Кіровоградська єпархія Українського екзархату Російської православної церкви була створена в січні 1947 року патріархом Московським Алексієм (Симанським). Ієрархічно єпархія була спадкоємицею Єлизаветградського вікаріату Російської православної церкви, Української автономної православної церкви та Українського екзархату (1880-1918, 1918-1921, 1921 — бл. 1930), останнім ієрархом якого був Кирил (Квашенко), а також Кіровоградського вікаріату Українського екзархату, що існував у 1946-1947. 27 жовтня 1990 року за архієпископа Василія (Васильцева) зі здобуттям Українським екзархатом статусу самоврядної церкви з правами широкої автономії єпархія увійшла до реорганізованої Української православної церкви (Московського патріархату).

Історія

Перша єпископська кафедра в Кропивницькому була заснована 1880 року — це був Єлизаветградський вікаріат Російської православної церкви, який очолив єпископ Неофіт (Неводчиков). Вікаріат проіснував до кінця 1920-х років, побувавши в складі Української автономної православної церкви (1918-1921) та Українського екзархату (з 1921).

Єлизаветградський вікаріат

У 1921 році указом патріарха Тихона (Беллавіна) автономна Українська православна церква була реорганізована в екзархат. На 1920-ті роки припали гоніння на Церкву, і в цей час Кіровоградська область уславилася подвигом віри багатьох мучеників та сповідників. Першим мученицьку смерть від безбожників прийняв єпископ Єлизаветградський (пізніше Херсонський) Прокопій (Титов). За поданням Комісії по канонізації святих при Священному синоді Української православної церкви він був прилічений до лику святих. Також були канонізовані священномученики Антоній (Панкеєв), Онуфрій (Гагалюк) і Порфирій (Гулевич), які теж були єпископами в Єлизаветграді, та багато інших сповідників православної віри, що постраждали в роки тоталітаризму.

Під час Другої світової війни Успенський собор був сильно пошкоджений. Після війни храми частіше руйнували, ніж відновлювали, тож на місці собору був побудований будинок сучасного міськвиконкому. Знесли також храм Петра і Павла, храм Вознесіння Господнього та храм на честь ікони Знамення Пресвятої Богородиці. За часів комуністичного режиму місто утратило не тільки архітектурні споруди та найкращу частину городян, а й свою назву на честь християнської святої. У 1924 році місто назвали Зінов'євськ, у 1934 році — Кіров, а в 1939 році — Кіровоград. Православні безуспішно намагалися добитися повернення історичної назви. Останнім вікарним єпископом Кіровоградським цього періоду був священномученик Онуфрій (Гагалюк).

Зинов'євський вікаріат

У 1930 році було ненадовго відновлено вікарну кафедру в Кіровограді, цього разу як вікаріат Одеської єпархії і з титулом за тоді новою назвою міста — Зінов'євськ.

З 18 вересня 1930 до 11 вересня 1931 єпископом Зинов'євським, вікарієм Одеської єпархії був священномученик Порфирій (Гулевич).

Кіровоградський вікаріат

Під час Другої світової війни ставлення радянської влади до Церкви дещо змінилося. В умовах можливої поразки, влада вирішила використати Церкву для підтримки патріотичних настроїв. Припинилися гоніння, Церкві почали повертати храми, монастирі, стали відкриватися семінарії.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 року була створена Кіровоградська область. Звісно, про одночасно становлення адміністративного церковного устрою на той час говорити було зарано. Церква, в тому числі і на молодій Кіровоградщині, переживала нелегкі часи. Відсутність централізованого регіонального органу управління, фінансова скрута, деструктивні взаємовідносини з владою, все це практично унеможливлювало організацію церковного життя. Кожна парафія була залишена сама собі й існувала, як могла. Багато приходів без належного керування та підтримки просто закривалися. Невизначеність та невпевненість у майбутньому були реаліями тогочасного церковного життя. Але незважаючи на все це, вже наприкінці війни ситуація починає поступово змінюватися.

