Генрі Девід Торо (, 12 липня 1817 — 6 травня 1862) — американський письменник, мислитель, натураліст, суспільний діяч, попередник зеленого анархізму.
Генрі Торо народився в місті Конкорд у штаті Массачусетс і в 1837 році закінчив Гарвардський університет. Під впливом Ральфа Волдо Емерсона він став послідовником трансценденталізму.
У 1845–1847 роках Торо жив у лісі, на березі Волденського ставу (недалеко від Конкорду) у хатині, яку сам собі побудував. Він самостійно забезпечував себе всім потрібним для життя. Цей експеримент з виживання він описав у книзі «Волден, або Життя в лісах» (1854).
Громадський діяч, Торо протестував проти того в політиці США, що вважав неправильним. У 1846 році, протестуючи проти війни США та Мексики, він демонстративно відмовився платити податки, за що ненадовго потрапив до в'язниці. Торо активно боровся за права афроамериканців. Як засіб боротьби він пропонував індивідуальну ненасильницьку непокору. Його памфлет «Про громадянську непокору» (1849) мав вплив на Лева Толстого, Магатму Ґанді та Мартіна Лютера Кінга.
Був натуралістом, боровся за охорону природи. Окрім того, він став одним із перших у США, хто підтримав еволюційну теорію Чарлза Дарвіна.
Генрі Девід Торо помер від туберкульозу в рідному місті Конкорд.
Генрі Торо як ідеолог охорони природи Вплив Генрі Торо на розвиток ідеї охорони природи, особливо в США і Канаді, величезний. Власне кажучи, він першим у західній культурній традиції став говорити про дику природу, як про моральну і вільну сутність, яку саме за це і потрібно цінувати. Найважливішими його працями для природоохоронців є «Щоденник», есе «Прогулянки», «Волден, або Життя в лісах» й «Чорниця»Борейко В. Е. Философы зоозащиты и природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2012. — 179 с..
Слід зазначити, що за життя Торо не зрозуміли сучасники. Перше видання «Волдена» не розкуповували. 1906 року, коли було видано його повне зібрання творів, про Торо ніхто нічого не чув. Генрі Торо став популярний у США лише через понад століття після своєї смерті. Зараз він, нарівні з Джоном М'юром і Олдо Леопольдом, найцитованіший автор в екофілософських працях Заходу.
Торо був трансценденталістом і тому вірив в існування «наддуші» або божественної моральної сили, яка керує всім творінням. Він також вивчав буддійську релігію і був першим перекладачем буддійської «Лотус Сутри» англійською мовою. Все це значно вплинуло на розвиток його природоохоронних поглядів.
В одній зі своїх праць він пише: «Ліс наповнений таким же живим духом, як і людина»Nash R. Wilderness and the american mind. — New Haven and London: Yale Univ. Press, 1982. — P. 84—96.Nash R. The rights of nature. A history of environmental ethics. — Madison: Univ. Wisconsin Press, 1989. — 290 p.. Концепція Торо про дику природу була революційна тим, що виявилася позбавленою будь-якої дискримінації дикої природи. На його думку, дика природа — ні що інше, як цивілізація, але інша, ніж наша. Ці думки чудові тим, що їх не існувало в колишніх західних культурних поглядах. Хоча Торо і не використовував термін «екоетика», він, по суті, був її ідеологічним засновником. Усе починалося з його тези, що «краще дарувати життя, ніж смерть». Краще кредо природоохоронному руху годі знайти.
«Чому ми засуджуємо тих, хто знущається над дітьми, і заохочуємо тих, хто робить це з природою?», — запитував екофілософ. Тут Торо зупинявся на тому, що природу варто наділити такими ж моральними правами, що і людину. Поступово у своїх роботах Торо робить дедалі більший акцент на природі: «Здоров'я ви знайдете не в суспільстві, а в природі, — пише він. — Суспільство завжди хворе, і навіть найкраще суспільство — найболючіше». І далі: «Повзик і червона білка — компанія, що надихає більше, ніж суспільство державних мужів і філософів»Oelschlaeger M. The idea of wilderness. — New Haven and London: Yale Univ. Press, 1991. — P. 133—172.. Торо говорив, що коли рубають живе дерево, в цьому є щось майже трагічне, бо воно стає «лише деревиною». На його думку, робити з сосни дошки і хати не менш справедливо, ніж убивати людину і «робити» з неї гній.
Торо обурювався, що законодавство захищає птахів не тому, що вони красиві, а тому, що ловлять комах. Це все одно, що оцінювати співака не по тому, як він співає, а по тому, що у нього в шлунку. Дика природа, за Торо, — це не чужинець, якого треба підкорити, не ресурс для експлуатації, а «вічне джерело життя». Торо один з перших оголосив, що свобода — одна з головних цінностей природи: «Природа навколо мене незвично вільна, і ця свобода — її частина», — пише він. І далі: «Кожна соснова голка наповнена співчуттям і допомогою. Я чітко відчував присутність чогось спорідненого, навіть у сценах, які ми звикли називати дикими і страшними, і те, що найближчою мені по крові й самим гуманним була зовсім не людина, і що ніяке місце не буде для мене чужим».
Торо писав, що треба дозволити Богові діяти через природу, дозволити людям відправляти культ у гаях, в той час як християнські вандали переводять даремно ліс, щоб будувати церкви. Для нього хати, церкви та інші будівлі, які будувалися, були жалюгідними проти величі знищуваних первозданних лісів. Торо був одним з перших, хто став закликати до екосаботажу (екотажу). Зокрема, він пропонував ламати греблі на річках, що заважають рибі нереститися. За Торо, всі хороші речі — дикі й вільні. Філософ вважав, що закон природи потрібно ставити вище юридичного. Іншими словами, не можна національним законом заборонити моральне право будь-якого організму на існування. Він неодноразово заявляв, що жодна гуманна людина, яка вийшла з бездумного хлоп'ячого віку, не стане даремно вбивати живу істоту, якій даровано те ж життя, що і йому самому. Торо закликав людей порушувати закон, якщо він змушує людей порушувати справедливість.
