Отець Василь Зінько ЧСВВ (уроджений як Зінько Володимир-Євген Миколайович, псевдонім Володар Буженко; 15 лютого 1922, Сокаль — 23 квітня 2008, Львів) — місіонер Львівського Святоонуфріївського монастиря, ліценціат канонічного права, український письменник, педагог і вчений в галузі історії церкви, релігієзнавства, християнської культури, педагогіки та етики. Псевдоніми — Володимир Сокальський, Володар Буженко, Дзюньо.

Біографія

Він народився в м. Сокалі Львівської області 15 лютого 1922 року. В 1935–1936 роках навчався в Малій семінарії отців редемптористів. Закінчив Львівську гімназію. У 1936 р. з родиною емігрував до Аргентини. Незабаром, 11 листопада 1936 р. його сім'я емігрувала в Аргентину в Буенос-Айрес. Василь пішов учитися в Малу Василіянську семінарію святого Йосифа в Прудентополісі (Бразилія). 1941 року вступив до Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ). Упродовж 1943–1946 років студіював філософію й теологію в Ірасемі (Санта Катаріна). Довічні обіти склав 1946 року. Священничі свячення одержав 1 червня 1947 року в Прудентополісі з рук єпископа Антонія Маззаротта. Навчався в Папському університеті «Gregorianum» у Римі.

Закінчив василіанську семінарію св. Йосифа у Прудентополі (Бразилія), потім навчався у Римі (1947–1949). Повернувся до Бразилії, був священником у Понта Ґроссі, викладав українську мову та всесвітню історію в семінарії в Ірасемі. У 1952 р. переїхав дом. Апостолес (Аргентина), обслуговував віддалені греко-католицькі громади на півночі провінції Місіонес, в околицях м. Обери. У 1959 р. був переведений до Буенос-Айреса, викладав у парафіяльній школі, редагував місячник «Життя». У м. Прудентополі був редактором тижневика «Праця», місячника «Місіонар». У 1994 р. переїхав в Україну, був священником у Львівській обл, зокрема і у львівському храмі святого Андрія, де настоятелем був о. Антоній Масюк. Редагував часопис «Місіонар» (Львів). Отець Василь Зінько — відомий український журналіст у ділянці релігійної преси.

Помер високопреподобний отець Василь Зінько, ЧСВВ 23 квітня 2008 р. Б. Його смерть була несподіваною для усіх його близьких, в одну неділю служив звично Св. Літургію, виголошував проповідь, як завжди, а в наступну парохіянам в храмі оголосили про його смерть. Прощалися з отцем тисячі парафіян церков св. Онуфрія та св. Андрія у Львові, інтелігенція Львівщини, а, зокрема, педагоги, лікарі, вчені, студенти та викладачі Львівських вищих навчальних закладів.

У похоронних процесіях крім численного монашества, духовенства взяли участь високопреосвященні владики Церкви: Кир Діонісій Ляхович, ЧСВВ та Кир Іриней Білик, ЧСВВ.

У зачитаному прощальному слові Патріарха УГКЦ Любомира Гузара було сказано про великі заслуги покійного о. Василя, про те що він був великим, «залізним» єромонахом нашої Церкви. Отець Доротей Шимчій, ЧСВВ, котрий знав о. Зінька ще з Бразилії, наголосив, що покійний найперше був людиною молитви, знань та праці, оборонцем української мови та культури, а також, що був зразковим монахом, який ніколи не розлучався з монашим габітом. Письменник, доктор історичних наук Петро Шкраб'юк зауважив, що о. Василь — яскрава непересічна особистість XX–XXI століть, що без перебільшення належить до еліти української нації.

Похований о. Василь на монастирському цвинтарі в с. Малехів поблизу Львова.

Діяльність

Священство Душпастирював в Бразилії, Аргентині для української діаспори. В 1994 році прибув на Україну до Львова, де в монастирі св. Онуфрія став головним редактором християнського часопису «Місіонар».

