Українофо́бія (україноненависництво, антиукраїнізм, україножерство) — різновид ксенофобіїВ. Перевезій. Українофобія // , агресивне несприйняття існування України, її суверенітету та української нації, форма зверхності, ірраціональна і злісна ворожість до України як держави, до українців як народу, а також їхньої культури, мови та історії, традицій та менталітету, ненависть до всього українського, вороже ставлення до українства та всіх виявів української національно-культурної самобутностіЩо таке українофобія і як її розпізнати УНІАН 24.03.2011, заперечення існування української нації.

Спектр тлумачень терміна

У законодавстві України поняття українофобії визначається наступним чином:

Український вчений Олександр Музичко дав таке тлумачення поняття:Музичко О. Українофобія: тягар історії та виклики сучасності//Українофобія як явище та політтехнологія: Збірник статей / НАН України. ІУАД ім. М. С. Грушевського. Львівське відділення; Філологічний факультет ЛНУ імені Івана Франка; Упоряд.: Гарасим Я., Гречило А., Пилипчук С., Сова А., Халак Н. — Львів, 2014. — Вип. 1. — 140 с.

Законопроєктом № 2342-1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобіганню та протидії дискримінації в Україні» поданого 5 березня 2013 року народними депутатами від ВО «Свобода» Ігорем Мірошниченком та Олександром Мирним, українофобію запропоновано законодавчо закріпити як «форму дискримінації, яка полягає в рішеннях, діях або бездіяльності, спрямованих на приниження України як держави, української нації, культури, мови, історії та традицій.».

Українофобія є різновидом ксенофобії — ненависті до незнайомого чи чужого — і спостерігається серед народів, які жили в контакті з українцями в колишньому СРСР чи інших місцях. Українофобія — є таким самим проявом нетолерантності, як і будь-які прояви нацизму, расизму, шовінізму.

Українофобія відрізняється від інших національних фобій переважно своєю інтенсивністю. Інколи українофобія використовується як засіб для відволікання від реальних проблемУкраїнофобія — хвороба небезпечна // Всеукраїнська громадсько-політична та літературна газета «Кримська Світлиця» № 9 за 02.03.2007. Українофобія у більшості випадків — це «не проста „насмішка“ над українською нацією, а щире бажання їй зла». Українофобські настрої також підживлюються і розпалюються в рамках великих геополітичних проєктів. Українофобія є формою великодержавної агресії, яка раніше кваліфікувалася в політичній літературі як великодержавне хамство й насильство щодо тих народів, котрі становлять корінну більшість.

Українофобія є явищем того самого порядку, що й антисемітизм, але на відміну від нього, українофобія — явище більш політичне і здебільшого характерне для людей, що проживають в Україні і не сприймають її.

Українофобія й антиукраїнізм є близькими поняттями, але українофобія ближче до психічної сфери, а антиукраїнізм — це більш концептуальне поняття і зводиться до політики.

Українофобія — явище не нове. Термін «українофобія» зустрічається в статті Сергія Єфремова «Українське життя 1912-го» ще в 1912 роціЄфремов Сергій «Українське життя 1912-го» Перевірено 10.04.2011. Втім, слово «українофобія» молодше за його прояви. Окреслюючи та описуючи явище неприязні, іноді — ненависті до українців фактично в категоріях, властивих українофобству, українські діячі доволі не часто вживали саме слово до початку XX століття і вже дещо частіше — починаючи від 1905—1907 років. З середини XX століття це поняття було забуте в СРСР, перемістившись у середовище української діаспори, звідки переважно повернулося в Україну в 1990-х.Людмила ІВАЩЕНКО/ Українофобія: лише два виходи // газета «Чорноморські новини» від 26 Січня 2013 р.

