Фе́дір Петро́вич Погребе́нник (23 червня 1929, с. Рожнів, нині Косівського району Івано-Франківської області — 10 січня 2001, м. Київ) — український літературознавець, доктор філологічних наук, професор, енциклопедист. Заслужений діяч науки і техніки, лауреат премії братів Лепких та Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.
Член Національної спілки письменників України, автор багатьох нарисів, статей, співробітник Лондонського журналу, член Гуцульського дослідного інституту в США, член редколегії Української літературної енциклопедії, один із активних авторів журналу «Слово і час», головний бібліограф Національної парламентської бібліотеки.
Життєпис Народився Ф. П. Погребенник 23 червня 1929 року у селі Рожнові. Він був первістком у батьків — Петра Федоровича і Марії Онуфріївни.
Після закінчення Рожнівської семирічної школи продовжив навчання в Косівській середній школі, яку закінчив у 1948 році і поступив до Чернівецького державного університету на філологічний факультет, який закінчив у 1953 році. Одружився з косів'янкою Ярославою Михайлівною Базник, яка народилася 1931 року в сім'ї вчителів на Познанщині (Польща). З 1933 року Ярослава з батьком Михалом Базником проживала у Косові, а мати продовжувала вчителювати у Польщі.
Федір Погребенник працював заступником з наукової роботи Чернівецького краєзнавчого музею, а з 1959 року — в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві.
Після закінчення Рожнівської семирічної школи продовжив навчання в Косівській середній школі, яку закінчив у 1948 році і поступив до Чернівецького державного університету на філологічний факультет, який закінчив у 1953 році. Одружився з косів'янкою Ярославою Михайлівною Базник, яка народилася 1931 року в сім'ї вчителів на Познанщині (Польща). З 1933 року Ярослава з батьком проживала у Косові, а мати продовжувала вчителювати у Польщі.
Федір Погребенник працював провідним науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, головним бібліографом Національної парламентської бібліотеки України, мав звання лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора філологічних наук, професора, відомий як дослідник історії українського письменства, фольклору, літературної критики і журналістики, культуролог, автор численних праць про класиків нашої літератури: Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, В. Стефаника, Л. Мартовича, О. Кобилянської та багатьох інших. Його перу належать цікаві розвідки про письменників діаспори, сотні публікацій у літературних і наукових виданнях України, Польщі, Франції, Румунії, Великої Британії, десятки підготовлених і споряджених науковим апаратом видань класики (і не лише українською, а й російською, болгарською та іншими мовами), літературно-критичних збірників, солідних монографій.
Вступивши до Чернівецького університету (після закінчення середньої школи в м. Косові на Гуцульщині), Федір Погребенник мав за своїми плечима творче спілкування з відомим колекціонером М.Керницьким, поетом і прозаїком М. Капієм, своїм тестем, педагогом Михайлом Базником, нелегальна на той час бібліотека якого стала одним із важливих джерел формування його національного світогляду. У Чернівцях (1948—1959), крім учителів офіційних, він мав тісні контакти з культурними діячами-буковинцями, які пройшли сувору школу політичного життя під декількома режимами: австрійським, румунським, радянським. Це насамперед письменник і педагог, в'язень сталінських концтаборів І. Карбулицький, актор і режисер І. Дудич, лікар, скульптор і колекціонер буковинської старовини О. Шевчукевич, учитель і актор Д. Онищук, письменники-емігранти К. Ластівка, М. Дощівник та ін. Чималу роль у житті Ф. Погребенника відіграла родина музикантів Орелецьких.
Успішно закінчивши університет, Ф. Погребенник друкував свої вірші, нариси. Працюючи відповідальним секретарем університетської багатотиражної газети, набув певного досвіду в галузі журналістики, виступав з критичними та літературознавчими статтями, гуртував навколо газети літературну молодь. На шпальтах студентської газети друкував вірші С. Будного, Л. Кондрашенка, нариси Л. Барабана.
Як перспективного літератора його рекомендували до аспірантури на кафедрі історії української літератури Чернівецького університету. Роки навчання в аспірантурі — це не тільки напружена праця над дослідженням творчості на той час незаслужено забутого, наполовину забороненого Осипа Маковея, а й дослідження літературного процесу Буковини загалом, зусилля, спрямовані на повернення нашій культурі багатьох письменників цього краю, збирання та опрацювання матеріалів про їхнє життя і творчість. У цей період молодий допитливий літератор встановлює жваві контакти з письменниками Д. Лукіяновичем, М. Рудницьким — сучасниками О. Маковея, береться за фронтальний перегляд буковинської української преси, готує себе до педагогічної діяльності в університеті й паралельно — до наукової. Закінчуючи аспірантуру, Ф. Погребенник мав уже чимало нау¬кових публікацій, завершену дисертацію, а також підготовлений до друку рукопис літературно-критичного нарису «Осип Маковей. Життя і творчість».
1958 р. він розпочав свою діяльність науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, а згодом став завідувачем відділу «Української літературної енциклопедії», провідним науковим співробітником. Розширився і збагатився обсяг його дослідницької праці.
