Сіоні́зм () (від гори Сіон) — єврейський націоналізм, рух європейських євреїв кінця 19 ст. за створення єврейської держави. Головна мета сіонізму була досягнутою в 1948 р. із створенням держави Ізраїль, що визнала за всіма євреями право жити в межах її кордонів. З цього моменту сіонізмом можна назвати підтримку держави Ізраїль, також підтримка єврейської нації у світі та її зв’язків з Ізраїлем. Подібно до інших форм націоналізму, особливим різновидом якого він є, сіонізм припускає значне розмаїття ідеологій.
У 1947 році Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію 181, що передбачає створення на території Палестини двох держав — єврейської і арабської, забезпечивши таким чином досягнення ключової мети сіонізму.
Проте 10 листопада 1975 року XXX сесія Генеральної Асамблеї ООН зусиллями СРСР (за підтримки арабських і «неприєднаних» країн і на тлі нафтової кризи 1973—1974 років) ухвалила (за — 72, проти — 35, утрималися — 32) резолюцію 3379 , яка визначила сіонізм як «форму расизму та расової дискримінації».
16 грудня 1991 року на вимогу США і Ізраїлю (що поставив скасування резолюції 3379 умовою участі країни в Мадридській конференції) це визначення було відкликане резолюцією 4686 Генеральної Асамблеї ООН (за — 112, проти — 25, утрималося — 13).
Походження і термін Слово «сіонізм» є похідним від Сіон (івр. צִיּוֹן — Ціон), при цьому Земля Ізраїлю (Ерец-Ісраель) нерідко іменувалася «дочкою Сіону», а єврейський народ — «синами Сіону».
Мета та ідеологія Сіоністський рух поставив собі за мету вирішити «єврейську проблему», розглядаючи її як проблему національної меншини, безпорадного народу, долею якого є страждання від погромів та переслідувань; народу, якого всюди піддають дискримінації, вказуючи на його чужість. Сіонізм намагався домогтися вирішення цієї проблеми шляхом повернення євреїв в Ізраїль. У сіонізмі мав місце синтез цілей: звільнення і єдності, бо мета полягала, як у звільненні євреїв з-під гнітючої їх влади, так і у відновленні єдності євреїв через збирання єврейських діаспор з усього світу на їхній Батьківщині.
Формування «нового єврея», здатного не тільки розвивати свою країну, але і захистити її, на думку дослідників сіонізму, служило для засновників ізраїльської держави одним з основних пріоритетів.
Види сіонізму
З початку XX століття і до арабського повстання 1936 року у сіоністському русі існував простір для політичної гнучкості, багато вчених стверджують, що різні течії сіонізму мали спільну основну структуру.https://books.google.com.ua/books?id=crHjZnRmWhgC&redir_esc=y https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/13531042.2011.610125 Більшість основних історичних праць руху окреслюють кілька ключових напрямків, багато з яких дотримуються класифікації, запровадженої у період, що починається з кінця 19 століття і триває до 1930-х років — політичний, практичний, соціалістичний, культурний та ревізіоністський.https://chooser.crossref.org/?doi=10.1515%2F9781438465357-008 https://muse.jhu.edu/article/492412 Деякі вчені наголошують на гетерогенності цих напрямків сіонізму. https://muse.jhu.edu/article/483261https://muse.jhu.edu/pub/23/edited_volume/chapter/1273032
Див. також
Історія сіонізму Всесвітній конгрес сіоністів Сіонізм у СРСР Хардаль
Примітки
Література Л. Корнєєв. Сіоністський імперіалізм [Ізраїль] // «Всесвіт» (Київ). — 1972. — № 3. — Стор. 150—154. А. Криничук, О. Ющенко. Сторінки ганебного альянсу [сіонізм і фашизм] // «Всесвіт» (Київ). — 1985. — № 2. — Стор. 171—176. А. Подольський. Сіонізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.666 ISBN 978-966-611-818-2 Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х . :Право, 2015
Посилання СІОНІЗМ //Енциклопедія історії України