Почаївська Успенська лавра

Почаївська Успенська лавра  — православний чоловічий монастир у Почаєві, Кременецький район, Тернопільська область, зі статусом лаври. Контролюється УПЦ (МП). Найбільша православна святиня на заході України. Тривалий час, від 1712 р. до 1831 р. — василіянська греко-католицька чернеча обитель.Володимир Мороз. Шлях Почаївського монастиря в Унійну Церкву наприкінці XVII — на початку XVIII ст.: передумови, обставини та історія прийняття рішення 1712 року // Почаївський феномен: василіянський монастир Успіння Пресвятої Богородиці в історії та культурі України. Збірник матеріалів міжнародної наукової конференції, яка відбулася в Зарваниці 29–30 вересня 2023 року, з нагоди 250-ліття коронації папськими коронами почаївської ікони Божої Матері з Ісусом [= Записки Чину святого Василія Великого, Серія 2, Секція 2, т. 16 (22)] / заг. і наук. редакція Володимира Мороза. Рим — Львів: Місіонер, 2024, с. 100—121. ISBN 978-966-658524-3. На території лаври розташована Почаївська духовна семінарія

Історія

Православний період, Іов Почаївський Монастир заснували ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли від нападу татар у 1240. Вперше згадується в документах у 1527.

У 1597 р. українська шляхтянка Анна Гойська, власниця Почаїва та довколишніх сіл, профондувала святиню, яка запустіла після татарських нападів, та подарувала монастиреві чудотворну ікону Матері Божої, яку привіз на Волинь 1559 року грецький митрополит Неофіт. Розквіт монастирського життя тут пов'язаний з діяльністю ігумена Йова Заліза (1550–1651 р.), який преобразив обитель — ввів общинножиття монахів, оточив обитель огородою, створив типографію. 1649 року коштом Федора та Єви Домашевських зведено кам'яний храм в монастирі. Одна зі святинь — Почаївська ікона Божої Матері; у 1675 р. завдяки молитві до цієї ікони турецько-татарські завойовники відступили від монастиря (події присвячена дума «Ой, зійшла зоря вечоровая»).

У липні 1651 року ченці прихистили в монастирі представників козацької старшини та шляхтича Завадського, однак їх під час переслідування відступаючих виявили князь Єремія Вишневецький та польний коронний гетьман Марцін Калиновський, після чого віддали наказ відрубати козакам голови, а Завадського — розстрілятиСвєшніков І. Битва під Берестечком. — Львів : Слово, 1993. — С. 63. — ISBN 5-8326-0005-3..

Греко-католицький період

З 1713 до 1832 року Почаївський монастир належав до греко-католицької церкви, до Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ, василіянського).

Стан споруд монастиря вимагав реконструкції. Після чисельних нарад для перебудови монастиря прийняли проєкт архітектора із Сілезії Ґотфріда Гофмана (представник епохи бароко), з яким 20 лютого 1771 року уклали контракт на будівництво нового храму.Hornung Z. Polejowski Piotr (zm. przed r. 1780) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1982. — T. XXVII/2. — Zeszyt 113. — S. 292. 3 липня 1771 р. урочисто закладений перший (наріжний) камінь. У цей час був зруйнований давній храм Святої Трійці, виконаний у стилі української національної архітектури, хоча проектований собор Гофмана зводили в іншому місці. 1791 р. закінчили побудову монастиря, 8 вересня образ урочисто внесли в нову святиню. 8 вересня 1773 о. Сильвестр Рудницький (після визнання чудотворною Папою Римським Климентом XIV) провів обряд коронації ікони Богоматері в дерев'яній каплиці, зведеній за проєктом архітектора, кам'янецького коменданта Яна де Вітте.

