Переписи населення України — періодичний облік населення України, що з 2001 року проводиться Державною службою статистики України. Станом на 2023 рік в незалежній Україні був проведений один перепис населення. За цим показником серед колишніх країн СРСР Україні поступається лише Узбекистан (де не було жодного перепису з часів СРСР). Наступний, другий перепис, переносився 5 разів (з 2011 на 2012Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 р. N 581 | від 28.07.2010 № 1565-р, 2013Про внесення зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 р. № 581 | від 24.10.2012 № 799-р, 2016Про внесення зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 р. № 581 | від 04.09.2013 № 699-р, 2020Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 р. № 581 | від 16.12.2015 № 1323-р та 2023Про проведення у 2023 році Всеукраїнського перепису населення | від 09.12.2020 № 1542-р роки) та ще не був проведений.

Останній повний перепис населення в Україні проводився у 2001 році. За встановленою практикою і згідно з рекомендаціями ООН переписи населення у більшості країн світу проводяться раз на десять років. Принципи та рекомендації ООН визначають, що саме переписи населення є унікальним джерелом соціально-демографічних даних та дозволяють отримати найдетальнішу інформацію щодо різноманітних характеристик населення як на загальнодержавному та регіональному рівні, так і міжнародному. В Україні періодичність та порядок перепису населення було ухвалено Кабміном у лютому 2021 році, також, з рекомендацією проводити перепис населення не рідше ніж один раз на 10 років. Передбачається що перепис проводяться сучасними електронними засобами з використанням інформаційних ресурсів мережі інтернет, а державна служба статистики наділена додатковими повноваженнями щодо отримання даних з національних електронних інформаційних ресурсів.

Значення Результати перепису населення є надійною базою для інформаційного забезпечення, прогнозування і управління соціально-економічним розвитком України, включаючи планування та реалізацію бюджетного процесу, здійснення виваженої соціально-демографічної політики, регулювання міграційних процесів, наукових розробок.

Історія Перші обліки населення Потреба в обліку населення виникла у далекій давнині. Вона була пов'язана з політичними, господарськими і воєнними потребами стародавніх держав, яким потрібні були відомості про кількість населення, яке здатне платити податки або може бути призваним в армію.

Перші спроби перепису населення України (в сучасних територіальних межах) відбувалися з метою визначення данини з земель і датуються середньовіччям.

У Русі-Україні в Х ст. одиницею обліку податного населення і видом стародавнього податку був «дим», який обчислювався за кількістю печей і димарів у кожному домогосподарстві. «Дим» замінила інша одиниця обліку платників княжої податі — «рало» (знаряддя оранки типу примітивного плуга). Пізніше одиницею обкладання податком став плуг. Вона називалась «поплужне».

За часів татаро-монгольського іга для визначення розмірів данини обліки людності проводились за вимогою татарських ханів. Такі обліки були проведені у 1245, 1257, 1259, 1273 роках. Їх проводили «обчислювальники» — спеціально призначені люди. За даними цих переписів, населення Русі нараховувало тоді близько 10 мільйонів осіб.

За часів Литовсько-Руської держави одиницею оподаткування, а отже й обліку платників податків, було «дворище» (подвірне). Вона не мала сталого розміру і залежала від кількості вільних ґрунтів навколо. З часом кількість незайнятих зменшилась, а потреба держави, навпаки, збільшилась, тому була введена нова одиниця обліку — «волока». Згідно з «Уставом на волоки Господаря его милости во всем великом княжении Литовском» (1557 рік), кожне селянське господарство діставало «волоку», яка рівнялась 19,5 десятини.

Після остаточного закріплення союзу Литви і Польщі Люблінською унією 1569 року більша частина українських земель увійшла до складу Королівства Польського, а в першій половині XVII ст. вже майже всі землі, заселені українським народом, опинились у складі Речі Посполитої (крім Закарпаття та степів на схід від теперішньої Полтавщини).

