«Бра́тство» (англ. Brotherhood, нім. Bruderschaft) — система міжнародних магістральних газопроводів, побудована для транспортування природного газу з СРСР до країн центральної, західної та південної Європи через територію Чехословаччини.

Загальна інформація Систему спорудили кількома етапами в 1960-х — 1980-х роках.

Безпосередньо «Братством» є маршрут транспортування через Чехію та Словаччину, включаючи першу споруджену на цьому напрямку на території України ділянку Долина – Ужгород – Державний кордон.

Також поширене широке тлумачення системи, за яким до неї відносять трубопроводи, що доставляють газ із родовищ Росії на захід України до входу у словацький транспортний коридор (Торжок – Івацевичі – Долина, «Союз», «Уренгой-Помари-Ужгород», «Прогрес»).

Загальна протяжність трубопроводів системи досягає 4,9 тисяч кілометрів.

Розвиток системи На початку 60-х років розробка Шебелинки вивільнила ресурси газових родовищ Західної України, які раніше поставлялись у східному напрямку, що дозволило приступити до реалізації плану поставок газу в соціалістичну Чехословаччину.

Першу частину системи почали споруджувати у 1965 році. Вона починалась на території України газогоном Долина – Ужгород – Державний кордон з ЧССР довжиною 186,5 км та діаметром 820 мм, та продовжувалась на території Чехословаччини трубопроводом діаметром 700 мм, що проходив через Словаччину та дещо заходив на територію Чехії у регіоні Південна Моравія. Запуск цієї системи відбувся у 1967-му, а наступного року ввели в дію 20-кілометрове відгалуження від Plavecky Peter, що прямувало з території Словаччини до австрійського Баумгартену, з чого й почалась історія останнього як одного з найбільших газотранспортних хабів Центральної Європи, що, наразі надає доступ до Трансавстрійського газопроводу, Західно-австрійського газопроводу (з 1980) та інтерконектору Австрія – Угорщина (1996).

Спершу трубопроводом транспортувались незначні об'єми, хоча у відносних показниках вони складали близько 2/3 радянського газового експорту. Так, у 1970 останній становив лише 3,4 млрд м3, які приблизно порівну поділялись між ЧССР, Австрією та Польщею. При цьому дуже привабливим виглядав експорт газу у розвинені капіталістичні країни Європи, що обіцяло надходження вільно конвертованої валюти, тому у 1974 завершили другу нитку газопроводуДолина – Ужгород – Державний кордон діаметром 1420 мм. Також на виконання укладеної у 1970 році міждержавної угоди в Чехословаччині створили компанію Tranzitní plynovod Praha (за кордоном діяла під назвою Transgas), що мала відповідати за транзит газу через територію цієї країни, а протягом 1971—1973 років спорудили дві нитки газопроводу, які вели до кордонів з обома німецькими державами — НДР (газовимірювальна станція на чеській території Hora Svaté Kateřiny) та ФРН (газовимірювальна станція Waidhaus, розташована вже після перетину кордону). При спорудженні нових ділянок використовувались труби діаметром 900 мм, а на ділянці до Plavecky Peter також 1200 мм. Загальна протяжність всіх ниток на території ЧССР становила 1100 км.

Одразу після завершення чехословацької ділянки розпочався експорт газу до капіталістичної Німеччини, а у 1974 році, після введення в дію прокладеного територією Австрії трубопроводу, до отримувачів радянського газу приєдналась Італія. Це дало СРСР змогу вже у 1975 вийти на рівень експорту у 19,3 млрд м3, з яких більше 3/4 припадало саме на маршрут через ЧССР.

Поява у другій половині 1970-х - 1980-х роках нових трубопроводів, що доставляли газ на східний кордон ЧССР, викликала відповідне розширення газотранспортних потужностей. Спочатку від кордону Словаччини та України до місяця розгалуження Братства на австрійську та чеську гілки в районі Plavecky Peter додатково проклали 2 трубопроводи діаметром 1200 мм, а в 1986 ще одна нитка діаметром 1420 мм пройшла через всю територію Чехословаччини, включаючи все той же Plavecky Peter, до кордону із ФРН у Waidhaus.

