Яніна Райхерт-Тот (; до шлюбу — Райхерт; 22 червня 1895, Старий Самбір — 7 березня 1986, Краків) — польська скульпторка, працювала у Львові, Кракові.
Життєпис Народилася 22 червня 1895 року у Старому Самборі, в родині судового радника Юзефа Райхерта та Антоніни з Кіларських. Батько був нащадком австрійських колоністів, а мати — наполовину чешка. В родині Райхертів крім Яніни виховувалося ще троє дочок — Марія (майбутня докторка романістики), Елеонора (випускниця відділу хімії Львівського університету імені Яна Казимира) та Феліція (випускниця Учительської семінарії)Totoń A. Janina i Fryderyk Tothowie… — S. 91.. Разом із родиною переїхала до Львова у 1907 році і з того часу Яніна проживала у будинку на тогочасній вулиці Курковій, 25 (нинішня вулиця Лисенка), у кам'яниці, що належала її дідусеві по материнській лінії — відомому львівському офтальмологу доктору Йозефу Кіларському.
Яніна Райхерт спочатку навчалася в жіночий школі бенедиктинок, а потім у приватній жіночій гімназії імені Юліуша Словацького у Львові. Вже у 12 років вона виявляла художній талант та мріяла стати скульпторкою. Як пізніше написала Яніна у своєму резюмеBiblioteka Naukowa PAU i PAN w Krakowie, rkps sygn. 12 145, k. 4-7, rękopiśmienne curriculum vita Janiny Reichert przygotowane dla Alicji Okońskiej :«(…) Я мріяла бути скульптором майже з дитинства, і коли мені було 16, я попросила батька зарахувати мене до коледжу. На жаль, мені сказали: ці заняття не для дівчат та жінок не приймають.»
Напередодні початку першої світової війни, у віці 48 років померла мати Антоніна, що тривалий час важко хворіла та була прикута до інвалідного візка. Юзеф Райхерт з доньками не мали змоги довго її оплакувати. Він як державний службовець отримав наказ евакуюватися до Відня, разом з австрійською армією, яка залишила Львів під натиском російських військ, через що Яніна не змогла скласти матуру у львівській гімназії. Однак їм вдалося доїхати лише до Брно, де Райхерти мешкали близько року. У 1915 році вона там склала матуру та отримала право викладати польською мовою в державних початкових школах.
У червні 1915 року родина Райхертів повернулася до Львова, звільненого австрійцями. Замешкали вони у чиншовій кам'яниці на вулиці Курковій, 25, успадкованій від свого діда-офтальмолога, де вони мешкали до початку першої світової війни. Завдяки тому, що більшість помешкань в будинку винаймалися мешканцями, Райхерти мали хоча би якийсь прибуток з цього. Інших джерел для існування в них не було. Восени 1915 року Яніна розпочала навчання у Львівській художньо-промисловій школі на відділі декоративної скульптури. По закінченню школи у 1918 році вона пройшла навчання в скульптурній майстерні Людвіка Тировича у Львові, а також вона самостійно почала різьбити камінь та деревоBiriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 180.. Того ж, 1918 року помер її батько.
Наприкінці листопада 1918 року, Райхерт виграла дворічну стипендію Фонду Янушевських, призначену «на вдосконалення майстерності в скульптурі». Однак відмовилася від неї на користь здобуття вищої освіти в Краківській академії образотворчих мистецтв. Наступного, 1919 року Яніна переїхала до Кракова, де вступила до Краківської академії образотворчих мистецтв. Навчалася на відділі скульптури у професора Константина Лащки, одного з найвидатніших творців жанрових творів, спочатку як надзвичайна студентка. У студії вже була одна студентка, яка проклала шлях для жінок — Зофія Балтарович. Яніна згадувала свою появу в академіїKarolina Grodziska Zapomniana rzeźbiarka…. — S. 35.:«Я прибула до Кракова у листопаді 1918 року — одразу після відкриття залізничної колії з міста, яке було в облозі українців — і вступила на відділ скульптури до професора Лашки. Навчальний рік щойно розпочався. Однак я не могла навчатися як звичайний студент протягом того першого року, 1918/1919, оскільки жінок ще не приймали до вищих навчальних закладів. Тому замість трьох я закінчила лише два роки (моя колега, Балтарович, також навчався на тому першому курсі як позаштатний студент).»