У Речі Посполитій з метою отримання інформації для податного обкладання проводились «люстрації» — періодичні описи державних маєтностей для визначення їхньої прибутковості, а також облік переважно сільського населення і то лише того, яке оподатковувалось та несло інші повинності.

Козаччина Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького вперше облік людності проводився українською державою. За наказом гетьмана у 1649 році був здійснений перепис козацького стану.

Після Андрусівської угоди 1667 року, Правобережна Україна залишилась в складі Речі Посполитої, а Лівобережна відійшла до Московії.

Перший облік людності на Лівобережній Україні після поділу України ще до Андрусівської угоди був проведений на початку 1666 року московськими переписувачами, яких закликав в Україну разом із московськими воєводами і військом гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький. «Переписувачі робили перепис населення, скільки його і де є, й які воно має достатки, щоб збирати потім податок грішми, хлібом і всякими продуктами» (Дорошенко Д. Нарис історії України, с. 308).

У 1729—1731 роках у Лівобережній Україні проведений перепис під назвою «Генеральне слідство про маєтності», яке здійснювалось полковими канцеляристами у відповідно до нових статей договору про автономію Лівобережної України, прийнятими у 1725 році. «В кінці 1730 року полкові книги були відіслані до Глухова (столиці Гетьманщини), де їх остаточно перевірили і з початку 1731 року один примірник „Слідства“ по всіх десяти полках, за підписами генеральної старшини й полковників вислано до Петербурга» (Дорошенко Д. Нарис історії України, с. 410, 412).

Після ліквідації одного із останніх атрибутів автономії України — гетьманства з метою запровадження нового підвищеного державного оподаткування представниками великоросійських військових команд грубими методами проводився «Генеральний опис Лівобережної України 1765—1769 років» (Генеральний (Рум'янцевський) опис Малоросії 1765—1769 рр.). «В кожному селі виганяли народ з хат його на вулиці, не минуючи нікого і навіть грудних немовлят, шикували їх шеренгами і тримали так на всякій погоді, чекаючи, аж доки перейдуть вулицями головні Комісіонери, які, роблячи їх переклички, значили кожного на грудях крейдою та вуглем, щоб з іншими не змішався. Худобу обивательську тримали разом з її господарями і також оглядали й переписували, як маєток господарів. Ревище худоби та плач дітей здалеку сповіщали, що зближаються до них Комісіонери з численними асистентами» (Історія русів, с. 317).

Опис не був закінчений, тому що почалася війна з Туреччиною, все ж було отримано величезний обсяг статистичних даних, але вони не були використані, частина їх загинула.

У XVII ст. Московія і Річ Посполита поділили між собою Україну, у XVIII ст. Росія разом із Прусією та Австрією поділили між собою Річ Посполиту. В результаті 1-го (1772 рік), 2-го (1793 рік) і 3-го (1795 рік) поділів Польщі Росія приєднала до себе всю Правобережну Україну, включаючи й Волинські землі, на частині яких розташовані нинішні Волинська і Рівненська області й невелика частина Тернопільської (колишній Кременецький повіт). У 1812 році до Росії відійшли Хотинський повіт, Аккерман (з 1944 року — Білгород-Дністровський) та Ізмаїл.

До Австрії відійшли майже всі Галицькі землі, на більшості території яких розташовані сучасні Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська області (за винятком колишнього Кременецького повіту), Північна Буковина (за винятком Хотинського повіту), а також Закарпаття, яке Австрія отримала разом з Угорщиною ще в кінці XVII ст.

Отже в кінці XVIII ст. — на початку XIX ст. усі споконвічні українські землі були поділені між двома імперіями — Романових та Габсбургів.

Російський імператор Петро I видав наказ від 26 листопада 1718 року запровадивши державні ревізії, їх було 10 з 1719 по 1858 роки. У 1783 році відбулося остаточне закріпачення селян за місцем прописки.

