Бусідо́ (бусидо, бушідо) () — означає загальну систематизовану ідеологію, яка лягла в основу етичних і моральних засад та ціннісних стандартів класу воїнів у ранньомодерному феодальному суспільстві Японії, а в ширшому сенсі — унікальний для Японії підхід, заснований на «здоровому глузді».
Однак чіткого визначення не існує, а його інтерпретація значно відрізняється залежно від періоду, статусу та регіону.Ця концепція вже давно є основною темою досліджень серед науковців, оскільки вона часто є неоднозначною, попри те, що є важливою частиною японської теорії. Він також має ідеалізований естетичний та релігійний аспект, який може сильно відрізнятися від його реального образу.
Етимологія
Українська транслітерація Термін бусідо, яке ієрогліфами пишеться як 武士道, складається з двох слів, це бусі (武士, «воїн», буквально «військовий + людина», також перекладається як «самурай»Проте це сучасний переклад. Історичні джерела дають зрозуміти, що буші й самураї були різними поняттями, причому перше стосувалося солдатів або воїнів, а друге натомість означало різновид спадкової знаті.) та до (道, «дорога, шлях»).
Походження в японській мові Вперше слово бусідо було засвідчене у 1616 році у творі Койо Ґункан (), військовій хроніці, що описує подвиги клану Такеда, але поява бусідо пов'язана з японським феодалізмом і першими сьоґунами за часів Мінамото но Йорітомо в 11 столітті. Однак моральний вимір, властивий бусідо, поступово з'являється в воїнській культурі й простежується в оповіданнях і військових трактатах лише починаючи з 14-15 ст. Таким чином, можна прослідкувати постійність сучасного уявлення про його стародавність в японській культурі та його поширення.
Так, в епоху війни Ґемпей, його називали «Шляхом Лука і Коня» () через величезне значення цього стилю бою для воїнів того часу, а також тому, що він вважався традиційним методом бою найдавніших самурайських героїв, таких як принц Сьотоку, Мінамото но Йоріміцу і Мінамото но Йосііє (Хачіман Таро). Згідно з французьким дослідником сходознавства Луї Фредеріком, «kyūba no michi» з'явився приблизно в 10 столітті як набір неписаних правил і звичаїв, яких самураї, як вважалося, мали дотримуватися.
Приблизно у 10-11 ст. почали використовувати вирази на кшталт «шлях воїна» (tsuwamon no michi), «шлях лука і стріл» (kyûsen / kyûya no michi), «шлях лука і коня» (kyûba no michi). Ці вирази відсилають до практик, що були предками шляху воїна (бусідо), але тоді вони не мали ніякого зв'язку з мораллю. Йшлося лише про практики, зосереджені на тренуваннях для реального бою, які тому були пов'язані зі способом життя самураїв у широкому сенсі.
У середньовічний період (12-16 століття) світ воїнів зазнав впливу буддизму, який наголошував на тому, що не можна вбивати живих істот. Деякі самураї відчували себе пов'язаними з поганою кармою перед обличчям смерті, в той час, як інші визнавали свою провину. Буддійська концепція мінливості підкреслювала крихкість життя. Найбільше поширився саме дзен-буддизм, що підкреслював єдність між життям і смертю.
Насправді існує непорозуміння щодо терміну, який стосується самурайського кодексу, що виникло через містифікацію певних фактів істориками, зокрема японськими. Серед класів були буші, підофіцери та офіцери нижчого рангу, і буке, офіцери вищого рангу, що належали до дворянства. Самураї належать до категорії буке, і їхній кодекс на ділі мав назву - буке-сьо-хатто, який був оприлюднених з 1615 по 1710 рік сьогунатом Токугава. Тому те, що «бусідо» є кодексом самурая, насправді є фікцією.
Історія Концепція, що лежить в основі бусідо, значно розвинулася в період Камакура, ґрунтуючись на кодексі поведінки самураїв (починаючи з періоду Хейан). Вона диктує, що ті, хто володіє бойовою майстерністю, повинні ретельно розвивати, тренувати і керувати собою, і не повинні потурати егоцентризму чи особистим справам. Це представляє унікальну японську кодову свідомість.
