А́нгло-америка́нська війна́ 1812—1814, відома в англомовній історіографії як війна 1812 року — війна між США і Великою Британією, спричинена втручанням останньої в торговельні справи США. Напружені відносини з британцями в Канаді призвели до виникнення планів вторгнення США в Канаду, які, одначе, так ніколи й не були реалізовані. У 1814 британські війська окупували Вашингтон в окрузі Колумбія і спалили багато будинків, в тому числі перший Білий Дім і Конгрес. Мирний договір був підписаний в грудні 1814 року в Генті.
Передумови Британський флот захоплював американські судна, часто під приводом того, що на них ховаються британські моряки-дезертири. Після інциденту з фрегатом «Чесапік» (1807) і ухвалення Закону про ембарго (1807) та Закону про припинення відносин (невтручання) (1810) в США, особливо в Новій Англії, сформувалася «партія війни» — в Конгрес були обрані «військові яструби», що виступали за війну з Великою Британією і розраховували розширити територію США за рахунок Канади та Флориди. 18 червня 1812 року президент і Конгрес оголосили війну Великій Британії.
Причини
Комерційні труднощі Війна 1812 року частково виникла через комерційній напруженості, які існували між молодими Сполученими Штатами та Сполученим Королівством. Цей конфлікт відбувся в особливому контексті наполеонівських війн, у яких між 1803 і 1815 роками протистояли Франція та Велика Британія та більшість інших європейських країн, які покарали американську торгівлю з 1803 року.
У відповідь на континентальну блокаду, встановлену в 1806 році Наполеоном I, британці вирішили в 1807 році накласти ембарго на всі порти Франції та її союзників за наказом Ради від 1807 року. Це сильно вплинуло на міжнародну торгівлю, і майже 900 американських кораблів було захоплено англійцями, які не хотіли давати американцям право торгувати з Францією . Як пояснив Хорсмен: «По можливості Англія прагнула уникнути конфлікту зі Сполученими Штатами, але не настільки, щоб дозволити їм зірвати військові зусилля Британії проти Франції. Більше того, багато впливових людей в уряді та по всій країні вважали, що Сполучені Штати становлять загрозу для британської морської переваги».
Розширення торговельного флоту Сполучених Штатів, розмір якого майже подвоївся між 1802 і 1810 роками, зіткнувся з Сполученим Королівством і його досі домінуючим становищем, хоча головним американським торговим партнером тоді було Об'єднане Королівство, якому припадало майже 50 % національного експорту було продано, ця частка навіть зросла до 80 % для експорту бавовни. Торговельний флот США був найбільшим нейтральним флотом у світі. Британській громадській думці та пресі було важко прийняти зростання конкуренції в міжнародній торгівлі та морських перевезеннях вантажів. Щодо американців, то вони вважали, що Велика Британія порушує їхнє законне право на вільну торгівлю з обраними ними країнами.
Бажаючи зберегти нейтралітет у цьому європейському конфлікті, Сполучені Штати під керівництвом президента Томаса Джефферсона в 1807 році прийняли закони про ембарго, які забороняли американським кораблям плавати в інші країни, а іноземним кораблям — входити в американські порти. Цей закон був особливо погано сприйнятий, особливо серед купців Нової Англії, і був швидко замінений Non-Intercourse Act (буквально «акт про невтручання») у 1809 році, який забороняв торгівлю лише з двома воюючими сторонами. З приходом Джеймса Медісона до Білого дому та зіткнення з неможливістю втілення цього закону в життя, він був замінений у 1810 році законом «Мейкон 2», який скасував усі ембарго та передбачив, що якщо Велика Британія чи Франція відновить торгівлю з американськими торговими суднами Сполучені Штати відновлять ембарго проти іншої країни. Вбачаючи в цьому можливість, яку слід використати, Наполеон оголосив, що всі елементи, які сповільнювали американський імпорт, будуть скасовані. Відповідно до Non-Intercourse Act Сполучені Штати відновили ембарго проти Сполученого Королівства, що наблизило його до війни. 1809 року, хоча англійці все ще відмовлялися, Франція вже погодилася нарешті визнати американський прапор на морі, що означало офіційне визнання Сполучених Штатів як суверенної держави, вільної торгувати з ким вона хоче.
Наполеон ніколи не дотримувався своїх обіцянок на користь американського імпорту, і, здається, він навіть ніколи не збирався це робити. У той час як Медісон думав, що знайшов хитромудрий прийом, щоб відновити торгівлю з Францією чи Сполученим Королівством, Наполеон був ще хитрішим. В обмін на порожню обіцянку, до якої американці не мали можливості її змусити, Франція отримала підтримку Сполучених Штатів і, перш за все, засіб відволікання британських ресурсів (кораблі, люди та гроші) з європейського континенту. У зв'язку з тим, що мирні зусилля не покращуються, і зі складною економічною ситуацією, дехто починає припускати, що оголошення війни може врятувати національну честь, навіть серед демократично-республіканської більшості в Конгресі з «яструбами війни».
Примусова мобілізація британських «дезертирів» Під час наполеонівських війн Королівський флот збільшив розмір свого флоту до 175 лінійних кораблів і 600 кораблів загалом, що потребувало 140 000 моряків. У той час як у мирний час Королівський флот може обслуговувати свої кораблі за допомогою добровольців, у воєнний час завдання набагато складніше. Справді, тоді Королівський флот вступив у конкуренцію з торговими кораблями та каперами щодо найму досвідчених британських моряків у свої екіпажі, і він використовував військову повинність, щоб впоратися з нестачею добровольців. Багато моряків торгового флоту Сполучених Штатів (за оцінками понад 11 000 у 1805 році) були ветеранами Королівського флоту або дезертирами, кораблі Королівського флоту вирішили перехопити та обшукати торгові кораблі торговців Сполучених Штатів в пошуках дезертирів. Це викликало обурення американського уряду, особливо після справи Чесапік-Леопард (захоплення та перевірка американського USS Chesapeake британським HMS Leopard) .
