Мацуо́ Басьо́, або Мацуо БашьоМацуо Башьо. Стежками півночі: пер. з яп. та передм. І. Бондаренка, Т. Комарницької. КИїв: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2014. ( (Мацуо Басо, Мацуо Башо) ; 1644 — 28 листопада 1694) — японський поет періоду Едо. За життя Мацуо Басьо здобув визнання через свої твори у жанрі спільної творчості хайкай но ренґа; нині, після століть досліджень і коментарів, він є визнаним як найвеличніший майстер коротких та чітких хайку, або, як вони звались у минулому, хокку. Сам Басьо також вважав своїм найбільшим досягненням участь у складанні ренґа. Він говорив: «Багато хто з моїх послідовників можуть написати хокку так само добре, як і я сам. Але тільки у складанні строф хайкай я показую себе — справжнього»Drake, Chris. 'Bashō’s «Cricket Sequence» as English Literature', in Journal of Renga & Renku, Issue 2, 2012. p7. Творчість Басьо відома у багатьох країнах світу і перекладена багатьма мовами, а в Японії його поезія відтворена на пам'ятниках і у визначних місцях.
Басьо почав писати у ранньому віці, а після знайомства з інтелектуальним середовищем Едо (тепер — Токіо) він став добре відомим по всій Японії. Спочатку поет заробляв собі на життя вчителюванням, але згодом відмовився від міського стилю суспільного життя літературних кіл; він надавав перевагу довгим подорожам всією Японією, вирушаючи на схід, захід і в далекі дикі північні місця, де шукав натхнення для творчості. Поезія Мацуо Басьо перебувала під безпосереднім впливом навколишнього світу, часто концентруючи відчуття поета в кількох простих образах. Помер у подорожах, серед своїх учнів.
Імена та образ поета «Мацуо» було прізвищем поета, але зазвичай його називають просто «Басьо» без прізвища. Його дитячим ім'ям було «Кінсаку», а доросле «Мунефуса». Найвідоміші його псевдоніми це «Тосей» (Квітучий персик), на честь китайського поета Лі Бо, чиє ім'я означає квітуча слива. Пізніше він взяв собі ім'я Басьо (Банан), після того як його учень подарував йому це дерево. Дерево він посадив коло свого будинку. Йому сказали, що клімат у місці його проживання занадто холодний, тому дерево не плодоноситиме. Цим псевдонімом він мав на меті виклика́ти думку про марність життя поета.
Прижиттєвих зображень Мацуо Басьо майже немає, зазвичай послуговуються ескізами та офортами кількох його учнів та сучасників, намальованих доволі невиразно. Найвідоміші обриси Басьо змальовані його послідовниками: поетом Бусоном, Сугіяма Сампу (поетом-учнем, що подарував йому його «банановий будиночок»), Морікава Кьоріку (художник і поет що написав в 1693 році старого Басьо, одягненого для подорожі).
Загалом, вважається, що Басьо був струнким чоловіком невеличкого зросту, з тонкими витонченими рисами обличчя, густими бровами і виступаючим носом. Як це прийнято у буддистів, він голив голову. З його мандрівних записів відомо, що здоров'я у нього було слабке, все життя він страждав розладом шлунка. За листами поета можна припустити, що характером він був спокійною, поміркованою та врівноваженою людиною, був надзвичайно дбайливим, щедрим і вірним по відношенню до рідних і друзів. Попри те, що все життя страждав від злиднів, Басьо, як справжній філософ-буддист, майже не приділяв уваги цій обставині.
Життєпис Поезія Басьо — літопис його життя. Значна частина віршів Басьо — плоди його роздумів у дорозі. Багато віршів присвячені померлим друзям.
Дитинство й родина Мацуо Басьо народився 1644 року в кварталі Акасака містечка Уено провінції ІґаСучасний квартал Уено міста Іґа префектури Міє.. Його батько Мацуо Йодзаемон був за походженням самураєм, проте в мирний час займався викладанням каліграфії. Окрім Басьо родина мала 5 дітей, серед яких старшим був брат поета Мацуо Хандзаемон. Після смерті батька в 1656 році останній став головою родуМацуо Басьо // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.. Третя, по рахунку, дитина родини Мацуо, при народженні отримав ім'я Кінсаку, що згідно із японською традицією неодноразово змінювалось (Хансіті, Тоситіро, Тюемон, Дзинсітіро), аж поки у 20-річному віці він не отримав постійне ім'я — Мунефуса.
