Абу Абдала́х Муха́мед Ібн Абдалла́х аль Лава́л ат Танджи́ (, ібн Баттута; 24.02.1304 р., Танжер — 1377 р., Фес) — арабський мандрівник, який за 29 років безперервних мандрівок згідно з сучасними орієнтовними підрахунками промандрував понад 120 тисяч кілометрів, що більше ніж втричі перевищує протяжність екватора. Бербер з Танжера (Марокко).
Протягом 1325—1349 подорожував Аравією, Єгиптом, Іраном, Малою Азією, з Сінопу, переплив Чорне море, досяг Криму. Згодом ібн Баттута побував у Хорезмі, Бухарі, Афганістані, Індії та Китаї. Відвідав Крим і Південну Україну, залишив цінні описи цих подорожів.
У 1349 році повернувся до Марокко.
Упродовж 1352—53 років мандрував Суданом, дійшов до Тімбукту на ріці Нігер. Останні роки свого життя провів у місті Фесі. Оповіді Ібн Баттути про свої подорожі, які він протягом декількох місяців надиктував секретарю місцевого султана, науковцю, шейху з Гранади Мухаммаду ібн Джузаю, лягли в основу книги «Подарунок споглядачам про дива міст та чуда подорожей». По смерті автора книга надовго була забута, поки сирійський поет XVII століття Абу Муфліх не витяг з неї опис святих місць, мусульманських подвижників і їхніх чудодійств. Книга з цими витягами на початку XIX століття потрапила в Європу, і тільки тоді на працю Ібн Баттути звернули увагу в науковому світі. Португальський чернець Жозе Моура видав у 1840 році перший том книги Ібн Баттута. Британський сходознавець Гамільтон Гібб (Hamilton Alexander Rosskeen Gibb; 1895—1971) переклав книгу практично повністю, витративши на це 40 років свого життя, настільки великою за обсягом є вонаGibb, H.A.R. trans. and ed. (1929), Ibn Battuta Travels in Asia and Africa (selections), London: Routledge; Gibb, H.A.R. trans. and ed. (1958), The Travels of Ibn Baṭṭūṭa, A.D. 1325—1354 (Volume 1), London: Hakluyt Society; Gibb, H.A.R. trans. and ed. (1962), The Travels of Ibn Baṭṭūṭa, A.D. 1325—1354 (Volume 2), London: Hakluyt Society; Gibb, H.A.R. trans. and ed. (1971), The Travels of Ibn Baṭṭūṭa, A.D. 1325—1354 (Volume 3), London: Hakluyt Society; Gibb, H.A.R.; Beckingham, C.F. trans. and eds. (1994), The Travels of Ibn Baṭṭūṭa, A.D. 1325—1354 (Volume 4), London: Hakluyt Society, ISBN 978-0-904180-37-4. (останній том повністю перекладено по смерті Гібба). . Твір ібн Баттути є цінним джерелом з історії України.
Походження Джерелом усіх відомостей про ібн Баттуту є автобіографічна інформація у оповіді про його мандрівки. Ібн Баттута народився в берберській родині ісламського юриста в Танжирі, Марокко, коли там правила династія Маринідів. У юності він, мабуть, вивчав мусульманське право у сунністському малікітському мазхабі, які становили тоді більшість у Північній Африці.
Перший «хадж». Подорож 1325—1332 років У червні 1325 року він вирушив із рідного міста у «хадж» — паломництво у Мекку. Мандрівка повинна була тривати 16 місяців, але він повернувся у Марокко лише через 24 роки.
Надалі у своїй книзі він писав:
Магриб Ібн Баттута подорожував суходолом, уздовж північноафриканського узбережжя, проходячи через султанати Абвалвадідів та Хафсидів. Шлях лежав через Тлемсен, Беджаю та Туніс, в якому він зупинився на два місяці; . Зазвичай він приставав до каравану, щоб зменшити ризик нападу бедуїнів. У місті Сфакс він вперше одружився.
Ранньою весною 1326, подолавши 3500 км шляху, Ібн Баттута добрався до порту Александрія, який тоді був частиною мамлюцької держави Бахрі. Впродовж кількох тижнів він знайомився з містом, а потім попрямував у глибину континенту до Каїру, великого важливого міста, столиці держави мамлюків. У Каїрі він зупинився на місяць; . Подорож у межах мамлюцької території була порівняно безпечною, і він вирішив зробити невеликий гак. До Мекки вели три шляхи, й Ібн Баттута вибрав той, яким подорожували найменше: вгору долиною Нілу, потім на схід до Червоного моря, до порту АйдабАйдаб був портом на західному березі Червоного моря, розташований в . Дивіться . Однак на підступах до міста його зупинило місце повстання, і він змушений був повернути назад.
