Марія́мпіль (з 07 червня 1946 до 05 лютого 2004 р. — МаринóпільКартка постанови про перейменування) — село в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області.
Входить до складу Дубовецької сільської громади.
На гербі зображена Діва Марія (герб є промовистим).
Географія Розташоване на лівому березі річки Дністер.
Назва
Існують дві легенди щодо пояснення назви села.
За одним із переказів, на території села, ще до його заселення, відбувалася кривава битва місцевого населення з татаро-монголамиза іншою версією – з християнами, які нищили язичницькі поселення. В цій битві ворожі війська були розгромлені та вони не змогли поневолити місцеве населення, тому поле було назване Марним полем.
Друга версія позв'язана із загарбанням Галичини Польщею. Після того, як Галичину поневолила Польща, цю територію почали заселяти поляки і євреї. Вони, за переказами, дали назву Mariampol miasto, що в перекладі означає «Місто святої Марії».
Після входження західних областей України в склад СРСР, 07 червня 1946 року, указом Президії Верховної Ради УРСР, Маріямпіль перейменували на Маринопіль.
За результатами сільського референдуму у 2003 році, мешканці села вирішили повернути йому довоєнну назву — Маріямпіль.
У лютому 2004 року відповідне рішення ухвалила Верховна Рада України.
Історія Перша письмова згадка про село датується 1378 роком.
Археологами визнано найдавнішим (111—115 тисяч років) на Галицькому Придністров'ї поселення коло Маріямполя.
Чортопіль Маріямпіль сучасну історію веде з 1691 року, коли він був відбудований на руїнах язичницького Чортополя.
З досліджень археологів відомо, що первісне селище доби Галицько-Волинського князівства (XII—XIII ст.) знаходилося на високій кручі над Дністром й було добре укріплене. Не виключено, що воно мало назву Чортополь.
За народніми переказами, записаними краєзнавцем І. Драбчуком «гарне і надійне з оборонної точки зору місце у XIII ст. вибрав для себе галицький князь Данило Галицький, який і збудував тут замок для себе чи одного зі своїх синів».
Згідно з легендою, з княжих часів на замковому подвір'ї збереглася дуже глибока (63 метри) криниця. Історичних відомостей про тогочасну історію містечка немає.
Вовчків На відстані 500—900 метрів від місця над Дністром, де розташовувалося спустошене християнськими «діячами» язичницьке селище, у кінці XIV ст. виник хутір села Делієва — Вовчків (первісна назва Вовче).
Уперше в історичних джерелах населений пункт згадується в 1404 р. у зв'язку з тим, що власник «дібр Вовче» Добеслав із Делієва мав послати 7 своїх підданих на суд у Галич.
Але на існування села щонайменше з 1378 року вказують судові документи «Акти земські і гродські» середини XV ст. В них згадується Ян на прізвисько Билінка, який пред'явив у суді привілей на Вовче, наданий його предкам ще князем Владиславом Опольським (1372—1380), і грамоту на його підтвердження, підписану польським королем Казимиром Яґеллончиком.
У податковому реєстрі 1515 року в селі документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та ще 3 лани тимчасово вільноїZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 170 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s..
У XVI ст. Вовчків дуже розрісся.
У 1594 р. він, як і сусідні Чешибіси (майбутній Єзупіль), був спалений. Починаючи з 30-х років XVII ст., населений пункт належав шляхтичеві Теодору-Анджею Белжецькому — сину галицького каштеляна Яна Белжецького.
У 1638 р. він домігся надання Вовчкову міського статусу.
Магдебурзьке право надав містові своєю грамотою король Ян III Собеський у 70-х роках XVII століття. Дитинцем нового містечка був дерев'яний замок Божий Видок, зведений за сприяння Т.-А.Белзецького на одному із пагорбів.
У 1655 р. жителі Вовчкова разом з мешканцями сусідніх сіл зненацька напали на замок у Єзуполі, виламали браму і захопили майно навколишньої шляхти.
Через два роки загони козацького полковника Антона Січлоса, до яких приєдналися ватаги місцевих селян, ще раз зруйнували маєтки в Єзуполі і Вовчкові-Божому Видку.