Перебудову церкви та монастиря оо. Василіян у Почаєві оплатив Микола Василь Потоцький (як фундатор був похований, згідно з тодішнім звичаєм, у крипті під церквою, зліва від головного входу в соборSkrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — S. 83. — ISBN 978-83-927244-4-5. ). Причиною уваги Потоцького до монастиря став випадок із невдалою спробою вбивства графом свого кучера, через перевернену ним карету. Кілька спроб пострілів — не відбулися, а порятунок жертви у свідомості графа виявився пов'язаний із молитвою кучера у мить небезпеки, адже до цього випадку вогнепальна зброя Потоцького була надійною. З того часу, граф став найбільшим жертводавцем Лаври, сукупно виділивши на її потреби більше 2 200 000 злотих та передаючи за життя частину прибутків від своїх маєтків. Крім того, Потоцький особисто здійснював контроль за будівництвом, всіляко йому сприяючи.Амвросий Архимандрит. Сказание о Почаевской Успенской Лавре на основании документов хранящихся в Лаврском Архиве. Приложение к Волынским Епархиальным Ведомостям. Почаев, 1870. № 13–24; 1871. № 1–6. 282 с. Мав у монастирі свій будинок, якому заповів поселення Срібна і все власне майно.

Монастир найбільше розбудували, коли належав до Василіянського Чину (греко-католицькоі церкви). Зокрема, спорудили головний храм Лаври — Святоуспенський. У загальних рисах проєкт собору підготував Ґотфрид Гофман — його вважають автором проєкту. Подальшу роботу з будівництва храму здійснювали львівські зодчі та скульптори — брати Петро ( бл. 1780) та Матвій (бл. 1720 — бл. 1800) Полейовські, брав участь український архітектор Франциск Ксаверій Кульчицький, під керівництвом якого збудували протягом 1771–1783 років трапезну, сформували під Успенським собором терасу з парапетомhttp://allplaces.in.ua/ternopilska/22-uspenskij-sobor-pochayivskoyi-lavri.html. Загальна композиція комплексу — терасна, будівлі розміщені на схилах з поступовим підвищенням до головного акценту — Успенського собору. Головний фасад за католицькою традицією прикрашають дві вежі під кутом 45° до головної осі, що підкреслює всефасадність собору — характерну рису українських церков. Первісний вівтар схожий на католицькі, з колонами та статуями на них (зберігся малюнок вівтаря Успенського собору, автор — Тарас Шевченко, 1846 р., див. далі). Загалом композиція з однією центральною банею на восьмерику і двома бічними вежами схожа на катедральну церкву в Холмі та співзвучна найкращим зразкам козацького бароко — соборам Чернігівського Троїцького та Мгарського (біля Лубен) монастирів на Полтавщиніhttp://risu.org.ua/ua/library/periodicals/lis/lis_1997/lis_97_11_12/37480/. Прикметою Успенського собору є його орієнтація вівтарем на північ, а не на схід.

З 1730 року в Лаврі року діяла Почаївська друкарня, з якої вийшло 187 книжок, серед яких «Богогласник» (1790-91) — найбільша збірка духовних кантів.

У 1807–1810 роках Лука Долинський оформляв інтер'єр Успенської церкви Почаївського монастиря: ікони для іконостасу, великих та бічних вівтарів, розписи «Чудес Христових» на пілястрах, настінний живопис, пов'язаний з історією монастиря (замінений за вказівкою царя Олександра II 1861 року)Мельничук Б., Чернихівський Г. Долинський Лука // .

Під час шляхетського листопадового повстання 1830—1831 років ченці прихильно поставилися до антимосковських повстанців: допомогли провіантом, кіньми, фуражем, грішми; 9 ченців-василіян, 45 монастирських підданих приєдналися до шляхетського військаТиждень.ua Посполите придушення.

Одним з ігуменів у цей період був о. Ієронім (Дунаєвський)Дуда І. Дунаєвський Ієронім // .

Синодальний період 25 жовтня 1831 року монастир перейшов у відання Православної Російської Церкви (тут розмістилася кафедра Волинської єпархії РПЦ). У 1833 році обитель отримала статус «лаври» з присвоєнням четвертого місця серед монастирів Російської імперії. У синодальний період священноархимандритами Почаївської лаври були Волинські (1840–1860-х роках — Варшавські) архієреї. На початку 1840-х років Лавра була місцеперебуванням Острозького вікарія.