Обновив Марійську Дружину молоді у Львові при церкві св. Онуфрія, взяв участь в створенні молодіжної організації «Містична троянда» при церкві св. Андрія, керував товариством «Святої Терені» для дівчат, що тримають хоругви у церкві та на процесіях, Католицьким Скаутством Європи для хлопців та проводив з ними декілька літніх таборів в Закарпатті, де давав для них духовні науки.

Створив братство медиків імені св. Луки, яке популяризує здоровий спосіб життя.

Проводив численні реколекції для парафіян храмів св. Онуфрія, св. Андрія та багатьох інших храмах Західної України, а також вів духовні бесіди для молоді, дітей, чоловіків, жінок, педагогів, медиків. Їздив із щорічними місіями до української діаспори в Литву, Латвію та Естонію. З особливим завзяттям о. Василь, не жаліючи свого здоров'я, безкорисливо читав лекції з релігієзнавства, християнської етики, етики та естетики, психології та педагогіки, культурології, історії української та зарубіжної культури, філософії, політології, соціології для студентської молоді багатьох вищих навчальних закладів Львова, а особливо для студентів Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С. З. Гжицького, Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, Львівського національного університету ім. Івана Франка, Львівського національного лісотехнічного університету, Львівського філіалу Київського національного університету культури і мистецтв та інших.

Він сповідував головний принцип праці лікаря душ людських: «Aliis inserviendo, ipse consumor» — «Служачи іншим, згоряю сам». Неодноразово отець Василь наголошував, що йде до молоді, незважаючи на різні перешкоди, бо її, на жаль, дуже важко побачити в церкві на богослужіннях, а тому вважав своїм пастирським обов'язком привернути їхні душі до Божественного Абсолюту. Він належав до тих священників, яких не треба було вмовляти, чи переконувати, щоб прийти до молоді. Він ніколи не посилався на свою зайнятість, та не запитував, чи буде транспорт, чи оплатять йому за лекції, а як вірний воїн Христовий, наслідуючи святого Йосафата Кунцевича, сам спішив на зустріч, щоб привести слухачів до Христа.

Він був правдивим студентським капеланом, який не виконував свої обов'язки формально, а завжди самовіддано, щиро і з великою посвятою. Не було жодного випадку, щоб він спізнився на лекцію, бо завжди першим приходив на місце, де вона мала проходити, випереджуючи, як викладачів, так і студентів. Нераз у викладацькій кімнаті чекав і цілу годину, якщо заняття перенесли, але ніколи не марнував часу, бо молився на вервиці, читав книги, журнали. Цікавився не тільки релігією, філософією, культурою, історією, але й політикою.

Підкреслював, що Церква також повинна брати у цьому участь, щоб вірні йшли на вибори і голосували за порядного, чесного кандидата, який веде християнський спосіб життя. Закликав кожного до активної життєвої позиції, щоб не вести себе за принципом: «моя хата скраю, я нічого не знаю». Вів також бесіди із викладачами, давав їм добрі поради, пояснював певні проблемні питання духовного світогляду та християнської віри. Наголошував, що завдання педагогів — не тільки давати знання молодому поколінню, а формувати у них добрі характери.

Філософія У розмовах на філософські теми о. Василь стверджував, що філософія як наука вивчає речі світу через останні причини, при допомозі людського розуму. Богослов'я (теологія) це також наука, що теж вивчає їх при допомозі не тільки розуму, але й віри (Божого Об'явлення). Деякі вчені вважають, що ніби філософія вища від теології, яку на жаль, не визнають за наукове вчення. Тоді, як саме богослов'я дає правдиву альтернативу буття, яку не можливо знайти у філософії, яка опирається на гіпотези. Маючи глибоку та ґрунтовну освіту з філософії та богослов'я, о. Зінько у своїх лекціях чітко та аргументовано поділяв філософію на три частини: пропедевтику (вступ до філософії), що охоплює три дисципліни — логіку, критику і методологію; властиву філософію, яка складається із спекулятивної філософії (включає в себе онтологію та метафізику, космологію, психологію, теодицею) та практичної філософії (складається з етики та естетики). Він завжди приводив п'ять доказів існування Бога, запропонованих св. Томою Аквінським, а особливо звертав увагу на моральні докази існування Бога: голос сумління, бажання щастя та загальне переконання всіх народів.

