Еретрія

Еретрія () — грецьке містечко, яке адміністративно належить до ному Евбея, у давнину — незалежне місто-держава. Розташоване на узбережжі протоки Евріна, що відділяє Евбею від Беотії.

Історія

«Місто гребців»

Перше поселення, яке можна вважати попередником Еретрії, виникло приблизно у 3000 році до н. е. — посеред родючою долини поруч із нинішнім містом. Згодом, щоправда, поселенцям довелося перебратися на пагорб, де в подальшому знаходився міський акрополь. За мікенських часів поселення було вже доволі значним. Згадується Еретрія і в «Іліаді». Зазвичай її назва виводиться з  — гребець, що свідчить про те, що принаймні з гомерівських часів мешканці міста займалися мореплавством.

Біля 825 року до н. е внаслідок великої пожежі еретрійці змушені були залишити свої домівки і перенести місто трохи ближче до виходу з Евбейської затоки. Можливо, поселення зростало й за рахунок переселенців із сусіднього Лефканді, розміри якого в цей час за археологічними даними зменшувалися. Довгий час, однак, Еретрія не мала організованої міської структури і швидше нагадувала сукупність окремих поселень із власними некрополями, між якими залишалися порожні ділянки території.

Про царську владу в Еретрії письмових повідомлень не залишилося, що може свідчити про її дуже раннє скасування. Археологічним підтвердженням того, що колись містом керували царі, можна вважати знайдений у західній частині Еретерії героон — поховання якоїсь важливої особи, оточене кількома похованнями його ближчих родичів і окреслене трикутником із кам'яних плит. З часом це поховання перетворилося на загальноміське святилище.

З початку VIII століття до н. е. царської влади в Еретерії вже не було. Колись відокремлені поселення поступово злилися між собою. Родові еліти окремих громад переплелися між собою і зрештою перетворилися на міську аристократію — так званих «вершників» (). Саме гіппеї зосередили в своїх руках владу над Еретрією. Страбон стверджує, що еретрійське військо нараховувало 300 кіннотників і 60 колісниць, спорядити які в тодішніх умовах було під силу лише представникам родової знаті.

Релігійним центром об'єднаної громади стало святилище Аполлона Лавроносного (Дафнефора), що знаходилося приблизно у центрі міської території. Перший храм, збудований в цьому місці близько 750 року до н. е. мав закруглену (апсидну) форму, притаманну святилищам ранньої архаїчної доби. Знайдені на його місці уламки посуду свідчать про практику спільних учт — релігійних церемоній, що об'єднували усіх громадян полісу. Поруч було збудоване інше святилище — в церемоніях, які відбувалися у ньому, участь брали й жінки.

Місто швидко розрослося і досягло справжнього розквіту. Зручне розташування на перехресті морських шляхів, що з'єднували Балканську Грецію з островами Егеїди і Анатолією, родюча земля Евбеї, близькість до покладів міді і заліза швидко перетворили Еретрію на одну з провідних держав тогочасної Еллади. До своїх евбейських володінь вона додала острови Андрос, Тенос, Кея і землі у Беотії, зокрема Ороп. Місто одним з перших почало карбувати власну монету, запровадило на своїй території єдину систему мір — так звані «евбейські міри».

Боротьба за першість

Еретрія однією з перших в Греції почала створювати власні колонії. Найдавнішими з них можна Пітекуси в Італії, що були «виведені» спільно з халкідянами приблизно у другій чверті VIII століття до н. е. Імовірно, еретрійці брали участь і в заснуванні Посейдонії (Аль-Міни) у Сирії. Окремо від халкідян була заснована колонія на Керкирі, однак звідти переселенців у 730 р. до н. е. витіснили коринфяни. Приймати додому колоністів метрополія відмовилася, тому вони розселилися в Оріку і Абантиді (в Іллірії) та Метоні у Халкідіці. У тому ж році еретрійці заснували Менду. Однак це призвело до конфлікту з давнім партнером — Халкідою.

У Лелантській війні Еретрії довелося воювати і з Халкідою, і з Коринфом одночасно. І хоча саму Еретрію підтримали її власні колонії, Мілет, Мегари, Егіна і Аргос, хід війни загалом складався не на її користь. Приблизно у 680 р. до н. е. еретрійці змушені були збудувати навколо міста потужні мури (принагідно врегулювавши рух річки, що постійно загрожувала житлам містян несподіваними повенями). Одночасно на місці першого святилища Аполлона Лавроносного звели так званий «сто-кроковий храм» (гекатомпедон).

Та зрештою халкидянам та їхнім союзникам вдалося виснажити еретрійців у дрібних сутичках, зруйнувати їхні опорні пункти на Андросі і на самій Лелантській рівнині і врешті решт завдати рішучого удару на їхній же території. Зазнавши загальної поразки, Еретрія втратила свої володіння у Беотії і на Кікладах, найродючіші землі на Евбеї і поступилася лідерством в Егеїді своєму союзнику Мілету. Щоправда, на відміну від переможців-халкідян еретрійці продовжували активну колонізаційну політику, зосередившись насамперед на фракійському узбережжі.