Батько і старший брат майбутнього поета викладали каліграфію при дворах забезпеченіших самураїв, відтак юнак Майцуо, спершу, отримав якісну домашню освіту. Мунефуса вивчав китайську та японську класичну літературу, каліграфію та звичаєві практики.
Юначі роки та учнівство В 1653 році малий Мацуо не став служкою, а став другом Тодо Йосітада, що був сином сюзерена Тодо Йосікійо, командувача самурайськими загонами уділу Цу, що мав річний дохід 5 тисяч коку. Басьо проводив багато часу зі своїм господарем, що був старшим за нього всього на 2 роки. Хлопці швидко подружилися і разом захоплювались поезієюБорис Мандель «Біографія Мацуо Басьо». Йоситада мав можливість брати уроки в найкращих вчителів та поетів того часу й своïми знаннями він охоче ділився з другом, так вони разом захопилися хайкай з від відомого майстра слова Кітамури Кіґіна, представника поетичної школи Теймон.
Дзінсітіро разом зі своїм сюзереном Тодо Йосітада, який обрав собі псевдонім Сенгін, зазвичай практикувалися у віршуванні, складаючи модні в тогочассі ренґа. Молодиків запримітив місцевий поет Огіно Ансей та видав в 1662 році кілька їх творів (один вірш Йоситади Сенгіна i два вірші Мацуо Мунефуси) у своїй антології «Сайоно Накая-Масю», це була перша публікація Басьо, у 18 років. Саме тоді він і взяв собі літературне ім'я Мунефуса.
Через рік Йоситада й Мунефуса взяли участь у складанні колективноï поеми, на сто строф разом з найкращими поетами провінціï Іга на чолі зі славним Кітамурою Кигіном (1624—1705), відомим в історіï японськоï культури поетом i вченим-філологом. Отже, початок поетичних кар'єр двох друзів вимальовувався в райдужних фарбах. Але в травні 1666 року сталося несподіване: Тодо Йоситада помер від хвороби — Басьо втратив приятеля, колегу та впливового заступника, що міг би сприяти йому в подальшій службовій кар'єрі. Басьо був змушений повернутися до рідної домівки, де прожив деякий час на утриманні старшого брата.
Переїзд до столиці — Кіото Ще з 1664 Мунефуса та Сенгін навідувалися до Кіото навчатися до місцевих вчителів та майстрів слова. Тож розпрощавшись з родиною Тодо Йосітада, в 1666 році, він подався до їхнього вчителя в Кіото. Там, під опікою Кітамури Кігіна, Басьо вивчав японську класичну літературу, вдосконалював свою поетичну майстерність. Знайомився також з китайською поезією, особливо епохи Тан (VII- ІХ столітті). Тут його наставником був конфуціанець Іто Таньан (1623—1708).
У третій чверті XVII століття, коли Басьо починав свою поетичну кар'єру, в Японії існували дві школи поезії хайкай: «Теймон», засновником якої був Мацунага Тейтоку (1571—1653), і «Данрін», яку очолював Нісіяма Соїн (1605—1682)хоча, правда, ні той, ні інший не були найталановитішими представниками цих напрямків. Прихильники школи «Теймон» стиль своїх віршів називали Кофу («давній стиль»), поети з «Данрін» проповідували зовсім протилежну манеру — Орендаторю (дослівно «В голландському дусі», тобто на закордонний манер). На практиці виражалося це в тому, що теймонци, у виборі тем орієнтуючись на класичну поезію, дуже обережно і майстерно вводили в свої вірші «непоетичну», жартівливу лексику і тим самим просто намагалися розширити традиційний поетичний канон. Данрінців же можна назвати борцями проти всіх попередніх канонів. Вони були експериментаторами і в тематиці, і в лексиці, і навіть у формі — кількість складів в їх хоку часто значно перевищувала цифру 17. Деякі риси нового стилю, який пізніше отримає назву Сьофу («справжній стиль»), почали з'являтися в творах поетів, які формально належали до шкіл Теймон або Данрін, але найбільший внесок у становлення нового стилю зробив Басьо.