Навчальна О. Василь наголошував, що нерелігійна молодь — це дуже небезпечний елемент для самої держави та суспільства. Тим, що втратили віру, неважко буде виконати якийсь теракт чи інший злочин. Підкреслював, що потрібно повернути в наші школи та ВНЗ викладання релігії, як це було за митрополита Андрея Шептицького, бо це буде поверненням історичної справедливості. Бо чим буде менше пізнання християнської релігії та її морального закону, тим самим збільшуватиметься число в'язниць, психіатричних лікарень, спецінтернатів, дитячих будинків та інших установ такого типу.

До студентської молоді він ніколи не приходив з порожніми руками, а завжди на згадку про духовну бесіду дарував їм свої книги, молитовнички, релігійні журнали та часописи. Студенти любили і поважали о. Василя незалежно від свого віросповідання та ніколи не запитували, до якої конфесії належить сам отець, бо його слово християнина завжди було авторитетним та переконливим. Він любив запитати студентів, чи ходять вони до церкви та радив відвідувати богослужіння не тільки на Різдво і Великдень, але кожної неділі та свята. Добродушно рекомендував вивчити і знати головні молитви і не тільки спочатку, але й до кінця, бо скільки приходиться їм щоденно опановувати нового з різних дисциплін, що вивчити молитву не буде представляти великої складності.

Його лекції виходили поза межі буденності. Вони були Словом Бога, скерованим як до викладачів, так і до студентів. Студент зустрічався на його лекціях саме з Богом, з Його наукою про Царство Небесне і тим, якими повинні бути християни тут, на землі, і у вічності. о. Василь Зінько навчав молодь прийняти Слово Боже, роздумувати над Ним, дати свою відповідь на Нього і жити Ним. Студенти виходили із його занять іншими, бо кожна його лекція — це зустріч з небесними силами добра, які міняють світ. Тобто о. Василь роз'яснював християнську правду, щоб вона була поворотом в житті кожного студента, який зобов'язаний до прийняття усієї правди, зрозуміння її і до дії у межах даних Мойсеєві Богом на горі Синай.

Місіонерство о. Василь Зінько не тільки вчив, а й переживав те, про що вчив. Навчав і сам навчався через Ісуса Христа. Голосив Добру Новину, бо сьогодні є багато і злих новин, яких стає все більше і більше. о. Василь наголошував, що в Ісусі Христі людина, навіть якщо впала у гріх, є дитиною Божою. Кожен, — підкреслював він, — повинен особисто зустрітися з Христом, дати свою відповідь Йому і змінити своє життя, щоб Ісус прийшов до кожної людини. Характерно, що отець дивився на студентів очима Христа, тобто з любов'ю.

о. Василь Зінько завжди намагався знайти і зачепити щось живе у душі студента. І тоді вже не випускав з уваги цю струну. Якими є ми християнами, — підкреслював він, — такими люди уявлятимуть Ісуса Христа, Заповідь, Якого: вірність Богові, Церкві, народові. Лише тоді ми дійсно зможемо бути правдивими християнами, правдивими свідками Ісуса Христа.

о. Василь Зінько був дуже відповідальним, точним і дисциплінованим, оскільки вчив своїм власним життям. Стримане, виважене, правдиве його слово, моральний спосіб життя, було словом — ділом, словом — важелем, словом — рушієм, словом — вчителем. Слово о. Василя Зінька, як найдосконаліша саморепрезентація, було високої проби. Бо нині слово, відірване від духовності, культури, стає страшним знаряддям боротьби людини проти людини, нації проти нації, стає перепусткою для зла і зрештою торує дорогу до пекла. Згадаймо, що сказав Ісус: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи» (). Це і нам даний наказ. Це є і нашим завданням, і ми всі повинні його виконувати. Усі ми є покликані до священичого уряду, а тому повинні виховувати зразки благочестя, бути окрасою Христової Церкви перед усіх світом і славою всього нашого народу.

Наукова