Ку́льчиці — село в Україні, у Ралівській сільській територіальній громаді Самбірського району Львівської області.
Батьківщина трьох козацьких гетьманів — Петра Сагайдачного, Марка Жмайла, Павла Павлюка (Бута) — і героя оборони Відня 1683 року Юрія Кульчицького.
Назва Назва села, згідно з деякими джерелами, походить від татарського слова «Куля–чач–ке», що перекладається українською як «Водна вежа». Село розташоване на височині–пагорбі, з якого видно сусідні села, що розкинулись у низовині.
Географія Понад селом тече потік Ловець.
Історія Поблизу Кульчиць досліджено 13 курганів епохи ранньої бронзи (ІІІ тис. до н. е.), виявлені залишки поселення епохи заліза VII–VI ст. до н. е., на місці якого пізніше існувало давньоруське городище.История городов и сёл Украинской ССР: Львовская область. — Ин-т истории АН УССР. Редкол.: Яремчук Д. А. (пред.) [и др.]. — К.: Глав. ред. Украинской Сов. Энциклопедии, 1978. — 554 с. Тут жили племена, пам'ятки яких мають умовну назву «культура лінійно-стрічкової кераміки».
Першу письмову згадку про Кульчиці датовано 1284 роком у привілеї князя Лева.Оксана Мельник. Кульчиці — гетьманська батьківщина // Урядовий кур'єр. — № 242, 24.12.2010 В грамоті князь надав слузі Мелентію Туркевичу село Кульчиці у Самбірській волості з усіма належними до нього земельними угіддями та «користями» з бортей та рибальства.
Попри привілей існують й інші документи, які свідчать про наявність поселень на території сучасних Кульчиць, зокрема, в 1241 р. на поселення навколо городища напали татари. Під 1265 роком записано: «Князь Лев Данилович наділив навколишні поселення і село Кульчиці новими свободами».У селі та його околицях відомі пам'ятки Київської Русі і Галицько–Волинського князівства Х–XIII ст. Найраніше з них, поселення Х ст., знаходиться поблизу урочища Над Мушиною. Городище стародавніх Кульчиць, можливо, було розташоване там, де нині стоїть Церква Св. Флора і Лавра. Очевидно, це городище згадується в привилеї князя Лева Даниловича у 1284 році.
Територія Кульчиць починається монастирем св. Василія в теперішній лісовій дільниці під назвою «Городище». На його місці дотепер збереглися великі висипані вали, що заросли лісом. У «Городищі» була збудована маленька церква святих мучеників Флора і Лавра. Подальша розбудова села навколо монастиря св. Василія в «Городищі» не проводилась з тієї причини, що там не було джерела з водою, тому почали будувати хати біля джерела «Жолубок», з якого випливають потоки «Роштоки» і «Чорногора». Зараз ця частина села має назву «Вулиця». З огляду на те, що село почало розбудовуватись в іншому напрямку, монахи перенесли церкву св. Флора і Лавра на «Вулицю».
Наступна згадка датується 1377 роком. +Відомі власники КульчицьДатаІм'я1420 р.Грицько Кульчицький–Сметанка (королівський ловчий), його брат Андрій і Петро.XV ст.Михайло, Проць, Захарій, Грицько, Федір Кульчицькі–Сметанки1639 р.Васько ПузичXVI ст.Івашко і Тарас Кульчицькі–Івашковичі В 1498–1500, 1505, 1594, 1620–1621, 1624 рр. село зазнавало нападів турків і татар.
Село було батьківщиною й осередком українського шляхетського роду Кульчицьких гербу Сас. І належало до родових маєтностей роду Попелей-Конашевич.
Кульчицька шляхта була українською і за мовою, і за віросповіданням (більшість — греко–католики), і за національною самосвідомістю. Часто вона виступала у військових компаніях, відомих як посполите рушення. Його скликання дозволяло мобілізувати для підтримки регулярних військ до кількасот осіб. Так, у Зборівській битві посполите рушення перемишльської шляхти нараховувало до 800 вояків. З них половина — це вихідці з Кульчиць.
У складеній доктором Миколою Ценком «Хронологічній таблиці історії села Кульчиць, на підставі архівних документів та спогадів старожилів», датою відвідин гетьманом Петром Сагайдачним рідного села визнано 1621 рік. Саме під цим роком літописно уточнюється: «Перебування Петра Конашевича–Сагайдачного в складі козацького посольства у Варшаві; повернення в рідне село після довготривалого перебування на Запорізькій Січі; проведення фортифікаційних робіт біля церкви Св. Флора і Лавра (насипання валів), для захисту від турецьких нападів на село; висадження лип на валах».
У 1665 р. більше сотні власників с. Кульчиці протестували проти панцирної хоругви Замойського, у кожного з них небажані гості забрали кілька півмірків вівса та півмацків гороху, віз або й два сіна, кілька сирів, трохи масла, гарнець або й більше горілки і пива, по кілька курей, а в декого ще й кілька індиків, гусей та одного-двох підсвинків або вепра; хтось відкупився грошима. У грошовому еквіваленті вибрані з кульчицької шляхти побори склали більше 1000 зл.
В шляхетській частині села читальня «Просвіти» відкрилася у 1892 році, набагато раніше, ніж у Кульчицях–Рустикальних, де вона постала тільки 1907–му. Активним діячем у цьому селі був парох Дмитро Гординський–Антонович, який уже наступного року головував одночасно в обидвох читальнях «Просвіти» шляхти і селян.