У Соборному храмі Успіння Божої Матері зробили два бокових вівтарі: в ім'я святого Миколая Чудотворця (1842), інший 1859 року в честь святого Олександра Невського. Над царськими воротами в зірковому кіоті помістили чудотворну Почаївську ікону Божої Матері. В печерному храмі Святої Трійці в срібній раці, влаштованій в 1842 році графинею Анною Алєксєєвною Орловою-Чєсменською, спочивали мощі преподобного Іова Почаївського. При Лаврі була іконописна майстерня, школа для навчання різних ремесел, три готелі, лікарня для прочан.

Монастир став оплотом русифікації регіону, після указу Миколи II 1905 — осередком діяльності чорної сотні. Зокрема, тут друкували антиукраїнський «Почаевский листок» — «речник» «Союзу російського народу».Василь Верига. Нариси з історії України… — С. 111.

Часи Першої світової війни та національно-визвольних змагань (1914—1920) Під час Першої світової війни 1914–1918 років з Лаври вивозилося все, що представляло хоч якусь цінність: від дзвонів до архіву, бібліотеки, свічного заводу. Чудотворний Почаївський образ Божої Матері, мощі преподобного Іова в срібній раці були доставлені в Житомир (пробули до 1918 року). Більша частина братії була евакуйована до Святогірської пустині Харківської єпархії. В Почаївській обителі побажали залишитися 18 чоловік; представники австро-угорського війська, що зайняли монастир в серпні 1915 року, відправили їх в Угорщину в табір полонених, обитель обібрали наскільки було можливо. В травні 1916 року, внаслідок Брусиловського наступу в Галичині, в Почаїв входять російські війська. В Лаврі відновлюється православне богослужіння, повертаються ікони, починає налагоджуватися господарське життя обителі.

Під час Української революції навколо Лаври не затихали бої. Насельники сховали більшість із святинь Лаври, самі трудилися, маючи лише мізерні запаси. На початку 1919 року Лавра була захоплена більшовиками: розграбували те останнє майно, що залишалося, кровопролиття не було.

У Польській республіці 8 вересня 1920 р. захід Волині, зокрема Почаїв та околиці, були окуповані поляками, офіційно увійшли до Польської республіки. До 1939 року монастир належав Польщі, входив до складу Польської православної церкви. Існуванню Лаври, як православній обителі, загрожувала «ревіндикація» — передача храмів Римо-Католицькій Церкві; проти виступила вся православна спільнота, святині відстояли. З 1925 року в монастирі діяла монашеська школа, ряд господарських закладів, що свідчило про деякий духовний та господарський підйом.

Воєнні роки та період окупації СРСР 1939 р. після договору Молотова-Рібентропа між Нацистською Німеччиною та СРСР про приєднання західних регіонів України до СРСР, лавра увійшла в молитовне спілкування з Російською церквою. В Лаврі звершувалися єпископські хіротонії, в тому числі лаврських насельників Веніаміна (Новицького), Димитрія (Магана), для різних міст України. Влада забрала в лаври типографію, іконописну майстерню, іночеську лікарню, монастирський млин, архиєрейський дім, свічний завод разом з полями, лісами, садами та господарським інвентарем. Та монастир жив.

Під час гітлерівської окупації в ході Другої світової війни Лавра належала до канонічної Української автономної православної церкви, що зберегла спілкування з Московською Патріархією. Тут мав своє місцеперебування постриженик Лаври владика Веніамін (Новицький), проводилися пастирські курси.

У період радянської окупації була позбавлена багатьох угідь і можливостей, Лавра продовжувала бути опорою Православ'я, тут подвизалися святі — преподобні Амфілохій Почаївський, Кукша (Величко)В. Ханас. Кукша (Величко) // 1960 рр. Лавра витримала нову хвилю антирелігійних гонінь, не була закрита. Зокрема, було ув'язнено архимандрита Аліпія, який помер в тюрмі.І. Дуда. Аліпій // В наступні десятиліття радянського режиму влада знову неодноразово намагалися закрити монастир. В цей період священноархимандритами Лаври були Львівські архиєреї.

З 1988 до листопада 1990 року намісником Лаври був майбутній Митрополит Київський (з 13 серпня 2014) Онуфрій (Березовський).УПЦ МП обрала нового предстоятеля

Після здобуття Незалежності України