Маріу́польський моги́льник — неолітичний колективний могильник дніпро-донецької культури у місті Маріуполі, на лівому березі річки Кальміус при її впадінні в Азовське море. Археологічна пам’ятка виявлена у 1929 році під час підготовчих робіт на ділянці, обраній для будівництва металургійного комбінату «Азовсталь», і розкопана у 1930 році експедицією під керівництвом археолога Миколи Макаренка.

У могильнику було відкрито понад 130 поховань неолітичного часу та кілька пізніших поховань енеолітичної доби. Хронологічно пам’ятка охоплює приблизно 7000–4000 рр. до н.е., тобто від пізнього мезоліту до початку енеоліту.

У 1950-их роках могильник досліджував Абрам Столяр, на той час старший науковий співробітник Кримського філіалу Академії наук Української РСР, який запропонував періодизацію та вказав на генетичний звʼязок між неолітичними та енеолітичними похованнями.

Маріупольський могильник є одним із найважливіших археологічних джерел для вивчення еволюції людської групи Маріупольської культурно-історичної області, її поховальних практик та соціальних і ритуальних структур у період неоліту в Східній Європі. Його назва використовується для позначення так званого «маріупольського типу» могильників, поширеного від межиріччя Прута й Дністра до басейну Дону

Географічне розташування

Могильник історично знаходився на лівому березі річки Кальміус у межах сучасного Маріуполя. Він займав витягнуту смугу землі довжиною близько 28 метрів і шириною приблизно 2 метри. На сьогодні від могильника не залишилося видимих слідів, оскільки територія зазнала індустріальної забудови.

Відкриття та дослідження

Під час підготовчих земляних робіт 1929 року робітник Маріупольського новотурбінного заводу Геннадій Кравець звернув увагу на ділянку ґрунту, забарвлену у червоний колір вохри. Після часткового розчищення виявили людські кістки та давні предмети з кременю і кістки. Про знахідку повідомили Маріупольський краєзнавчий музей.

У 1930 році Всеукраїнський археологічний комітет організував археологічні дослідження пам’ятки. Керівником розкопок призначили Миколу Макаренка. Археологічні дослідження продовжувались з 10 серпня до 15 жовтня 1930 року. Роботи проводилися дуже спішно у стислі строки, оскільки будівництво «Азовсталі» вже почалося. Перед археологами поставили завдання: дослідження величезного могильника повинно було завершитися до чергової річниці Жовтневого перевороту, до якої приурочували закладку доменної печі комбінату. Археологи та робітники працювали по 12 годин на день без вихідних.

У розкопках брали участь також антрополог Анатолій Носов та археологиня Анастасія Федорова, яка згодом стала дружиною Миколи Макаренка.

У 1933 році матеріали дослідження були опубліковані Макаренком у монографії «Маріюпільський могильник» (переглянути PDF), проте після виходу книги археолог зазнав переслідувань, був арештований та засуджений до смертної кари, а наклад книги було конфісковано. Він зберігався в підвалі Інституту археології, під час Другої світової війни його вивезли на територію балтійських країн, а після війни повернули до Києва. Лише наприкінці існування СРСР монографія стала доступною для читачів.

Частину інвентарю могильника, зібраного під час розкопок 1930 року, було вивезено до Росії. Антропологічний матеріал загинув під час Другої світової війни внаслідок бойових дій.

Опис могильника Могильник складався з понад 120 поховань неоліту нижньодонської культури та 4 поховань енеоліту скелянської культури, загальна кількість скелетів становила близько 130. Він являв собою витягнуту ділянку довжиною близько 28 м і шириною приблизно 2 м, обмежену смугою червоної вохри.

Поховання розташовувалися у кілька стратиграфічних рівнів, що утворювали три відносно окремі частини: центральну, північну та південну. Центральна частина була первинним ядром некрополя, північна виникла пізніше, а південна завершувала історію використання пам’ятки.