У «Журналі Московської Патріархії» за 1944 рікЖурнал Московской Патриархии. — 1944. — № 9. — С. 6-7. записано: «На кафедру єпископа Кіровоградського, вікарія Одеської єпархії Патріаршим Місцеблюстителем і Священним Синодом призначений ієромонах Сергій (Ларін)». Першу Божественну літургію в місті Кіровоград єпископ Сергій (Ларін) здійснив у Різдва Пресвятої Богородиці кафедральному соборі 21 вересня 1944 року, а напередодні — всенічну службу у Спасо-Преображенському соборі. За Божественною літургією єпископ Сергій здійснив першу хіротонію в Кіровоградській єпархії, у диякона був висвячений Всеволод Михайлович Затовський (у священики він рукопокладений 24 вересня 1944 року). Отець Всеволод спочив у Господі 4 вересня 1999 року, похований на території Спасо-Преображенського собору міста Кропивницького.

У 1944 році за єпископа Сергія (Ларіна) було відроджено Одеський Успенський чоловічий монастир, духовний зв'язок з яким утвердився в дореволюційні часи. За ініціативою єпископа Сергія в 1945 році в місті Одесі біли відкриті дворічні пастирсько-богословські курси, які в 1946 році були реорганізовані в Одеську духовну семінарію, перший випуск якої відбувся 1947 року. Серед випускників були і священнослужителі Кіровоградської єпархії брати Всеволод та Леонід Затовські (отець Леонід спочив у Господі 26 лютого 1990 року), які закінчили екстерном курс семінарії за 2 роки.

Одеська і Кіровоградська єпархія

У травні 1946 року Указом Святішого Патріарха Алексія (Симанського) і Священного синоду Російської православної церкви Преосвященний Сергій (Ларін), єпископ Кіровоградський, тимчасово керуючий Одеською єпархією, був призначений єпископом Одеським і КіровоградськимЖурнал Московской Патриархии. — 1946. — № 5. — С. 15.. Одеська єпархія й до цього включала Кіровоградську область, однак титул правлячого архієрея раніше був «Одеський і Херсонський».

Таким чином, на Кіровоградщині з'являється офіційно оформлений орган церковного управління — єпархія. Звісно, необхідно було крок за кроком не тільки відновлювати, а створювати знову всю систему адміністрування, господарювання, діловодства, фінансування, кадрового забезпечення у новоствореній церковній області. Відповідно дуже гостро стояло питання про співпрацю з місцевими органами влади. У 1946 році при апараті обласного виконкому Кіровоградської області були створені нові структурні підрозділи — уповноважений РНК СРСР у справах Російської православної церкви, та уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по Кіровоградській області. Загострювалося питання ще й віддаленістю єпархіального центру (канцелярія правлячого архієрея розміщувалася в місті Одеса). Архівні матеріали досить яскраво відображають листування між уповноваженим та управляючим єпархії. Таке «паперове» спілкування містить дуже цікаві та маловідомі факти церковного життя.

Єпископ Сергій (Ларін) керував єпархією до 30 жовтня 1947 року, після чого Одеська єпархія була знову об'єднана з Херсонською (розділені в 1944).

Кіровоградська і Чигиринська єпархія

У січні 1947 року в межах однієї Кіровоградської області було вперше утворено Кіровоградську єпархію. Її першим єпископом був призначений Указом Святішого Патріарха Алексія (Симанського) і Священного синоду Російської православної церкви Преосвященний Михаїл (Мельник), якому було присвоєно титул єпископа Кіровоградського і Чигиринського. На цій посаді єпископ Михаїл перебував один рікhttp://elisavet.com.ua/stat4.html .. Однак в офіційних списках ієрархії першим єпископом значиться Михаїл (Рубинський), а Михаїл (Мельник), що перейшов у Православну церкву з Греко-католицької в 1946 році, очолював лише Дрогобицьку єпархію. Можливо, мала місце плутанина двох єпископів з однаковим іменем (адже прізвище в архієреїв зазвичай не вказується).

