Ні́жинський полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця України. Полковий центр — місто Ніжин (тепер Чернігівської області).

Сотні За час існування до Ніжинського полку входило понад 50 сотень. А саме:

Алтинівська (1663), Батуринська (1654—1782), Бахмацька (1654—1782), Березанківська (1648—1654), Березнянська (1654—1672), Бобівська (1654—1663), Борзнянські дві (1654—1782), Веркіївська (1654—1782), Волинська (1654—1663), Воронізька (1654—1663; 1665—1668; 1669—1782), Глухівська (1654—1663; 1665—1782), Дівицька-Володькова (1654—1658), Дівицька-Салтикова (1654—1782), Дроківська (1654—1663), Заньківська (1758—1782), Івангородська (1654—1782), Киселівська (1654—1663), Кобижчанська (1654—1663), Конотопська (1654—1782), Коропська (1654—1663; 1665—1668; 1669—1782), Кролевецька (1654—1663; 1665—1668; 1669—1782), Кустівська (1654), Мглинська (1654—1663), Менська (1654—1663), Мринська (1654—1744), Ніжинська перша (полкова) (1648—1672), Ніжинська друга (1648—1654; 1716—1782), Ніжинська третя (1649—1654; 1672—1687; 1736—1782), Ніжинська четверта (1649—1654; 1764—1782), Ніжинська п'ята (1649—1654; 1764—1782), Ніжинська шоста (1649—1651), Ніжинська сьома (1649—1651), Новгородські дві (1654—1663), Новоміська (1654), Новомлинська (1654—1663; 1665—1668; 1669—1782), Носівська (1654—1663), Оленівська (1654—1663), Олишівська (1654—1756), Підлипненська (1654—1663), Погарська (1654—1663), Понорницька (1654—1663), Попівська (1758—1782), Поповогірська (1654—1663), Почепська (1654—1663), Прохорська (1672—1782), Рождественська (1654—1672), Сиволозька (1654—1663), Синявська (1654—1663), Сосницька (1654—1663), Стародубська (1654—1663), Стольненська (1651—1655), Топальська (1654—1663), Хорошеозерська (1663—1672), Шаповалівська (1651—1782), Шептаківська (1654—1663), Янпільська (1672—1709; 1722—1782).

Сотенні міста Алтинівка (1663), Батурин (від 1648), Бахмач (від 1654), Березанка (1649), Березна (Березне, Березина, 1654—1672, Бобровиця (Бобів, 1654—1663), Борзна (від 1654), Веркіївка (від 1654), Волинка (Волинь, 1654—1663), Вороніж (від 1654), Глухів (1654—1663), від 1665, Дівиця Володькова (1649—1663), Дівиця Салтикова (від 1654), Дроків (1654—1663), Заньки (від 1758), Івангород (від 1654), Киселівка (Кисилівка, 1654—1663, Кобижча (1649 разом з Носівкою, 1654—1663 — окремо), Конотоп (від 1654), Короп (від 1654), Кролевець (від 1650), Мглин (1654—1663), Мена (1654—1663), Мрин (1654—1744), Ніжин, Новгородок (Новгородка, Новгород-Сіверський, 1654—1663), Нові Млини (від 1654), Носівка (1649 разом з Кобижчею, 1654—1663 окремо), Оленівка (1654—1663), Олишівка (1654 — не раніше 1756), Підлипне (1654—1663), Погар (Погари, 1654—1663), Понорниця (Понирне, Понурниця, 1654—1663, Попівка (від 1758, Попова Гора (1654—1663), Почеп (1654—1663), Прохори (1672—1782), Рождественське (Рождественне, 1654—1672), Сиволож (1654—1663), Синявка (1654—1663), Сосниця (1654—1663), Стародуб (1654—1663), Топаль (1654—1663), Хороше Озеро (1669 — поч. XVIII ст.), Шаповалівка (від 1653), Шептаки (1654—1663), Янпіль (від 1670-х до 1709, від 1722). У Борзні та Новгородку бувало по дві сотні, у Ніжині — сім, три, чотири.

