Російське бароко () — етап в розвитку російської культури і мистецтва, що хронологічно охопив період з 1680-х рр. до третьої чверті XVIII ст.
Класифікація Предбароко (Наришкінський стиль та суміжні напрямки): 1680-ті — 1720-ті рр., в провінції до кінця XVIII ст. Петрівське бароко: 1700-ті — 1730-ті рр. Єлизаветинське бароко, або розвинене чи пізнє: друга та третя чверті XVIII ст., провінційні напрямки вигасли лише на початку XIX ст.
Предбароко (Наришкінський стиль) Це умовна назва особливого стильового напрямку в мистецтві в Росії, що поширилось наприкінці XVII — на початку XVIII ст. Найяскравіше проявилося в архітектурі церков Москви і підмосковних вотчин бояр Наришкіних — звідси назва. Архітектура наришкінського стилю (наришкінського бароко) — це суміш стилістичних елементів архітектури Московського царства XVII століття, елементів північного бароко західної Європи, елементів пізнього маньєризму — за висновками Віппера Б. Р.
Боярин Лев Наришкін був дипломатом, а також головою Посольського приказу. Не дивно, що він стикався з проявами західноєвропейського бароко і сприяв запозиченням його єлементів в будівництво садибних церков. Гра різновеликих об'ємів, використання колон в декорі наближають цю архітектуру до бароко, але її стан надзвичайно далекий від логіки несомих і несучих частин і використання класичного ордеру європейського бароко, від його логіки.
Відсутність масового кам'яного світського будівництва обумовила вияви наришкінського бароко переважно в церковній архітектурі. Основна форма храмів «наришкінського стилю» — т. зв. «восьмерик на четверику» (бокових вісьмериків могло бути декілька). Значними зразками цього стилістичного напрямку є: Церква Покрова в Філях, тепер в межах Москви Успенська церква на вулиці Покровка, Москва — (зруйнована більшовиками) Церква Св. Бориса й Гліба, село Зюзіне, нині Москва Церква Спаса в Уборах Троїцька церква в селі Троїце-Ликове, тепер Москва Церква Знаміння на Шереметєвому дворі, Москва Собор Богоявленського монастиря, Москва Виникли навіть цілі ансамблі в наришкінському стилі — Лев Наришкін та його родина робили великі вклади на прикрашення давніх монастирів. Добре збережені комплекси московських Новодівочого, Донського та Високопетровського монастирів та Солотчинський монастир біля Рязані є рідкісними за цілісністю і повнотою пам'ятками ранньобарокового часу.
На кінець XVII ст. прийшлись і перші компромісні зразки барокових інтер'єрів в палацах російського дипломата А. С. Матвєєва (1625—1682) та фаворита Царевни Софьї — Голіцина В. В. До реставрації палат Голіцина в Москві був причетний відомий реставратор Барановський Петро Дмитрович. Але відреставровані палати зруйнували у 1931 р. Із світських будівель доби наришкінського бароко найвідоміші: трапезна Симонова монастиря (1680—1683 рр., П.Петров та Й.Старцев), «наришкінські палати» Високопетровського монастиря (1680-ті рр.), т. зв. Сухаревська вежа (1695—1701 рр., знищена більшовиками), трапезна Троїце-Сергієвої лаври (1688—1696 рр.).
Ще раніше в Москву прийшли зразки декоративно-ужиткового мистецтва європейського бароко — срібні і золоті келихи ювелірів Німеччини і Голландії, меблі, дзеркала, годинники, гобелени тощо.
Наприкінці XVII — на початку XVIII із складу наришкінського стилю виділились т. зв. «Голіцинське бароко» та «Строганівське бароко». Пам'ятки «Строганівського стилю» більше тяжіють до форм давньоруського мистецтва. Барокові риси в ньому єднаються із традиційним п'ятибанням. Із п'ятибанням будуються як малі церкви, так і величезні міські та монастирські собори — Успенський в Астрахані (1698—1717, Т. Мякішев), Успенський в Рязані (освячений в 1699), Великий Донський у Донському монастирі столиці (1689—1696) та ін.