Відтоді й розпочався новий період творчості дослідника. У стінах цього інституту, переживаючи разом з іншими колегами перипетії його складного буття, проходила напружена, в багатьох випадках позбавлена свободи вітального вияву думки, праця селянського сина з Прикарпаття. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років небагатьом вихідцям із західноукраїнських земель поталанило влаштуватися в аспірантуру, на роботу в наукові осередки Києва. У даному випадку вирішальну роль відіграла підтримка О. Засенка та академіка О. Білецького, тодішнього директора Інституту.
Захистивши 1960 р. кандидатську дисертацію, Ф.Погребенник упродовж десятиліть брав участь у виконанні всіх важливих колективних праць інституту: це шеститомне видання творів М. Коцюбинського (готував том листів, переживши радість і сум від спілкування з великим і розмаїтим естетичним світом письменника, який для тодішніх ідеологів був багато в чому несприйнятливим). Великою школою науково-текстологічної практики явилась праця над виданням п'ятитомного зібрання творів О. Білецького, яке здійснював відділ текстології під керівництвом М. Сиваченка.
Ф. Погребенник готував до друку частину матеріалів до першого тому (давньоукраїнська література), том шостий (зарубіжна література). А далі — десятки видань, планових і позапланових, спадщини класиків: Г. Хоткевича, О. Кобилянської, Є. Ярошинської, В. Стефаника, Л. Мартовича; і як вияв найвищої продуктивності у цьому аспекті науково-едиційної діяльності — підготовка разом із великою групою науковців Києва і Львова капітального, першого в історії нашої культури п'ятдесятитомного зібрання творів Івана франка, що зайняла п'ятнадцять років напруженої й складної з різних точок зору праці. Упорядницька діяльність Федора Погребенника охоплює пошук першоджерел, їхній текстологічний аналіз, вибір канонічного тексту, фахове коментування. Причому йдеться не лише про видання українською мовою, а й російською (вчений підготував том прози М.Коцюбинського російською мовою, три томи І. Франка цією ж мовою, виступив ініціатором публікації новел Стефаника російською, болгарською, французькою та іспанською мовами, спорядивши ці видання вступними статтями).
Коли ж до підготовлених ученим окремих книжок класики додати численні публікації історико-літературних матеріалів у періодиці (автобіографії, спогади, листи, щоденники), то матимемо широку картину уподобань і пошукових зусиль автора в галузі пріоритетного для науки оприлюднення багатих духовних скарбів народу, їх осмислення. Ф. Погребенник був одним з найактивніших дослідників і публікаторів цінних пам'яток нашої культури, про що свідчать надруковані ним спогади про Є. Чикаленка, Г. Журбу, П. Богацького та інших, які змогли з'явитися тільки в роки незалежності України.
Усі ці грані наукової праці автора часто йшли паралельно і взаємно доповнювалися, розкриваючи цілісний особистий внесок ученого в історію рідної культури. Три «Історії української літератури»: у восьми томах (1967—1971), у двох томах (1987) і новостворена вже в часи незалежності «Історія української літератури XX століття» у двох книгах (1995) містять його історико-літературні розділи про художній процес переважно на західноукраїнських землях, огляди літературної критики і журналістики кінця XIX — початку XX ст., відбивають як досягнення, так і вади тогочасної наукової думки.
Як дослідник естетичної думки, один з авторів ґрунтовної «Історії української літературної критики. Дожовтневий період», що вийшла за участю і за редагуванням П. Федченка (1988), Ф. Погребенник представив творчі портрети Осипа Маковея, Левка Турбацького, Михайла Мочульського, Івана Труша, Антона Крушельницького, Василя Щурата, Миколи Сумцова, Миколи Вороного, окреслив помітний внесок цих особистостей у теорію та Уторік) даної галузі науки.
Дослідник збагатив вітчизняне літературознавство своїми критичними нарисами і монографіями про І. Франка, В. Стефаника, Г. Хоткевича, О. обилянську та інших, що видані окремими книжками й побачили світ як вступні статті до публікацій класичної спадщини.
Едиційно-наукова діяльність одного з ветеранів Інституту за роки незалежності поширюється на раніше заборонені видання: спадщину письменників, які жили поза межами України, емігрували, і були вилученими з історії літератури. Йдеться, зокрема про Б. Лепкого, В. Королева-Старого, М. Матієва-Мельника, П. Богацького, І. Боднарчука, Міру Гармаш, Яра Славутича, Г. Журбу, до видання і осмислення творчості яких причетний Ф. Погребенник.
Різнобічну діяльність ученого не можна уявити без його тривалої й плідної співпраці з енциклопедичними виданнями: перше і друге видання УРЕ, УРЕС, Шевченківський словник, Літературознавчий словник-довідник, а також Енциклопедія української діаспори, літературно-мистецька енциклопедія Буковини, що готуються до друку. Особливо багато зусиль як член редколегії та один із найактивніших авторів Ф. Погребенник доклав до УЛЕ, керуючи впродовж чотирьох років відділом «Українська літературна енциклопедія», розробляючи разом із колегами основні засади цього надзвичайно важливого для нашої культури колективного дослідження.