Поняття «не потурати егоцентризм» поступово поширилося на ширші суб'єкти (простих людей, живі істоти, науку, мистецтво, суспільні традиції тощо). Водночас, ідея самураїв, які жертвували своїм життям заради своєї організації, стала прославлятися в ранньомодерну епоху.
За часів Едо панівний клас, самураї, були зобов'язані тренуватися як у цивільному, так і у військовому мистецтві та нести повну відповідальність за свої дії власним життям. Самурай, який підняв меч у приватних справах, ніс відповідальність за свої дії, і було багато таких, хто не здіймав меча до кінця свого життя. Крім того, сьоґунат іноді наказував феодалу території, на якій відбувалися громадянські заворушення, вчинити сепуку.
Зародження У період Камакура Японія стала свідком повної ініціації самурайського політичного правління, утверджуючи позиції класу самураїв. Одночасно з цим з Китаю був занесений дзен-буддизм, який суттєво вплинув на самурайський стан. Саме тут з'явилася основа самурайського кодексу, відомого як «Шлях лука і коня»). Це ознаменувало зародження етичних настанов самурайського життя (що збігається з розвитком лицарства в західному контексті). Протягом періоду Муроматі до періоду Сенґоку процвітали різні стилі, зосереджені навколо самураїв, що сягають корінням у культуру епохи Муроматі. У бойових мистецтвах було створено три основні лінії фехтування на мечах, а в мистецтві театр Но і чайна церемонія зробили свій внесок у розвиток самурайської культури. Хоча термін «бусідо» ще не використовувався під час цієї послідовності епох, чіткі цінності (естетичні та моральні), унікальні для самураїв, відмінні від цінностей придворних та інших суспільних класів, безсумнівно, були присутні.
Термін «бусідо» вперше був зафіксований в Японії на початку періоду Едо, а саме у творі Койо Ґункан (), який приписується слузі Такеда Касуґа Торатане (Такасака Масанобу). У цьому контексті «бусідо» означає особисту стратегію виживання для воїнів, що зосереджується на покращенні своєї репутації на користь собі та своєму клану. Це поняття знайшло своє відображення у сімейному заповіті Тодо Такатори: «Ніхто не може називатися самураєм, якщо він не змінив пана сім разів». Це також підтверджує практику ставати роніном (самураєм без пана), щоб шукати пана, який цінує і поважає твої навички. Крім того, такі настрої, як «Воїн може бути подібний до собаки чи звіра, але перемога в бою є важливою», ілюструють сувору філософію, яка ставила на перше місце перемогу в битві, навіть перед обличчям звинувачень у безчесті. Ці цінності насамперед стосуються способу життя самураїв і слугують орієнтиром для життя васала. Так званий «бусідо», про який говорять повсюдно, відрізняється за своєю суттю.
У період Едо термін «бусідо» іноді використовувався як взаємозамінний з «Будо», але пізніше він став позначати саме бойові мистецтва.
Розвиток і поглиблення Етична система бусідо часто наголошувала на вірності своєму панові, синівській побожності, допомозі слабким та відстоюванні честі. Ці ідеї, вкорінені в конфуціанстві, стали більш поширеними в період Едо, що врешті-решт призвело до систематизації бусідо. Однак важливо зазначити, що конфуціанська думка не була безпосередньо інтегрована у філософію. Багато мислителів оцінювали конфуціанський текст «Мен-цзи», одну з «Чотирьох книг», як непридатний для політичної структури Японії. Ця невідповідність лежить в основі філософії бусідо, як її висловив Ямакава Текісуї. Крім того, важливою особливістю бусідо було те, що ці ідеї втілювалися в практичні дії.