Верхні і нижні яруси поховань позначені як I — IV (IV — найнижчий, I — найверхній). Більшість неолітичних поховань належить ярусам IV–I центральної та північної частин, тоді як 4 поховання енеоліту віднесені до пізніх, одиночних поховань, розташованих переважно у південній частині та вищих ярусах (I–II).

Могильник організований у вигляді траншеї: нові поховання укладалися безпосередньо на ґрунт, що залишався між попередніми, або поруч із ними, утворюючи багаторівневі стратиграфічні комплекси. Орієнтація скелетів була строго визначена (захід або схід), а інвентар (крем’яні вироби, кістяні та раковинні прикраси) дозволяє реконструювати культурну стратиграфію та хронологічну послідовність поховань.

Неолітичні поховання Неолітичний могильник датують другою половиною V — початком IV тис. до н. е. Переважна частина поховань розташована у індивідуальних ямах поруч із сусідніми або над ними. Серед них 75 кістяків були пофарбовані вохрою, 55 — без фарбування.

Енеолітичні поховання У могильнику виявлено 4 поховання енеолітичної (скелянської) культури. Серед них 2 поховання у кам’яних скринях, 1 поховання з мідними браслетами та 1 випадок кремації на місці поховання. Інвентар поховань енеоліту складався з кам’яних та крем’яних виробів (зокрема двобічно обробленого вістря), орнаментованих пластинок з іклів вепра, чорного відшліфованого каменю та мідних браслетів, у двох випадках при кістяках знаходились кам’яні булави

Поховальні практики та інвентар Кістяки лежали випростано на спині з витягнутими ногами, паралельно один одному, із орієнтацією голови на схід або захід. Значна частина поховань була посипана порошком червоної вохри.

Чоловічі поховання здебільшого орієнтовані на схід і супроводжувалися крем’яними інструментами, тоді як жіночі — переважно на захід, часто з дитячими похованнями. Частина жіночих поховань була без інвентарю або мала мінімальний комплект знарядь.

Декілька поховань збереглися у вигляді монолітів разом із ґрунтом (вагою 1,5–2 т) і були перевезені до музею; інші кістки збереглися частково або погано.

Антропологічні дані За результатами антропологічних досліджень скелетів із Маріупольського могильника встановлено, що населення цього регіону здебільшого належало до протоєвропейського варіанту європеоїдної раси. Особливості цього населення подібні до матеріалів мезолітичних могильників Vedbæk у Данії та Skateholm у Швеції. Вважається, що така група сформувалася в Прибалтиці і пізніше поширилася на територію сучасної України.

Артефакти та предмети поховань При 122 похованнях Маріупольського могильника були виявлені предмети поховального інвентарю, які дозволяють судити про рід, вік, стать, соціальний статус небіжчиків, а також про естетичні та ритуальні практики давнього населення:

Прикраси та оздоблення: Пластини, вирізані з іклів вепра (різних форм – короткі, широкі, вузькі), та підвіски — використовувалися як прикраси на різних частинах тіла небіжчиків; краї пластин іноді мали насічки. Підвіски з порфіру, каменю, кістки та іклів вепра. Намистини циліндричної, кільцеподібної, півмісяцевої, грушоподібної та круглої форми з кістки, мушель, гагату, сланцю, мармуру та перлів. Крем’яні знаряддя: леза, шкребки, крем’яні ножі та вістря. Кам’яні предмети: сокири, булави. Мідні вироби: перші прикраси з міді на території пізнього неоліту. Кераміка: різноманітні вироби, що супроводжували поховання. Зооморфні фігурки: невеликі статуетки тварин із кістки або іклів вепра; ймовірно, символи тотемних тварин або родинних зв’язків. Дитячі поховання: дев’ять могил дітей; деякі з них були багатшими за дорослі поховання, з кам’яними та кістяними підвісками, оздобами з гірського кришталю і зооморфними фігурками. Монолітні вирізки зі скелетами: два скелети пізнього неолітичного періоду (приблизно 5500–4000 рр. до н.е.), обрамлені багатим оздобленням; моноліти вагою 1,5–2 тонни були вирізані та перевезені до Маріупольського краєзнавчого музею. Соціальний та ритуальний контекст: багатий поховальний інвентар свідчить про соціальні обряди, пов’язані з віком, статтю, досвідом та сімейним статусом; орнаменти на всіх частинах тіла давали інформацію про статус і роль похованих осіб у суспільстві.