Полкова старшина Полкові судді Полкові обозні Полкові писарі Полкові хорунжі Самійло Сухопаренко (1656—1657) Григорій Кобилецький (1663) Павло Михайленко (1669—1674) Роман Сергійович (Сергієв) (1669—1670) Макар Сидорович (1663) Матвій Михайлович Шендюх (1671, 1685, 1694—1695) Самусь, Іван Дорошевич (1681), Осип Федорович Завадський (1684—1686, 1709), Дмитро Максимович (1682, 1692, 1695, 1706) Василь Стефанович Ігуменський (1672—1678) Федір Петрович Завадський (1669—1674) Іван Семенович (1681) Іван Васильович Піроцький (1694—1695, 1696—1697) Григорій Назаренко (1674) Іван Стефанович Ігуменський (1682—1683) Ярема Яхневич Непрак (1685) Марко Іванович Борсук (1688) Федір Андрійович Кандиба (1698—1701) Михайло Тарасович Забіла (1708—1710) Тимофій Іванович Борсук (1674—1685, 1692), Іван Євстахійович Зеленко (1682—1685) Дмитро Максимович (бл. 1690) Леонтій Шрамченко (1709—1730) Леонтій Микитович Грановський (1725—1734) Павло Глуховський (між 1685 і 1692), Гнат Парпура, Григорій Чекановський, Юрій Тарасович Забіла (1692—1701, 1702—1709), Мусій Костянтинович Левицький (1711—1718) Василь Стефанович Ігуменський (1683—1691, 1691—1694) Іван Васильович Величковський (1734—1739) Іван Ананійович Кужчич (Кужчій) (1714—1718) Іван Васильович Величковський (1718—1734) Мусій Костянтинович Левицький (1720—1734) Іван Тимофійович Кужчич (1735—1738) Лук'ян Якович Жураковський (1699—1708) Михайло Михайлович Танський (1739—1746) Василь Петрович Кулаковський (1739—1746) Іван Костянтинович Левицький (1729—1736) Роман Лазарович Лазаревич (1710—1715) Леонтій Микитович Грановський (1746—1752) Лев Сорока (1746—1754) Василь Семенович Уманець (1734—1738) Михайло Тарасович Забіла (1727—1728) Василь Тимофійович Кадигроб (1771—1782) Яків Максимович Почека (1754—1767) Василь Кирилович Грива (1740—1760) Семен Васильович Чуйкевич (1730—1734) Петро Васильович (Княжиковський-) Базилевич (1768—1772) Павло Зубковський (1743—1751) Леонтій Микитович Грановський (1734—1746) Яків Білковський (1742—1752) Іван Васильович Лазаревич (1740—1766) Петро Іванович Клецун (1752—1761) Василь Тимофійович Кадигроб (1761—1771) Василь Петрович Кулаковський (1746—1769) Іван Павлович Армашевський (1761—1767) Петро Васильович (Княжиковський-) Базилевич (1772—1779) Федір Каневський-Оболонський (1767) Прокіп Іванович Адасовський (1772—1781) Кіндрат Болбинський (1773—1780)

Історія 1648 року — створення полку. Первісно складався з 10 сотень.

1653 року — на короткий час із цього полку виділився Новгородський полк.

1654 року — до Ніжинського полку додано кілька сотень Чернігівського полку, всі сотні ліквідованого Новгородського полку і колишній Стародубський повіт Смоленського воєводства.

Козаки Ніжинського полку брали участь у повстаннях 1657—1658 років під проводом Мартина Пушкаря, 1658 року — під керівництвом Івана Безпалого.

1663 року — 10 сотень відійшло до складу Стародубського полку.

Полк брав участь у Кримських походах 1687 і 1689 років, Азовських походах 1695—1696 років, Північній війні 1700—1721 років.

За реєстром 1723 року Ніжинський полк складався з 19 сотень, у яких було 6527 кінних і 3379 піших козаків. Більшість населення становили феодально залежні посполиті селяни та підпомічники.

1752 року — Олишівська сотня і Мринська сотня перейшла до складу Київського полку.

1782 року — полк ліквідовано. Територія увійшла до складу Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв. На цей час Ніжинський полк складався з 22 сотень. У полку було 1 місто, 3 містечка і 866 сіл.

Під час всього свого історичного існування на території полку розташовувалися дві гетьманські столиці України: Батурин і Глухів.

Ніжинський полк періоду гетьманування Б. Хмельницького

Влітку 1648 року у звільненому Ніжині було створено Ніжинський козацький полк, що на осінь того ж року нараховував вже близько 10 тис. козаків. Новостворений полк межував з Чернігівським, Переяславським та Прилуцьким полками. Територія Ніжинського полку займала лівий берег річки Десни, починаючи від містечка Дівиця і кінчаючи дельтою річки Ізота. Його землі також простягалися по обох берегах річки Сейм, від дельти до впадіння річки Клевені, та однієї з приток Десни — річки Остер, починаючи від містечка Мрин і до витоків цієї річки.

