Карл Ріттер (; 1779—1859) — німецький географ, іноземний почесний член Санкт-Петербурзької академії наук (1835). Розвинув порівняльний метод в географії, використовував ідеї географічного детермінізму для пояснення соціальних процесів. Вперше застосовував кількісні методи для вивчення географічних об'єктів і їх властивостей, включаючи географічне положення і інші просторові відносини і зв'язки.

Ідеї Ріттера багато в чому визначили розвиток географічної думки в 19 — початок 20 ст.

Життєпис

Ріттер народився 7 серпня 1779 року в Кведлінбурзі, у сім'ї з шести дітей. Батько — лікар Ф. В. Ріттер ( (1746-1784) — помер коли йому було пять років. Мати — Е.Д. Ріттер () (1753-1800) — після смерті батька вийшла заміж за В. Г. Церреннера () в 1788 році.

З 1785 році Гутс Мутс став приватним репетитором та викладачем Карла. У тому ж році Ріттер, разом зі своїм братом, розпочав навчання у «Філантропіні Шнепфенталя» ().

Закінчуючи школу, навесні 1795 року, Ріттер зустрівся з банкіром Й. Й. Бетман-Гольвегом, розповів про своє бажання стати вчителем і фінансові труднощі пов'язані з цим. Гольвег запропонував йому фінансову підтримку, якщо він приїде до Франкфурта та працюватиме репетитором для його дітей. Ріттер погодився на пропозицію, а Голльвег запропонував навчання в Галленсьому університеті. Ріттер прибув до Галле о десятій годині вечора 28 жовтня 1796 року.

За три роки в університеті Галле Ріттер отримав широкий спектр ідей багато з яких знайшли своє вираження в його пізніших географічних працях. Наприклад, він сприймає теорію Бюаше у своїх ранніх роботах, але пізніше відкидає її як просту гіпотезу. Він також згадує «дилювіальну теорію опадів», цитує нептунізм Вернера, висловлює погляд Шпренгеля на державу, а його статистичні категорії після років дослідження отримають витончений вираз в антропогеографічній концепції фізіологічної географії та сформують елементи/моменти () для порівняння.

Після закінчення університету, в жовтні 1798 року, Ріттер прибув до Франкфурта та розпочав репетиторство у Гольвега.

У перші роки свого життя у Франкфурті Ріттер перебував під впливом Гуфхагеля і поділяв його ентузіазм щодо реформи державної освіти. Від нього ж Ріттерд дізнававався про всі освітні події у Франкфурті.

У 1802 році Ріттер опублікував свою першу роботу — «Щось про навчання малюванню». Там він обговорював власні ідеї щодо навчання малюванню та розкривав власне естетичне мислення, педагогіку та зв'язки між ними. У цей же час Ріттер почав працювати над своєю наступною працею «Європа», яка містила додаткові висновки та розробку цих тем. Він також встановив тісні стосунки з Й. Г. Ебелем, чиї регіональні дослідження кантонів Швейцарії та використання теорії екологічної причинності мали важливий вплив на Ріттера.

«Європа» була прямим наслідком його географічного та історичного навчання в домі Бетман-Гольвегів. Потреба в довіднику, як основі для навчання вчителів та посібник для освдіченої публіки, та бажання Ріттера зробити географію прагматичною — це була ідеалістична концепція науки як так для «Європи» так і для його подальших географічних праць. Другий том «Європи», який мав вийти у 1805 році, був опублікований лише у 1807, а третій так і не вийшов, можливо тому, що його концепція географії значно змінилася.

Наприкінці літа 1806 року Ріттер опублікував атлас «Шість карт Європи з пояснювальним текстом» ().

У вересні 1807 року Ріттер зустрвся з Песталоцці у Івердоні. Там він познайомився з філософією науки Фіхте, адаптованій педагогічними співробітниками його «Школи в Івердоні» (). Того ж року він зустрів Гумбольдта, який проїжджав через Франкфурт дорогою до Парижа. Ця зустріч була інтелектуальний кроком нової концепції наукової географії, вираженої пізніше у вступі до «Географії».

У 1808 році Ріттер був одним із засновників «товариства природничої історії Веттерау в Ганау».

Провівши 1812 рік у Женеві зі своїми учнями Ріттер повернувся до Німеччини в жовтні 1812 року та провів місяць у Мюнхені. Вже взимку він вирушив до Італії з братами Гольвегами, де один з них помер у Флоренції.

