Національний інститут імені Оссолінських (також — Національний заклад імені Оссолінських) () або Оссолінеум () — польська науково-культурна інституція, розташована у Вроцлаві (Республіка Польща).
Установа належить до найважливіших та найдавніших польських культурних осередків з багатою бібліотечною колекцією, у складі якої — першорядні для польської культури стародруки, зокрема «De revolutionibus…» (1543) Миколая Коперника чи «Пісні» Яна Кохановського (1586), і рукописи, зокрема автограф поеми «Пан Тадеуш» (1843) Адама Міцкевича.
Джерелом фінансування Інституту, заснованого у Львові, початково були доходи від земельних маєтків фундатора Юзефа Максиміліана Оссолінського, управління якими здійснювали куратори. Після виселення поляків зі Львова і зміни кордону в 1945 році Оссолінеум як інституцію разом із третиною його фондів було переміщено до Вроцлава, де він знаходиться дотепер.
Сьогодні інституція продовжує здійснювати свою місію як національна фундація, що діє на підставі фундаційного акту про Національний інститут імені Оссолінських. Відповідно до акту, Інститут перебуває під патронатом Президента Республіки Польща, а безпосередній нагляд здійснює Рада Кураторів у складі тринадцяти осіб. До основних завдань фундації належить забезпечення роботи Національної бібліотеки Оссолінеуму, що полягає у примноженні, опрацюванні та популяризації її збірок, підтримка та проведення науково-дослідної роботи, а також видавнича діяльність. Від 1933 року Інститут видає найдавнішу у Польщі серію «Biblioteka Narodowa» («Національна Бібліотека»), започатковану 1919 року у Кракові.
До структури Інституту належать: Бібліотека Оссолінеуму (1816), Музей князів Любомирських (1823), Видавництво Оссолінеуму (1827), Музей «Пана Тадеуша» (2016).
__TOC__
Історія
Заснування і розвиток до 1939 року Інститут, який у 1817 році уфондував для польського народу Юзеф Максиміліан Оссолінський, розпочав свою діяльність 1827 року у Львові. До 1939 року до структури Інституту належали Бібліотека, Видавництво і Музей князів Любомирських.
Від заснування і аж до 1945 року Національний інститут ім. Оссолінських було розміщено у приміщенні колишнього монастиря й костелу сестер ордену кармеліток взутих на вул. Оссолінських, 2 у Львові (тепер — вул. В. Стефаника). Після першого поділу Речі Посполитої й касації багатьох монастирів, яку здійснив австрійський імператор Йосиф II, приміщення монастиря і костелу перебувало у стані руїни. Реставрацію було здійснено зусиллями Юзефа Бема і Єжи Ґлоґовського — архітектора, маляра і графіка, який переїхав до Львова із Кракова. У 1823 році до Інституту на правах окремого відділу було приєднано Музей князів Любомирських, засновником якого був князь Генрик Любомирський.
Після включення Галичини до складу Австрійської імперії Оссолінеум залишався центром польського наукового життя і належав до найважливіших осередків розвитку польської культури в часи окупації і насильницької германізації. Для Інституту це був період переслідувань, поліційних обшуків та арештів працівників.
Згідно із намірами засновника, Оссолінеум став одним із найважливіших осередків дослідження польської історії і літератури, у посіданні якого — одна із найбільших книгозбірень у Польщі, що включає численну збірку рукописів і автографів, а також середньовічних манускриптів та найдавніших друків.
У 1926 році повстало Товариство приятелів Оссолінеуму, членами якого були Освальд Бальцер, Юзеф Бялиня-Холодецький, Броніслав Ґубринович, о. Адам Ґюркович, Генрик Копіа, Адам Кринський, Авґуст Лозинський.
З Оссолінеумом пов'язані також менші архіви і книгозбірні: Яблоновських, Понінських, Павліковських, Скарбків, Бальцера, Сапєг, Любомирських, Мнішків.