У підсумку в перемичці від Plavecky Peter на Баумгартен спорудили 4 нитки, тоді як у напряму Чехії звідси виходило 5 ниток: одна діаметром 1420 мм, одна 1200 мм, дві 900 мм та одна 800 мм (сама перша нитка «Братства» з діаметром 700 мм, протягнута у Південну Моравію 1967-го року, станом на 2016 рік була переведена з розряду магістральних до розподільчих).

На території Чехії після міста Uhercice утворюються два газотранспортні маршрути. Один з них (1 х 1000 мм, 2 х 900 мм) веде у напрямку північної частини Німеччини (колишньої НДР), тоді як другий (1 х 1420 мм, 1×1000 мм, 1 х 800 мм) слідує до Німеччини південної. В районі міста Hospozin від північного маршруту відходить трубопровід діаметром 900 мм, що сполучається з південною трасою незадовго до перетину чесько–німецького кордону.

Внаслідок розвитку системи «Братство» її потужність в ЧССР досягнула 80 млрд.м3 на рік.

Джерела ресурсу Запуск системи в 1967 році став можливим завдяки спорудженню перемички Пукеничі – Долина довжиною 44,1 км та діаметром 720 мм, яка з'єднала з Долиною трасу трубопроводу Дашава – Мінськ.

У 1974-му до Долини вивели газопровід Київ – Західна Україна 2 діаметром 1020 мм (1200 мм на завершальній ділянці).

Протягом 1975 – 1983 років створили трьохниткову систему Торжок – Івацевичі – Долина, що забезпечила подачу ресурсу із півночі Росії (спершу з Комі, а потім і з Західного Сибіру).

Подальше нарощування експорту газу через територію ЧССР відбувалось за рахунок спорудження додаткових магістральних газопроводів від родовищ Південного Уралу та Тюмені до входу у словацький газотранспортний коридор на заході України, причому кінцевою точкою їх маршруту була вже не Долина, а Ужгород:

- у 1978 році — газопроводу «Союз» від Оренбургського газоконденсатного родовища — дві нитки діаметром 1420 мм, річна потужність до 26 млрд.м3;

- у 1983 році — газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород», що слідував з півночі Тюменської області центральним газотранспортним коридором (а не північним, де раніше проклали «Сяйво Півночі», що живило Торжок – Івацевичі – Долина) — дві нитки діаметром 1420 мм, річна потужність до 32 млрд.м3;

- у 1986 році — газопроводу «Прогрес» («Ямбург – Західний кордон»), маршрут якого за винятком невеликої початкової ділянки пролягав поруч з «Уренгой – Помари – Ужгород», внаслідок чого його також інколи називають «Уренгой – Помари – Ужгород 2» — так само дві нитки діаметром 1420 мм.

Нарешті, в 1994-му стала до ладі лінійна частина газопроводу Торжок — Долина, втім, він так і не був ніколи введений у повноцінну експлуатацію.

Сучасний стан Із розвитком Росією транзиту газу до Європи в обхід України фактичні обсяги транспортування у 2010-х роках через Словаччину та Чехію стали значно менші від проектного показника. Так, у 2014 році поставки через "Північний поток" (32,7 млрд.м3) та "Ямал-Європа" (29,8 млрд.м3) повністю покривали продажі "Газпрому" до Німеччини (40,3 млрд.м3), Нідерландів (4,7 млрд.м3), Франції (7,6 млрд.м3), Данії (0,4 млрд.м3), Швейцарії (0,3 млрд.м3) та Польщі (9,1 млрд.м3). Разом з тим, через словацьку гілку продовжували забезпечуватись Італія (21,7 млрд.м3), Австрія (4,2 млрд.м3), Словенія (0,4 млрд.м3) та сама Словаччина (4,4 млрд.м3).

З 2025-го на тлі агресії Росії проти України весь транзит російського газу територіїю України був припинений, хоча ділянки "Братства" на території Словаччини та Чехії продовжують відігравати важливу роль у забезпеченні блакитним паливом місцевих споживачів.

Примітки

Література Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 83