Американці вважали, що британські дезертири мають право уникнути правосуддя, ставши американськими громадянами. Британці, які не визнавали громадянства натуралізованих американців, вважали, що будь-який американський громадянин, народжений британцем, найімовірніше, буде призовним і тому було законно вести полювання на дезертирів. Ситуація ускладнюється широким використанням фальшивих документів серед моряків, через що Королівському флоту важко відрізнити неамериканців від американців. Відтоді сталося так, що деякі американці, які ніколи не були британцями, були примусово призвані, хоча деяких було звільнено після апеляції. Опозиція цьому примусовому призову на військову службу зросла, коли британські фрегати почали ставати на якір біля портів у американських територіальних водах, щоб перевіряти кораблі на предмет контрабанди та вербувати людей із тих, хто намагався досягнути американського узбережжя. Тоді «Вільна торгівля та права моряків» стала закликом Сполучених Штатів під час конфлікту.
Американський експансіонізм до Канади До 1940 року деякі історики вважали, що американський експансіонізм і бажання заволодіти канадськими землями були однією з причин війни 1812 року, але відтоді ця теза втратила багатьох своїх прихильниківGoodman () réfute cette théorie et même Pratt l'abandonne (). На початку XX століття деякі канадські історики висунули цю теорію, яка й досі залишається поширеною в канадській громадській думці.
Повідомляється, що американський президент Джеймс Медісон і його радники вважали, що завоювання Канади буде легким і що перерва в постачанні продовольства британським Вест-Індським колоніям змусить їх укласти мир. Крім того, завоювання Канади було б цінним надбанням під час переговорів. Деякі поселенці на Заході Америки вимагали, щоб Сполучені Штати захопили Канаду не для повернення землі, а тому, що вони вважали, що британці озброюють індіанські племена, які стримували спекулянтів землею та великі сім'ї плантаторів у завоюванні Заходу.
За словами Хорсмана, "ідея завоювання Канади існувала принаймні з 1807 року як засіб змусити Англію змінити свою морську політику. Таким чином, завоювання Канади було, по суті, засобом у війні, а не її метою "The idea of conquering Canada had been present since at least 1807 as a means of forcing England to change her policy at sea. The conquest of Canada was primarily a means of waging war, not a reason for starting it.. Також Хікі категорично заявляє, що "прагнення анексувати Канаду жодним чином не призвело до розв'язання війни «The desire to annex Canada did not bring on the war.». Нарешті, за словами Брауна, "метою канадської експедиції було надати ваги переговорам, а не анексувати Канаду: «The purpose of the Canadian expedition was to serve negotiation not to annex Canada.». Цю ідею також підтримує видатний канадський вчений Берт, для якого Фостер, британський міністр у Вашингтоні, також відкидав аргумент, що анексія Канади була метою війни.
Більшість жителів Верхньої Канади (сучасне Онтаріо) на той час були або американськими вигнанцями (лоялісти корони, знані як лоялісти Об'єднаної імперії ), або іммігрантами, які прибули після війни за незалежність . Лоялісти вороже ставилися до будь-якого союзу зі Сполученими Штатами, а інші колоністи, здавалося, абсолютно не цікавилися цією проблемою. Канадські колонії були лише малонаселеними та слабко захищеними британською армією, яка тоді була дуже зайнята в Європі. Деякі американці вірили, що мешканці Верхньої Канади повстануть проти Імперії та віддадуть честь американським «визволителям». Це поєднання факторів свідчило про те, що завоювання буде легким, як вважав колишній президент Томас Джефферсон у 1812 році: "Завоювання Канади цього року, аж до околиць Квебеку, буде простою прогулянкою, і ми отримаємо досвід, щоб потім мати можливість напасти на Галіфакс, а потім, нарешті, вигнати Англію з американського континенту: "…the acquisition of Canada this year, as far as the neighbourhood of Quebec, will be a mere matter of marching, and will give us experience for the attack on Halifax the next, and the final expulsion of England from the American continent..
Нова індіанська політика та земельна спекуляція Британці були давніми союзниками нації ірокезів, безперечно найбільшої та найвойовничішої з корінних американських націй Сходу, присутніх у Канаді та Сполучених Штатах. Вони пообіцяли не переходити через Аппалачі, щоб зберегти лояльність корінних американців у війні проти французів у 1750-х рр. Вторгнення земельних спекулянтів із Кентуккі, населення якого в 1792 році досягло 60 000 жителів, необхідних для створення держави, але становлять лише 3 % з двох мільйонів американців, які мають достатньо землі на Сході, викликали агресивність ірокезів, семінолів і криків, якими вміло маневрують ці спекулянти. Деякі з цих спекулянтів на Півдні є старшими офіцерами американської армії. Це бажання просунутися на Захід мало місце, зокрема, в атмосфері інтенсивної спекуляції, яка характеризувала історію вирощування бавовни в той час.
Оголошення війни було прийнято найменшою більшістю за всю історію голосуванням у Конгресі США щодо початку війни. Ця коротка більшість, здобута з невеликим вибором, характерна для періоду спекуляцій землею в першій половині XIX століття в Сполучених Штатах, коли Демократична партія розірвала себе на частини та створила Республіканську партію, а також Партію вільної землі, аболіоціністську.