«То́чка»  — радянський тактичний (дивізійний) ракетний комплекс. Розробка почалася 1968 року у Коломенському КБ машинобудування. Офіційно прийнятий на озброєння Радянської Армії 1975 року, серійне виробництво ракет почалося 1973 року.

Комплекс базується на повнопривідному плавучому шасі БАЗ з формулою 6×6. Ракета комплексу має боєголовку масою 482 кг, і могла оснащуватися різними типами бойової частини, включно із ядерною. Дальність польоту ракети 15—70 км. На відміну від попередніх радянських ракетних комплексів, «Точка» керована аеродинамічними рулями, що забезпечувало кругове імовірне відхилення близько 250 м.

Модернізований ракетний комплекс отримав найменування 9К79-1 «Точка-У» (позначення НАТО — Scarab B) і почав надходити у війська 1989 року. «Точка-У» мала збільшену до 120 км дальність і поліпшене до 160 м кругове імовірне відхилення.

Історія До розробки комплексу «Точка» на озброєнні військ СРСР перебували ракетні комплекси «Луна-М», точність і дальність яких не відповідали сучасним вимогам. Розробка нового комплексу була розпочата за постановою Ради Міністрів № 148-56 від 4 березня 1968 року, згідно з якою головним виконавцем було призначено КБ машинобудування (Коломна) під керівництвом зброяра Сергія Непобєдимого. Було визначено й інші підприємства-учасники проєкту: шасі мав виготовляти Брянський автомобільний завод (БАЗ), систему управління розробляв ЦНДІ автоматики та гідравліки, пускову установку — виробниче об'єднання «Барикади».

Випробування нового комплексу розпочалося через три роки, у 1973 році вже почалося серійне виробництво, але на озброєння Радянської армії комплекс надійшов лише з 1975 року. Комплекс оснащувався ракетами 9М79 у двох варіантах бойової частини: осколково-фугасному та ядерному. Дальність польоту нової ракети становила 70 км з круговим імовірнісним відхиленням (КІВ) у 250 метрів.

Одразу після прийняття комплексу на озброєння розпочалися роботи над модифікацією ракети, оснащеної новими електронними компонентами. У результаті модернізації нова ракета, обладнана пасивною радіолокаційною головкою самонаведення, у 1983 році отримала позначення «Точка-Р». Однак новою вимогою військових представників було покращення тактико-технічних характеристик комплексу, насамперед — збільшення дальності польоту та підвищення точності. З 1984 року почалися роботи над черговою модернізацією всього комплексу, що отримав назву «Точка-У» (індекс ГРАУ — 9К79-1, позначення НАТО — SS-21 Scarab B). Випробування проводилися з 1986 по 1988 рік, а через рік комплекс був прийнятий на озброєння та почав надходити до військ на заміну ранніх модифікацій.

Виробництво ракет здійснювалося на Воткінському машинобудівному заводі (за іншими даними — на Петропавлівському заводі важкого машинобудування, м. Петропавловськ, Казахська РСР), виробництво спеціальних шасі для пускових установок (ПУ) БАЗ-5921 і транспортно-заряджальних машин (БАЗ-5922) — на Брянському заводі спеціального автомобілебудування, складання ПУ здійснювалося на ВО «Барикади». У виробничому циклі складових ракетного комплексу були задіяні підприємства всього Радянського Союзу.

Склад комплексу

До складу ракетного комплексу входять: ракета 9М79 (для комплексу «Точка-У» — 9М79М) з різними типами бойових частин; пускова установка 9П129 (9П129-1М); транспортно-заряджальна машина 9Т218; транспортна машина 9Т238; автоматизована контрольно-випробувальна машина 9В819-1; машина технічного обслуговування 9В844; комплект арсенального обладнання 9Ф370-1.

Виробництво ракет велося на Воткінському машинобудівному заводі, виробництво спеціальних шасі для пускових установок БАЗ-5921 і транспортно-заряджаючих машин (БАЗ-5922) — на Брянському заводі спеціального автомобілебудування, складання ПУ здійснювалася на ВО «Барикади». У виробничому циклі складових частин ракетного комплексу були залучені підприємства всього Радянського Союзу.

