The Bends — другий студійний альбом англійського рок-гурту Radiohead, що вийшов 13 березня 1995 року на лейблі Parlophone. Продюсером альбому виступив Джон Лекі, а додатковими продюсерами стали Radiohead, Найджел Ґодріч і Джим Воррен. The Bends поєднує гітарні пісні та балади, з стриманішими аранжуваннями та загадковими текстами, ніж дебютний альбом Radiohead, Pablo Honey (1993).
Робота почалася в лондонській студії RAK у лютому 1994 року. Напруженість була високою, з тиском з боку Parlophone, який вимагав відповідати продажам дебютного синглу Radiohead «Creep», та прогрес був повільним. Після міжнародного турне у травні та червні Radiohead відновили роботу на Abbey Road Studios у Лондоні та в The Manor Studio в Оксфордширі. The Bends став першою співпрацею Radiohead з Ґодрічем і художником обкладинки Стенлі Донвудом, які відтоді працювали з Radiohead над кожним альбомом.
Вийшло кілька синглів, підкріплених музичними відеокліпами: «My Iron Lung», подвійний сингл «Planet Telex / High and Dry», «Fake Plastic Trees», «Just» і перший сингл Radiohead, що потрапив до першої п'ятірки UK Singles Chart, «Street Spirit (Fade Out)». «The Bends» також вийшла як сингл в Ірландії. Концертне відео Live at the Astoria вийшло на VHS. Radiohead багато гастролювали на підтримку The Bends, включаючи американські тури на підтримку R.E.M. та Аланіс Моріссетт.
Хоча The Bends посів четверте місце в UK Albums Chart, він не зміг розвинути успіх «Creep» за межами Великої Британії, досягнувши 88 місця в американському Billboard 200. Відтоді альбом став платиновим у США і чотириразово платиновим у Великій Британії. Він отримав більше визнання, ніж Pablo Honey, включаючи номінацію на найкращий британський альбом на Brit Awards 1996 року, і підійняв Radiohead з хітів-чудес до рівня одного з найвідоміших британських гуртів. Його часто називають одним з найкращих альбомів усіх часів, він увійшов до третього видання «1000 найкращих альбомів усіх часів» Коліна Ларкіна та до всіх трьох видань списку «500 найкращих альбомів усіх часів» журналу Rolling Stone. Вважається, що The Bends вплинув на ціле покоління пост-бритпоп гуртів, таких як Coldplay, Muse та Travis.
Передісторія Radiohead випустили свій дебютний альбом Pablo Honey у 1993 році. До початку їхнього першого туру по США на початку року дебютний сингл «Creep» став хітом. Гурт відчував тиск успіху та зростаючих очікувань. Після туру вокаліст Том Йорк захворів, і Radiohead скасували виступ на фестивалі в Редінгу. Він розповів NME: «Фізично я в повній дупі, а морально з мене досить». За деякими даними, звукозаписна компанія Radiohead, EMI, дала їм шість місяців на те, щоб «розібратися» або розірвати контракт. Кіт Возенкрофт, директор EMI з питань звукозапису, заперечував це, кажучи «Експериментальну рок-музику грали, і вона мала комерційний потенціал. Люди висловлюють різні параної, але для лейблу [Radiohead] розвивалися блискуче, починаючи з Pablo Honey».
Після того, як Radiohead закінчили запис Pablo Honey, Йорк зіграв співпродюсеру Полу Колдері демозапис нового матеріалу з робочою назвою The Benz. Колдері був шокований, коли виявив, що пісні були «кращі за все, що було на Pablo Honey», як пізніше сказав гітарист Ед О'Браєн: «Після всіх цих гастролей з Pablo Honey … пісні, які писав Том, були набагато кращими. За півтора року, раптом, бац!» Колдері вважав, що гастролі Radiohead з Pablo Honey «перетворили їх на згуртований гурт».
Для свого наступного альбому Radiohead обрали продюсера Джона Лекі, який продюсував записи гуртів, якими вони захоплювалися, в тому числі і Magazine. Барабанщик Філ Селвей сказав, що Radiohead були заспокоєні тим, наскільки розслабленим і відкритим був Лекі під час їхньої першої зустрічі. За словами О'Браєна, успіх «Creep» означав, що Radiohead не були в боргу перед EMI і тому мали більше свободи в роботі над наступним альбомом. EMI попросила Radiohead випустити продовження «Creep» для американського ринку; однак, за словами Лекі, Radiohead відхрестилися від «Creep» і не «думали про створення хітових синглів».