Повернувшись до Каїра, Ібн Баттута здійснив ще одну мандрівку вбік — у Дамаск, який тоді був під владою мамлюків. Під час першої мандрівки Ібн Баттута зустрів святу людину, шейха Абула Гасана аль Шаділі, який пророкував йому, що він зможе добратися до Мекки тільки через Сирію. Крім того мандрівника приваблювала можливість відвідати інші святі місця: Хеврон, Єрусалим та Вифлеєм, а мамлюки прикладали чимало зусиль для забезпечення безпеки для паломників.
Провівши священний місяць Рамадан у Дамаску, Ібн Баттута пристав до каравану, що йшов до Медіни, місця поховання пророка Магомета. У Медіні він затримався на 4 дні, й вирушив далі, до Мекки. Там він здійснив звичний ритуал мусульманського паломника й став хаджі. Час було б і додому, але він вирішив продовжити мандри. Наступним став ільханат, розташований на сучасній території Іраку й Ірану.
Ірак та Персія 17 листопада 1326, провівши місяць у Мецці, Ібн Баттута долучився до каравану паломників, що поверталися до Іраку; . Спочатку караван пішов на північ до Медіни, а далі, ночами, на північний схід через плато Неджд до Наджафа. Мандрівка тривала 44 дні. У Наджафі Ібн Баттута відвідав мавзолей Алі, першого імама й четвертого правовірного халіфа, зятя Магомета, якого в наш час особливо вшановують шиїти.
Тут йому б піти далі з караваном до Багдада, але його ноги повернули на інший шлях, і він 6 місяців мандрував Персією. Спочатку з Наджафа до Васіта, а далі, на південь вздовж Тигру до Басри. Далі — через нагір'я Загрос в Ісфахан. Звідти — на південь, до Шираза, великого міста, яке не зачепила хвиля руйнування внаслідок монгольського нашестя, що знищила багато міст, розташованих північніше. Нарешті, Ібн Баттута пішов назад, через гори до Багдада й добрався туди у червні 1327; . Частина міста лежала в руїнах після нападу війська Хулагу-хана.
У Багдаді він довідався, що Абу Саїд, останній монгольський правитель об'єднаного ільханату, покидає місто з великим почтом, прямуюючи на північ. Ібн Баттута йшов частину шляху з його караваном, а далі повернув північніше до міста Табріз, що лежало на Великому шовковому шляху. Це місто першим із міст регіону відкрило міську браму перед монголами й стало важливим торговим центром після того, як його конкуренти були знищені.
Знову повернувшись у Багдад, мабуть у липні, Ібн Баттута зробив поїздку на північ, вздовж Тигру й побував у Мосулі, Джизре та Мардіні. Останні два міста розташовані на території сучасної Туреччини. Повертаючись до Мосула, він долучився до каравану паломників, що йшов до Багдаду, щоб зустрітися із іншим караваном і разом перейти Аравійську пустелю до Мекки. Під час цього переходу Ібн Баттута захворів на діарею й прийшов у Мекку ослабленим і виснаженим. Так здійснився його другий хадж; .
Аравійський півострів У Мецці Ібн Баттута дещо затримався. У «Подарунку» говориться, що він жив у місті три роки: з вересня 1327 до осені 1330. Але через плутанину з хронологією, деякі коментатори вважають, що він мабуть, жив там лише рік, до 1328Ібн Баттута стверджує, що був у Мецці під час хаджу 1327, 1328, 1329 та 1330 років, але наводить порівняно мало інформації про своє перебування у місті. Після хаджу 1330 він подався у Східну Африку і знову повернувся до хаджу 1332. Він стверджує, що потім пішов у Індію й прибув на береги Інду 12 вересня 1333 року. Однак, хоча він не наводить точних дат, опис маршруту й дрібні деталі хронології свідчать, що подорож до Індії тривала три роки. Тому він, мабуть, вийшов із Мекки швидше на два роки, або прибув в Індію на два роки пізніше. Проблеми хронології обговорюються в книгах , та ..