Критика Ямаґи Соко У стабільний період епохи Едо схилявся до ідеології (). Ретельно розглядаючи призначення самурая, Ямаґа дійшов висновку, що бути самураєм — це не про соціальний статус, а про прийняття позиції відповідальності перед суспільством в цілому (феодальним суспільством, якщо бути точним). Це передбачало прийняття ролі етичної відповідальності по відношенню до всього суспільства, а не зосередження на власному ранзі. Наприклад, конфуціанство Чжу Сі стверджувало, що індивіди мають зобов'язання перед своїми громадами. Найвищою спільнотою є сам народ. Система, яка керує народом, — це сьоґунат, що безпосередньо корелює з етичними обов'язками класу самураїв. Ямаґа, однак, ввів поняття про те, що окремі особи можуть нести етичну відповідальність за суспільство в цілому, на додаток до свого пана. Ця позиція не представляє лише окремих осіб чи суспільство. Індивіди є носіями етики, а суспільство — це сфера, де етика практикується. Ямаґа сприймав те, що рухало самураєм, як щось невидиме, як інститут держави, і вважав його божественним. Більше того, коли етичні обов'язки, покладені власною спільнотою (наприклад, вірність господареві), вступали в протиріччя з етикою, дарованою Богом (небесною етикою), Ямаґа вважав, що самураї повинні віддавати перевагу небесній етиці.
Сьоґунат покарав Ямагу за його ідеї. Хоча Ямаґа критикував конфуціанство Чжу Сі, його думку про те, що інституції створюють спільноти, які несуть етичну відповідальність, і його віру в школи та компанії, що існують сьогодні, ідеї Ямаґи, навпаки, стали думкою меншості.
Бусідо як ідеологія
Концепція бусідо в ранньомодерний період З самого початку існування класу самураїв концепція «Шляху лука і коня», шанована у сфері стрільби з лука та верхової їзди, спочатку не надавала пріоритету етичній вірності своєму панові, яка згодом стане невід'ємною частиною самурайського кодексу. Це було пов'язано з тим, що середньовічні відносини між паном і васалом ґрунтувалися на контрактній угоді між паном і васалом, і існувало уявлення про те, що «служба є відповіддю на послугу». Ця точка зору зберігалася принаймні до кінця періоду Муроматі, і переконання, які зазвичай асоціюються з пізнішими поколіннями, такі як «зрада - це боягузтво» або «розділити життя і смерть зі своїм паном - це шлях самурая», не були поширені в той час. У період Воюючих держав було поширеним явищем шукати кращих умов і переходити на службу до інших лордів.
В епоху Ген'на періоду Едо (1615-1624) і далі з'явилася нова концепція під назвою «сідо», що мала на меті пояснити цю систему цінностей за допомогою конфуціанських моральних принципів, зокрема неоконфуціанства Чжу Сі. Саме в цей період конфуціанська етика, така як «доброзичливість» (仁), «праведність» (義) та інші, почала розглядатися як стандарти, яких очікували від самураїв.
З іншого боку, Ямага Соко, який поставив під сумнів філософію Чжу Сі, запровадив думку, що повністю відкидала ідею служіння двом панам, пропонуючи такі концепції, як «перемога і поразка минущі» і «якщо пан не прислухається до порад, то воїн повинен піти». Концепція «сідо» Ямаґи, викладена в давній школі Ямаґа, мала значний вплив на багатьох пізніших філософів.
У перший рік Ман'ен (1860) за часів Бакумацу Ямакава Тецутаро написав «Бусідо». За його словами, «це не синтоїзм, не конфуціанство і не буддизм. Це ідея примирення шляхів богів, Конфуція та Будди, і вона значною мірою простежується у класі воїнів з часів середньовіччя. Я, Тецутаро (Ямакава), назвав її "Бусідо"». Принаймні, на думку Ямакави Тецутаро, поняття «бусідо» існувало з середньовічних часів, але його не називали так, доки він не винайшов цей термін.
Інтерпретації бусідо в період Мейдзі та пізніше Після реставрації Мейдзі, декрет «Чотири статті Кімон» демонтував соціальну систему феодальних кланів, фактично поклавши край самурайству. Фактично, в перший рік правління Мейдзі (1882) «Імператорський указ про солдатів» передбачав, що вірність і чесність, а не бусідо, мають бути основою для служіння імператору. Однак після Першої японсько-китайської війни бусідо набуло більшої популярності. Націоналісти, такі як Іноуе Тецудзіро, прагнули прирівняти бусідо до японської та національної моралі.