Збройний конфлікт у Республіці Македонія — збройний конфлікт, який почався в лютому 2001 року з нападу озброєної групи албанської Армії національного визволення на сили безпеки Республіки Македонія і завершився 13 серпня того ж року підписанням Охридської угоди.

Існували заяви, що АНВ ставила за мету відділення від країни районів з албанською більшістю, хоча високопоставлені члени групи заперечували про це.

Згідно з джерелами від обох сторін конфлікту, конфлікт тривав протягом більшої частини року, хоча загальні втрати залишалися обмеженими кількома десятками осіб з обох боків.

Таким чином, Югославські війни досягли раніше мирної Македонії.

Передумови З проголошенням 08 вересня 1991 року своєї незалежності від Югославії Македонія стала єдиною колишньою югославською республікою, якій вдалося мирно відділитися від федерації«Success in the Balkans? A Case Study of Ethnic Relations in the Republic of Macedonia» by Robert W. Mickey and A. S. Albion. Minorities: The New Europe's Old Issue. Institute for East West Studies. New York (1993) p. 58.

Хоча Македонія на момент виходу зі складу Югославії вважалася одним із найбідніших регіонів, соціально-економічні заходи, вжиті послідовними демократично обраними урядами, змогли покращити економічну ситуацію в країні. За даними Міжнародної кризової групи, в 1999 році ріст економіки склав майже 3 %.

У другій половині 2000 року також спостерігалося стійке зростання, що призвело до збільшення ВВП на 5 % за рік.

У січні 2001 року уряд прогнозував профіцит бюджету вже другий рік поспіль. У 2000 році середній клас, що зароджувався, почав купувати нові автомобілі, розширювати квартири та планувати літній відпочинок за кордоном«The Macedonian Question: Reform or Rebellion» . International Crisis Group (ICG). 2001.

Співіснування македонців і найбільшої меншини, албанців, з моменту здобуття незалежності було в цілому мирним. Усі уряди незалежної Македонії включали албанські партії до себе як партнерів по коаліції, що дозволяло вирішувати проблеми шляхом політичного діалогу.

До початку 2001 року настрої були більш-менш оптимістичними.

Однак головною причиною незадоволення албанців стали заходи спрямовані на обмеження використання албанської мови в офіційних установах та освіті й заборона на використання прапора Албанії. Саме після того як у 1997 році Конституційний суд заборонив використання албанського прапора, почали спалахувати протести албанців.

Вимоги албанців Македонії За даними перепису 1994 року в Республіці Македонія проживало 442 914 албанців, що складало близько 22,9 % від загальної чисельності населення (). Це зробило їх найбільшою етнічною меншиною поряд з етнічною македонською більшістю, що нараховувала (66,5 %).

Станом на 2001 рік албанці Македонії жили в основному в компактних поселеннях західної частини Македонії, біля кордону з Албанією. Вони також проживали в північно-західній частині Македонії, біля кордону з югославською частиною Сербії і Косова, що перебував під управлінням ООН, а також у столиці Скоп'є і місті Куманово.

Албанці складали більшість у містах Тетово, Гостивар і Дебар«The Kosovo Conflict and Macedonia» by Prof. Dr. Vladimir Ortakovski. Rethinking Identities: State, Nation, Culture. Harriman Institute, Columbia University. New York. 1999 .

З моменту проголошення незалежності Республіка Македонія намагалася зосередитися на внутрішніх справах. Заохочення демократії і гармонізація міжетнічних відносин було визначено як головна мета нової держави.

Після перших демократичних виборів у 1991 році албанці Македонії використали всі конституційні та політичні можливості, щоб зіграти значну політичну роль у країні. Було кілька албанських політичних партій, чия поведінка і риторика (як і в випадку з македонськими партіями) залежали від того, чи перебували вони в правлячій коаліції чи ні«Between Preventive Diplomacy and Conflict Resolution: The Macedonian Perspective on the Kosovo Crisis» by Prof. Biljana Cvetkovska. International Studies Association 40th Annual Convention. Washington, D.C. 1999.