У Слобідській Україні першим подушним обліком населення, введеним російським царем Петром І, була перша ревізія, яка проводилась у 1718—1727 рокахhttp://rgada.info/poisk/index.php?Sk=30&page=1 РДАДА, фонд 350. Опис. Наступною була друга ревізія (1742 р.)https://web.archive.org/web/20150924062412/http://www.otkudarodom.com.ua/Reviziya_1742_god_Kyarkov.html Ревизская сказка Харьковского полка 1742 г. і подальші.

У Лівобережній Україні першим подушним обліком населення, введеним російським царем Петром І, була четверта ревізія, яка проводилась у 1781—1787 роках, оскільки на початку цього періоду Лівобережжя остаточно втратило автономію. У Правобережній Україні це був п'ятий подушний облік (ревізія), який проводився протягом 1794—1808 рр., оскільки приєднання її до Росії відбулося у 1793—1795 роках.

На території України наступною була шоста ревізія у 1811 р., потім відбулася сьома ревізія, яка проведена у 1815—1825 роках, восьма — в 1833—1835, дев'ята — 1850 і остання ревізія — в 1857—1859 роках.

Австрійська імперія Перші обліки населення в Галичині було проведено після її входження до складу Австрійської імперії у 1772—1774 роках. І надалі вони проводились через 3-4 роки. Вони охоплювали також Закарпатську Україну і Північну Буковину. Перший загальний перепис населення в Австрійській імперії проведений у 1818 році, але програма цього перепису, як і наступних десяти була обмеженою, примітивною, як і більшість загальних переписів, проведених в інших країнах у першому історичному періоді розвитку переписів населення.

Перший, наближений до сучасного, перепис населення в Австрійській Імперії був здійснений видатним реформатором свого часу Імператором Йосифом II в межах Корони Святого Стефана, куди входила територія сучасного Закарпаття. Відбувався з 16 липня 1784 по 1788 рік.

Станом на 31 жовтня 1857 року в Австрійській імперії проведений перший загальний перепис, програма якого відповідала сучасному її розумінню. Після нього вже в Австро-Угорщині було проведено ще п'ять загальних переписів населення: 1869, 1880, 1890, 1900, 1910. Усі ці переписи охоплювали територію сучасних Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської (за незначним винятком), Тернопільської (за винятком колишнього Кременецького повіту) і Чернівецької (за винятком колишнього Хотинського повіту) областей.

Російська імперія

Перший в Російській Імперії загальний перепис населення в сучасному розумінні цього слова відбувся 9 лютого 1897 року. Він охопив також територію двох сучасних західних областей — Волинської і Рівненської та колишніх Кременецького і Хотинського повітів. Оскільки цей перепис проводився в середині другого історичного етапу розвитку переписів населення, він, на відміну від перших загальних переписів, проведених у США та низці європейських держав на початку першого історичного етапу розвитку переписів, був уже переписом у сучасному його розумінні. В імперії Романових проживало 125 мільйонів чоловік. Росіяни становили — 44,3 %, українці — 17,8 %, поляки — 6,3 %, білоруси — 4,3 %, євреї — 4 %. Як свідчать документи, тоді українці жили не лише на сучасній території України, а й на Кубані, Надволжі (Жовтий Клин), Алтаї та півночі Казахстану (Сірий Клин) і на Далекому Сході (Зелений Клин). Частка українського населення на Східній Слобожанщині (сучасні російські Курщина, Білгородщина, Орловщина та Воронежчина) становила 30-50 %, на Кубані (Малиновий Клин) — 75-90 %. Отже, за даними перепису, українці були другою за чисельністю нацією і налічували 22,4 мільйона осіб. Разом із 3,6 мільйона українців Галичини, Буковини та Закарпаття (що належали до Австро-Угорщини) загальна кількість становила близько 26 мільйонів осіб. Тобто на початку ХХ століття українці були однією з найчисленніших націй Європи і світу.

Польща, Румунія, Чехословаччина (1918—1945)