До Другої світової війни Оссолінеум був головним польським науково-культурним та видавничим осередком у Львові. Інститут тісно співпрацював з різними, як польськими, так і українськими, культурно-науковими інституціями, здійснював широкий книгообмін. Інститут був також важливим центром українського інтелектуального середовища. Зокрема, співробітниками Оссолінеуму були українці Микола Михалевич та Іван Вагилевич — поет, громадський діяч, представник «Руської трійці». З інституцією тісно пов'язана діяльність українських просвітників Івана Могильницького, Маркіяна Шашкевича та ін. Матеріали для своїх наукових досліджень в оссолінській книгозбірні знаходили провідні українські науковці та письменники, зокрема Михайло Грушевський, Іван Франко, Василь Щурат, Іван Крип'якевич, Михайло Возняк, Пантелеймон Куліш, Антін Петрушевич, Михайло Драгоманов та ін. Долучалися українці і до формування колекції Оссолінеуму. Дарувальниками Інституту були, зокрема, Михайло Драгоманов, Іван Франко, Богдан і Олександр Барвінські, Михайло Грушевський тощо.
Радянська окупація Після захоплення Львова радянськими військами у вересні 1939 року Оссолінеум зазнав серйозної реорганізації. У 1940 році окупанти позбавили Національний інститут ім. Оссолінських юридичного статусу, націоналізували його збірки, а саму інституцію на правах філії приєднали до Академії Наук УРСР. Під час першої радянської окупації Львова з Оссолінеуму у власність держави було вилучено, зокрема, коштовності, золоті і срібні вироби, які на правах приватних депозитів було раніше передано від польської знаті.
Німецька окупація У часі німецької окупації (29 червня 1941 — 27 липня 1944) бібліотеку Оссолінеуму було включено до структури німецької Державної бібліотеки Львова (нім. Staatsbibliothek Lemberg). На початку 1944 року німецька влада постановила евакуювати львівські бібліотечні колекції. Крім Оссолінеуму це розпорядження стосувалося теж бібліотек Університету і Політехніки, а також Наукового товариства ім. Т. Шевченка.
Два транспортні засоби для евакуації підготував тогочасний керівник Оссолінеуму професор Мечислав Ґембарович. Всупереч до чітких інструкцій німців вивозити передовсім німецьку фахову літературу і підручні книгозбірні головних читальних залів, до транспортування було приготовано найцінніші і старанно відібрані пам'ятки з колекції Оссолінеуму (бл. 2300 рукописів, бл. 2200 документів (дипломів), бл. 1700 стародруків та бл. 2400 графічних творів з зібрання Музею Любомирських і колекції Павліковських, а також кількасот монет і медалей). До цих пам'яток було долучено бл. 170 найцінніших рукописів з іншої польської фундаційної книгозбірні — Бібліотеки Баворовських та найвартісніші манускрипти й інкунабули з Університетської бібліотеки у Львові. До евакуйованих літературних матеріалів XIX та XX ст. належали: автограф поеми «Пан Тадеуш» Адама Міцкевича, рукописна спадщина Юліуша Словацького (зокрема автографи драм «Мазепа» і «Лілля Венеда», поеми «Король Дух») і Александера Фредра (зокрема автографи творів «Пан Йов'яльський», «Шлюб панянський», «Помста» і «Пожиттєва рента»), а також автографи творів Северина Гощинського, Теофіла Ленартовича, Джозефа Конрада (Коженьовського), Генрика Сенкевича (зокрема автограф роману «Потоп»), Юзефа-Ігнація Крашевського, Яна Каспровича, Владислава Реймонта (зокрема автограф роману «Селяни»), Стефана Жеромського.
Крім того, було евакуйовано рукописні матеріали львівських вчених: Войцеха Кентшинського, Людвіка Бернацького, Освальда Бальцера, Кароля Шайнохи, а також архів галицьких діячів селянського руху Болеслава і Марії Вислоухів. Із документів (дипломів) для евакуації було відібрано передусім найдавніші і найцінніші пам'ятки, зокрема документи папи Григорія IX 1227 року і сілезького князя Генрика Бородатого 1229 року.
Евакуйовані збірки Оссолінеуму впродовж березня — квітня 1944 року дісталися до Кракова, де у безпечних підвалах Яґеллонської бібліотеки мали зберігатися до закінчення воєнних дій. Проте влітку 1944 року німці несподівано вивезли ці матеріали далі на Захід і розмістили їх в Аделіні (Адельсдорфі) (тепер — с. Заґродно) біля м. Злоториї в Нижній Сілезії. Щасливо переживши там війну, у 1947 році збірки надійшли до бібліотечних фондів Оссолінеуму, який відновив свою роботу у Вроцлаві.
