Грютвікен (, «Котельна затока») — найбільша китобійна станція у світі. Розташована на острові Південна Джорджія. Постійне населення відсутнє.
Географія Грютвікен розташований на східному березі півострова Тетчер, біля невеликої затоки Кінг-Едуард (так і назвали «Грютвікен» спочатку), частина бухти Східний Камберланд на північно-східному узбережжі острова Південна Джорджія.
Клімат Місто знаходиться у зоні антарктичних пустель. Найтепліший місяць — лютий із середньою температурою +6,7 °C (44 °F). Найхолодніший місяць — червень із середньою температурою -1,1 °C (30 °F).
Історичні дані Грютвікен є портом острова, а з 1909 року тут знаходиться резиденція британського Магістрату і портове, митне, імміграційне, риболовне, поштове керівництво й адміністрація. Адміністративний комплекс Уряду Південної Джорджії розташований разом з науковою станцією Британської антарктичної служби на мисі Кінг-Едуард біля входу в однойменну затоку на відстані всього 800 метрів від китобійного селища (зазвичай також вважається частиною Грютвікена).
Китобійну базу збудували в 1904 році 60 норвежців під керівництвом Карла Антона Ларсена незадовго після прибуття на острів 16 листопада. 24 грудня того ж року був запущений завод з виробництва китового жиру. Ларсен вибрав місце для китобійної бази під час попередніх відвідин цих місць в 1902 році як капітан судна «Антарктик» шведської антарктичної експедиції під керівництвом Отто Норденскьольда.
Грютвікен був першою китобійною базою в Антарктиці. Спочатку належав Аргентинській рибній компанії «Pesca», заснованій Ларсеном. Коли фабрика почала приносити прибуток, нею зацікавилися британці, які згадали, що Південна Джорджія належить їм. І вони змусили фабрику працювати з дозволу британців і сплачувати податок. Окрім того, вони прислали в Грютвікен свого губернатора, а в 1908 році офіційно проголосили Фолкленди, Південну Джорджію, Південні Сандвічеві й Оркнейські острови та Антарктичний півострів британською територією. Вони повторили це і в 1917 році. Ніхто тоді не наважився з цим сперечатися, адже британці переконали китобоїв Ларсена піти під британську залежність стволами своїх корабельних гармат. З 1 січня 1906 року Грютвікен працював з китобійною ліцензією, виданою губернатором Фолклендських островів, яку компанія отримала через британське посольство в Буенос-Айресі. Розпочалася бійня антарктичних морських велетнів. З 1907 року до початку війни китобої добули 10 тис. особин китів різних видів. Намагаючись піти з-під нагляду британців, норвежці організовували плавучі китобійні фабрики, що з 1905 року базувалися на Південних Шетлендах. Жир добутих китів транспортувався до Пунта-Аренаса.
1960 року Грютвікен був проданий компанії Албіон Стар (Південна Джорджія), причому в 1963—1964 базу орендувала японська китобійна компанія Кокусай Гьогьо кабусікігайся. Діяльність остаточно завершилася 4 грудня 1964 року. Як і інші китобійні станції на острові, з 1979 року належить британській компанії Крістіан Сальвесен.
Регулярні метеорологічні спостереження в Грютвікені започаткував Карл Антон Ларсен в 1905 році. З 1907 року вони проводились Аргентинською рибною компанією в співпраці з Аргентинським метеорологічним бюро, згідно з вимогами британської китобійної ліцензії, до зміни умов останньої в 1949 році.
Під час Фолклендського конфлікту Грютвікен і Лейт Харбор були зайняті аргентинськими силами 3 квітня 1982 року протягом двогодинної битви, у якій був пошкоджений аргентинський фрегат «Геріко» і збитий аргентинський вертоліт. Після 22-денної окупації аргентинський гарнізон капітулював без спротиву 25 квітня 1982 року, коли аргентинський підводний човен «Санта Фе» був пошкоджений і взятий в полон британським флотом біля острова.
Після конфлікту Велика Британія утримувала на мисі Кінг Едуард невеликий гарнізон морських піхотинців до березня 2001 року, коли Британська антарктична служба відновила контроль над своєю базою в Грютвікені.
В останні роки китобійна станція простоювала, після десятирічного простою була очищена від сміття і забруднення (нафто- і хімпродуктами і азбестом). Ряд споруд реставровані Урядом Південної Джорджії для туристичних та інших цілей. Серед них — відома Норвезька церква, збудована в 1913 році, як і менеджерська вілла, віддана під Музей Південної Джорджії. Відремонтована також портова пристань, підняті китобійні судна Албатрос і Діас, які до недавніх пір лежали на дні біля пристані. Є проєкт відновлення виробництва гідроенергетики на розташованій поруч штучній водоймі Гул Лейк.
Грютвікен — один з найпопулярніших туристичних об'єктів в Антарктиці, як через дивовижну картину навколишніх гір, льодовиків і фйордів, так і через велику кількість історичних пам'яток, китобійної бази, на цвинтарі якої в 1922 році похований відомий полярний дослідник сер Ернест Шеклтон. В Грютвікені народилась Сольвейг Гунбьорг Якобсен — перша людина, народжена в Антарктиці.
Див. також Історія Південної Джорджії і Південних Сандвічевих Островів Карл Антон Ларсен Сольвейг Гунбьорг Якобсен
Примітки
Посилання Офіційний вебсайт Південної Джорджії Антарктична станція Кінг Едуард Пойнт
Література Otto Nordenskjöld, Johan G. Andersson, Carl A. Larsen, Antarctica, or Two Years Among the Ice of the South Pole, London, Hurst & Blackett, 1905. South Georgia, Topographic map, 1:200000, DOS 610 Series, Directorate of Overseas Surveys, Tolworth, UK, 1958. Robert K. Headland, The Island of South Georgia, Cambridge University Press, 1984.