Аделі́на Вірджи́нія Алекса́ндра Сті́вен (), у шлюбі Вулф (Вульф; ; 25 січня 1882—28 березня 1941) — британська письменниця, літературна критикиня, видавниця, ікона фемінізму. Учасниця культурно-мистецької групи Блумзбері. Одна з найвизначніших постатей літературного модернізму ХХ століття. Піонерка у використанні потоку свідомості як літературного прийому.
У міжвоєнний період Вулф — помітна фігура в лондонському літературному товаристві. До найвідоміших її робіт належать романи: «Місіс Делловей» (1925), «До маяка» (1927),«Орландо»(1928) та есе «Своя кімната» («Свій простір»). В останній є відомий афоризм: «У кожної жінки, якщо вона збирається писати, повинні бути гроші і своя кімната».
Вулф стала однією з центральних фігур фемінізму в 1970-х, її роботи всесвітньо відомі, перекладені понад 50 мовами, докладно аналізувалися з усіх аспектівLee, Hermione. Virginia Woolf. New York: Vintage, 1999, p. 185.. Вшанована на Поверсі спадщини Джуді Чикаго.
Життєпис Ранні роки Народилася в Лондоні в родині літературного критика сера Леслі Стівена і Джулії Дакуорт (1866 року її портрет писав Едвард Берн-Джонс, є також її фотопортрет роботи Джулії Маргарет Кемерон, 1867). Стала третьою дитиною в сімʼї (троє дітей матері були від першого шлюбу, дочка Леслі від шлюбу з Мінні Теккерей і четверо молодших Стівенів: Ванесса, Тобі, Вірджинія й Адріан). Своїм знанням світової літератури й бездоганним художнім смаком Вірджинія зобов'язана батькові, який став прототипом багатьох її персонажів. У 13 років пережила смерть матері, що стало причиною першого нервового зриву. Після смерті матері батько приховував свої емоції, найбільше переживала смерть матері Вірджинія.
Старша сестра Стелла протягом деякого часу виконувала роль господині в домі, але незабаром теж померла. Ванесса, наступна за віком — була змушена займатися домом, але на відміну від Стелли, давала відсіч батьку, який поступово перетворювався на деспота. Після смерті батька молоді Стівени перебралися до міста Блумсбері, де їх будинок став своєрідною цитаделлю прогресу. Там молоді талановиті люди збиралися для обговорення, часто осуду тогочасного суспільства.
Вірджинія й Ванесса були дуже близькими, у дитинстві вони поклялися ніколи не вступати в шлюб і жити разом. Повідомлення про те, що Ванесса приймає в 1907 пропозицію Клайва Белла, сильно образило Вірджинію. Це сталося через кілька днів після смерті її улюбленого брата Тобі — від тифу після спільної подорожі по Греції. Вірджинія лишилася жити вдвох із братом.
1909 року Вірджинія несподівано прийняла пропозицію шлюбу від Літтона Стрейча, котрий відкрито заявляв про свою гомосексуальність, але шлюб не відбувся. У цей час Вірджинія починає роботу над першим романом, видає критичні статті в журналах, продовжуючи справу батька.
Особисте життя 1912 року Вірджинія Стівен вступила в шлюб з письменником та журналістом Леонардом Вулфом. Шлюб став союзом людей, які поважають одне одного.
1917 року заснувала з чоловіком видавництво «Хогарт Прес», в якому видавала усі свої твори. Вулф сама друкувала та редагувала тексти. Видавництво спочатку не приносило прибутків, але потім стало надійним джерелом доходів родини. Леонард створив ідеальні умови для роботи їм обом, він усіляко підтримував Вірджинію.
Стан Вірджинії погіршився, через депресію вона вчинила кілька спроб самогубства. Вулф була дуже вимоглива до себе і своїх робіт, переписувала романи десятки разів. Припиняла вести записи тільки під час хвороб. Її щоденники вийшли окремим виданням у 4 томах, також опубліковано 5 томів листів друзям, сестрі, Леонарду й її коханій Віті Секвілл-Вест.
Із Вітою Секвілл-Вест вони познайомилися в 1922 році, хоча Віта, яка сама шукала зустрічі з Вірджинією, спочатку дуже їй не сподобалася. Згодом їх об'єднує ніжна дружба, з боку Вірджинії — любов.Frau liebt Frau: Ein historischer Streifzug Це почуття разом з образою та зрадами Віти стали основою роману «Орландо», в якому протагоніст змінює стать.