Друга радянська окупація і поділ колекції Після повторного захоплення Львова радянськими військами, від 1944 року, Оссолінеум функціонував у статусі т. зв. Польського сектору Львівської бібліотеки Академії наук УРСР. Цього року у Львові було вперше розпочато т. зв. «акцію з очищення музейних і бібліотечних збірок від шкідливих творів», яка полягала у затиранні 600-літньої присутності польської культури на цих землях шляхом вилучення різного типу «ідеологічно неправильних» матеріалів і експонатів. Операцією керував новопризначений заступник директора Львівського музею українського мистецтва Василь Любчик — художник, член КПРС, скерований до Львова для боротьби з націоналістичними та формалістичними проявами в мистецтві.
Упродовж 1946—1947 рр. радянська влада здійснила розподіл львівських збірок Оссолінеуму. Головний принцип поділу полягав у тому, що всі матеріали, які походили або стосувалися земель на схід від лінії Керзона, а особливо матеріали, пов'язані (з точки зору української комісії) з історією і культурою Західної України, а також в той чи інший спосіб з Росією, Білоруссю, Поділлям, Волинню, Литвою, Туреччиною тощо, мали залишитися у Львові. Цього принципу було дотримано навіть щодо матеріалів, у яких з'являлася хоча б одна згадка, яка стосувалася теренів Західної України.
Упродовж 1949—1952 рр., згідно з рішенням секретаря Львівського обласного комітету КП України Костянтина Литвина, «шкідливі польські експонати», відібрані у рамках операції з «очищення збірок» 1944 року та зібрані у 70 скринях, було назавжди знищено, ймовірно, на території Оссолінеуму. Не збереглося жодного офіційного переліку цих пам'яток.
З бібліотеки Оссолінеуму до Польщі радянське керівництво планувало початково передати заледве 30 тисяч томів книг. Це число кількаразово зростало, і врешті остаточно в травні 1946 року досягло 150 тисяч (стародруків, видань XIX і XX ст., рукописів), що становило лише бл. 15-20 % від цілої колекції. При цьому поза увагою залишилися зібрання графіки, картографії та майже уся збірка польської преси XIX-ХХ ст.
Під час розподілу збірок було застосовано досить оригінальні критерії. Польській стороні не повернуто, зокрема, акт абдикації короля Станіслава Авґуста, оскільки він постав у Гродні, лещинські друки Яна Амоса Коменського, які було зараховано до богеміки, різні видання, пов'язані з дисидентським рухом, матеріали у справах Барської конфедерації, дипломатичну кореспонденцію, що стосувалася поділів Речі Посполитої.
Збірки зі Львова прибули до зруйнованого ще на той час Вроцлава у 1946 році як «дар радянського народу для польського народу».
Післявоєнний період Перевезені зі Львова збірки було розміщено в приміщенні колишнього монастиря Ордену Св. Хреста з Червоною зіркою, у якому від початку XIX ст. діяла чоловіча католицька гімназія св. Матвія. Будинок було відремонтовано, і вже в 1947 році відкрито читальний зал.
Розпорядженням Голови Ради Міністрів Польської Народної Республіки від 28 квітня 1948 року було оголошено статут неприбуткової громадської організації «Товариство приятелів Оссолінеуму».
У 1953 році Національний інститут ім. Оссолінських було включено до структури Польської Академії Наук (ПАН) і поділено на дві інституції: Національний інститут ім. Оссолінських — Бібліотека ПАН та Національний інститут ім. Оссолінських — Видавництво ПАН.
Сучасний період У 1995 році фундацію «Національний інститут ім. Оссолінських» було реституйовано, у 2007 році відновлено Музей князів Любомирських, який функціонує як відділ Інституту. В 1990‑х роках видавництво було комерціалізоване, проте в 2007 році Національний інститут ім. Оссолінських став його найбільшим акціонером. 2013 року видавництво було повернуто до структури Оссолінеуму. У 2016 році повстала нова структурна одиниця Оссолінеуму — Музей «Пана Тадеуша».