Тьєррі́ Анрі́ ( ; 17 серпня 1977, Лез-Юліс, Франція) — французький футболіст і футбольний тренер. Наразі очолює тренерські штаби молодіжної та олімпійської збірних Франції.
Чемпіон світу 1998 року, Чемпіон Європи 2000 року, віцечемпіон світу 2006 року, переможець Ліги чемпіонів УЄФА і чемпіонатів Франції, Англії та Іспанії, володар Кубка конфедерацій. Виступав на позиціях нападника і крайнього півзахисника в таких клубах, як «Монако», «Ювентус», «Арсенал», «Барселона» та «Нью-Йорк Ред Буллз».
За свою кар'єру Анрі отримав безліч титулів і нагород, неодноразово встановлював рекорди команд і національних першостей. Є кращим бомбардиром в історії збірної Франції і лондонського «Арсеналу», потрапляв до символічних збірних світу і Європи, двічі отримував «Золоту бутсу», двічі футболіст року в Англії за версією ПФА і тричі Футболіст року за версією АФЖ, чотири рази найкращий бомбардир Прем'єр-ліги, п'ять разів потрапляв в . Є у списку ФІФА 100, з 1998 року носить титул кавалера ордена Почесного легіону. Багато фахівців, тренери та спортсмени в інтерв'ю відгукувалися про нього як про найкращого футболіста світу.
Крім футболу Анрі активно займається благодійністю, регулярно жертвує кошти в різні некомерційні організації, спрямовані на боротьбу з муковісцидозом і СНІДом. Керує програмою проти расизму в футболі, про який знає не з чуток, за цю діяльність в 2007 році був включений в сотню найвпливовіших людей світу за версією журналу Timehttp://content.time.com/time/specials/2007/completelist/0,29569,1595326,00.html. Завдяки своїй популярності співпрацює з багатьма компаніями, знімався в рекламних роликах Nike, Reebok, Gillette, Renault і Pepsi. Розлучений, має доньку та сина.
Дитинство За походженням Анрі антилець, його батько, Антуан, родом з Гваделупи (острів Ла-Дезірад), а мати, Маріс, приїхала з Мартиніки. Тьєррі народився в невеликому містечку Лез-Юліс, за 23 кілометри від Парижа, зростав у нетрях і з дитинства був оточений жорстокими підлітками з неблагополучних сімей, від них навчився грати у футбол. Мати хотіла, щоб хлопчик отримав хорошу освіту, батько ж бачив його лише у спорті. Антуан марив футбольною кар'єрою Тьєррі, вважав, що у того є талант. Вже у сім років Анрі показував непогану гру, завдяки чому його взяли в місцеву футбольну команду «Лез-Юліс», яка виступала під керівництвом Клода Шезеле. Батько буквально силою змушував його тренуватися, не відходив від сина, був присутнім на кожному матчі, а одного дня навіть втратив роботу через те, що запізнився після футболу. Надмірна турбота батька часом йшла на шкоду, але багато років по тому Анрі зазначив, що без неї він би не став тим, ким став. У дитинстві його не стільки захоплював футбол, скільки хотілося радувати батька, «ніщо не викликало такого задоволення, як бачити після матчу посмішку на його обличчі». 1989 року гравець перейшов у «Палезо», але через рік батько посварився з функціонерами клубу, після того як під час одного з матчів вибіг на поле і затіяв бійку з суддею, і Анрі перевели у «Вітрі-Шатійон», причому тренер Жан-Марі Панза, майбутній наставник футболіста, перейшов у цю команду разом з ним. Там Тьєррі відіграв ще два роки.