Інші могильники маріупольського типу Перехід до неоліту на території північного Приазов’я почався близько 6500 р. до н.е. і співіснував із мезолітичними спільнотами ще близько тисячі років. Могильники маріупольського типу мали свої витоки у пізньому мезоліті та зберігалися до доби міді, тобто існували понад дві тисячі років (приблизно 6500–4000 рр. до н.е.), охоплюючи два основні підтипи:

Ранній маріупольський тип: 7000–5500 рр. до н.е.

Пізній маріупольський тип: 5500–4000 рр. до н.е.

Нині відомо близько 30 таких могильників, більшість — у районі нижньодніпровських порогів.

У Микільському та Лисогірському могильниках збереглася типова гребінцево-накільчаста кераміка. Виявлено поховання скотарів із прикрасами з іклів кабана, зубів і кісток тварин, раковин. Останки належали людям великої європеоїдної раси (172–174 см, довгі ноги, масивний скелет).

Частина населення нижньодінської культури близько 5100 р. до н.е. під тиском посушливого клімату перейшла у Західне Приазов’я й взаємодіяла з племенами Сурської культури, що призвело до формування Азовсько-дніпровська культура (5100–4350 рр. до н.е.).

Інші могильники:

Надпоріжжя: Деріївський, Микільський, Василівський‑2, Вовнизький‑1,2, Вільнянський, Ясинуватський. Запоріжжя: Лисогірський. Поорілля: Йосипівський, Госпітальний Холм.

Неолітичні стоянки Нижньої Донщини:

Роздорське поселення біля станиці Роздорська Самсонівське поселення Раковинний Яр на острові Порічний 5 поховань на поселенні Каратаєве неподалік колишнього козацького хутора Каратаєво (зараз район у Ростові-на-Дону).

Втрата колекції під час облоги Маріуполя Під час облоги Маріуполя у квітні 2022 року внаслідок постійних обстрілів російських військ краєзнавчий музей зазнав значних руйнувань і пожежі, що призвело до втрати або безповоротного пошкодження значної частини музейної колекції Маріупольського могильника: керамічні вироби — посуд, амфори, миски, прикраси; кам’яні та кістяні знаряддя праці, фігурки; монолітні вирізки з культурного шару могильника зі скелетами людей пізнього неолітичного періоду (5500–4000 рр. до н. е.); прикраси та намиста з кістки, перламутру та інших матеріалів; унікальні предмети поховального інвентарю, що відображали ритуали та соціальні уявлення давніх спільнот. Частину експонатів, які вціліли після руйнування музею, окупанти вивезли на територію Росії. Награбовані на півдні України артефакти експонувалися у травні 2023 року на мультимедійній виставці «Русский Азов» у Москві. «Гордістю» виставки стала з дитячого поховання, викрадена з Маріупольського краєзнавчого музею — її велетенська копія стала логотипом одного з розділів виставки. У серпні 2025 року міжнародна неурядова організація , що бореться з розграбуванням і незаконною торгівлею старожитностями, внесла 8000-річну фігурку маріупольського бика до списку десяти найбільш розшукуваних артефактів світу.

Непоправна втрата експонатів археологічної пам’ятки «Маріупольський неолітичний могильник» завдала незворотної шкоди культурній спадщині України та науковому вивченню неолітичних поховальних практик доісторичної України..

Див. також Маріупольський краєзнавчий музей Курган Дід (Маріуполь)

Примітки

Джерела Енциклопедії

Монографії

Статті