Велику увагу Торо приділяв практиці заповідання. В одній зі своїх статей він запитував: «Чому ми не можемо мати національні заповідні зони, де можуть існувати ведмідь і пантера …». На його думку, біля кожного міста «має бути парк або первозданний ліс в 500 або 1000 акрів. Ці місця повинні належати громадськості, і до них вона повинна ставитися з повагою».
Геніальність Торо в тому, що він пішов далі Адама Сміта і Карла Маркса, які зводять дику природу лише до цінності використання. Недарма одна з відомих тез Торо звучить так: «Саме у дикості є збереження миру». На противагу християнам і юдеям, що знецінили природу, Торо хотів відновити в природі святість, створити міфологію нової дикої природи: «Іноді я заходив у соснові гаї, що стоять подібно храмам, або флотам у морі з повною оснасткою, хвилястими сучками і струмливим світлом, настільки м'яким, зеленим і тінистим, що друїди могли б покинути свої дуби, щоб почати поклонятися цим соснам…».
В іншій главі «Волдена» він заявляє дуже важливе: «Я люблю дике не менше, аніж моральне»Торо Г. Уолден, или жизнь в лесу // Ралф Эмерсон. Эссе. Генри Торо. Уолден, или жизнь в лесу. — М.: Худ. лит-ра, 1986. — С. 385—614.. На відміну від більшості людей, які схвалюють лише хороше, але не помічають дике, або взагалі до нього погано ставляться, Торо проголошує важливу ідею про те, що цінність дикої природи лежить в її нетрадиційності, а не в ринковій корисності. «Життя — це дике середовище. Найживіше є найдикішим», — заявив екофілософ. Недаремно у Торо поряд зі словом «красивий» часто вживається слово «дикий», а наближення до дикої природи він розумів як наближення до духовного початку. Світ дикої природи непорочний — ось один з головних висновків Торо. Цей світ гарний і морально досконалий. І тільки людина своєю присутністю і своєю діяльністю вносить до нього порок і неподобство.
У Торо незайманість, дикість, первозданність природи виявляються критеріями гармонійності. Для нього, як і для Гете, природа завжди праваПокровский Н. Е. Генри Торо. — М.: Мысль, 1983. — 187 с.. Звідси випливав висновок — природа вимагає до себе дбайливого і навіть побожного ставлення; порушення її гармонії згубно відбивається на моральності людей. Дика природа допускає лише «споглядальне» освоєння; людина не повинна ні підкоряти, ні змінювати дику природу.
Практично у всіх своїх роботах, але насамперед у «Щоденниках», «Чорниці», «Волдені» і «Прогулянках» Торо вихваляє «дикість» дикої природи. Нічого такого до цього люди не читали. Усі суперечки про дику природу велися з використанням романтичних або патріотичних аргументів. У «Волдені» він писав: «Споглядання дикої природи стало дивно звичайним. Я відчував і донині відчуваю, як і більшість людей, прагнення до вищого, або, як його називають, духовного життя і одночасно тягу до первісного, і я шаную обидва ці прагнення»Торо Г. Дневники. Прогулки // Сделать прекрасным наш день. — М.: Прогресс, 1990. — С. 117—225; — С. 250—285..
У «Прогулянках» Торо продовжував:
В есе «Чорниця» Торо пише:
Ще одна важлива цитата з творів цього основоположника американської ідеології охорони дикої природи. Цього разу — з «Щоденників»:
У творах Торо міститься чимало прямих закликів до охорони природи. У «Прогулянках» він заявляє, що найкраща частина землі не є приватною власністю, ландшафтом не володіє ніхто. 1861 року, ближче до кінця свого життя, він писав в есе «Чорниця», що «більшість людей не дбає про природу і проміняло б свою частку її краси за певну суму, якщо це хоч якось поліпшить їхнє життя, а багато хто навіть за келих рому. Слава Богу, люди не можуть літати і знищувати небо так само, як і землю! На даний момент ми можемо за це бути спокійні. Саме через те, що декому на це начхати, ми повинні продовжувати все захищати від вандалізму небагатьох».
Див. також Екологічна етика Права природи Національний парк Олдо Леопольд Ральф Волдо Емерсон 44597 Торо — астероїд, названий на честь філософа.
Переклади українською мовою Генрі Девід Торо. Волден, або Життя в лісах / пер. з англ. Ярослава Стріха. — Київ: Темпора, 2020
Джерела та література В. Пономарьов. Торо Генрі Девід // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 716 ISBN 978-966-611-818-2 Борейко В. Е. Эссе о дикой природе. — К.: Киев. эколого-культурный центр, 2000. — 143 с. Борейко В. Е. Философы зоозащиты и природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2012. — 179 с. Покровский Н. Е. Генри Торо. — М.: Мысль, 1983. — 187 с. Callicott B., Nelson M. / Ed. The great new wilderness debate. — Athen and London: Univ. Georgia Press, 1998. — 697 p. Nash R. Wilderness and the american mind. — New Haven and London: Yale Univ. Press, 1982. — P. 84—96. Nash R. The rights of nature. A history of environmental ethics. — Madison: Univ. Wisconsin Press, 1989. — 290 p. Oelschlaeger M. The idea of wilderness. — New Haven and London: Yale Univ. Press, 1991. — P. 133—172.
Посилання
Виноски