Першим відомим нам полковником Ніжинського полку часів Хмельниччини був Прокопій Шумейко. Влітку 1648 року під його керівництвом ніжинські козаки здійснили похід на польську фортецю Кодак.

Підійшовши до Кодака, козаки взяли його в облогу. Захопити фортецю з її міцними оборонними лініями та наявністю в ній польського гарнізону під командуванням іноземних офіцерів, козакам було не під силу. Лише в кінці вересня 1648 року, зважаючи на нестачу харчів та хвороби, що нещадно косили обложених, поляки пішли на переговори та капітулювали.

Наступного 1649 року частина козаків Ніжинського полку протистояла литовській армії Януша Радзивілла на північному кордоні Гетьманщини. Успішні дії козаків в цьому регіоні не дозволили литовцям надати суттєву допомогу армії Яна II Казимира та сприяли перемозі Б. Хмельницького у воєнній кампанії 1649 року.

У серпні 1649 року через зраду татар Б. Хмельницький був змушений укласти з Річчю Посполитою Зборівський мир. До даного реєстру увійшов і Ніжинський полк на чолі з ніжинським полковником Прокопієм Шумейком. Дотепер не можливо визначити точну кількість козаків, що були записані в реєстр по Ніжинському полку. За даними батька української історії М. Грушевського, в реєстрі 1649 року в полку

«Літопис Гадяцького полковника Григорія Граб'янки» зазначає про 983 козаків, а «Історія Русів» — про 1200 чоловік.

На початку 1651 року король Речі Посполитої Ян II Казимир порушив умови Зборівського миру, вторгшись на територію Гетьманщини. Назустріч йому вирушила козацька армія на чолі з Б. Хмельницьким. У той час, поки гетьман протистояв полякам під Берестечком і Білою Церквою, лівобережні Чернігівський і Ніжинський полки на чолі з Чернігівським полковником Мартином Небабою захищали північний кордон Гетьманщини від литовських військ Януша Радзивілла.

Наступні події детально висвітлені в Літописі Самовидця. Військо М. Небаби, залишивши сторожу біля переправи через Дніпро, отаборилося під Ріпками. А коли військо Я. Радзивілла почало переправу, козацька сторожа дала про це знати полковнику. Михайло Грушевський з приводу цієї битви писав: Після бою козацький похідний табір, харчі та зброя були захоплені вояками Я. Радзивілла.

У 1651 році за умовами Білоцерківського миру Ніжинський полк було ліквідовано.

У січні-лютому 1652 року на землі відродженого Чернігівського воєводства вступило 16 тис. польсько-шляхетське військо. Так, брат коронного гетьмана Речі Посполитої Мартина Калиновського Самуїл розквартирувався у м. Ніжині на зиму, а «войска которіє міл при себі немаліе, росправил по розних городах по Задніпров'ю і по Задесенню».

Скориставшись ліквідацією Ніжинського полку, польський урядовець Адам Кисіль послав до своїх земель на Ніжинщині управителя пана Лугу. Це викликало нову хвилю невдоволення і під час сутички в Кобижчах пана Лугу було вбито. Ніжинський полковник Л. Сухиня покарав причетних до вбивства, але невдоволені цим козаки звернулися до чернігівського полковника Степана Пободайла, аби він виступив перед гетьманом їх заступником. С. Пободайло погодився і поїхав до Б. Хмельницького. Цей візит полковника до гетьмана призвів до того, що Б. Хмельницький, детально вивчивши ситуацію, стратив низку причетних до протиправних діянь осіб. Цілком можливо, що до їх числа потрапив і Л. Сухиня, адже після цих подій його ім'я більше не згадується, а новим ніжинським полковником було призначено Івана Золотаренка.

Наступного 1653 року козаки Переяславського, Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з ніжинським полковником І. Золотаренком знову протистояли литовським військам на північному кордоні Гетьманщини. На допомогу І. Золотаренку гетьман направив і деякі татарські загони. Великих боїв не відбулося і війна 1653 року на Ніжинщині відзначилась лише незначними сутичками, після яких литовські війська відступили на попередні позиції.