Тиранія Діагора і встановлення демократії З часом місто оговталося від поразки. В середині VI сторіччя до нашої ери в Еретрії відновлюється масштабне будівництво. Мешканці, зокрема, зводять навколо місто нові, міцніші мури. Проте водночас загострилися внутрішні протиріччя і загострилася боротьба між різними угрупованнями аристократії, зокрема між старою родовою знаттю та сім'ями, пов'язаними насамперед з торгівлею та мореплавством, — можливо їх, за мілетським зразком, іменували айнавтамиEretria: site and museum. [tr.by]: David Hardy. Athens: Greek Ministry of Culture, Archaeological Receipts Fund, 1995, с.15-16. Цим суперництвом скористався Діагор, який у 538 році до нашої ери встановив в Еретрії тираніюArchaic Eretria: A Political and Social History from the Earliest Times to 490 BC. Book by Keith G. Walker; Routledge, 2003, с.116. Діагор товаришував, а можливо й був побратимом спартанського царя Клеомена і це значною мірою зміцнювало його владу.

Діагор «скасував» стан гіппеїв та позбавив еретрійських аристократів усіх їхніх старовинних привілеїв — айнавти при цьому зберегли свої власність та вплив. Був ліквідований давній поділ громадян за племенами — філами, а натомість запроваджений новий — за місцем проживання. Нові територіальні об'єднання зберегли назву філ, але їх було вже не чотири, а шість (чи навіть вісім), і належали до них люди, котрі походили з різних куточків Південної Евбеї. Тиран намагався сприяти розвитку торгівлі і відновленню морської могутності Еретрії. Зрештою, він звів новий храм Аполлона Дафнефора — у формі класичного периптера і з фронтоном, скульптури якого зображували бій Тесея з амазонками.

Але якими б не були наміри Діагора, усі ці заходи лише підточували його владу. Чим заможнішими і впевненішими у своїх силах ставали еретрійці, тим меншої була їхня зацікавленість у існуванні тиранії. Режим ставав все обтяжливішим не лише для айнавтів (становище яких за тиранії зрештою лише зміцнилося — показово, що єдиний напис, в якому вони згадані, датований саме цим часом), а й для демосу. Зрештою у 509 році до нашої ери громадяни повстали і вигнали Діагора з міста. Всю владу в Еретрії перебрали на себе народні збори. В пригоді став і новий територіальний поділ громади (можливо, що й запровадили його насправді самі демагоги, а не Діагор). Від кожної філи тепер обирали по одному посадовцю — так званому епіменівонту. Епіменівонти готували рішення для міської ради, а рада ставила їх на голосування на народних зборах.

Чимало питань взагалі не виносили на загальний розгляд, а вирішували на рівні найнижчої ланки самоврядування — дема. У кожному демі час від часу відбувалися загальні збори громадян, які до нього належали, — демотів. Вони ухвалювали постанови щодо поточного життя дема та обирали власних посадовців — демархів.

Позбавлений влади тиран не втрачав надії повернутися. По допомогу він вирушив до Спарти. Але еретрійські демагоги виявилися спритнішими — їхнє посольство дісталося Лакедемона першим. І здобули підтримку впливового геронта Аристотеля, син Хілона. Діагор, зрештою, доїхав лише до Коринфа і там або був убитий найманими вбивцями, або ж сам наклав на себе руки, зрозумівши, що справу програноМустафін О. Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. — К., 2016. — С. 45-46..

Еретрійська талассократія

Діодор Сицилійський взагалі називає п'ятнадцятиліття на межі VI та V сторіч до нашої ери добою еретрійської талассократії (тобто морського владарювання). Вплив Еретрії поширювався не лише на Евбею, але й на сусідню Аттику — де в цей час був встановлений дружній до неї демократичний режим Клісфена, Андрос, Парос, а можливо, й інші Кікладські острови. За еретрійською підтримкою стався також демократичний переворот на Наксосі. Влада наксоських олігархів — так званих пахеїв («товстунів») — насправді не була міцною — навіть їхнє красномовне прізвисько натякає на непопулярність серед співгромадян. Тож досить було еретрійському флоту з'явитися біля наксоських берегів, як місцевий демос повстав і вигнав пахеїв з острова.

Під час Іонійського повстання (500 — 494 рр. до н. е.) еретрійці підтримали мілетян та їхніх союзників. Але надана допомога була незначною і більшу частину експедиційного корпусу складали їхні спільники — афіняни. До того ж після перших же важких поразок вояки були відкликані додому. Тим не менше Дарій I вирішив покарати Еретрію. У 490 році до нашої ери він спрямував до Евбеї щонайменше з трьохсот трієр під командуванням Датіса та Артаферна. Після тижневої облоги — завдяки зраді двох місцевих аристократів — перси здобули та зруйнували містоМустафін О. Влада майдану. Хто і навіщо винайшов демократію. К., 2016, с.49-52. Усіх його мешканців, які не полягли в бою, вивезли на схід і поселили в Ардериці на північ від Суз. Саму ж Еретрію зрівняли з землею — хоча деякі дослідники вважають, що джерела можєуть і перебільшувати масштаби руйнувань.

В затінку Афін Після перемоги афінян над персами біля Марафону Еретрію почали відновлювати і відбудовувати. Мешканці міста брали активну участь в боротьбі з новою перською навалою у 480 році до нашої ери. 600 еретрійських гоплітів билися з ворогом під час битви під Платеями. Місто приєдналося до Делоського союзу. За допомогу відновленні довелося платити високу ціну — Еретрія поступилася на користь Афін Оропом і фактично визнала афінську зверхність. Але загалом середина V сторіччя до нашої ери стала для міста часом господарського розвитку і нового культурного злету. Були зведені нові міські мури і брами, в Еретрії з'явився свій театр. В історії залишилися імена відомих еретрійців цієї доби — зокрема трагика Ахая та скульптора Філісія. На жаль, ім'я найвідомішого вазописця Еретрії залишилося невідомим.