1919/1920 навчальний рік вона закінчила як звичайна студентка, отримавши у 1921 році дуже добру оцінку, незважаючи на чотиримісячну перерву в навчанні через погане здоров'я (захворювання легень) та перебування на лікуванні у місті Закопане. Яніна Райхерт не закінчила Краківську академію. У 1921 році вона повернулася до Львова назавжди. Заробляла на життя виготовленням листівок та вирізанням голівок ляльок поки друзі не допомогли їй влаштуватися на педагогічну роботу. Спочатку Райхерт працювала вчителькою малюнка у Приватній вчительській жіночій семінарії сестер-назаретянок, а потім у Державній школі домашнього господарства для дівчат. Окрім цього, вона займалася скульптурою з різних матеріалів, проєктуючи та створюючи різноманітні моделі: оголені тіла, портрети, релігійні скульптури та монументальні композиції. Того ж року відкрила власну невеличку майстерню в родинній кам'яниці на вулиці Курковій, 25. У 1930 році отримала від міста приміщення під майстерню на першому поверсі палацу Бесядецьких, що на площі Галицькій, 10.
Перші скульптури — портретні погруддя, два жіночих акти в імпресіоністично-сецесійній стилістиці Яніна Райхерт-Тот створила ще під час навчання у Львові у 1915—1918 роках. Дебютувала у червні 1919 року на II Виставці «Союзу польських мисткинь». У краківських працях, зокрема в скульптурі «Ранішня зоря» та дерев'яних головах, показаних на львівському Весняному салоні 1922 року помітні елементи, що свідчать про її захоплення модерністськими ідеями Антуана Бурделя. Цікавилася можливістю трансформації мотивів середньовічної скульптури, особливо періоду раннього ренесансу. Під час подорожі Італією і Францією особливо зацікавилася скульптурами катедри у Страсбурзі. Певний час підпадала впливові Пабло Пікассо, Жака Ліпшиця і Константіна Бранкузі — сліди кубістичних студій помітні в деяких роботах. Після чергового періоду інспірації (цього разу ар-деко) нарешті створила власний стиль, що прямував до тектонічності, конструкції та ритму. Завершеність власної творчої манери продемонструвала на персональній виставці у Львові у травні-червні 1927 року, де експонувалося 20 скульптур та два графічних ескізи.
В портретних скульптурах 1920-х роках Яніна Райхерт-Тот завжди намагалася виявити внутрішні, духовні цінності моделі, часто підкреслюючи вираз зосередженості та замислення. В чоловічих погруддях показувала енергійні, впевнені у собі обличчя, наприклад, в портреті Юзефа Ружиського або ж в погрудді Валеріана Лукасінського. Натомість жіночі голови та погруддя того ж часу, виконані в гіпсі, алебастрі або дереві скульпторка моделювала в спрощених площинах з неокласичною стилізацією, тим самим передаючи відповідний психічний стан моделей (гіпсові моделі пані Г. В., пані Р., вирізьблених в дереві масці та інші). У створеній близько 1925 року голові дівчини засвідчено про вплив ар-деко, а інша вирізьблена у 1926 році голова дівчини (експонувалася у грудні 1940 року на виставці мистецтва Західної України у Москві), нагадувала образи з фресок Кватроченто та засвідчувала на вплив ідей Бурделя на роботи скульпторки.
Релігійні сюжети Райхерт-Тот трактувала лагідно та лірично з досконало продуманою композицією. В станкових скульптурах: «Мадонна» (1926, дерево), алебастровому тондо «Богоматір з ангелами» (1927), гіпсовій «Мадонні в хмарах» (1926) та «Голові ангела» (1929, дерево) була помічена інтерпретація творів епохи італійського Відродження.
У 1925—1939 роках працювала над численними замовленнями від Римо-католицької церкви, що грали тоді важливу роль в мистецькому меценатстві та дозволили Яніні Райхерт-Тот відмовитися від педагогічної роботи і присвятити значно більше часу скульптурі.
