Велика діра (, ) — величезна закрита алмазна копальня в південно-західній частині міста Кімберлі, Північнокапська провінція (ПАР). Вважається, що це найбільший кар'єр, розроблений людьми без застосування техніки. Є головною визначною пам'яткою міста Кімберлі.

Історія Передумови відкриття У 1867 році 15-річний Еразм Джейкобс () виявив цікавий камінь на берегах річки Оранжевої неподалік міста Гоуптаун (, приблизно за 120 км на південь від сучасного Кімберлі), що стало відкриттям першого діаманта в Південній Африці. Камінь, який спочатку сприймали як звичайну блискучу гальку і навіть використовували як іграшку, був переданий родиною сусідам, після чого його продали за £500, половину суми отримала родина Джейкобсів. У тому ж році доктор Гайбон Атерстон () підтвердив, що це діамант, використовуючи поляризаційний мікроскоп. Необроблений камінь важив 21,25 карата і згодом став відомим як діамант . Пізніше він був огранований до сучасної форми; його полірована маса становить 10,73 карата, і нині він експонується в Музеї шахти Кімберлі ().

У березні 1869 року пастух племені Гриква у тому ж регіоні знайшов значно більший алмаз масою 83,5 карата. Камінь був придбаний Шалком ван Нікерком () в обмін на 500 овець, 10 волів і коня, після чого проданий братам Лілієнфельд () у Гоуптауні за £11 200.. Згодом діамант був перепроданий у Лондоні Вільяму Ворду, 2-му графу Дадлі (), де отримав назву «Зірка південної Африки». Поточне місцезнаходження діаманта невідоме.

У 1871 році на схилах пагорбу, який утворився на місці давнього вулканічного жерла (приблизно 70–130 мільйонів років тому), було виявлено нові алмазні поклади. Звістка про це відкриття швидко поширилася, і тисячі людей з усього світу почали прибувати в регіон у пошуках швидкого збагачення. Уже за короткий час на пагорбі діяли сотні копалень, що поклало початок формуванню міста Кімберлі. У процесі інтенсивного видобутку Кімберлійської копальні пагорб був повністю зруйнований і перетворений на гігантський кар’єр, відомий як «Велика діра».

Розроблення родовища У період розробки родовища (1871—1914) близько 50 тисяч гірників вручну, за допомогою кирок та лопат, розробляли кімберлітову трубку, сформувавши кар’єр максимальною глибиною близько 240 м. У процесі робіт з кар’єру було вилучено 22,5 млн тонн порід, а також видобуто 14 504 566 алмазів загальною масою 2722 кг (близько 14,5 млн каратів)Kimberley — Mine Museum .

Саме тут були знайдені такі знамениті алмази, як «Де Бірс» (428,5 карата), синьо-білий «Портер-Родс» (150 карат), оранжево-жовтий Тіфані (128,5 карата).

Власники родовища отримали значні статки. Серед найвідоміших підприємців, які збагачувалися на алмазних копальнях Кімберлі, слід відзначити Сесіла Джона Роудса та Барні Барнато (). Значною мірою формування потужної гірничодобувної компанії було результатом діяльності цих двох магнатів.

Барні Барнато відігравав ключову роль у консолідації дрібних гірничодобувних компаній, тоді як Роудс брав участь у розвитку та укрупненні підприємств у Кімберлі, зокрема через Kimberley Central Diamond Mining Company. У 1888 році в результаті їхньої конкуренції та подальшої співпраці відбулося об’єднання активів у компанію «De Beers Consolidated Mines»..

Вплив копальні на розвиток Кімберлі Розробка родовища суттєво вплинула на розвиток міста Кімберлі та регіону. Масовий видобуток алмазів у другій половині XIX — на початку XX століття спричинив швидке зростання населення та приплив інвестицій, що стимулювало формування міської інфраструктури.

