Ніколя́ чи Нікола́Нікола Пуссен УРЕ Пуссéн (; в Італії його йменували Нікколо́ Пуссі́но (); 15 червня 1594, близ Лез-Анделі — 19 листопада 1665, Рим) — французький живописець, найпослідовніший представник класичного французького бароко, філософ, мистецтвознавець і теоретик мистецтва, один із найосвіченіших людей свого часу. Значну частину діяльного творчого життя провів у Римі, в якому знаходився з 1624 року і користувався заступництвом кардинала Франческо Барберіні. Звернувши на себе увагу короля Людовика XIII і кардинала Рішельє, був удостоєний стану . 1640 року приїхав до Парижа, але не зміг пристосуватися до положення при королівському дворі та пережив ряд суперечок із провідними французькими митцями. 1642 року Пуссен повернувся до Італії, де мешкав до самої смерті, виконуючи замовлення французького королівського двору і невеликої групи освічених колекціонерів. Помер і похований в Римі.
У каталозі Жака Тюїл'є 1994 року позначено 224 полотнини Пуссена, атрибуція яких не викликає сумнівів, а також 33 роботи, авторство яких може оскаржуватися. Картини художника виконані на історико-міфологічні і біблійні сюжети, відзначені суворим раціоналізмом композиції і вибору художніх засобів. Важливим засобом самовираження для нього став пейзаж. Одним із перших митців Пуссен оцінив монументальність локального кольору і теоретично обґрунтував перевагу лінії над барвами. Після смерті його висловлювання стали теоретичною основою академізму і діяльності Королівської академії малярства. Його творчу манеру уважно вивчали Жак-Луї Давід і Жан Огюст Домінік Енгр. Протягом XIX—XX століть оцінки світогляду Пуссена і тлумачення його творчості неухильно змінювалися.
Джерела життєпису
Найважливішим першоджерелом життєпису Ніколя Пуссена є збережене листування — всього 162 послання. 25 з них, написаних італійською, були відправлені з Парижа Кассіано даль Поццо — римському заступникові митця — і датовані періодом від 1 січня 1641 до 18 вересня 1642 року. Майже все інше листування, від 1639 року до смерті митця 1665 року, є пам'яткою його дружби з — радником двору і королівським метрдотелем. Ці листи написані французькою і не претендують на високий літературний стиль, будучи важливим джерелом повсякденних занять Пуссена. Листування з Даль Поццо вперше було оприлюднено 1754 року Джованні Боттарі, але у декілька виправленому вигляді. Першоджерела листів зберігаються у Французькій національній бібліотеці. Видання листів митця, видане Дідо 1824 року, біограф Пуссена — Поль Дежарден — іменував «фальсифікованим».
Перші біографії Пуссена видали його римський друг Джованні П'єтро Беллорі, який займав посаду бібліотекаря королеви Христини Шведської, і Андре Феліб'єн, що познайомився з митцем у Римі, за час перебування на посаді секретаря французького посольства (1647 рік), а далі — на посаді королівського історіографа. Книга Беллорі «Vite de' Pittori, Scaltori ed Architetti moderni» була присвячена Кольберу і побачила світ 1672 року. У життєпису Пуссена наводяться стислі власноручні нотатки про характер його мистецтва, які рукописом збереглися в бібліотеці кардинала Массімо. Тільки у середині XX століття з'ясувалося, що «Зауваження про живопис», тобто так звані «модуси» Пуссена, — ніщо інше, як виписки з античних і ренесансних трактатів. «Vita di Pussino» з книги Беллорі була видана французькою мовою тільки 1903 року.
Книга Феліб'єна «Entretiens sur les vies et sur les ouvrages des plus excellents peintres anciens et modernes» була оприлюднена 1685 року. Пуссену в ній присвячені 136 сторінок in-quarto. На думку П. Дежардена, це «справжня агіографія». Цінності цієї праці надавали викладені в її складі п'ять довгих листів, зокрема звернений до самого Феліб'єна. Ця біографія Пуссена цінна також тим, що містила особисті спогади Феліб'єна про його зовнішність, поводження і побутові звички. Феліб'єн виклав літописання творчості Пуссена, ґрунтуючись на розповідях його шурина — Жана Дюґе. Однак і Беллорі, і Феліб'єн були апологетами академічного класицизму. До того ж італієць прагнув довести вплив на Пуссена італійської академічної школи.
Прижиттєві спогади про Пуссена залишили також римський художник (оприлюднені лише 1772 року) й . У рукописи залишилися також папери абата Нікеза, в яких описані смерть Пуссена і залишене ним майно. П. Дежарден відзначав, що хоча від Пуссена залишилося більше документальних свідчень і спогадів сучасників, ніж від більшості старих майстрів, — майже не збереглося паперів, які дозволили б докладно розглянути життя митця до його 45-річчя. Ранні роки Пуссена по суті невідомі і залишають великий простір для відновлювання і припущень; «породжений образ в нашій свідомості — це осінь його творчості».
Становлення (1594—1624)
Походження. Учнівство
Про дитинство і юність майбутнього митця майже не залишилося відомостей. Ніколя Пуссен народився на хуторі Війєр (Villers) за дві з половиною милі від Лез-Анделі в Нормандії. Його батько Жан — збіднілий виходець з родини нотаря і ветеран війська короля Генріха IV — походив з роду, який згадувався в документах з 1280-х років; він був родом зі Суассона. Матір — Марі де Лезман (Marie de Laisement) — була вдовою вернонського прокурора, у неї була дочка Маргарита. Марі походила зі збагатілої селянської родини і була неписьменна. Ймовірно, Жан Пуссен, перебуваючи на п'ятому десятку і не наживши стану, вирішив, що одруження на вдові цілком відповідає його життєвим запитам.
Дата народження Ніколя Пуссена в точності не відома. Віддавна зване в письменстві 15 червня — умовність, оскільки в Анделі не збереглися церковні книги. Перші біографи Пуссена не називали точних дат: Беллорі назвав тільки рік — 1594-й, а Феліб'єн додав місяць — червень. Сам Пуссен, датуючи в одному з листів своє власне поличчя 1650 року стверджував, що народився 1593 роком. Про відносини сина з батьками не залишилося жодних свідчень; принаймні, виїхавши в Італію, він повністю порвав будь-який зв'язок з малою батьківщиною, а рідних іменував «грубими і неосвіченими».
Дослідники Франції віднайшли, що, ймовірно, Ніколя отримав освіту в латинській школі єзуїтів у Руані, де провів майже сім років. Зв'язок з єзуїтами не припинявся і надалі. Андре Феліб'єн приводив анекдот, згідно з яким юний Пуссен любив малювати до такої міри, що всі навчальні зошити були поцятковані зображеннями вигаданих людей, на превелике незадоволення батьків. Існує припущення, що перші уроки живопису Пуссен отримав в Руані у мандрівного художника Нувеля Жувене. Далі малюнки юного Пуссена, мабуть, привернули увагу , який працював тоді в Анделі над церковним замовленням. Близько 1610 Ніколя Пуссен став його учнем, і подальша його творчість зображує певний вплив Варена, зокрема, увагу до сюжету, точної передачі вираження на обличчі, тонкість драпірувань і прагнення використовувати тонкі і одночасно насичені колірні поєднання. Однак перші біографи мовчали про учнівство у Варена. Усталена версія стверджує, що батьки не бажали для сина кар'єри живописця, і у віці 18 років Ніколя втік з рідної домівки до Парижу. За Ю. Золотовим, романтизована версія життєпису згладжувала «гострі кути» паризького життя Пуссена.
Як зауважує Т. Каптерева, «мистецьке життя французької столиці відрізнялася того часу великою строкатістю і відсутністю великих і своєрідних живописців» . Тим же часом ринок мистецтва був на підйомі, як через замовлення королеви Марії Медічі, яка бажала прикрасити столичні і заміські резиденції, так і за запитами багатих паризьких купців. Окрім того, провінційні церкви і монастирі, що постраждали від релігійних воєн, також потребували відбудови та відновлення. Але втім потрапити до замкнутого товариства художників і різьбарів для провінціала було дуже непросто. За повідомленням Роже де Піля (1699), близько трьох місяців молодий Пуссен провів у майстерні фламандця (1580?–†1649), але розлучився з ним, оскільки ван Еллє спеціалізувався на поличчях — жанрі, який і згодом мало цікавив митця. Далі він перейшов до (1575?–†1636), але також не зійшовся з ним характерами. Крім того, Пуссен розраховував глибоко займатися малюнком, а недостатня увага до точності відтворення постатей Лаллеманом не влаштовувало його підмайстра. Очевидно, Пуссен виділявся яскравою самобутністю вже в 1610-і роки і не вписувався до бригадного способу, що широко застосовувався в мистецтві того часу. Все своє життя Пуссен писав дуже повільно, виключно самотужки.
Париж — Пуату. Поїздка до Флоренції (1616—1618)
Столичні митці не дуже терпимо ставилися до «чужинців», борючись з ними, в тому числі шляхом штрафів і судових позовів. Судячи зі збережених документів, Пуссен зіткнувся в Парижі зі значними боргами, сплатити які не міг. Як наслідок він повернувся в рідну домівку і, мабуть, знову вступив до Варена. Разом вони 1616 року знову прибули до Парижа. Найважливішим наслідком другої появи у столиці для Пуссена стало знайомство з Александром Куртуа (Alexandre Courtois), камердинером вдови королеви Марії Медічі, хранителем королівських художніх збірок і бібліотеки. Пуссен отримав можливість відвідувати Лувр і копіювати там картини італійських митців. Александр Куртуа володів збіркою ритин з картин італійців Рафаеля і Джуліо Романо, яка захопила Пуссена. За іншою думкою, знайомство з Куртуа відбулося ще 1612 року. У королівській збірці Пуссен уперше міг познайомитися і з античним мистецтвом.
Першим паризьким заступником Пуссена став шевальє Анрі Авіс з Пуату, який, за Феліб'єном, і ввів художника до придворного середовища. Пуссен отримав можливість працювати в лікарні і вивчати анатомію. Однак незабаром Авіс відвіз Пуссена у свій маєток, де замовив йому оформлення інтер'єрів, але у Ніколя не склалися стосунки з матір'ю шевальє, яка дивилася на нього як на геть непотрібного нахлібника і використовувала як слугу. Він покинув Пуату, і щоб виплатити неустойку за договором, виконав кілька пейзажів для замку Кліссон у Нижній Луарі, зображення святих Франциска і Карла Борромео для церкви капуцинів у Блуа, а також «Вакханалію» для графа Шіверні в тому ж місті. Всі ці картини втрачено. Важка праця призвела до хвороби, від якої Пуссен одужував майже рік. Він жив цей час в рідних місцях і намагався в міру сил писати, вважається, що йому належав краєвидний розпис в будинку Юґоні у Ґран-Анделі над каміном; за Е. Деніо, ця робота справляє враження ескізу, а не закінченого твору.
Пуссен прагнув до Італії, вивчати античне і ренесансне мистецтво. Близько 1618 року він відправився у Рим, але добрався лише до Флоренції. У життєпису Беллорі глухо йдеться про якесь нещастя, але, як з усього видно, причина була в нестачі коштів і неможливості заробити. Датування всіх перерахованих подій вкрай скрутне, оскільки не підтверджується ніякими документами; у канонічних життєписах дати також не наводяться. Згідно з Ю. Золотовим, подорож Пуссена саме до Флоренції навряд чи слід вважати випадковою, так як завдяки королеві Марії Медичі зв'язки паризьких і флорентійських художніх кіл були сталими. Цілком можливо, що можливість відправитися до Італії трапилася і завдяки знайомству з Куртуа. Імовірно, що на творче постання Пуссена величезний вплив зробили пам'ятники Кватроченто, і та обставина, що він потрапив до Флоренції раніше, ніж до Венеції і Рима, мав величезне значення для його розвитку.
Париж — Ліон (1619—1623)
Приблизно в 1619—1620 роки Пуссен створив полотно «Св. Дені Ареопаг» для церкви Сен-Жермен-л'Осерруа. У пошуках роботи він мандрував по провінції, деякий час провів у Діжоні. За Феліб'єном, після Флоренції художник оселився у Ланському коледжі і доклав багато зусиль для оволодіння світлотінню, перспективою і симетрією. Судячи з власних (хоча і пізніх) суджень, на Пуссена великий вплив зробили роботи Франса Пурбуса, і Пріматіччо. Один з цих митців — сучасник Пуссена, решта належить «Другій школі Фонтенбло». Не приймаючи маньєризму, Пуссен у всіх перерахованих знаходив близьке йому коло класичних сюжетів і тем. Ю. Золотов писав: Вазарі називав Фонтенбло «новим Римом», а справжнього Риму Пуссен ще не бачив.