Черво́ний хутір — історична місцевість, житловий масив у Дарницькому районі міста Києва. Розташований між Харківським шосе, вулицями Володимира Рибака, Боровою, Ялинковою та лісовим масивом.
Археологія Територія Червоного хутора вже була заселена з часів Трипільської культури (кінець III — початок II тис. до н. е.). Згадка про поселення залишилась у вигляді могильника.
Історія Утворений в середині XIX століття під назвою Червоний Млинок, сучасна назва — від казарм військової частини, збудованої з червоної цегли, яких наразі не існує. Далі поселення розвивалося як виселок із села Осокорки та не значилося як офіційне поселення. На початку 1930-х років було засновано колгосп, що був підпорядкований сільській раді колишнього села (нині — історична місцевість Осокорки) та був в районі сучасної Харківської площі, приблизно на місці інституту МВС. Ліквідований у 1931 році, майже через рік після відкриття. У 1931—1936 роках був у складі Осокорківської, з 1936 року — Позняківської сільських рад.
Початок інтенсивної забудови Червоного хутора припадає на 1930-ті роки: у 1933 році у поселенні налічувалося 11 вулиць та провулків, а наприкінці 1930-х років склалася сучасна мережа шляхів — 24 вулиці й провулки (включно з кінцевою частиною Харківського шосе), майже всі вони у 1953—1955 роках здобули сучасні назви.
Населений пункт постраждав від геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР у 1932–1933 роках. За даними історика Сергія Вакулишина, кількість убитих голодом мешканців Червоного хутора коливається від 40 до 50 % осібСергій Вакулишин. Голодова катастрофа в Києві. — , видавництво «Геопринт», 2005. — С. 28.
До Другої світової війни в селище відкрито дитячий садок, який з початку 1944 року був переобладнаний під лікарню, розбомблену в ніч з 6 на 7 січня 1944 року. Після цього медичний заклад переїхав до Соцміста. Станом на 1951 рік в селищі налічувалося 365 будинків.
У 1956 році відкрита середня загальноосвітня школа № 113 і на Червоному хуторі до кінця 1950-х років не будувалось нічого окрім житла. Нині це одне з небагатьох селищ Лівобережжя, яке зберегло приватну забудову у майже повному обсязі. При цьому індивідуальні будинки масово оновлюються, на місці старих хат зводять котеджі, збереглось декілька довоєнних садиб.
Сучасна характеристика
Майже вся забудова — малоповерхова, приватна, частково — промислові підприємства.
На честь колишнього селища, а нині місцевості Києва, названа кінцева станція Сирецько-Печерської лінії Київського метрополітену «Червоний хутір», яка розташована на схід від нього.
Примітки
Джерела
К. М. Степанець, О. С. Михайлик, С. Широчин. Невідоме Лівобережжя з кінця XIX до середини XX століття — : [б. в.], 2017. — 232 с.