Кошти від алмазної промисловості сприяли будівництву доріг, шкіл, лікарень і громадських установ, а також розвитку адміністративних і культурних інституцій. Кімберлі став одним із перших міст регіону, що отримало розвинену міську інфраструктуру, пов’язану з гірничою промисловістю.

У цей період місто набуло міжнародної відомості як «Діамантове місто» (), що відображало його роль у світовій алмазній індустрії.

Після припинення розроблення 14 серпня 1914 року, у зв'язку з вичерпанням ресурсів родовища, роботи у копальні припинилися. Відтоді зсуви ґрунту зменшили глибину отвору з 240 м приблизно до 215 м. Зараз площа «Великої дірки» складає 17 гектарів. Її периметр становить 1,6 км, а ширина — 463 метра.. Під водою перебуває приблизно 40 м, що свідчить про те, що над поверхнею води видно лише близько 175 м. Територія «Великої діри» продовжує належати компанії «De Beers». Для туристів на периметрі отвору встановлений оглядовий майданчик. Ця розкопка вважалася найбільшим розкопуванням вручну на планеті. Однак у 2005 році було повідомлено, що дослідник повторно вивчив записи копалень і виявив, що викопані вручну частини алмазних копалень Ягерсфонтейн і Бултфонтейн, також у Південній Африці, могли бути глибшими та/або більшими за обсягом. Є й інші, більші копальні, але вони були створені за допомогою землерийних машин, а не ручної праці.

Антропогенна та природно-техногенна безпека кар'єру «Велика діра» розглядається як об’єкт гірничої спадщини (), що сформувався після припинення видобутку та потребує довготривалого моніторингу і підтримання безпечного стану. Такий статус зумовлений, зокрема, складними геотехнічними умовами кар’єру.

Стінки кар’єру складені з кімберліту та осадових порід, що визначає їхню геотехнічну нестабільність. Унаслідок змін вологості та температури відбуваються процеси розширення і стискання порід, що призводить до формування деформаційних тріщин. Додатковим чинником є наявність води у нижній частині кар’єру, де утворилося озеро: вона підмиває нижні шари, підвищує поровий тиск і сприяє розвитку зсувних процесів. У сукупності ці фактори зумовлюють поступову зміну конфігурації бортів і підвищують ризик локальних обвалів, особливо після інтенсивних опадів, що історично підтверджувало наявність природних передумов до втрати стійкості схилів. Відповідно, «Велика діра» має природні передумови для обвалення як результату довготривалих геомеханічних процесів.

У ранніх 2000-х роках у межах туристичної реконструкції було зафіксовано, що краї кар’єру зазнають повільної деградації, що зумовило перенесення частини інфраструктури далі від краю уступу кар’єру в зв’язку з геотехнічними ризиками, пов’язаними з поступовим відступом укосів.

У 2008 році місцевими органами влади було відзначено ризик подальшої ерозії та локальних обвалів краю кар’єру, що могло призвести до втрати ділянки дороги Бултфонтейн () поблизу об’єкта. За словами представників компанії «De Beers», вона протягом близько 25 років неодноразово зверталася до муніципальної влади із закликом перенести дорогу через поступову нестабільність схилів кар'єру, однак ці пропозиції не були реалізовані. Геотехнічний моніторинг стану кар'єру, який тривав майже три десятиліття, послідовно вказував на нестабільність схилів у районі дороги Бултфонтейн , появу нових тріщин і поступове зростання ризику її руйнування, хоча точний час можливого обвалу залишався невизначеним.

На початку листопада 2023 року зі східного боку кар’єру були зафіксовані тріщини, пов’язані з ерозійними процесами та зсувною активністю, що відповідали ознакам крайового розущільнення масиву та формування зони відриву. У 2024 році з метою забезпечення громадської безпеки кар’єр було огороджено парканом, а ділянку дороги Бултфонтейн у Кімберлі закрито для руху у зв’язку з геомеханічними ризиками, пов’язаними з динамічними навантаженнями від транспортних засобів та потенційним пришвидшенням поверхневих деформацій у прикрайовій зоні.

