Олександр Олександрович Лейтнер () (1864 рік, Гольдінген Курляндська губернія — 1923 рік, Італія) — російський інженер, винахідник, підприємець, один з піонерів російського велосипедного та автобудування.

Початковий досвід Олександр Лейтнер народився в Курляндії (сьогодні територія Латвії), в прибалтійсько-німецькій родині. З ранніх років виявив зацікавленість до новітніх європейських розробок в області велосипедобудування. На початку 1880-х рр. Лейтнер поступив в реальне училище, яке закінчив у 1883, після цього отримав практичні навички у майстерні Раше в Ризі. Потім, з метою отримання необхідного підприємницького та конструкторського досвіду, Лейтнер відправився у тривалу подорож основними центрами велобудування у Європі. У першу чергу Олександр Лейтнер зупинився у на фабриці в місті Ліон, яка на той момент набула слави центру французького машинобудування. Спочатку Лейтнер намагався отримати необхідні знання в галузі точної механіки, вивчав теорію виготовлення точного електротехнічного інструменту, але незабаром почав тяжіти до практичної діяльності в інженерному аспекті, яка могла принести йому в майбутньому відчутний комерційний інтерес. Саме для цього Лейтнер відправився у нову подорож до британського індустріального центру у Ковентрі, де захопився стратегією виробництва велосипедів. Там він провів достатньо часу для повноцінного освоєння технологій виготовлення велосипедів.

Винаходи та виробництво Повернувшись до Риги, Олександр Лейтнер 9 вересня 1886 року заснував підприємство, на якому налагодив виробництво першого в історії Російської імперії велосипеда. Цю дату можна вважати своєрідним днем народження російського велосипеда (це сталося за 10 років до появи першого автомобіля на вулицях Ліфляндської столиці). Відомо, що на фабриці Лейтнера працювало всього четверо робітників, які під безпосереднім керівництвом інженера вручну виготовили 19 пробних моделей, які знайшли своїх покупців, та забезпечили виробника прибутком. Ця модифікація велосипеда отримала розмовну назву «павук», переднє колесо було набагато більше заднього. Попри те, що велосипеди були порівняно маломаневрені, внаслідок чого часто переверталися на поворотах, їх можна було розігнати до досить великої швидкості. Ця модель незабаром стала популярною, також отримала назву «Россия» (Росія). У рік вдавалося зробити понад 20 одиниць, а в 1890 році стався справжній бум у виробництві, фабричне підприємство Лейтнера з маленького приміщення на вул. Гертрудінській було переміщено у просторіше приміщення на Суворівській вулиці. Попит на виробництво універсальних, але індивідуальних засобів пересування різко зростав, особливо в заможному середовищі столичних бюргерів, що й зумовило розширення велосипедного виробництва. У 1895 році Олександр Лейтнер перетворює свою фабрику в велике підприємство «Росія», де виробництво набуває широкого розмаху, фірму та виробництво перемістили в спеціально відбудоване та обладнане заводське приміщення на Олександрівській вулиці, 129-131. Кількість випущених велосипедів на рік збільщується з 500 до 1500—2000 одиниць. На фабриці працювало понад 300 робітників, нові робочі залучалися завдяки вмілій політиці збільшення заробітної плати.

Технічні та комерційні досягнення У 1899 фабрика «Росія» починає виробництво велосипедів під маркою "Лейтнер", та двох- та триколісних моторних велосипедів з моторами власної конструкції. У 1901 р. велосипед Лейтнера відзначили почесною премією на Міжнародній виставці у Глазго. У цьому ж році фірма Лейтнера представила на Ризькій промислово-ремісничих виставці «перший автомобіль, всі складові частини якого виготовлені в Росії», як було заявлено в офіційному переліку експонатів. Разом з тим Лейтнер планував виробництво і вантажних автомобілів, але незабаром відмовився від цієї ідеї через трудомісткість виготовлення, але приступив до серійного випуску "повноцінних" мотоциклів в 1903 році. З серії зберігся єдиний екземпляр, який свого часу реставрував член Клубу антикварних автомобілів Латвійської РСР Ю. Рамбам. Загалом, вироби підприємства Лейтнера мали підвищений попит не тільки в самій Росії, але і в країнах Європи: Фінляндії, Німеччині, Бельгії. Водночас мотоциклетна продукція заводу страждала від неконкурентоспроможності у зв'язку з великою собівартістю та необхідністю відтворення капіталу. Споживач мав можливість широкого вибору між іноземними моделями, які в надлишку заполонили Росію початка ХХ століття. Для велосипеда подібна економічна проблема виявилася практично неактуальною, таким чином, вже до початку Першої світової війни підприємство виробляло вже близько 5000 велосипедів на рік.

Евакуація підприємства В період з 1914 по 1917 рр., компанія «Лейтнер і Ко» отримала від уряду велике замовлення на виробництво велосипедів (на цьому були сконцентровані всі зусилля підприємства), деталей для автомобілів і авіаційних двигунів. У липні 1915 р. у зв'язку з наближенням лінії фронту і з початком нагальної евакуації безлічі промислових підприємств (таких як «Фенікс», ВЕК, «Руссо-Балт», «Мотор»), освітніх установ (Ризький політехнічний інститут) і пам'ятників культури (Колонна перемоги з Риги), фабрика Лейтнера була евакуйована до Харкова, у вільні цехи заводу "Гельферіх Саде". Виробництво велосипедів у Харкові почалося у березні 1916, де до листопаду 1917 р. було зібрано понад 3600 велосипедів складної армійської моделі "Дукс бойовий" (через завантаженість московського заводу "Дукс" військове відомство призначило виробництво їх моделі на фабриці головного конкурента, Лейтнера). Це було перше серійне виробництво велосипедів на території України. У 1923 р. обладнання перенесли на сусідній завод Блейхерта та Ейхнера, був заснований Перший державний велозавод імені Г. І. Петровського (Харківський велосипедний завод). Основою трудового колективу заводу були 50 робочих фабрики Лейтнера, які залишились у Харкові.