Ракета

Ракета 9М79 (9М79М) відрізняється від ракет попередніх тактичних ракетних комплексів (8К14 чи ТРК «Луна») тим, що управління польотом ракети здійснюється не управлінням за допомогою часу роботи двигуна і не заданням початкового кута запуску, а за допомогою аеродинамічних елементів управління — крил і рулів оригінальної ґратчастої конструкції. Крім того, аеродинамічні рулі продубльовані газодинамічними, встановленими на виході сопла реактивного двигуна. При цьому коригується не тільки балістична траєкторія, але й здійснюється наведення на кінцевій її ділянці (у тому числі і за командами радіолокаційної головки самонаведення). Газодинамічні рулі забезпечують управління на початковій ділянці траєкторії, коли при низькій швидкості польоту аеродинамічні недостатньо ефективні.

Ракети забезпечені однорежимним реактивним двигуном на твердому паливі, що забезпечує високу готовність комплексу до бойового застосування, на відміну від комплексів з ракетами на рідкому паливі, де операції із заправки ракет забирали багато часу, при цьому зберігатися заправлені ракети могли тільки дуже обмежений час.

Спочатку комплекс розроблявся під застосування спеціальної (ядерної) бойової частини (АА-60). Крім неї були розроблені осколково-фугасна (9Н123Ф) і касетна (9Н123К) бойові частини, а також бойові частини з пасивною радіолокаційною головкою самонаведення (модифікація «Точка-Р», початок розробки — 1971). Бойова частина невідокремлювана.

Ракети з бойовими частинами, оснащеними пасивною радіолокаційною головкою самонаведення (ГСН), призначені для ураження цілей, оснащених радіолокаційними станціями. Зокрема, такі ракети застосовувалися в стаціонарних берегових протикорабельних комплексах.

Бойова частина і двигун під час польоту в «Точки» не відокремлюються, проте корпус ракетної частини має високу міцність, тому навіть підрив фугасної бойової частини його не руйнує. Отже, під час застосування ракет і з касетною, і з фугасною бойовою частиною корпус ракетної частини (де розміщується твердопаливний заряд двигуна) залишається майже неушкодженим.

Осколково-фугасна бойова частина (9Н123Ф)

Підрив осколково-фугасної бойової частини для більшої ефективності проводиться на висотах близько 10—20 метрів. При цьому бойова частина (БЧ) спроектована таким чином, що при підриві утворюється сфокусована вибухова хвиля і спрямований струмінь осколків. При цьому сама ракета здійснює доворот до положення, близького до вертикального по відношенню до поверхні землі. Все це разом підвищує ефективність дії бойової частини зі знищення заглиблених командних пунктів або складів інфраструктури противника. Максимальна площа зони повного ураження для цієї БЧ становить 3 га.

При застосуванні ракети з осколково-фугасною бойовою частиною масою 482 кг (вибухова речовина суміш 20 % тротилу і 80 % гексогену, гексоліт ТГ20 — 162,5 кг) та підриві на висоті 20 м забезпечує ураження цілей на площі 2-3 га. При цьому утворюється до 6000, 4000, та 4500 уламкових елементів масою по 20,6, 10 та 5,47 г відповідно. Сукупна кількість осколків — 14 500 .

Касетна бойова частина (9Н123К) Касетна бойова частина розкривається на висоті близько 2250 м, вишибним зарядом розкидається 50 касетних бойових елементів осколково-фугасної дії 9Н24 з контактним підривачем та близько 316 готовими уламками кожен.

Призначена така бойова частина для ураження живої сили і неброньованої техніки, розташованої на відкритій місцевості. Максимальна площа зони повного ураження для цієї БЧ становить 7 гектарів.