За повідомленням кімберлійського онлайн-видання «DFA» від 4 липня 2025 року, закриття частини дороги призвело до призупинення діяльності більшості підприємств у районі «Великої діри», а прилегла територія набула ознак криміногенності та поступово перетворювалася на місто-привид і смітник.

24 червня 2025 року муніципальна рада Сол Плат'є () схвалила відчуження частини дороги Бултфонтейн на користь компанії «De Beers». У рішенні зазначалося, що проєкт передбачає спорудження бетонної підпірної стіни, постійної системи відведення поверхневих вод навколо огородженої території для стабілізації східного борту кар'єру, обмеження доступу до крайової зони, захист геотехнічного обладнання від вандалізму та будівництво нового транспортного маршруту після виведення дороги з експлуатації. За результатами геотехнічних досліджень, ці заходи були спрямовані на запобігання подальшій нестабільності схилів, зменшення ризику потрапляння поверхневих вод до кар'єру та забезпечення громадської безпеки.

У липні 2025 року компанія «De Beers» розпочала зводити бетонну підпірну стіну для стабілізації східного борту кар'єру та впроваджувати інженерні рішення для відведення дощових вод з метою зниження порового тиску і стримування розвитку зсувних процесів. Також розглядалися плани прокладення нового транспортного маршруту після виведення ділянки дороги Бултфонтейн з експлуатації.

Станом на середину 2026 року у відкритих джерелах відсутні повідомлення про завершення комплексу інженерних робіт зі стабілізації східного борту кар'єру або про відновлення руху дорогою Бултфонтейн.

Музей копальні Після припинення видобутку в 1914 році кар’єр поступово набув значення [Туристичний район[|туристичного об’єкта]]. У 1960-х роках зібрані в Кімберлі історичні реліквії, старі будівлі та інші пам’ятні об’єкти були впорядковані й оформлені як офіційний музей. У 1965 році Безіл Гамфріс () був призначений консультантом музею, після чого комплекс зазнав суттєвої модернізації та був переосмислений як відтворення раннього Кімберлі під відкритим небом. Оновлення охоплювали вуличні сцени, діорами, а також експозиції, присвячені гірничим технологіям і транспорту. Офіційне відкриття відбулося під час святкування сторіччя Кімберлі у 1971 році, а однією з головних атракцій став павільйон Diamond Hall. У подальшому комплекс неодноразово модернізували. У 2002–2005 роках компанія De Beers інвестувала 50 мільйонів рандів у розвиток Big Hole як туристичного об’єкта, обґрунтовуючи це ідеєю створення «довготривалої спадщини для мешканців Кімберлі».

Сучасний музейний комплекс формує відкритий історичний ландшафт із реконструйованими вулицями та будівлями епохи алмазної лихоманки, зокрема такими об’єктами, як Стара ратуша та офіс керівника шахти Кімберлі, що відтворюють адміністративне й повсякденне життя міста кінця XIX — початку XX століття. До складу комплексу входять експозиції під відкритим небом, виставкові павільйони, оглядові майданчики над кар’єром, а також інформаційно-виставковий центр із мультимедійними та архівними матеріалами, зокрема підземною експозицією, що імітує умови та технології видобутку алмазів. Відвідувачі можуть ознайомитися з історією видобутку алмазів, побутом шахтарів і сучасними демонстраціями технологій їх видобутку.

Музей розташований за адресою: Музей шахти Кімберлі, 161 Такер-стріт (Вест-Енд), Кімберлі, 8301, Північна Капська провінція, Південно-Африканська Республіка ().

Галерея

Примітки

Посилання

Див. також Алмазоносна трубка Вдала (кімберлітова трубка) Мир (кімберлітова трубка) Знамениті алмази