Запис було відкладено, щоб Лекі міг попрацювати над альбомом Carnival of Light іншого оксфордського гурту Ride. У січні 1994 року Radiohead використали додатковий час для репетицій у занедбаному сараї на фруктовій фермі в Оксфордширі. Йорк згадував: «У нас були всі ці пісні, і вони нам дуже подобалися, але ми знали їх майже занадто добре … тому нам довелося навчитися любити їх знову, перш ніж ми змогли їх записати, що дивно».
Запис
EMI дала Radiohead дев'ять тижнів на запис альбому, плануючи випустити його у жовтні 1994 року. Робота почалася на студії RAK у Лондоні в лютому 1994. Йорк приходив до студії рано і працював наодинці за фортепіано; за словами Лекі, «нові пісні лилися з нього». Гурт похвалив Лекі за демістифікацію студійного середовища. Гітарист Джонні Ґрінвуд казав: «Він не ставився до нас так, ніби володів якимось чаклунством, зрозумілим лише йому. У цьому немає ніякої таємниці, і це так освіжає». На цих сесіях відбулася перша співпраця Radiohead з їхнім майбутнім продюсером Найджелом Ґодрічем, який був інженером сесій RAK. Коли Лекі покинув студію, щоб відвідати світський захід, Ґодріч і гурт залишилися, щоб записати бі-сайди. Одна пісня, спродюсована Ґодрічем, «Black Star», увійшла до альбому.
Якщо Pablo Honey написав переважно Йорк, то The Bends став результатом тіснішої співпраці. Раніше всі три гітаристи часто грали однакові партії, створюючи «щільну, розмиту стіну». У The Bends їхні ролі були розподілені більш чітко: Йорк зазвичай грав ритм, Ґрінвуд вів партію, а Ед О'Браєн створював ефекти. «(Nice Dream)» починалася як проста чотириакордова пісня Йорка, але була розширена додатковими партіями О'Браєна і Ґрінвуда. Значну частину «Just» написав Ґрінвуд, який, за словами Йорка, «намагався вписати в пісню якомога більше акордів». Гурт також створював стриманіші аранжування; за словами О'Браєна, «Ми дуже добре усвідомлювали щось на The Bends, чого не усвідомлювали на Pablo Honey… Якщо це звучало дійсно чудово, коли Том грав на акустиці з Філом і [Коліном], то який сенс було намагатися додати щось більше?»
«Planet Telex» почалася з барабанної петлі, взятої з іншої пісні, бі-сайду «Killer Cars», і була написана і записана за один вечір в RAK. Незадоволені версіями «My Iron Lung», записаними в RAK, Radiohead використали для альбому живий виступ в лондонській Асторії, замінивши вокал Йорка і прибравши глядачів. Radiohead зробили кілька спроб записати «Fake Plastic Trees». О'Браєн порівняв одну з версій з піснею Guns N' Roses «November Rain», сказавши, що вона була «помпезною і пихатою … просто найгіршою». Зрештою, Лекі записав Йорка, який грав «Fake Plastic Trees» наодинці, і решта гурту використала її для створення фінальної пісні. «High and Dry» передувала сесіям The Bends; її записав у 1993 році в Courtyard Studios звукорежисер Radiohead Джим Воррен. Пізніше Йорк сказав, що це була «дуже погана» пісня, яку EMI змусила його випустити.
«The Bends», «(Nice Dream)» і «Just» були визначені як потенційні сингли і стали центром уваги на ранніх сесіях, що створювало напругу. Лекі згадував: «Ми повинні були приділити їм абсолютну увагу, зробити їх приголомшливими, миттєвими хітами, номер один в Америці. Всі рвали на собі волосся, кажучи: „Це недостатньо добре!“. Ми занадто сильно старалися.» Йорк, зокрема, боровся з тиском, а співменеджер Radiohead Кріс Хаффорд розглядав можливість звільнення, посилаючись на «недовіру Йорка до всіх». Джонні Ґрінвуд провів кілька днів, тестуючи нове гітарне обладнання, шукаючи особливе звучання, перш ніж повернутися до свого Telecaster. Басист, Колін Ґрінвуд, описав цей період як «вісім тижнів пекла і тортур.» За словами Йорка, «у нас були дні болісного самоаналізу, повного, бляха, розпаду протягом двох довбаних місяців».