Влітку 1813 року Ріттер прибув до Геттінгена разом з Августом Бетман-Гольвегом де він мав доглядати за його навчанням в університеті. Можливо фінансова підтримка й була фактором вибору місця де він мав продовжити своє самостійне навчання та нарешті закінчити його «Географію», але університетська бібліотека також вважалася суттєвою допомогою.

У жовтні 1815 року вступ до його «Географії» був написаний і він почав працювати над його виданням. Спочатку він звернувся до видавництва «Книгарня Ніколая» (), проте його власник Партей відхилив роботу, виходячи з його тлумачення вступу, який він вважав внеском до «філософії природи» () і одразу відкинув її. Зрештою Ріттер звернувся до Раймара, який погодився опублікувати чотири томи.

Перший том «Географії» був завершений у травні 1817 року та опублікований у Берліні.

Наприкінці 1818 року Ріттер став професором історії та географії у Франкфурті.

У 1819 році Ріттер одружився з Ліллі Крамер ().

Наприкінці жовтня 1819 року Ріттер отримав пропозицію приїхати до Берліна та обійняти спільну посаду у Військовій школі () та Берлінському університеті. Він розпочав свою викладацьку діяльність у 1820 році, отримав там докторський ступінь в 1821 році та був призначений першим професором географії в 1825 році.

У 1822 році Ріттера обрали повноправним членом Прусської академії наук.

4 жовтня 1824 році він був прийнятий до паризького азійського товариства ().

У 1828 році він допоміг заснувати Берлінське географічне товариство () та став його першим президентом.

Бюлетень французького географічного товариства () згадує про нього як про іноземного кореспондента у 1844 році.

11 січня 1847 року обраний членом-кореспондентом (клас літератури та моральних і політичних наук) Королівської академії наук, письменства та витончених мистецтв Бельгії.

У 1849 році його було обрано до Американської академії мистецтв і наук.

З 4 квітня 1850 року по 26 жовтня 1851 р. Ріттер був членом-кореспондентом Королівської Нідерландської академії мистецтв і наук.

Землезнавство

Праця Ріттера «Землезнавство у відношенні до природи і до історії людини, або Загальна порівняльна географія» була створена в межах телеологічної структури його педагогічних цілей — розвитку людських груп () до дедалі вищих рівнів досконалості. Такий розвиток мав відбуватися через навчання людей відповідно до певних психологічних правил, похідних від самої природи. Епістемологія, на якій педагоги базували свої системи освіти, в методології Ріттера перетворюється в розвиток «живого» () погляду на природу, чи розвиток «ясності» (). Такий семантичний каркас охоплює та надає точне значення поняттям загального та порівняльного у загальній порівняльній географії () Ріттера. Він стверджував, що наука про Землю виводить та розкриває основну співзвучність (), яка повинна існувати між людьми, державою і природою як вічне джерело всякої гармонії, а наша мета — вивчити її. По виявленню, закон гармонії мав бути вписаний у свідомість, а сам процес вписування — порівняльна наукова методологія — був центральним для його географії. Його позиція нагадувала Гаттерера, який прагнув визначити природні кордони як наукову одиницю аналізу та практичний засіб для визначення спірних кордонів між державами.

Землезнавство Ріттера складалося з трьох фундаментальних частин: фіксовані форми Землі (геоморфологія) рідкі форми (гідросфера, атмосфера та тепловий баланс) три царства природи (мінерали, рослини та тварини). Базова геологія змінюється завдяки рідкими елементами, особливо кліматом, що породжує відповідну «фізіогноміку рослин» () яка, у свою чергу, зумовлює поширення тварин, сукупно утворюючи те, що Ріттер розуміє як «обумовлюючу сукупність» в якій людина будує свій дім. Так само, як кожна місцевість має свій унікальний характер, який визначається унікальним поєднанням цих елементів, так само й історія народу зумовлена ​​місцевим природним утворенням або тим, що Ріттер називає «павутиною життя» (). Такі утворення необхідно досліджувати порівняльно.

Ріттер запропонував також правила упорядкування, які додатково ілюструють його метод: відданість емпіризму — перехід від спостереження до спостереження, а не від думки чи гіпотези до спостереження. акцент на фізичному детермінізмі — причинно-наслідковий зв'язок між фізичним середовищем регіону та типами релігій та технологій, що виникли там. синтетичне функціонування розуму — перехід від впливів фізичних сил до складних форм життя.

