Вільфре́до Паре́то (; *15 липня 1848, Франція—† 19 серпня 1923, Лозанна, Швейцарія) — італійський економіст, філософ і соціолог, зробив важливий внесок в економіку, соціологію і моральну філософію. Він ввів поняття ефективності Парето і допоміг розвитку галузі мікроекономіки. Його теорії вплинули на Беніто Муссоліні і розвиток Італійського фашизму. Один з основоположників теорії еліт. Він розробив теорії, названі згодом його ім'ям: статистичний розподіл Парето і оптимум Парето, широко використовувані в економічній теорії та інших наукових дисциплінах.

Біографія Вільфредо Парето народився 15 липня 1848 р. у Парижі в сім'ї італійського маркіза, вихідця з портового міста Генуя, вимушеного емігрувати через свої ліберальні і республіканські переконання. Мати Парето була француженкою, і він з дитинства однаково добре володів італійською та французькою, однак все життя він відчував себе насамперед італійцем.

У 1858 році сім'я Парето повернулася до Італії. Там Вільфредо починає вчитися і отримує одночасно класичне гуманітарну і технічну освіту. При цьому велику увагу він приділяє вивченню математики.

Після закінчення Політехнічної школи в Турині Парето в 1869 р захищає дисертацію «Фундаментальні принципи рівноваги в твердих тілах». Тема ця сприймається як ознака, враховуючи важливе місце поняття рівноваги в його наступних економічних і соціологічних працях. Протягом кількох років він займає досить важливі посади в залізничному відомстві і в металургійній компанії.

У 1890-ті роки він робить невдалу спробу зайнятися політичною діяльністю. В цей же час він активно займається публіцистикою, читанням і перекладами класичних текстів. У першій половині 90-х років Парето публікує ряд досліджень в галузі економічної теорії та математичної економіки. З 1893 року і до кінця життя він був професором політичної економії Лозанського університету в Швейцарії, змінивши на цій посаді відомого економіста Леона Вальраса.

В останній рік життя Парето в Італії вже встановився фашистський режим. Деякі видатні діячі цього режиму, і перш за все сам Муссоліні, вважали себе учнями лозанського професора. У зв'язку з цим в 1923 р він був удостоєний звання сенатора Італії. Парето висловив стриману підтримку новому режиму, одночасно закликавши його бути ліберальним і не обмежувати академічних свобод.

Помер Парето 20 серпня 1923 р. в місті Селиньї (Швейцарія), де жив останні роки свого життя, там він і був похований.

Соціологічні дослідження На думку Парето, суспільство має пірамідальну структуру, на вершині якої знаходиться еліта — керівний соціальний шар, що направляє життя всього суспільства. У своїх роботах Парето скептично ставився до демократичних режимів, називаючи їх «демагогічною плутократією», вважаючи, що в політичному житті є універсальний закон, при якому еліта завжди обманює маси.

Успішний розвиток суспільства, проте, можливий лише при своєчасному оновленні еліт, що розумілося у Парето, в висунутій ним концепції «циркуляції еліт» як абсорбування і включення найбільш мобільних представників нееліт або контр-еліт в еліту за директивним «обранням зверху» з боку самої ж правлячої еліти. В іншому випадку, відповідно до його концепції, суспільство чекає застій і заміна, в результаті революції, старої еліти — новоїПарето В. Трансформация демократии, М.: Издательский дом «Территория будущего», 2011. — 207 с. (Серия «Университетская библиотека Александра Погорельского»). Марк Юсим. Парето и демократия, стр 19 — 20.

Розподіл Парето (правило 80/20)

Спрощений виклад закону:

Витрати часу на виконання плану: 20% праці реалізують 80% результату, але решта 20% результату вимагають 80% загальних витрат.

Закон має вельми віддалене відношення до самого Парето. Італієць помер в 1923 році, а назву закону запропонував у 1941 році американський фахівець в галузі якості Джозеф Джуран на честь однієї з робіт, де говорилося про те, що в Італії 20 % домогосподарств отримують 80 % доходів.

Відомі тези

Список творів Курс політичної економії (Cours d'économie politique, 1896—1897) Соціалістичні системи (Les Systèmes socialistes, 1902—1903) Підручник політичної економії (Manuale di economia politica, 1906) Трактат із загальної соціології (Trattato di sociologia generale, 1916) Короткий посібник з загальної соціології (Compendio di sociologia generale, 1920) Публікації російською мовою Соціалістичні системи = Les Systèmes socialistes // Теоретична соціологія. Антологія. У 2 частинах (Складання, наукова редакція, передмова С. П. Баньковський), Т 1 — М .: Книжковий дім «Університет», 2002.. Компендіум із загальної соціології = Compendio di sociologia generale / Пер. А. А. Зотова. — 2-е вид. — М .: Изд. будинок ГУ ВШЕ, 2008. — 511 с. — 1 000 прим. — ISBN 978-5-7598-0573-1. Трансформація демократії / пер. з італ. М. Юсіма. М .: Видавничий дім «Територія майбутнього», 2011. — 208 с.

Див. також Оптимум Парето Піраміда Маслоу Теорія еліт

Примітки

Джерела Блауг М. Парето, Вільфредо // 100 великих економістів до Кейнса = Great Economists before Keynes: An introduction to the lives & works of one hundred great economists of the past. — СПб .: економікус, 2008. — С. 233—235. — 352 с. — (Бібліотека «Економічної школи», вип. 42). — 1 500 прим. — ISBN 978-5-903816-01-9. Блюмин І. Г. Теорія Парето // Критика буржуазної політичної економії: В 3 томах. — М .: Изд-во АН СРСР, 1962. — Т. I. Суб'єктивна школа в буржуазній політичній економії. — С. 826—865. — VIII, 872 с. — 3 200 прим. Осипова Е. В. Соціологічна система Вільфредо Парето // Історія буржуазної соціології XIX — початку XX століття / Под ред. І. С. Кона. — М .: Наука, 1979. — С. 309—331. — 6 400 екз. Парето Вільфредо / Добронравов І. С., Латинський І. Т. // Отомі — Пластир. — М.: Радянська енциклопедія, 1975. — (Велика радянська енциклопедія: [в 30 т.] / Гл. Ред. А. М. Прохоров; 1969—1978, т. 19). Д. Колісник. Парето Вільфредо // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.534 ISBN 978-966-611-818-2 Шумпетер Й. Глава 5. Вільфредо Парето (1848—1923) // Десять великих економістів від Маркса до Кейнса = Ten Great Economists: From Marx to Keynes. — М .: Інститут Гайдара, 2011. — С. 162—205. — 400 с. — 1 000 прим. — ISBN 978-5-91129-075-7.