В 1912 році о. Дмитро Гординський–Антонович і студенти Львівського університету Ілля і Остап Кульчицькі–Дашинич організували в селі свято пам'яті гетьмана Петра Сагайдачного до 290–ї річниці від дня його смерті. Участь взяли мешканці та делегати запрошеної шляхти з дальших і далеких околиць. На місці, де стояла хата гетьмана Сагайдачного, поставлено пам'ятковий хрест. Значний внесок в свято вклала читальня «Просвіти».
Після святкових заходів відбулось народне віче, на якому було вибрано комітет по підготовці до спорудження пам'ятника гетьману і розпочато збирання коштів, але цій справі перешкодила Перша світова війна.
У минулому село було поділене на дві частини (нині цей поділ зберігає залізничне полотно Самбір–Стрий): східну, Кульчиці Шляхотські (шляхетська), та західну — Кульчиці Рустикальні (тобто сільська). Нерівність між шляхтою і «селянами» була найбільш помітною у XIX ст. і аж до 1950–х років. Різниця між ними була така, що представники кожного зі соціальних станів нарізно стояли в церкві. Тривалий час навіть працювали дві сільські ради — Кульчиці Рустикальні та Кульчиці Шляхетські, потім їх об'єднали в одну.
Період II Польської Республіки (1918–1939) Станом на 1930 р. при товаристві «Просвіта» діяло Братство тверезості, оркестр, хор, театральний гурток та бібліотека; осередки «Союзу українок». Мешканці села організовували платні курси рільництва, крою та шиття. Читальні в селах Кульчиці Шляхетські та Кульчиці Рустикальні співпрацювали між собою, обмінюючись делегатами на засіданнях. У звіті про діяльність читальні зазначалося: «В селі є 4-класова руська школа, говорять в громаді руською мовою. Поляки і жиди не мішаються до наших справ». В 1937 р. читальню «Просвіти» очолював Іван Баранецький.
1 серпня 1934 року громада села увійшла до складу об'єднаної сільської ґміни Городище в Самбірському повіті Львівського воєводства.
7 травня 1946 року перейменували село Кульчиці Рустикальні на Кульчиці Перші і Кульчице-Рустикальнівську сільську Раду — на Кульчицьку Першу, а село Кульчиці Шляхоцькі — на Кульчиці Другі і Кульчице-Шляхоцьку сільську Раду — на Кульчицьку Другу.Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.5.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дрогобицької області»
У селі діють середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт.
Щороку проводять фестиваль «Кульчиці-Фест».
У музеї «Дрогобиччина» експонується найдавніший з відомих на території Прикарпаття глиняний ліпний посуд із неолітичного поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, який походить із Кульчиць. Згадки про село містяться в повісті Івана Филипчака «Кульчицький — герой Відня», у якій описане життя одного з найвідоміших уродженців села Юрія Франца КульчицькогоФилипчак І. Кульчицький — герой Відня. — Львів: Слово, 1991. — 240 с. — ISBN 5-7707-1659-2..
УРСР (1939—1991) На фронтах Другої світової війни, в складі Червоної армії, воювали 53 жителя, 27 з них за мужність і хоробрість нагороджені орденами і медалями СРСР ще 27 чоловік загинули.
З приходом радянської влади в селі була створена 4-а бригада колгоспу «8 Березня», центральна садиба якої знаходилася в с. Городище. За бригадою було закріплено 1746 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 924 га орної землі. Бригада спеціалізувалася на вирощувані льону, цукрового буряку і зернових культур. Також на території села розміщувався цех № 2 Самбірського міжколгоспного об'єднання з вирощування свинини.
У селі діяла восьмирічна школа, в якій, на 1978 р., навчалося 249 учнів і працювали 23 вчителя. Працював Народний дім з залом на 350 місць, бібліотека з фондом 8200 книг, краєзнавчий музей, медпункт, 2 магазини, їдальня, майстерні по пошиттю верхнього одягу і взуття, відділення зв'язку, АЗС.
Партійна організація (заснована в 1950 р.) об'єднювала 24 комуніста, комсомольська (заснована в 1948 р.) — 22 члена ВЛКСМ.
За успіхи в праці 11 чоловік нагороджені орденами і медалями СРСР, серед них Орденом Трудової Слави 3-го ступеня — ланкова Б. М. Смуж.
Діяльність ОУН–УПА на теренах села З оперативних зведень відділу 92 «Булава» ТВ–24 «Маківка» ВО–4 «Говерла» УПА–Захід (1946–1948) та інших повстанських хронік: «3 березня 1946 р. НКВС СРСР намагалися арештувати підпільницю „Чайку“, вона, вдаючи, що одягається, вийшла до другої кімнати і застрілилася». «Дня 8 червня 1947 p., о год. 22–ій вечером рій ройового „Верхового“ з підвідділу 479 мав перестрілку з більшовиками в с. Кульчиці. Рій був в селі на вечері. На заставі стояв кулеметник „Клим“, котрий запримітив групу озброєних людей. На його заклик стати, група заметушилась і почала викрикувати по московськи. Кулеметник „Клим“ віддав до більшовиків вогонь з кулемета у віддалі 30 м. Рій сейчас вискочив з хати та відкрив вогонь по шаткованому ворогові. Ворожі втрати: 1 лейтенант, 1 сержант, 1 боєць з МДБ—МВС і 1 провокаторка — Стефа зі Самбора, котра водила більшовиків по знаних хатах, вбитими. У нас втрат не було. В селі в той час було дві більшовицькі спецгрупи, около 50 чоловік. Вистріляно амуніції: 75 шт. набоїв крісових російських, 10 шт. набоїв крісових німецьких і 15 шт. набоїв до ППШ». Дня 25 жовтня 1947 p., зліквідовано члена обласного управління Смірнова, котрий приїхав до с. Кульчиці Рустикальні по учнів школи ФЗО, котрі мали йти під комісію.