Опублікований протягом кількох десятиліть, з 1817 по 1859 рік, колосальний проєкт охоплює 21 фізичну книгу, згруповану в 19 частин. +Землезнавство, 1817 - 1859 Том Назва Надруковано 1 Африка, Азія 1817 2-ге видання, 1822 2 Північ і Північний Схід Високої Азії 1818 2-ге видання, 1832 3 Північний схід та південь Високої Азії 1833 4 Південно-східна Висока Азія 1834 5 Індійський світ I 1835 6 Індійський світ II 1836 7 Західна Азія: перехід від Сходу до Західної Азії 1837 8 Іранський світ I 1838 9 Іранський світ II 1840 10 Степові землі системи Тигр-Євфрат I 1843 11 Степові землі системи Тигр-Євфрат II 1844 12 Аравійський півострів I 1846 13 Аравійський півострів I 1847 14 Синайський півострів 1848 15 Палестина та Сирія I/II 1850/1851 16 Палестина та Сирія III 1852 17 Сирія I/II 1854/1855 18 Близький Схід I 1858 19 Близький Схід II 1859

Публікації Найбільша праця Ріттера — «Землезнавство у відношенні до природи і до історії людини, або Загальна порівняльна географія». «Географічно-історико-топографічний опис стереорами К. В. Куммера чи рельєфу масиву Монблан та його найближчих околиць», 1824 () У цій роботі описується рельєфна карта, створена К. В. Куммером, що зображує найвищі альпійські вершини Європи, включаючи гірські райони Королівства Сардинії та північно-східний кут кантону Вале «Вступ до загальної порівняльної географії та трактати про основи більш наукового підходу до вивчення Землі», 1852 () Заклик до «порівняльного опису Землі» (), який не просто перераховує факти, а радше досліджує взаємозв'язки між поверхнею Землі та життям (зокрема людським життям) «Загальна географія: Лекції в Берлінському університеті», 1862 () Опублікована посмертно Г. А. Даніелем. Заснована на лекціях Ріттера, вона вважається основоположним текстом з порівняльної географії

Визнання

У 1865 році біля входу до замковго парку Брюль () в Кведлінбурзі було встановлено пам'ятник Ріттеру. Бронзовий бюст географа створив скульптор Едуард Уленгут ().

У 1904 році скульптор Річард Андерс створив пам'ятник ГутсМутсу в супроводі його улюбленого учня Карла Ріттера у місті Кведлінбург

На честь Карла Ріттера названий кратер на Місяці та гірський хребет Ріттера () у Сьєррі-Неваді, штат Каліфорнія, США.

Джерела

Примітки

Література Gustav Kramer: Carl Ritter. Ein Lebensbild nach seinem handschriftlichen Nachlass. 2 Bde. Buchhandlung des Waisenhauses, Halle 1864. umfangreiche Biografie geschrieben von seinem Neffen. Oscar Peschel: Geschichte der Erdkunde bis auf Alexander v. Humboldt und Carl Ritter. Cotta, München 1865. Lothar Zögner: Carl Ritter in seiner Zeit (1779—1859). Ausstellung der Staatsbibliothek preußischer Kulturbesitz, Berlin 1. November 1979 — 12. Januar 1980. Ausstellung und Katalog. Berlin 1979. Karl Lenz (Hrsg.): Carl Ritter — Geltung und Deutung. Beiträge des Symposiums zum 200. Geburtstag von Carl Ritter, 1979. D. Reimer, Berlin 1981. darin u. a. Peter Kremer: Carl Ritters Einstellung zu den Afrikanern — Grundlagen für eine philanthropisch orientierte Afrikaforschung. Hanno Beck: Carl Ritter. Genius der Geographie. Zu seinem Leben und Werk. Dietrich Reimer Verlag, Berlin 1979, ISBN 3-496-00102-X. Hanno Beck: Carl Ritter — Genius der Geographie (1779—1859). In: Hanno Beck: Große Geographen. Pioniere — Außenseiter — Gelehrte. Dietrich Reimer Verlag, Berlin 1982, ISBN 3-496-00507-6, S. 103—120. Peter Bernhardt, Jürgen Breuste: Schrifttum über Carl Ritter (= Geographisches Jahrbuch. Bd. 66). Hermann Haak, Gotha 1983, .