Ядерна бойова частина (9Н39/9Н64)

Ракета 9М79Б з ядерною бойовою частиною 9Н39 та ядерним зарядом АА-60, потужністю 10 Кт Ракета 9М79Б1 з ядерною бойовою частиною 9Н64 та ядерним зарядом АА-86, потужністю до 100 Кт Ракета 9М79Б2 з спеціальною ядерною бойовою частиною та ядерним зарядом АА-92, потужністю до 200 Кт

Бортова система управління

Ракета має автономну інерціальну бортову систему управління (БСУ) з гіростабілізованою платформою (ГСП) та бортовим цифровим обчислювальним комплексом (БЦОК). У БСУ реалізовано алгоритм термінального наведення на ціль, коли траєкторія ураження розраховується протягом усього польоту, і ракета керується аж до падіння в точку прицілювання. Це відрізняє «Точку» від більш ранніх тактичних ракетних комплексів, наприклад, 9К72 «Ельбрус», у якому застосовано функціональний метод наведення — коли керування ракетою полягає у визначенні моменту вимкнення двигуна (зазвичай при досягненні заданої величини та напрямку швидкості руху ракети, так звана «функція відсічення тяги за псевдошвидкістю»), а далі ракета (або її бойова частина) рухається за траєкторією вільно кинутого тіла.

До складу БСУ входять ГСП (або командно-гіроскопічний прилад — КГП), дискретно-аналоговий обчислювальний пристрій (ДАОП), блок автоматики гідроприводу, блок керування турбогенераторним джерелом живлення (ТГДЖ) та датчик кутових швидкостей і прискорень типу ДУСУ1-30В, які розташовані всередині корпусу приладового відсіку. Виконавчими органами БСУ є решітчаті аеродинамічні рулі, що приводяться в дію гідравлічними рульовими машинками. На стартовій ділянці траєкторії, коли швидкість ракети є недостатньою для ефективної дії аеродинамічних рулів, керування здійснюється за допомогою газоструминних рулів із тугоплавкого вольфрамового сплаву, встановлених на одному валу з решітчатими.

Живлення бортових споживачів електроенергією здійснюється від турбогенераторного джерела живлення, яке наводиться у обертання гарячим газом, що виробляється блоком газогенераторів. І гідропривод рулів (у складі 4 рульових машинок та живильної гідравлічної установки), і ТГДЖ (що включає газотурбінний блок, блоки опорів і регуляторів) розташовані в хвостовому відсіку. Електричний зв’язок між приладами в приладовому та хвостовому відсіках здійснюється за допомогою комплекту кабелів через кабельні стволи в корпусі ракети.

Пускова установка Пускова установка змонтована на тривісному амфібійному автомобільному шасі БАЗ-5921. Передня і задня пари коліс — керовані, що забезпечує відносно невеликий радіус повороту — 7 метрів. Склад апаратури пускової установки забезпечує можливість абсолютно автономного її застосування, до її складу входять: Бортова ЦОМ; Спеціальний гірокомпас, що забезпечує націлювання ракети по оптичному каналу; Пульт установки польотних даних; Апаратура топогеодезичної прив'язки; Радіостанція Р-173; Фільтро-вентиляційна установка.

До обслуги пускової установки входять чотири військовослужбовці: начальник обслуги, заступник начальника обслуги (він же — старший оператор-обчислювач), механік-водій, оператор.

Витрати ракет

Витрати ракет для знищення цілей за точності визначення координат цілі 50 м9К79 Точка - SS-21 SCARAB:

Пускові установки РСЗВ — 2 × 9М79К або 4 × 9М79Ф Батарея ракет типу MGM-52 — 2 × 9М79К або 4 × 9М79Ф Батарея САУ або буксированих гармат — 1 × 9М79К або 2 × 9М79Ф Вертольоти на посадкових майданчиках — 1 × 9М79К або 2 × 9М79Ф Склади боєприпасів — 1 × 9М79К або 3 × 9М79Ф Ураження живої сили, неброньованої техніки, літаків на стоянці тощо: На площі 40 га — 2 × 9М79К або 4 × 9М79Ф На площі 60 га — 3 × 9М79К або 6 × 9М79Ф На площі 100 га — 4 × 9М79К або 8 × 9М79Ф

Бойове застосування

Російсько-чеченські війни

Комплекс «Точка-У» використовувався 58-ю армією РФ для знищення об'єктів у Чечні під час першої та другої російсько-чеченських воєн. Цілі попередньо виявлялися засобами космічної розвідки. Зокрема, комплекс застосовувався для завдавання ударів по складам і табору визволителів у районі Бамута, у спецоперації в селі Комсомольському в березні 2000 року.