У 1925—1926 роках вона виконала вівтар в костелі Святої Марії Магдалини у Львові — перший та один з найкращих свої релігійних творів. У співпраці з архітектором Вітольдом Мінкевичем узгодила групу з двох ангелів (поліхромоване дерево) та чотирьох алебастрових ангелят, що встановлені на мармуровому престолі, з архітектурним простором пресбітерія та з маньєристичним стуковим вівтарем XVII століття. Хоча сама Яніна Райхерт-Тот вважала своєю найкращою працею створені у 1929 році в поліхромному дереві головний та бічний вівтарі костелу Найсвятішої Діви Марії в Полянці (нині частина міста Коросна) у співпраці з архітектором Мар'яном Осінським. У 1932—1933 роках виконала головний вівтар парафіяльного костелу в Тернополі у співпраці з архітектором Вавжинце Дайчаком). У вересні 1934 року було посвячено головний вівтар у львівському костелі Святої Єлизавети (автори архітектори Юзеф Шостакевич, Людомил Гюркович та Вавжинець Дайчак). Райхерт вирізьбила фігури св. Єлизавети, св. Станіслава зі Щепанова, блаженного Якова Стрепи у мармурі та журавненському алебастрі, а також постаті двох уклінних ангелів на престолі перед табернаклем та двох інших ангелів що стояли по краях балдахіну. У 1936 році вирізьблений вівтар шпитальної каплиці в Томашові-Любельському. Серед монументальних творів чільне місце займав пам'ятник полеглим солдатам 51 піхотного полку, встановлений у 1933 році на площі перед Бережанським замком. На високому п'єдесталі біля колони (архітектор Вавжинець Дайчак) стояла кам'яна група з трьох вояків готових до бою. Під час радянської окупації 1939—1941 років пам'ятник був розібраний.
26 грудня 1935 року одружилася зі скульптором Фридериком Тотом. Взяли шлюб в Євангельсько-реформатському костелі у Вільно. Після одруження Яніна перенесла свою майстерню у нову віллу на вулиці Одровонжів, 4 (нинішня вулиця Літня), де вона продовжувала творити. За деякий час до подружжя переїхала донька Фридерика, Тереза. Через радянську окупацію Львова у 1939 році, декілька монументальних проєктів Яніни Райхерт-Тот не було реалізовано, зокрема, готові моделі пам'ятників Марії Конопницькій та єпископові Владиславові Бандурському, що були знищені під час німецької окупації Варшави. У 1940 році презентувала двометрову статую Олександра Пушкіна, як проєкт пам'ятника російському поету. Саме проєкт пам'ятника Пушкіну допоміг Райхерт-Тот врятувати свого чоловіка Фридерика, що до війни був військовим, від арешту органами НКВС. Того ж року Яніна та Фридерик вступили до Спілки радянських художників України. Цей крок дозволив Яніні Райхерт влаштуватися на роботу на щойноствореній Львівській кераміко-скульптурній фабриці. Їх змушували брати участь у виставках та читати лекції. Однак завдяки цьому їхня майстерня та художні здобутки були збережені.
Коли Львів опинився під німецькою окупацією, Тоти більше не провадили творчої діяльності. У 1943 році Гестапо виселило подружжя Тотів з вілли на Одровонжів та конфіскувало майно, яке там було. Тоти повернулися у квартиру на вулиці Курковій, 25. Фридерик Тот залишився у Львові та активно співпрацював з польським підпіллям у місті, a Яніна переїхала до своєї сестри Феліції Петерової в Томашів-Любельський.
Наприкінці війни, коли у липні 1944 року Львів знову опинився під радянською владою, Тотам знову довелося створювати свої проєкти під вимоги радянської влади. Після війни вони обоє вирішили залишити все своє нерухоме майно у Львові та емігрувати до «нової» Польщі. Від березня 1946 року вони добивалися дозволу на вивезення своїх творчих робіт та обладнання майстерні. І лише на початку червня 1946 року його отримали. Разом з особистим майном все це зайняло піввагона товарного потягу. Так вони оселилися у Кракові, де отримали еквівалент свого львівського будинку із сучасною скульптурною майстернею та садом — трикімнатну квартиру.