Професійна кар'єра
«Монако» (1992—1999) і «Ювентус» (1999) 1990 року подивитися на футболіста приїхав скаут з «Монако», Арнольд Каталано. Він відвідав один з матчів, у якому команда перемогла з рахунком 6:0, а всі шість голів забив Анрі. Тоді Каталано запропонував йому без жодного попереднього перегляду приєднатися до свого клубу, але наполіг, щоб той попередньо пройшов курс в елітній футбольній академії «Клерфонтен». Директор навчального закладу спочатку відмовлявся прийняти Тьєррі через низькі оцінки в школі, але в підсумку все-таки погодився — молодий гравець пройшов весь курс і потрапив у дубль «Монако». Пізніше підписав професійний контракт, а в 1994 році провів у Лізі 1 свій перший матч. Арсен Венгер, головний тренер команди, використовував Анрі на лівому фланзі півзахисту, оскільки вважав, що його швидкість, хороший контроль м'яча і техніка будуть ефективнішими проти крайніх захисників, ніж проти центральних. У першому сезоні футболіст взяв участь в 18 матчах клубу і відзначився трьома голами.
Венгер продовжив шукати для Анрі відповідне місце на полі й зрештою прийшов до висновку, що він все-таки повинен бути в нападі, однак, перш ніж прийняти таке рішення, довгий час сумнівався і випускав футболіста в різних амплуа. Перебуваючи під чуйним керівництвом тренера, Анрі показував стабільну гру, в сезоні 1996/97 допоміг клубу завоювати чемпіонське звання і став найкращим молодим гравцем Франції. Талант футболіста помітив мадридський «Реал» і 13 січня 1997 року підписав з ним шестирічний контракт. Пізніше угоду оголошено незаконною, оскільки права на француза належали «Монако» — після закінчення інциденту ФІФА оштрафувала Анрі на 100 тисяч швейцарських франків. У наступному сезоні він продовжив виступати на високому рівні, дебютував у Лізі чемпіонів — завдяки семи його голам клуб дійшов до півфіналу , вперше був запрошений до складу національної команди і взяв участь у тріумфальному для Франції чемпіонаті світу 1998. Відтоді до футболіста прийшла слава, його персоною зацікавились багато європейських клубів, і в січні 1999 року за 10,5 млн фунтів стерлінгів Анрі перейшов в туринський «Ювентус», за рік до аналогічного переходу свого товариша і одноклубника Давіда Трезеге. Загалом нападник провів за «Монако» п'ять сезонів, зіграв у французькій лізі 105 матчів і забив 20 м'ячів.
Перший і єдиний сезон у Серії А виявився для футболіста вкрай невдалим, виступаючи на незручній для себе позиції флангового півзахисника і зіткнувшись з добре організованим захистом італійського чемпіонату, за 16 виходів на поле Анрі зміг забити лише три голи. Після цього провалу гравця виставили на трансфер і в серпні 1999 року за 10 млн фунтів стерлінгів віддали в лондонський «Арсенал», де той возз'єднався зі своїм колишнім тренером Арсеном Венгером.
«Арсенал» (1999—2007)
Анрі вболівав за «Арсенал» ще від 1991 року, і саме в лондонському клубі він доріс до рівня зірки світового футболу. Попри сумніви фахівців у доцільності трансферу, Венгер був переконаний, що перехід гравця був вартим витрачених коштів. Футболіста відразу ж поставили в напад, на позицію Ніколя Анельки, який пішов у «Реал Мадрид» — через кілька років це рішення тренера принесло клубові великі дивіденди. Спочатку Анрі розчаровував вболівальників, за вісім повних матчів йому не вдалося забити жодного гола, журналісти висловлювали думку, що гравець не зможе пристосуватися до силової та швидкої гри англійської Прем'єр-ліги. Після декількох невдалих місяців Анрі зазначив, що «йому доводиться заново освоювати всі премудрості мистецтва забивати голи». Перший м'яч провів у ворота суперників лише 18 вересня в матчі з «Саутгемптоном», більш ніж через місяць після свого переходу. Після закінчення сезону сумніви все ж розвіялись, в «Арсеналі» форвард показав чудову статистику — 26 м'ячів . Команда, поступившись «Манчестер Юнайтед», посіла в чемпіонаті друге місце, дійшла до фіналу Кубка УЄФА, але в останньому матчі за пенальті програла турецькому «Галатасараю».
