дону, Катеринодарі, Армавірі, Майкопі; декілька разів був заарештований.

У 1909 році вступив до РСДРП(б).

З 1911 до 1914 року працював шахтарем на шахтах в Донбасі. У 1912—1914 роках був серед організаторів і керівників Юзово-Петрівського та Макіївського комітетів РСДРП(б), мав партійну кличку «Молодий шахтар».

У 1914 році переїхав до Санкт-Петербурга, де вів агітацію серед робітників Путиловського заводу та був членом групи РСДРП Путиловського заводу.

У травні 1914 р. за революційну діяльність Єрмощенка заарештували в Санкт-Петербурзі, а потім заслали до Олонецької губернії, звідки він втік у грудні 1915 року. У грудні 1915 р., повернувшись на Донбас, брав участь в організації Горлівсько-Щербинівського страйку 1916 р. У червні 1916 року його знову заарештували і заслали під нагляд поліції до Астраханської губернії. Потім відбував заслання у місті Ніколаєвську/Пугачові Самарської губернії.

З листопада 1916 до 1917 року служив рядовим у 138-му запасному піхотному полку російської армії в місті Ніколаєвську Самарської губернії. У 1917 році був членом Ніколаєвського повітового комітету РСДРП(б) та головою Ніколаєвської повітової ради робітничих та солдатських депутатів Самарської губернії (з 2 липня 1917 року). Одночасно з квітня до липня 1917 року служив у Червоній гвардії міста Ніколаєвська.

У 1917 році В. Й. Єрмощенко — член Самарського комітету РСДРП(б), делегат VI з'їзду РСДРП(б). У липні 1917 року був заарештований в місті Ніколаєвську, але звільнений за вимогами робітників.

У жовтні — 18 грудня 1917 року — голова Ніколаєвського повітового військово-революційного комітету. Був делегатом Другого Всеросійського з'їзду рад робітничих і солдатських депутатів, який проголосив встановлення радянської влади в Росії. Вибирався членом Установчих Зборів Російської республіки.

18 грудня 1917 — травень 1918 року — голова Ніколаєвської повітової Ради народних комісарів Самарської губернії.

У травні — червні 1918 року — голова виконавчого комітету Ніколаєвської повітової ради робітничих та солдатських депутатів.

З травня до червня 1918 року — член Самарського губернського революційного комітету, командир загону Червоної гвардії в Самарі, начальник штабу Самарської комуністичної дружини, учасник оборони міста Самари. З червня 1918 року перебував на підпільній роботі в Самарі, був заарештований білогвардійцями, засуджений до смертної кари і до грудня 1918 року перебував у в'язницях міст Бугуруслана та Уфи.

У січні 1919 року — голова Уфимського губернського комітету РКП(б), член РВР Уральського укріпленого району (фронту). З 30 січня до 22 березня 1919 року — голова Яїцького/Уральського обласного революційного комітету Уральської області. Одночасно з лютого до 22 березня 1919 року — голова Уральського обласного комітету РКП(б).

З березня 1919 року — член Пугачовського повітового комітету РКП(б) Самарської губернії, голова виконавчого комітету Пугачовської повітової ради робітничих та солдатських депутатів Самарської губернії.

З 1919 року служив у Червоній армії, до травня 1919 року був командиром полку «Красная Звезда» в місті Пугачові. З травня 1919 року перебував у розпорядженні політичного відділу Південної групи військ Східного фронту, був членом РВР запасної армії Східного фронту. До вересня 1919 року — заступник завідувача політичного відділу Запасної армії РСЧА Східного фронту. До жовтня 1919 року — член Самарського губернського комітету РКП(б), завідувач Самарського губернського паливного відділу.

У грудні 1919 р. з метою пристосування центральних органів радянської влади до воєнних умов, які існували в той час в Україні, за рішенням Центрального Виконавчого Комітету Рад (ЦВК) та Ради Народних Комісарів України створено Тимчасовий надзвичайний орган державної влади — Всеукраїнський Революційний Комітет (Всеукрревком), який очолив Г.Петровський. Керуючим справами цього Комітету з грудня 1919 до 19 лютого 1920 року працював В.Єрмощенко. Він налагодив роботу і зв'язок відповідних комісій та місцевих ревкомів (губернських, повітових, волосних і сільських). Брав участь у підготовці документів з першочергових питань, які видавав Всеукрревком на початку 1920 р. Це, зокрема, постанови про об'єднання діяльності УСРР і РСФРР, про порядок розподілу роботи між членами уряду, про термін скликання Всеукраїнського з'їзду рад, про використання архівів. Видані були й положення про основні засади організації земельної справи в Україні та положення про «Укррадтрударм». В апараті Всеукрревкому організував інструкторський відділ чисельністю до 110 осіб, придатних для роботи на селі, завдяки яким можна було б тримати зв'язок з місцевими органами влади. Готував також проєкт організації шкіл з радянського будівництва. Коли більша частина території України була окупована радянськими військами, діяльність Всеукрревкому як органу, який виконав поставлені перед ним завдання, вважалася закінченою. Постановою Президії ВУЦВК від 20.02.1920 р., під якою є також підпис і керуючого справами В.Єрмощенка, знов утворено Раду Народних Комісарів і затверджено її склад.

З 22 червня 1920 до 1921 року — член Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК). З березня 1921 року працював відповідальним секретарем Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК), головою якого був Г. Петровський.

З 1921 до травня 1922 року — голова виконавчого комітету Чернігівської губернської ради. З 1921 до 1922 року належав до «Робітничої опозиції».

У 1922 — березні 1924 (за іншими даними — 1925) року — 1-й секретар Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК).

З 1925 до 1926 року — керівник Всеукраїнської державної будівельної контори «Укрдержбуд», з 1926 року — голова правління Всеукраїнського акціонерного товариства будівельної індустрії «Індубуд» у Харкові. З 1927 року — уповноважений Вищої ради народного господарства УСРР при АМТОРГу. До 1928 року був представником Вищої ради народного господарства Української СРР у Нью-Йорку.

Рішенням осередку ВКП(б) у 1928 році виключений із ВКП(б) за відмову дати пряму відповідь на ставлення до опозиції; у заяві до ЦКК Єрмощенко зазначив, що в опозиції ніколи не перебував; рішенням ЦКК ВКП(б) від 13 серпня 1928 відновлений у ВКП(б).

До 1933 року — керуючий тресту «Мостроп» у Москві. У 1933—1934 роках працював заступником начальника управління торгівлі Народного комісаріату постачання СРСР. Член Всесоюзного Товариства старих більшовиків з 1933 року.

З 1934 року — заступник керуючого «Головчаю» Головного управління торгівлі Народного комісаріату харчової промисловості СРСР. До жовтня 1936 року — керуючий Всесоюзної контори «Чайзбут».

28 жовтня 1936 року заарештований органами НКВС СРСР, перебував у в'язниці. Рішенням Воєнної колегії Верховного Суду СРСР 26 вересня 1937 року засуджений до страти, розстріляний того ж дня в Москві.

Рішенням Воєнної колегії Верховного Суду СРСР від 18 липня 1956 року вирок скасовано і справу припинено через відсутність складу злочину. Посмертно реабілітований.

Пам'ять Вулиця Єрмощенка (Донецьк)

Посилання Громадянське суспільство і влада. Керівники урядового апарату Профіль діяча на ХРОНО