Попри ці політичні коливання, албанські партії були включені як партнери по коаліції у всіх наступних посткомуністичних урядах Македонії.

Однак відносно албанців все ще існувала систематична дискримінація. Албанський прапор був заборонений для публічної демонстрації; вживання албанської мови в державних установах було обмежене. Крім того, працівники поліції та військовослужбовці часто піддавали албанців перевіркам, профілактичним заходам і проявляли грубе поводження.

Державний департамент США повідомляв, що в Македонії, як і раніше, існують наступні форми дискримінації відносно етнічних албанців: обмежений доступ до медіа та освіти албанською мовою; низька частка албанців у державних структурах і поліції; мале представництво в офіцерському корпусі збройних сил; відмова в наданні громадянства багатьом етнічним албанцям, що давно проживали в Македонії, а також дискримінація під час подачі заяв про надання громадянства; несправедливе використання виборчих дільниць, що послаблювало їхню електоральну силу.

За цими та іншими причинами албанці в Македонії почали вимагати більших політичних прав. Вони вимагали внесення змін до конституції щодо визнання албанців як другої титульної нації країни та визнання албанської мови як другої державної мови. Албанці також стверджували, що представляють 30 % і навіть 40 % населення країни, а не 22,9 %, що офіційно зареєстровано переписом 1994 року«Macedonia: Country Background and Recent Conflict» by Julie Kim. United States Congressional Research Service (CRS). Washington, D.C. 2002.

У 1994 році деякі албанські політики Македонії виступили за розширення колективних політичних прав. Яскравим проявом цих вимог стало проголошення автономної республіки «Іліріда» на заході Македонії.

Іншими істотними проблемами були спроба створення університету з албанською мовою викладання в Тетові (1995), оголошеного македонською владою незаконним, а також антиконституційне підняття албанського прапора над місцевими радами в Гостиварі та Тетові в 1997 році.

Македонці розцінили ці дві події як кроки до створення «паралельних органів влади» албанців у Македонії.

Македонія і криза в Косові

Під час конфлікту в Косові в 1999 році Македонія відкрила свої кордони для тисячі косовських албанців, що тікали до країни.

Згідно з даними, опублікованими Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, на 17 травня у Македонії перебувало 229 300 біженців з числа косовських албанців. На цьому етапі кількість біженців у Македонії складало понад 11 % населення країни«Macedonia: Towards Destabilisation? The Kosovo crisis takes its toll on Macedonia». International Crisis Group (ICG). 2001.

За даними Комітету США з питань біженців, у Македонії перебувало близько 360 тисяч осіб«U.S. Committee for Refugees World Refugee Survey 2001 — Macedonia». United States Committee for Refugees and Immigrants. 2001 . У другій половині 1999 року албанські біженці репатріювалися.

Здатність Македонії приймати біженців була обмеженою, тому що план на випадок непередбачуваних обставин передбачав прийняття лише 20 тисяч біженців. Незважаючи на всі труднощі, Македонія до кінця війни приймала біженців за міжнародними стандартами.

Тягар необхідності задовольнити потреби 360 тисяч біженців зробив свій вплив на економіку Македонії. Замість скромного зростання, як передбачалося на 1999 рік, до кінця року економіка країни скоротилася на цілі 10 % ВВП.

Торгівля з Югославією, найбільшим торговельним партнером Македонії, зазнала краху, внаслідок чого Македонія втратила один із своїх найбільш важливих експортних ринків і життєво важливе джерело сировини. Відповідно, ряд заводів довелося закривати, збільшивши і без того високий рівень безробіття.

У той же час основний транзитний маршрут для македонського експорту в Європу був закритий, що призвело до збільшення витрат на експорт. Державна скарбниця, майже порожня до початку кризи, була практично спустошена.