Повернувшись переможцем з чемпіонату Європи 2000 року, Анрі перебував у відмінній формі й був готовий розпочати сезон 2000/01. Попри меншу кількість голів і результативних передач, футболіст став найкращим бомбардиром «Арсеналу» і підтвердив своє місце в основному складі. Опинившись серед найкращих нападників ліги, він допоміг канонірам підібратися до лідерів «Манчестер Юнайтед», але за підсумками чемпіонату знову залишився без чемпіонського титулу. В інтерв'ю гравець висловив невдоволення тим фактом, що йому доводиться тягнути за собою всю команду, а також заявив про намір зробити «Арсенал» головною силою в Прем'єр-лізі. І дійсно, сезон 2001/02 вийшов дуже успішним, команда з запасом у сім очок вибилася в чемпіони, у фіналі Кубка Англії з рахунком 2:0 обіграла «Челсі». Анрі став найкращим бомбардиром ліги, у всіх матчах, що привели «Арсенал» до золотого дублю, він відправляв м'яч у ворота 32 рази, а 12 лютого у регулярному чемпіонаті забив за клуб свій сотий гол. Футболіста викликали до складу національної команди на чемпіонат світу 2002 року, всі чекали від нього повторення успіху, але Франція, на подив громадськості, не змогла пройти далі групової стадії.
Сезон 2002/03 Анрі провів на хорошому рівні, забив 32 м'ячі і віддав 23 гольових паси, «Арсенал» втратив звання чемпіона, але знову виграв Кубок Англії. Упродовж усього сезону форвард посідав перше місце в списку бомбардирів ліги, в кінцівці лише на один гол поступився голландцю Руду ван Ністелрою. Втім, його назвали гравцем року за версією футболістів ПФА і Асоціації футбольних журналістів, в голосуванні на звання гравця року за версією ФІФА посів друге місце, програвши співвітчизнику — Зінедіну Зідану, який лідирував з великою перевагою. У сезоні 2003/04 «Арсенал» виглядав як ніколи добре й повернув собі чемпіонське звання. Анрі був одним з лідерів команди, разом з такими гравцями як Денніс Бергкамп, Патрік Вієйра і Робер Пірес, він досягнув феноменального результату — в регулярному чемпіонаті клуб жодного разу не зазнав поразки, чого нікому не вдавалося вже понад сто років. Футболіста знову номінували на гравця року за версією ФІФА, але за підсумками голосування він знову опинився на другій позиції — цього разу його обійшов бразилець Роналдінью. З 39-ма голами французький спортсмен посів перше місце в суперечці бомбардирів ліги і одержав «Золоту бутсу». На чемпіонат Європи 2004 року Анрі приїхав у статусі зірки, але Франція поступилася у чвертьфіналі Греції.
Низка вдалих виступів «Арсеналу» обірвалася в сезоні 2004/05, поступившись чемпіонським титулом «Челсі», клуб з відставанням у дванадцять очок посів друге місце. Попри це, їм вдалося виграти Кубок Англії, хоча Анрі був травмований і пропустив фінальну гру турніру. До того часу футболіст вже мав репутацію одного з найбільш грізних голеадорів Європи, він знову став найкращим бомбардиром ліги, забивши у всіх змаганнях сезону 31 гол . Крім того, разом з Дієго Форланом Анрі ще раз отримав «Золоту бутсу» — станом на 2016 рік він залишається єдиним футболістом, якому вдалося отримати цю нагороду двічі поспіль (подібне досягнення міг зробити шотландець Аллі Маккойст, але його результати не є офіційними, оскільки журнал France Football не вручав нагороди в 1992—1996 роках). У середині 2005 року команду несподівано покинув Вієйра, і новим капітаном тренер призначив Анрі. На думку журналістів, гравець не дуже добре підходив на роль капітана, він постійно перебував на вістрі атаки і найчастіше не бачив багато з того, що відбувалося на полі. Завдання нападника трохи змінилися, тепер він повинен був не тільки забивати голи, але й керувати партнерами, допомагати адаптуватися молодим гравцям, які переважали в основному складі «Арсеналу» тих років.