Вийшовши з Мекки після хаджу 1328 (або 1330) він подався до порту Джидда на березі Червоного моря, а звідти кораблями вздовж узбережжя. Суднам доводилося долати південно-східні вітри, а тому просувалися вони повільно. Добравшись до Ємену, Ібн Баттута побував у Забіді, потім у високогірному Таїзі, де зустрівся з маліком Муджахідом Нур-ад-Дін Алі з династії Расулідів. Ібн-Баттута також стверджує, що відвідав Санаа, але дослідники в цьому сумніваються. Ймовірніше, що він із Таїзу подався прямо до портового міста Аден і прибув туди на початку 1329 або 1331. Аден був важливим транзитним центром у торгівлі між Індією та Європою.
Сомалі В Адені Ібн Баттута сів на корабель, що плив спочатку до Зейли, що на сомалійському боці Аденської затоки. Потім він поплив до мису Гвардафуї і далі за нього вздовж східного узбережжя Африки. Проводячи в кожномі місці приблизно тиждень, мандрівник добрався до Могадішо. У ті часи Могадішо було найбільшим і найзначнішим містом у, як тоді говорили, «Країні берберів», яка тепер відома під назвою Африканський рігSanjay Subrahmanyam, The Career and Legend of Vasco Da Gama, (Cambridge University Press: 1998), pp. 120—121.J. D. Fage, Roland Oliver, Roland Anthony Oliver, The Cambridge History of Africa, (Cambridge University Press: 1977), p. 190.George Wynn Brereton Huntingford, Agatharchides, The Periplus of the Erythraean Sea: With Some Extracts from Agatharkhidēs «On the Erythraean Sea», (Hakluyt Society: 1980), p. 83.. Коли туди в 1331 прибув Ібн Баттута, місто було в зеніті процвітання. Ібн Баттута описав Могадішо, як надзвичайно велике місто із великою кількістю багатих купців, знамените високоякісними тканинами, які воно експортувало в Єгипет та інші країниP. L. Shinnie, The African Iron Age, (Clarendon Press: 1971), p.135. Він додав, що містом править сомалійський султан, бербер із північного Сомалі, який розмовляє однакова добре як сомалійською мовою (Ібн Баттута називає її могадіською), так і арабськоюDavid D. Laitin, Said S. Samatar, Somalia: Nation in Search of a State, (Westview Press: 1987), p. 15.Chapurukha Makokha Kusimba, The Rise and Fall of Swahili States, (AltaMira Press: 1999), p.58. У султана завжди були під рукою готові до послуг візирі, правники, воєводи, євнухи.
Узбережжя суахілі Від Могадішо Ібн Баттута поплив ще далі на південь, в краї, які тоді називалися арабською Білад аль-Занж — Землі Занжів, тобто чорних. Однієї ночі корабель зупинився біля острівного міста Момбаса. У ті часи це було ще маленьке і незначне місто, свого розквіту воно досягне тільки в наступному столітті. Звідти Ібн Баттута поплив далі на південь до острівного міста Кілва, що наразі належить Танзанії, що було важливим транзитним центром в торгівлі золотом.. Він описав місто, як одне з найгарніших і найкраще збудованих у світіLeften Stavros Stavrianos, The world to 1500: a global history, (Prentice-Hall, 1970), p.354..
Коли мусони змінили напрям, Ібн Баттута повернувся до Аравії, побував у Омані, проплив Ормузьку протоку і прибув до Мекки до хаджу 1330 (або 1332).
Подорож 1332—1347 років
Візантія, Золота Орда, Анатолія, Центральна Азія, Індія
Проживши ще рік у Мецці, Ібн Баттута вирішив поступити на службу до делійського султана Мугаммада бін Туґлака. Для мандрівки в Індію йому потрібен був провідник і тлумач, тому в 1330 чи 1332 він вирушив до Анатолії, яка тоді була в руках у турків-сельджуків, і приєднався до каравану, що прямував до Індії. Він виплив з сирійського порту Латакія на генуезькому кораблі й висадився в Аланії, що на південному узбережжі сучасної Туреччини. З Аланії він пройшов до Конії і далі до Синопа, міста на березі Чорного моря.
Перепливши через море, Ібн Баттута висів у кримському місті Каффі, теперішній Феодосії, й потрапив на землі Золотої Орди. Він купив воза й приєднався до каравану Узбек-хана, який подорожував до Астрахані, міста на Волзі.
Добравшись до Астрахані, хан дозволив своїй вагітній дружині, принцесі Баялун, можливо незаконнонародженій доньці візантійського імператора Андроніка III Палеолога повернутися на час пологів додому в Константинополь. Ібн Баттута попросився її супроводжувати, і вперше вибрався за межі ісламського світу.