Прояви

Ненависть до українців проявляється у різноманітних формах та проявах: у використанні образливих етнонімів, у стереотипному приписуванні цілому народові окремих, негативних рис та навіть у запереченні українцям права на саме існування, як окремого етносу, неприйнятності факту, що українці — це окремий народ та дратуванні фактом, що хтось вважає себе українцем. Українофоби намагаються представити цілий народ, націю у карикатурному вигляді, приписати цілому народові такі риси поведінки, які можуть бути притаманні лише конкретній людині.Українофобія є небезпечним явищем — науковці Радіо Свобода, 03 червня 2012 Українофоби стверджують, що «всі українці якісь не такі: жеруть лише сало, жадібні, запроданці, хитрі»… І.Дзюба вважає, що неодмінна в російських українофобів «знущальна» згадка про «хохлацьке» сало є неусвідомленим виявом специфічної закомплексованості на ньому та компенсацією глибокої кривди, втратиІван Дзюба. Нагнітання мороку. Від чорносотенців початку XX століття до українофобів століття XXI / Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011, 503 стор. формат: 60х90 1/16. Твердження про те що нібито слово «Україна» походить від «окраїни» є улюбленою тезою всіх українофобів від історії, а в нормативному підручнику для царських гімназій професора Іловайського це подавалося як незаперечна істина.Ігор ЛОСЄВ. «Лінгвістична шизофренія» Газета «День» 09-06-2012

Проявом українофобії є «рускій мір» в Україні на різних рівнях: на клерикальному чи політичному.

Виділяють такі рівні проявів українофобіїБакалець О. Українофобія: історія і сьогодення: соціально-психологічний — зневажливе, нетерпиме ставлення до всього українського, особливо до мови; ідейно-політичний — «обґрунтування» тези про «найвищу» розвиненість «великого і могутнього російського народу» і відмирання «селянської української нації» — саме на цій основі й здійснюється російськомовна експансія, роздмухування і організація різного роду пропагандистських антиукраїнських кампаній під гаслами необхідності державної двомовності; свідоме применшення масштабу українофобії та спроба трактувати цей термін вузько в порівнянні з його вікіфікованим значенням. соціальна практика — блокування заходів щодо українського національно-культурного відродження.

Побутова українофобія

Побутова українофобія є таким же проявом ксенофобії, як і інші прояви немотивованого страху чи ненависті стосовно чужинців чи чужорідних, незнайомих явищ, як і інші форми расизму. Ксенофобія у такій формі притаманна, як правило, але не винятково, малоосвіченим, малокультурним прошаркам населення і обумовлена передусім невіглаством, або специфічними стереотипами окремих культур. Така українофобія має прояви, як правило, у зневажливому або відверто ворожому ставленні до українців у тих регіонах, де вони контактують з представниками інших націй.

Побутова українофобія проявляється перш за все у використанні образливих етнонімів та зневажливих прізвиськ, у глузливому ставленні до української культури, мови, традицій тощо. Використання зневажливих і евфемістичних позначень для українців є найпоширенішим серед народів, з якими українці мали довшу історію спільного проживання. На побутовому рівні стосовно українців, наприклад на теренах колишнього СРСР та Росії найбільше використовується така презирлива назва, як «хохли». В деяких регіонах така зневажлива назва поширена навіть більше ніж нормативна назва українців. Наприклад, в Росії використання зневажливих етнонімів стосовно українців поширено навіть в друкованій пресі, кіно та на телебаченні, що викликає занепокоєння українців Росії:.

Сюди ж відноситься ставлення до українців, як до «молодших братів», що живуть коштом інших, приписування цілому народові окремих негативних ознак, таких як жадібність, підступність та іншіПрощавай, Росія! УП. Дмитрий Белянский. 08.11.2006. Побутова українофобія також проявляється у зловтісі з приводу кризи української політики чи економіки, з приводу, наприклад, програшу українців у матчі з футболу.