Македонці були занепокоєні впливом, який могли здійснити 360 тисяч біженців на етнічну структуру Македонії. Вони боялися, що присутність біженців може порушити демографічний баланс республіки«NATO Air Strategy Under Fire: Macedonians Fear Divisive Spillover» . by Hugh Dellios. Chicago Tribune. 29 March 1999. Македонці також були занепокоєні можливими руйнівними побічними ефектами, які могли виникнути в разі новітньої фази конфлікту в Косові«Interethnic Relations and Minorities in the Republic of Macedonia» . Southeast European Politics — Vol 2, N.1. May 2001, а також боялися, що вони можуть більше за всіх програти в цій ситуації.

Як заявив у березні 1999 року журналіст Chicago Tribune: «Люди бояться, що після Косово прийде черга Македонії».

У той же час бійці Армії визволення Косова почали перетинати кордон і укріплюватися в албанських населених пунктах республіки. Влада Македонії часто перехоплювала та конфісковувала поставки зброї на дорогах, що ведуть до Косова.

Перша атака АНВ Напередодні конфлікту наприкінці 2000 року групи озброєних албанців почали відкривати вогонь по македонській поліції та силах безпеки, розташованих на кордоні з Югославією. Ці події застали зненацька уряд Македонії та міжнародну спільноту. Перші напади відбулися у невеличкому селі Танушевці, розташованому в північній Македонії неподалік від кордону з Косово.

Конфлікт почався 22 січня 2001 року, коли група озброєних албанців напала на відділок поліції у селі Теарце поблизу Тетова, вбивши офіцера поліції та поранивши трьох.

Арбен Джафері, лідер Демократичної партії албанців, яка перебувала на той момент у складі уряду, розкритикував напад на поліцейський відділок і сказав наступне:

«Інцидент у Тетові є частиною організованої акції проти уряду й дуже грубою спробою його повалення. Незалежно від того, хто стоїть за цим, ми, як політична партія, глибоко засуджуємо цей акт. Це глибоко антимакедонський акт, але також і акт проти інтересів албанців у Македонії».

У тому ж місяці група, що назвалася Армією національного визволення, взяла на себе відповідальність за напад на поліцію. Початкові повідомлення про АНВ давали суперечливу інформацію.

Президент Македонії Борис Трайковський заявив, що повстанці були в більшості членами Армії визволення Косова, які проникли до країни з Косова.

Македонські офіційні особи звинувачували НАТО в тому, що організація не вживає достатніх зусиль для роззброєння албанських повстанців, перешкоджаючи їхньому розміщенню у буферній зоні (наземна зона безпеки) між Косовом і Сербією, чи запобігаючи їхньому в'їзду до Македонії. АНВ заявила, що до її складу входять кілька тисяч осіб, у більшості з Македонії.

Після місяця зіткнень до кінця лютого спецпідрозділи македонської поліції нейтралізували позиції АНВ у Теарце й Танушевці, тимчасово відкинувши їх через кордон до Косова.

Спостереження НАТО на косовському кордоні

До березня 2001 року сили НАТО, розгорнуті в Косові та довкола нього, почали переривати поставки повстанців з районів, контрольованих силами КФОР, за допомогою розвідки, що здійснювалася безпілотними апаратами.

До аеропорту Скоп'є були відправлені «Предейтори» з 11-ї розвідувальної ескадрильї ПС США, що згодом були замінені на оперативну групу «Хантер», підрозділу безпілотників, оснащеного дронами IAI RQ-5 Hunter. Німецьким військам доручили здійснення спільної наземної і повітряної операції вздовж їхньої ділянки македоно-косовського кордону.

Враховуючи гористий характер місцевості, на землі існувало чимало зон, недоступних для спостереження.

Щоб подолати цей недолік, німецькі військові почали використовувати радар RADAC і безпілотник Luna X-2000. Luna X-2000 здійснив 175 бойових вильотів, за його допомогою були заарештовані ряд осіб, яких підозрювали в причетності до повстанців.

Бої у Тетові