Романи Вірджинії почали видаватися не тільки у Великій Британії, але й у США. Письменниця набувала дедалі більшої популярності, яка проте виявилася для неї перешкодою.
Останні роки З початком Другої світової війни страх за чоловіка (єврея за національністю) викликав нові напади й головні болі. Лондонський будинок Вулфів було зруйновано під час бомбардувань.
28 березня 1941 року, залишивши лист чоловікові та сестрі, 59-річна Вулф втопилася в річці Оуз, неподалік від їх будинку в Сассексі. Тіло знайшли через два тижні після трагедії.
Чоловік після смерті Вулф зав'язав роман з художницею Т. Парсонс, який тривав ще 28 років до кінця його життя. Похований поруч із Вулф під старим в'язом у саду.
Літературна творчість Вулф — провідна романістка і одна з піонерок серед письменниць-моралісток, які використовують потік свідомості як головний метод письма. Іншими відомими авторками та авторами з цим підходом були Марсель Пруст, Дороті Річардсон та Джеймс Джойс. Творчість Вулф була дещо призабута після Другої світової війни, але вона знову стала популярною з розвитком феміністичної літературної критики в 1970-х роках.
1900 року Вулф почала писати професійно. Першим із її творів, прийнятих до публікації, став «Гаворт, листопад 1904 року», журналістський звіт про відвідини сім'ї Бронте у Гаворті, який було анонімно видано у жіночому додатку до клінічного журналу The Guardian у грудні 1904-го. З 1905 писала для літературного додатку в The Times.
Перший роман «The Voyage Out» опубліковано в 1915. Спершу він називався Melymbrosia, але Вулф неодноразово змінювала назву. Рання версія The Voyage Out була реконструйована дослідницею Луїзою ДеСалво і тепер доступна для широкого загалу під старою назвою. ДеСалво стверджує, що багато змін, внесених у текст Вулф, були відповіддю на зміни в її власному житті.
Вулф продовжувала публікувати романи та нариси як інтелектуально-критичного, так і популярного стилю. Значна частина її робіт була надрукована у власному видавництві Hogarth Press.У романі «До маяка» (1927) Вірджинія Вулф описує 20-літній період. Сюжет зосереджено на сімействі Рамсей та змінах у ньому під час візиту до маяка. Однією з основних тем роману є боротьба, висвітлена в епізодах, коли живописець Лілі Бріско намагається писати картини посеред сімейних драм. У тексті письменниця також міркує про життя мешканців Британії у розпал війни.
«Орландо» (1928) — один з найлегших для розуміння романів Вірджинії. Це пародійна біографія молодого дворянина, який три століття поспіль не старішає, а згодом різко перетворюється на жінку. Частково це портрет коханої Вулф — Віти Секвілл-Вест. У «Орландо» висміюються методи історичних біографів.
Роман «Хвилі» (1931) описує групу з шести друзів, де їх думки і внутрішні монологи створюють хвилеподібну атмосферу, створюючи враження радше поеми в прозі, аніж романного сюжету.
«Флаш: Біографія» (1933) — пародія на роман виховання: частково фантастика, частково біографія кокер-спанієля, написана від імені собаки, що належить поетесі Елізабет Барретт Браунінг. Вулф під час написання цієї книги надихнулася успіхом п'єси Рудольфа Бесьєра «Барретти з Вімпол-стріт». П'єса вперше вийшла 1932 року.
В останній роботі «Між діями» (1941) Вулф підсумовує й підсилює теми, що завжди хвилювали її: зміни у житті через мистецтво, сексуальна амбівалентність і роздуми щодо часу й життя. Книга наскрізно образна й символічна, дія у ній охоплює майже всю історію Англії. Це найліричніший з усіх творів Вулф, головно написаний віршами.
Літературні впливи Великий вплив на Вулф з 1912 мала російська література. Вулф були близькі її естетичні конвенції. Стиль Достоєвського із зображенням «живого розуму» вплинув на твори Вулф та її «розривний процес письма». Сама Вулф критикувала одержимість Достоєвського «психологічною кінцівкою» та «бурхливим потоком емоцій».
Вулф захоплювалась роботами Чехова про звичайних людей, що жили своїм життям, роблячи банальні речі. Їй також імпонував Толстой, особливо його інтерпретація основного завдання романіста як висвітлення психологічного стану людини та її внутрішньої напруги. Щодо Тургенєва Вулф подобалася наявність багатьох «я» героя, між якими вдавалося балансувати письменникові.