До проявів побутової українофобії слід віднести пейоративний етнонім «бандерівці (бандери)» (від спотвореного прізвища Степана Бандери), який поширився після Другої світової війни, аналогічний поширеним у XVIII столітті прізвиську «мазепинці» та у XX столітті прізвиську «петлюрівці»

Концептуальна українофобія На відміну від побутової, концептуальна українофобія не обмежена класовими, становими рамками чи рівнем культури. Вона частіше являє собою досить складну систему уявлень про Україну, українців, українську мову і культуру, як ворожий конспіративний проєкт, як вигадане або штучне явище, спрямоване проти інших. Такий тип українофобії найбільше поширений у Росії, де під впливом націоналізму ідеї вигаданості та штучності існування України набувають дедалі більшої популярності. Деякі політики в Росії ставляться до України, як до частини Росії і заперечують саме існування українського народу, як окремого етносу:

Корені концептуальної українофобії спостерігаються ще з часів Російської імперії, коли прагнення українців користуватися власною мовою чи самим вирішувати проблему державотворення розглядалося як сепаратизм і змова ворогів Росії. В цьому світлі перевага віддавалася архаїчній назві України — Малоросія, а українська мова сприймалася тільки як малоросійський діалект або як вигадана і штучна мова, спеціально створена для руйнування Росії. З цієї причини Російська імперія з ініціативи місцевих поборників імперії запроваджувала цілу низку дискримінаційних законів проти української мови (Валуєвський циркуляр, Емський указ) і намагалася таким чином зупинити ріст національної свідомості українців.

Відомими ідеологами концептуальної українофобії були Василь Шульгін, який, окрім антисемітських творів, ще написав у 1939 р. українофобську монографію , та Микола Ульянов, який висловлював такі ж ідеї у праці «Походження українського сепаратизму» (1966)Н. Ульянов Происхождение украинского сепаратизма Lib.ru. Обидва автори не тільки відмовляють Україні та українцям у праві на існування, але й називають Україну та українців вигадкою Польщі та Австрії. Вони були адептами загальноросійської ідеї, яка заперечує право українців бути окремим народом від росіян. Ці українофобські твори не тільки передруковуються зараз у Росії, але й доповнюються новими доробками антиукраїнських теорій, де тепер, на відміну від попередніх тверджень, «творцями» України проголошуються не конкретні держави, а увесь Захід:

Давньою мрією українофобів є надання російській мові статусу державної, деякі науковці стверджують, що «менше ніж на ліквідацію української держави українофоби не погодяться».

Українофобія як прояв ненависті до українських національних героїв

Мазепофобія

1708 року Православна російська церква наклала анафему на Івана Мазепу гетьмана Війська ЗапорозькогоБіднов В. Церковна Анатема на гетьмана Івана Мазепу // Мазепинський збірник. — Т. 2. Праці уні. — Варшава, 1938. — Т. 47. — С. 46.. Анафема була накладена за наказом російського царя Петра І у зв'язку з тим, що Іван Мазепа, переслідуючи інтереси українського козацтва, перейшов на бік шведського короля Карла XII в ході Великої Північної війни. В українській історіографії та пресі ця анафема розглядається як один з етапів боротьби російського царату з українською державністю. Українські церкви — Українська православна церква Київського патріархату, Українська православна церква Канади, Українська греко-католицька церква не визнають цю анафему і продовжують служити молебні за упокій душі Мазепи. У вересні 2018 року Вселенський патріарх і синод Константинопольської церкви зробили заяву, що вони ніколи не визнавали дійсною анафему на Івана Мазепу, тому що вона була накладена суто з політичних мотивів.

Шевченкофобія Важливою складовою частиною концептуальної українофобії є шевченкофобія. Її «піонером» у сучасній Україні, за словами Івана Дзюби, був київський журналіст Олесь Бузина, який 2000 року видав книгу «Вурдалак Тарас Шевченко» Дзюба Іван. Шевченкофобія в сучасній Україні. — К., 2006. — С. 26..

Петлюрофобія