Довершив спустошення цих міст турецький напад 1676 р. Турки і татари зруйнували замок і зрівняли містечко із землею.
Рід князів Яблоновських У 1691 р. король передав зруйноване містечко Белжецьких Божий Видок — Вовчків краківському каштелянові, великому коронному гетьманові Станіславу Яну Яблоновському (1634–1702) і надав йому привілей на закладення тут фортеці. Невідомо, хто порадив військовому міністру Польщі побудувати її на високих кручах, де майже прямовисні береги річки з двох сторін утворювали неприступний бастіон.
Споруджена за всіма правилами фортифікаційного мистецтва, твердиня мала форму правильного прямокутника в плані. По її кутах знаходилися 4 високі башти. Потрапити у замок можна було через дві в'їзні брами із підйомними мостами. Товщина стін замку становила 2-3, висота — 4-5 метрів. Південну й південно-східну сторони захищав також глибокий і широкий рів. В підошві Замкової гори закладається прямокутна в плані Ринкова площа.
Першими, розібравши для будови своїх домів руїни форталіції Белжецьких, поближче до новозакладеного замку переселилися жителі містечка Божий Видок.
На запрошення Яблоновського в місто прибули колоністи-мазури, оселившись переважно у Вовчкові, що стало передмістям новоствореного Маріямполя.
Родина князів Яблоновських володіла Маріямполем майже 190 років, її представники сприяли його закладенню, розвитку. Після смерті у 1702 р. Станіслава Яна Яблоновського Маріямпіль успадкував його син Ян Станіслав Яблоновський — руський воєвода, вчений і письменник. За його вказівкою було споруджено дерев'яний парохіальний костел Святої Трійці, у який перенесено ікону Марії.
З 1693 р. Маріямпіль мав герб, який використовувався на міській печатці. За привілеєм короля Яна III Собєського, на гербі виступав образ «Єдиної Нероздільної Трійці» (тобто Бога-Отця, Ісуса Христа і Святого Духа) на блакитному тлі.
З XIX ст. на печатці містечка було зображено Богоматір з дитям (образ Чудотворної Богородиці Маріямпільської), поле щита було блакитне, фігури — золоті. Пізніше (у другій половині XIX ст.) до герба додали зображення родинного знаку Яблоновських — Прус III в окремому щитку.
Онук Станіслава Яна Яблоновського — Ян Каєтан Яблоновський (1699–1764) виділив кошти для будівництва у 1736–1741 рр. мурованого костелу Святої Трійці. В 1742 р. було споруджено в Маріямполі кляштор чину капуцинів з костелом св. Антонія, спочатку дерев'яні, пізніше муровані (будівництво кам'яного монастиря і костела завершено в 1757 р.).
У 1753 р. при монастирі закладено один із небагатьох вищих навчальних закладів у Галичині — колегіум із класом філософії, а через 10 років в ньому відкрито клас риторики.
Завдячуючи коштам дружини Яна Каєтана Яблоновського — Терези з Вєльгорських — в Маріямполі з 1746 р. почали діяти шпиталь для убогих та школа для осиротілих шляхтянок, якими опікувались монашки.
Австрійська імперія З 1772 р. галицькі землі ввійшли до складу Австрійської імперії. Упродовж тривалого часу Маріямпіль був центром австрійської адміністративно-територіальної одиниці — циркулу. В маріямпільському замку майже на 150 років осідає військовий гарнізон. В місті виростають нові будинки, збільшується кількість жителів.
На 1785 р. в Маріямполі проживало 1332 жителі, було 218 будинків. Згідно цісарського указу про закриття малочисельних монастирів, покинули містечко капуцини. Монастир австрійська влада пізніше передала в користування сестрам милосердя, костел св. Антонія викупила греко-католицька громада.
Про існування у Маріямполі церкви вперше згадується у фундаційній грамоті Яна Яблоновського капуцинам за 1742 р.
У кінці XVIII ст. діяло дві церкви — Чесного Хреста (в центрі) і святого Миколая (в ремісничому кварталі). Спільне 130-річне володіння культовою спорудою греко- та римо-католиками було причиною частих суперечок та процесів у галицькому та львівському судах. У конфлікт змушені були втручатися навіть австрійський цісар та віденський парламент. Та австрійська влада старалася завжди підтримувати паритет.