Характерні приклади «Строганівське бароко» та його інших аналогів: Церква Миколи «Великий Хрест», Москва (1680-ті рр., знищена більшовиками) Собор Введенського монастиря, Сольвичегодськ (освячений 1689—1693 рр.) Казанська церква, Устюжна (1694 р.) Церква Михаїла Архангела в Тропарьово, Москва (1696 р.) Церква Воскресіння в Кадашах, Москва (1697 р.) Церква Собору Богородиці, Нижній Новгород (1697—1719 рр.) Смоленська церква, Нижній Новгород (1689—1697 рр.) Церква Положення Ризи на Донський вулиці, Москва (1717 р) «Голіцинське бароко» відоме поодинокими пам'ятками Москви та околиць. Воно навпаки, більше тяжіє до західноєвропейського бароко. Храми цього стилю — частіше ярусні ротонди з багатопелюстковою основою. Знаменська церква (Дубровиці), біля Подольська (1690—1704 рр.) Знаменська церква в Перово, Москва, (1699—1705 рр.) Створювались також і багатопрестольні однобанні храми традиційної композиції, такі як московська церква Введення в Барашах (1688—1701 рр.), собор Миколо-Веньовського монастиря (1696—1701 р.), палацева церква Казанського кремля (межа XVII—XVIII ст.) та ін.
З 1680-х змінюється також і храмовий інтер'єр. На зміну російсько-візантійському канону іконописання приходить більш вільне трактування релігійних сюжетів. Нові барокові конструкції — багатоярусні, прикрашені ажурною дерев'яною різьбою та позолотою, невпинно витісняють важкуваті та суворі «тяблові» іконостасні комплекси, традиційні для XV—XVII ст. Над створенням інтер'єрів храмів тогочасної Росії працюють не тільки царські майстри, а й найкращі художники з України, Білорусі, Західної Європи. З тих часів збереглись «високі» ранньобарокові іконостаси в 7 ярусів (найкращі з них — у Введенському соборі Сольвичегодська (1693 р.), у Великому соборі Донського монастиря Москви (1696 р.), в Троїцькому соборі Пскова (1699 р.), в Успенському соборі Рязані (1702 р. — найбільший в Росії)) та навіть в 9 ярусів (в московських церквах Трійці в Останкіно (1692 р. — єдиний в своєму роді) та Покрови в Філях (1693 р.)), деякі з них заввишки майже в 30 метрів. Ікони в них написані в стилях, що різко відрізняються від «тяблової» традиції, яка остаточно згасла у першій чверті XVIII ст.
Традиції наришкінського («московського») бароко тривали в Москві до 1720-х рр., але в провінції храми такого стилю будували подекуди майже до кінця XVIII ст. Єдиною «чистою» пам'яткою стилю «восьмерик на четверику» в Україні є собор Мовчанського монастиря (Путивль, межа XVII—XVIII ст.), увінчаний навіть не одним, а трьома вісьмериками. Деякі інші споруди, такі як Покровський собор Харкова (1689 р.) та Воскресенська церква Сум (1702 р.) — побудовані у мішаному стилі «наришкінського» та козацького напрямків.
Виникнення і впливи петровського бароко На виникнення ранішнього російського бароко мала вплив дипломатична подорож Петра І до Голландії через німецькі князівства і зупинка(на зворотному шляху) у Відні, відомому центрі бароко в Західній Європі. В Італії Петро І ніколи не був.
Невдовзі в Москві виникли дві компромісні будівлі, надзвичайно близькі до європейського бароко — церква Михаїла та Гавриїла або «Меншикова Вежа» (архітектор І.Зарудний, 1701—1707 рр.) і Лефортовський палац, зведений в 1697—1699 для видатного соратника Петра I Ф. Я. Лефорта (архітектори Д. Аксамитов — стара частина будівлі, Дж. М. Фонтана — нова частина, двоповерхові галереї і в'їзна брама у вигляді Триумфальної арки.)
Лефортовський палац став першим величним зразком світської споруди в Москві з логічним використанням ордерної системи європейського зразка.
Петровське бароко було досить поширене у Москві. До нашого часу збереглись побудовані в цьому стилі храми — церква Іоанна Воїна на Якіманці (1704—1713, І.Зарудний), собор Заіконоспасського монастиря (1710-ті), церква Петра і Павла на Басманній вулиці (1705—1723) та ін.
Перенос столиці з патріархальної Москви до Петербурга і бажання швидко забудувати нове місто спонукали до масового запрошення на будівництво в нову столицю архітекторів з різних європейських країн, переважно північних. Перший етап забудови Петербурга йшов під сильним впливом стриманого бароко Данії, Німеччини, Голландії. Це обумовило барвистість і стилістичну суміш ранішньої барокової архітектури столиці. В цей період тут працювали: Доменіко Трезіні (1670—1734 рр.), архітектор з Данії, швейцарець за походженням Стефан ван Звітен з Голландії Джованні Маріо Фонтана з Італії (1670—1712 рр.) Франсуа де Вааль з Фландрії Йоган-Ґоттфрід Шедель з Німеччини (1680—1752 рр.) Йоганн фрідріх Браунштейн з Німеччини Нікола-Фрідріх Гербель І.Шумахер тощо.