Спершу, живучи в Уено й Кіото, Басьо був, звичайно ж, прихильником «давнього стилю» школи Теймон. Це пояснюється, по-перше, тим, що саме місто Кіото, давня столиця Японії, був оплотом цієї школи, а по-друге, тим, що альтернативна їй школа Данрін в 60-х роках XVII століття тільки зароджувалася і про якусь конкуренцію мова ще не йшла. Він жив у Кіото протягом наступних шести років та публікував поеми у кількох антологіях. Відомо про публікацію його двох віршів у збірці «Кайой» («Гра в ракушки») та коментарі до 58 віршів інших поетів цієї збірки.
Переселення до нової столиці — Едо Навесні 1672 року сьогун запросив Кігіна до Едо, а разом з тим до нової столиці приїхав й його учень Тосей. Басьо переїхавши Едо (так тоді називалося Токіо), влаштовується на державну службу — відповідальний за будівництво споруд з водозабезпечення в Секігуті, округу Коісікава в Едо. Але працюючи, Басьо продовжив вивчати класиків, писати вірші й поступово відійшов від школи Теймон. Його більше приваблював вільний стиль нового напрямку (саме тут, в Едо, цей напрямок одержав, в 1675 році, назву Данрін і став власне школою з багатьма прихильниками). Деякий час в число прихильників Данрін входив і Басьо, але він ніколи не вдавався до крайнощів «голландського» стилю, як, наприклад, Іхара Сайкаку (1642—1693), згодом видатний прозаїк. Більш того, коли змагання за першість між школами Теймон і Данрін тільки починалося, Басьо вже став розуміти обмеженість, однобічність і тієї, й іншої школи. Це можна проілюструвати таким, на перший погляд незначним, фактом: в 1674 році, саме в період зародження полеміки між «старописцями» і «новоголландцями», Басьо вибрав собі псевдонім Тосей.
Але життя чиновника було для поета нестерпним і, захоплений віршуванням, він полишає чиновницьку рутину і стає учителем поезії. Згодом Тосей створює власну школу хайкай. До її складу поступово увійшли його численні учні і послідовники: Дзьосо, Кьорай, Кікаку, Рансецу, Сампу, Сіко та інші. «Персик зелений» цілком перегукувалося зі словосполученням «слива біла» — так перекладається прізвище та ім'я великого китайського поета Лі Тай-бо (701—762) — цей символізм вказував з яким пієтетом ставився Басьо до одного з геніїв китайської культури і тим самим намітив третю рівноправну складову частину своєї майбутньої «істинної школи». Завершальним акордом захоплення китайською культурою та філософією стало ґрунтовне вивчення дзен-буддизму в 1680 році під опікою ченця Буттьо Осьо.
Бананова хатинка
Вчитель хайку Тойсей ставши прихильником і провідним представником однієї з провідних і модних поетичних шкіл того часу — Данрін. Число його учнів, багато з яких потім прославилися, стає дедалі більше. З кожною публікацією рік від року зростала і слава. Один з його друзів і учнів, Сугияма Сампу, багатий постачальник риби для ставків сьогуна, віддає в розпорядження Тосея свою хатину, розташовану на лівому березі річки Сумида в окрузі Фукагава. Тут в саду Тосей посадив бананове дерево (басі), і учні стали називати його хатину «Басьо-ан» («Обитель бананового листя»). Після цього поет прийняв ім'я Басьо, під яким він найбільше і відомий.
Перша мандрівка У серпні 1684 року в супроводі свого учня Тірі, в сорокарічному віці, Мацуо Басьо вирушає в свою першу подорож. В ті часи подорожувати по Японії було дуже важко: численні застави і нескінченні перевірки паспортів завдавали подорожнім чимало клопоту та метикуватість Басьо і його відомість сприяли проходженню тих перепон. За переказами, його дорожнє вбрання було таким: великий плетений капелюх (якого, зазвичай, носили священники) і світло-коричневий бавовняний плащ, на шиї висіла сумка, а в руці посох і чотки зі ста вісьмома намистинами. У сумці лежали дві-три китайські і японські антології, флейта і крихітний дерев'яний гонгПодорожі Мацуо Басьо.