Під час Наполеонівських війн маріямпільська твердиня востаннє використовувалася за призначенням.
В 1809 р. у фортеці отаборився пронаполеонівський 4-тисячний партизанський загін польських повстанців з Поділля під командуванням П. Стрижевського. Майже 8-тисячна австрійська армія, що складалася з корпусів генералів Мерфельда, Кеслера та Едермана, хоча й мала подвійну перевагу, не наважувалася здобувати твердиню штурмом. Цісарські війська вдалися до артилерійського обстрілу, від якого постраждало багато будівель в місті.
Щоб запобігти повторенню подібних ситуацій, австрійська влада наказала розібрати фортечні мури, що й було зроблено в 1817 р. Використовуючи будівельний матеріал із фортечних укріплень у 20-х роках XIX ст. Яблоновські побудували в Маріямполі типовий для того часу палац, який дійшов до нашого часу у великій руїні.
Європейська весна народів торкнулася і життя Маріямполя.
Великий вплив на активізацію громадсько-політичного життя громади мала діяльність родини Заклинських, особливо Гната Заклинського (1818–1866) — греко-католицького пароха з кінця 1840-х. Разом з дружиною Осипою-Катериною вони організували в містечку хату-читальню, хор, драмгурток.
Ще однією знаковою персоною містечка став о. Василь Мотюк (1853–1934), греко-католицький парох Маріямполя, впродовж 50 років з 1884 р., який прилучився до численних ініціатив: заснувавши церковний й світський хори, заснувавши численні громадські організації, серед яких читальня «Просвіти» у 1899 року.
За проєктом інженера Володимира Січинського просвітяни побудували одноповерховий дім для своїх зібрань, де проводилась робота аматорського драматичного гуртка, хору, крамниці і позичкової каси.
У XIX ст. продовжувався й економічний розвиток містечка.
З часу свого заснування Маріямпіль був вотчиною будівників. Найактивніше в ньому розвивалися будівельні та деревообробні ремісничі об'єднання. Дещо менше кваліфікованих спеціалістів мав ковальський цех, але в порівнянні з іншими населеними пунктами три маріямпільські кузні були досить великими й виготовляли на той час чимало продукції. Найбільшим серед ремісничих об'єднань був цех гонтарів.
Виготовлені в містечку гонтові покрівлі у 1844 р. експонувалися на міжнародній виставці у Відні. Будівельники своєю майстерністю також славилися далеко за межами краю. Зведеними громадськими й житловими спорудами маріямполяни залишили по собі слід майже по всій Галичині.
Для активізації торгівлі до Маріямполя у XVIII ст. Яблоновські запросили єврейських купців, які забудували Ринкову площу крамницями-помешканнями.
Під час свого найбільшого зросту в 1898 р. населення Маріямполя становило 4 135 осіб, з яких 2 020 римо-католиків, 1 265 греко-католиків та 850 юдеїв. Більшість римо-католиків становили нащадки місцевої галицької шляхти і лиш населення присілка Вовчків майже повністю складалося з нащадків колоністів з Мазурщини.
Новітня історія У роки Першої світової війни, завдяки своєму розташуванню Маріямпіль потрапив у горнило боїв.
02 вересня 1914 р. містечко зайняли росіяни. Жорстокі бої в околицях Маріямполя точилися з 27 лютого по 04 березня 1915 р. Більшість жителів евакуювалися й врятували своє життя. Шквальний вогонь артилерії знищив значну частину житлових будівель містечка, у тому числі й палац. Росіяни таки зуміли відбити шалені атаки австрійців і втримати місто до 02 липня. Вдруге російські війська зайняли Маріямпіль у червні 1916 року.
Зростала і радикалізовувалась національна свідомість української та польської громад Маріямполя. Чимало молоді з Маріямполя влилося в ряди українських січових стрільців та вояків УГА.
Під час Листопадового чину 1918 р. українська молодь Маріямполя міську польську управу та жандармерію замінила власною.