В Санкт-Петербурзі петровське бароко було поширене до 1730-х — 1740-х рр. Визначними пам'ятками цього напряму є численні храми (Петропавлівський собор (1712—1733 рр., Д.Трезіні), Сампсоніївський собор (1728—1741 рр., Д.Трезіні), Пантелеймонівська церква (1734—1739 рр., І.Шумахер та І.Коробов), церква Симона та Анни (1731—1734 рр., М.Зємцов) та ін.) та численні світські, зокрема палацеві споруди (Літній палац (1710—1714 рр., Д.Трезіні), Дванадцять колегій (1722—1742 рр., Д.Трезіні), Кунсткамера (1718—1734 рр. Г.Маттарнові та ін. архітектори) та ін.).
Найбільший вклад в первісну барокову розбудову міста вніс Доменіко Трезіні, котрий збудував серед інших храмових та світських споруд головний храм міста — Петропавлівський собор у міській фортеці. Також значними майстрами були Андреас Шлютер (що рано помер в Петербурзі і не мав значного впливу на ситуацію) і Ніколо Мікетті з Риму. Останній працював лише 5 років і як архітектор, і як садівник.
Разом з архітекторами ранішнє російське бароко створювали і іноземні садівники — Ван Роозен, Деніс Брокет тощо. Деяку універсальність виявив Доменіко Трезіні, що працював і як містобудівничій, і архітектор-практик, і садівник. Найкращим ландшафтним архітектором доби був Олександр Леблон, учень легендарного Андре Ленотра.
Однією з особливостей петровського бароко було те, що воно так і не набуло загальнодержавного поширення, на відміну від численних напрямків наришкінського та єлизаветинського. Пам'ятки цього стилю у провінції дуже рідкісні. Найбільш значими серед них є церкви — Петра і Павла в Ярославлі (освячена в 1742 р.), Олександра Невського у Вологді (1714—1725 рр.), Микольска в Троєкурово (тепер Москва, 1699—1704 рр.), Микольська в Полтєво (освячена в 1707 р.), Різдва Богородиці в Марфіно (1701—1707 рр.), три останні зведені у маєтках соратників Петра I.
Оранієнбаум. Садиба Меншикова Вже на початковому етапі розвитку бароко в Росії виникає декілька значущих садиб, частка яких стає на рівні найкращих досягнень стилю — Стрельна (резиденція царя — залишилась недобудованою), Петергоф (палацово-парковий ансамбль), Меншиковський палац (Оранієнбаум). Останній на цьому етапі був найдовершенішим (незважаючи на недобудовані східні флігелі) і випадково став найбільш збереженим серед будівель 1-ї половини 18 століття. Заміський Меншиковський палац був побудований на берегових схилах навпроти острову Кронштадт і мав усі ознаки ансамблю. Головний фасад палацу був повернутий до моря і розкривався невеликим палацом, заокругленими галереями з величними павільйонами на кінцях. Вілла Доріа Памфілі біля Риму, її первісний проєкт, ймовірно, слугували взірцем, де були ті ж частини. На відміну від неї тут — вибудували усі частини проєкту та доповнили садами бароко, скульптурами та фонтанами.
Археологічні розкопки в бароковому Нижньому саду виявили залишки фонтанів та первісного розпланування саду. Заплановане їхнє відновлення в майбутньому.
Растрелівський період. Батько і син
Особливе місце в розвитку російського бароко посіли батько і син Растреллі, універсально обдарований Карло Бартоломео Растреллі (архітектор, інженер, садівник, дизайнер інтер'єрів, відоміший як скульптор) і Вартоломей, геніальний архітектор, з яким пов'язане виникнення розвиненого бароко в Російській імперії.
Карло Растреллі зробив значний внесок у барокову скульптуру Росії, як станкову, так і монументальну. Він автор першого кінного монументу в мистецтві імперії.
Російські посланці
Необхідність мати власних фахівців у різних галузях і бажання швидко наздогнати рівень розвитку відомих країн Європи спонукали Петра І до посилання туди на виучку молодь з Росії. Стилістику європейського бароко за кордоном вивчали майбутні російські архітектори: