Право на самооборону — дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборониКримінальний кодекс України, ч. 1 ст. 36.

Право на необхідну оборону — це один із найважливіших юридичних інститутів — без права захистити себе, чи свою оселю, майно — у людини не може бути спокою, впевненості в безпеці свого життя і здоров'я, недоторканності власного житла.

Основною відмітною ознакою необхідної оборони, що відмежовує її від інших , є заподіяння шкоди саме тому, хто посягає, а не іншим особам.

Інститут необхідної оборони відомий досить давно й існує в кримінальному праві багатьох держав, однак він продовжує викликати наукові суперечки: йому присвячені сотні наукових досліджень, а відповідні законодавчі норми піддаються змінамУголовное право России. Практический курс / Под общ. ред. А. И. Бастрыкина; под науч. ред. А. В. Наумова. М., 2007. С. 162..

Необхідна оборона в кримінальному праві країн світу

Норми про необхідну оборону містяться в законодавстві багатьох країн світу.

Так, Кримінальний кодекс Польщі містить норму, що передбачає звільнення від відповідальності за заподіяння шкоди в рамках необхідної оборони (§ 1 ст. 25). Крім того, установлюються межі припустимої оборони (обраний для захисту спосіб повинен відповідати небезпеці зазіхання) і встановлюються правила призначення покарання у випадку перевищення цих меж: покарання зм'якшується й може навіть не призначатися зовсім (§ 2 ст. 25). Звільнення від покарання відбувається й у тих випадках, коли перевищення меж необхідної оборони викликано страхом або нервовими порушеннями, які були спровоковані зазіханням (§ 3 ст. 25)Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. М., 2002. С. 471—472..

Аналогічний підхід до відповідальності за перевищення меж необхідної оборони передбачений також Кримінальним кодексом Німеччини: не каратьєся таке перевищення, що відбулося через страх або переляк (§ 33)Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. М., 2002. С. 472..

Кримінальний кодекс Іспанії, установлюючи межі припустимої оборони, указує, що спосіб, обраний для протидії зазіханню, повинен задовольняти критерію «розумної необхідності». Передбачається також така умова правомірності оборони, як її неспровокованість тим, хто захищається (п. 4 ст. 21).

Кримінальний кодекс Франції допускає правомірне заподіяння шкоди при відбитті незаконного зазіхання на того, хто обороняється або третіх осіб, за умови, що засоби, використовувані для захисту відповідають «серйозності нападу» (ст. 122-5); у тому числі спеціально обумовлюється можливість здійснення таких дій (крім навмисного вбивства) для захисту майна від зазіхання при наявності такої необхідності й згідно з небезпекою зазіхання. Умови правомірності необхідної оборони від різних категорій злочинних зазіхань установлюються статтями 122-6 й 122-7.

Необхідна оборона в кримінальному праві України

Кримінальний кодекс України відносить необхідну оборону до обставин, що виключають злочинність діянняКримінальний кодекс України, Загальна частина, розділ VIII.

Див. також Крайня необхідність

Примітки

Посилання Право на самооборону // Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони //

Література Необхідна оборона //