Великий вплив на Вулф мав американський письменник Генрі Девід Торо. Вулф хвалила Торо за його «простоту» і «спосіб простого опису тонкого та складного механізму душі». Як і Торо, Вулф вважала, що тиша дозволяє вільно думати і розуміти світ. Обоє вірили у певний трансцендентальний містичний підхід до життя та письма, де навіть банальні речі здатні викликати глибокі емоції, якщо у читача досить мовчання та розуму, щоб оцінити їх.
Серед інших відомих митців, що впливали на Вулф: Вільям Шекспір, Джордж Еліот, Марсель Пруст, Емілі Бронте, Даніель Дефо, Джеймс Джойс та Е. М. Форстер.
Релігійні та політичні погляди В листі до композиторки Етель Сміт Вулф критикує християнство, описуючи його як «егоїстичне» і заявляючи, що «у мого єврея є більше релігії в одному носі, більше любові до людей в одній волосині».
Вулф та її чоловік Леонард зневажали і боялись фашизму та антисемітизму 1930-х. Книга 1938 року «Три Гінеї» стала своєрідним звинувачувальним вироком фашизму.
Хоча Вулф мала щасливий шлюб з євреєм, вона часто писала про єврейських героїв у стереотипних формах та узагальненнях, включаючи опис деяких єврейських персонажів як огидних і неприємних. Наприклад, під час круїзу до Португалії вона протестує, коли зустрічає «багато португальських євреїв на борту». Крім того, у своєму щоденнику пише: «Мені не подобається єврейський голос, не подобається єврейський сміх». 1930-го року в іншому листі до Етель Сміт пише про так звану «єврейськість» чоловіка Леонарда.
Дослідження творчості Хоча принаймні одна біографія Вулф з'явилася за її життя, перше авторитетне дослідження її життєпису з'явилось лише 1972 року, його автором був племінник письменниці Квентін Белл. Інша біографія Вулф, написана Герміоною Лі 1996 року, також докладно висвітлює життя та роботи мисткині.
2001 року Луїза ДеСалво та Мітчелл Ліска відредагували «Листи Віти Секвілл-Вест та Вірджинії Вулф: Приватне життя» (2005), де основна увага зосереджена на письменництві Вулф, в тому числі її романах та коментарях щодо творчого процесу. Соціолог П'єр Бурдьє на основі творів Вулф досліджує гендерну домінацію.
Феміністична літературна критика Новіші дослідження творів Вулф зосередили увагу на феміністських та лесбійських темах. Одним з них стала збірка критичних нарисів 1997 року «Вірджинія Вулф: лесбійські читання» під редакцією Ейлін Барретт та Патрісії Крамер.
1928 року Вулф звернулася до аспірантів коледжу Гіртона у Кембриджі та Товариства мистецтв коледжу Неннем зі своїми двома роботами, які зрештою стали книгою «Своя кімната». Найвідоміші наукові праці Вулф: «Своя кімната» (1929) та «Три гінеї» (1938). В них, зокрема, розглядаються труднощі письменниць та інтелігенції, оскільки чоловіки зазвичай мали непропорційно більшу юридичну та економічну силу; майбутнє жіноцтва у сфері освіти. Окрім того, велику увагу приділено суспільним наслідкам індустріалізації та контрацепції.
У книзі «Друга стать» (1949) Сімона де Бовуар пише про Емілі Бронте, Вірджинію Вулф і Кетрін Мансфілд, пояснюючи, що зазвичай чоловіки роблять кар'єру, а жінки присвячують себе домашній праці.
У літературі й кінематографі Дитячі роки Вірджинії описані в книзі для дітей «Катерина Лебедєва про Богдана Хмельницького, Мері Рід, Владислава Городецького, Вірджинію Вулф, Девіда Боуї» / К. Лебедєва. — Київ : Грані-Т, 2008. — 96 c.: іл. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-465-128-5.
1962 року драматург Едвард Олбі написав трагікомедійну п'єсу «Хто боїться Вірджинії Вулф?», у якій сама письменниця не з'являється. 1966 року вийшла її однойменна екранізація Майка Ніколса, яка здобула п'ять премій «Оскар».
2002 року вийшов фільм Стівена Долдри «Години» (екранізація одноіменного роману Майкла Каннінгема). У головній ролі Ніколь Кідман, за яку вона отримала премію «Оскар».