До складу Кіровоградської області досить тривалий час належали території, які нині знаходяться у складі сусідніх областей. Відповідно і в церковно-адміністративному плані такі території належали Кіровоградській єпархії. Наприклад, Чигиринський район нинішньої Черкаської області в 1940-х відносився до Кіровоградській області. Відповідно, чигиринський Свято-Троїцький жіночий монастир тоді підпорядковувався Кіровоградським єпископам і мав юрисдикційну приналежність до Кіровоградської єпархії.

Колись найбільший жіночий монастир в Україні в післявоєнні роки опинився за межею існування. З архівних документів (а це реєстраційна справа релігійної громади монастиря та листування з уповноваженим у справах релігії) відомо, що майже всі будівлі обителі були передані в користування економічного технікуму. Тогочасна ігуменія Агнія з сестрами постійно писала прохання щодо виділення чи повернення хоча б частини будівель під храм та чернечі келії. Декілька будівель повернули, але цього було недостатньо. Дирекція технікуму не тільки чинила всілякі перешкоди життю черниць, а й усіма можливими методами сприяла його закриттю. Зберігся цікавий архівний документР 2860 1.239., — лист тодішнього уповноваженого у справах релігії по Кіровоградській області С. В. Романова, в якому останній звертався до чигиринського секретаря районної ради з приводу скарг настоятельниці монастиря на дії директора економічного технікуму. Зокрема, у своєму зверненні уповноважений зазначає: «Якщо і надалі будуть мати місце протиправні дії щодо чернецтва та господарських споруд монастиря, керуючись відповідними законодавчими актами, буду змушений звертатися до обласної прокуратури». Тобто навіть у той час серед посадовців були люди, якщо й не віруючі, то такі, що керувалися принципами законності та правопорядку. Саме завдяки лояльному відношенню влада повернула монастирю декілька будівель та храм.

Кіровоградська і Миколаївська єпархія

1948—1951

У січні 1948 року була утворена Кіровоградська єпархія в нових територіально-адміністративних межах. До її складу увійшла Миколаївська область, а правлячі єпископи мали титул «Кіровоградський і Миколаївський». Першим єпископом Кіровоградським і Миколаївським став Преосвященний Феодосій (Ковернинський), переведений на Кіровоградську кафедру з Чернівецької єпархії.

Про діяльність Преосвященного Феодосія є дані в «Журналі Московської Патріархії» за 1948 рік, де повідомляється, що єпископ Феодосій був організатором та ініціативним керівником патріотичної діяльності Чернівецько-Буковинської єпархії, за що одержав медаль «За доблесну працю в дні Великої Вітчизняної війни»Журнал Московской Патриархии. — 1948. — № 12. — С. 45.. У період управління Кіровоградською єпархією єпископом Феодосієм, влітку 1948 року в місті Кіровоград були організовані пастирсько-богословські курси у два потоки: перший — у липні, другий — у вересні. Курсами завідував протоієрей Сергій Подольський, згодом — єпископ Кіровоградський і Миколаївський. Богословські предмети на курсах викладали протоієреї Петро Тарановський, Авксентій Гончар, Микита Ольшанський, Леонід Затовський. Слухачами курсів були священнослужителі Кіровоградської області. Єпископ Феодосій (Ковернинський) керував єпархією плідно та успішно.

Указом Святішого Патріарха та Священного синоду від 21 жовтня 1949 року на кафедру Кіровоградську і Миколаївську був призначений Преосвященний Євстратій (Подільський), хіротонія якого відбулася у місті Києві 20 листопада. Хіротонію здійснили Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Алексій (Симанський), екзарх України Митрополит Київський і Галицький Іоанн (Соколов), єпископ Херсонський і Одеський Никон (Петін) та єпископ Уманський Іларіон (Кочергін). За деякими даними в цей період єпархія була знову перетворена на вікаріат Одеської єпархії. Діяльність владики Євстратія залишила глибокий слід у житті Кіровоградської єпархії. Єпископ Євстратій був родом з Кіровоградщини і всю свою пастирську діяльність провів в парафіях Кіровоградської єпархії. Він добре знав життя духовенства, вникав у турботи парафій і надавав їм суттєву допомогу у церковному житті.

1951—1958