Після того, як жовтневий дедлайн було пропущено, запис призупинився у травні та червні, поки Radiohead гастролювали Європою, Японією та Австралазією. Робота відновилася на два тижні у липні в студії Manor в Оксфордширі, де Radiohead завершили роботу над піснями «Bones», «Sulk» та «The Bends». За цим послідували тури Великобританією, Таїландом та Мексикою, під час яких учасники гурту серйозно посварилися. Йорк розповідав: «Роки напруженості та мовчання одне одному, і переважно все те, що накопичилося з моменту нашої зустрічі, все вийшло в один день. Ми плювалися, билися, плакали і говорили все те, про що не хочеться говорити. Це повністю змінилося, ми повернулися і записали альбом, і все набуло сенсу.». Тур дав Radiohead нове відчуття мети, а їхні стосунки покращилися. Хаффорд заохочував їх робити альбом, який вони хотіли, замість того, щоб турбуватися про «продукт та юніти».
Запис завершився у листопаді 1994 року на студії Abbey Road у Лондоні. Селвей сказав, що альбом був записаний приблизно за чотири місяці. Лекі зводив деякі треки The Bends на Abbey Road. З наближенням дедлайнів EMI занепокоїлася, що він затягує роботу. Без його відома вони відправили треки Шону Слейду та Полу Колдері, який продюсував Pablo Honey, для зведення замість нього. Лекі не сподобався їхній мікс, вважаючи його «зухвалим», але пізніше сказав: «Я пережив тоді невелику травму, але, можливо, вони вибрали найкраще.» Лише три мікси Лекі були використані на альбомі.
Музика The Bends описують як альтернативний рок, бритпоп та інді-рок. Як і Pablo Honey, вони виконують гітарні рок-пісні, але їхні треки «більш космічні та дивні», за словами Білла Ріда з The Gazette. Музика еклектичніша, ніж у Pablo Honey; Колін Ґрінвуд сказав, що гурт хотів відрізнити себе від Pablo Honey і що The Bends краще представляє їхній стиль. Назва альбому, термін для позначення декомпресійної хвороби, відсилає до стрімкого злету популярності Radiohead з піснею «Creep». Йорк сказав: «Ми просто злетіли занадто швидко».
За словами Колдері, «The Bends не був ані англійським, ані американським альбомом. Це альбом, створений у порожнечі між гастролями та подорожами. У ньому дійсно було відчуття: „Ми ніде не живемо і ніде не належимо“.» Рід описав альбом як «інтригуюче тривожний» і «біполярний». Він порівняв The Bends з пізньою музикою Бітлз, описав «My Iron Lung» як хардрок і відзначив приглушеніші звуки на «Bullet Proof..I Wish I Was» і «High and Dry», що демонструють «більш просту і медитативну сторону Radiohead».
Rolling Stone описав The Bends як «суміш звукових гітарних гімнів і вражаючих балад», з текстами, що викликають «пейзаж з привидами» хвороби, споживацтва, ревнощів і туги. Кілька пісень викликають «відчуття дезінтегрованого або роз'єднаного суб'єкта». Журналіст Мак Рендалл описав тексти пісень як «справжній компендіум хвороб, відрази і депресії», які, тим не менш, стають підбадьорливими в контексті «привабливого» і «потужного» аранжування. «Fake Plastic Trees» був натхненний комерційною забудовою Кенері-Ворф та виступом Джефа Баклі, який надихнув Йорка на використання фальцету. Йорк нарікав на вплив консюмеризму на сучасні стосунки. Саша Фрер-Джонс порівняв її мелодію з «другою темою струнного квартету Шуберта». У пісні «Just» Джонні Ґрінвуд грає октатонічні гами, що простягаються на чотири октави. Незграбний гітарний риф з'явився під впливом гри Джона МакГіча у пісні «Shot By Both Sides» гурту Magazine 1978 року.
«Sulk» написали як відповідь на масове вбивство в Гангерфорді. Спочатку пісня закінчувалася словами «just shoot your gun» («просто стріляй з пістолета»). Йорк викреслив його після самогубства фронтмена гурту Nirvana Курта Кобейна у 1994 році, оскільки не хотів, щоб слухачі повірили, що це алюзія на Кобейна. «Street Spirit (Fade Out)» була натхненна R.E.M. і романом Бена Окрі «The Famished Road» 1991 року; у тексті пісні детально описується втеча від гнітючої реальності. Журналіст Роб Шеффілд описав «Street Spirit», «Planet Telex» і «High and Dry» як «біг-бендовий антиутопічний епос».
Художнє оформлення